"Дві доби не могли вивезти для поховання тіло бабусі, бо дрони вибивають весь транспорт", - волонтер з Часового Яру Євген Ткачов

Волонтер з Часового Яру Євген Ткачов розповів УНІАН про те, як росіяни руйнують місто та полюють за кожним цивільним авто, скільки мешканців залишаються під обстрілами та чому не виїжджають.

Євгене, на вашу думку, чому зараз відбувається загострення бойових дій саме у Часовому Ярі, зважаючи, що це не найкраще місце для того, щоб його атакувати?

Не зрозумів, ви у мене питаєте, чи у путіна? (усміхається, – УНІАН) Всі експерти кажуть, що наші висоти мають значення. Я не експерт, але мені зрозуміло, що на висоти важче підніматись, а вони чомусь лізуть саме наверх. Крім того, це міська забудова, важкі бої. У мене лише така думка: мабуть, треба зменшити популяцію росіян.

Як зараз виглядає місто?

На жаль, майже як Бахмут. У деяких районах – суцільні руйнування. Будинки без вікон, без дверей, без дахів. Є вулиці, на які вже навіть не заїдеш. Там гори битої цегли, дошки з цвяхами зі зруйнованих дахів. Вибухи можуть лунати кожні 2-3 хвилини. Інколи після обстрілу підіймається стовп диму і… за 10 хвилин вже все, будинку нема.

Часів Яр знищує велика артилерія та бомби. Спочатку багатоповерхівки руйнували КАБами, потім їх добивали снаряди.

Ще одна біда - дрони. Причому, вони полюють за цивільними авто. Будь-який "запорожець", "жигульонок" цивільних буде обстріляний. Половина міста – "алея дронів" - ряди знищених авто.

Нещодавно я знову від одного такого БПЛА тікав. Вдалося це зробити, бо заскочив в посадку. FPV-дрон скрізь гілки дерев швидко не полетить, тому він десь відстав.

Але ж ви приїжджали як волонтер? Машина була з відповідним маркуванням?

Так. Я зараз працюю на один з підрозділів агенції ООН. На капоті була величезна емблема гуманітарної місії. Я був в синій жилетці. Була хмарна погода, дрон летів низько, все це мав добре бачити. Тобто, якщо я бачив заряд РПГ під ним, то він зі своєю оптикою тим більше не міг емблему не помітити.

Все він бачив. Спочатку зробив коло наді мною і полетів в сторону Бахмута. Думаю: "О, є совість у росіян". І тут він розвертається та атакує машину.

Чи є якась статистика щодо загиблих, поранених у Часовому Ярі?

Більше ніж 140 осіб поранено, більше ніж 50 - вбито.

Нещодавно, ми дві доби не могли вивезти для поховання тіло загиблої бабусі, бо дрони вибивають весь транспорт. Може, нарешті, вивезти вдалось, а може закопали в садочку…

Скільки мешканців залишається у місті?

Ну, десь до 750, можливо, 720 осіб. Військова адміністрація дізнається про точну цифру по тому, хто скільки отримує гуманітарної допомоги. Було зроблено дуже мудре рішення: людей не збирають в одному місці, є декілька пунктів видачі гуманітарки. Тому моніторинг кількості людей проходить щоденно.

Вони можуть виїхати з-під небезпеки?

Виїхати можна. Волонтери, які періодично з гуманітаркою приїжджають, постійно нагадують, просять: "Виїжджайте, виїжджайте". Є організації, які

щоденно у місті. Наприклад, ланчі везуть кожного дня. Вони теж своїми машинами завжди можуть вивезти до Краматорська. Тобто, хто хоче, той виїжджає. За цей місяць, я так розумію, десятка півтора-два таки переїхали.

Це мало чи багато?

Ну, якщо до цього за місяць – одна-дві людини, а не півтора-десятки, то це багато. Рекорд, можна сказати…

Люди там звикли. Живуть, просто живуть.

Я знаю, що ви волонтер вже десять років, ще з часів Слов’янська. Вже, мабуть, і не питаєте у місцевих: "Чому не їдете?"?

Ні. А навіщо? Я і так знаю, хто чому не їде. Я ж бачу, що у всіх таких містах, які перебувають на лінії фронту і постійно під обстрілами, залишається 5-7% населення. Старенькі виїжджають, тільки коли вже за ними нікому доглядати, їх вивозять. Молодші виїжджають, тільки коли поранені, тобто їх теж вивозять. Потім дехто з них повертається після лікування.

Є фантастичний фільм "Час" з Джастіном Тімберлейком. Там про те, що у майбутньому людина розраховується не грошима, а хвилинами, годинами, місяцями свого життя. І я згадую цю стрічку, коли дивлюсь на своїх земляків-однолітків, яким за 50, які все життя накопичували-накопичували… Що їм зараз робити? Кинути все та бути десь живим, але жебраком? Ну, не готові люди до цього.

Ще одне спостереження: більше залишається тих, хто жив у приватних будинках. Переїхати з багатоповерхівки трохи простіше, мешканці не будували ті стіни. А у приватному домі: тут його вишенька, оцей сарайчик він зробив, цей дім відремонтував, двічі дах вже перекривав, стіни утеплював. Вкладав душу. І все кинути? Погано це чи добре, але так є, і так буде.

І, на жаль будуть евакуюватись менше. Бо один з дуже поганих, дуже ганебних наслідків цієї війни - це грабіжництво, мародерство. Офіційно про це не розповідають, але люди діляться один з одним, відправляють фото [пограбованих будинків].

Але альтернатива переїзду – життя під обстрілами в місті, де нема світла, де воду потрібно десь набирати. Зв’язку, можливості дізнатись новини теж майже нема?

Так. Але Часів Яр в таких умовах живе трішки понад рік, а Сіверськ, наприклад, живе вже майже два роки. Тобто в тих же умовах: без води, без газу, без електрики, без нічого.

У Часовому Ярі на пункті незламності є старлінк, інтернет. Там новини й дізнаються. Крім того, радіо працює. Але я ще рік тому моніторів співвідношення радіостанцій українських та сепаратистських, було 2 до 8.

Щодо води, у нас волонтери пробурили свердловину, і адміністрація за нею приглядає. Стоять ємності з водою на кожному пункті видачі гуманітарної допомоги, куди волонтери завозять фільтровану. Періодично потрошку привозять воду в пляшках , бо по свердловині можуть колись "бахнути".

Дуже багато на місто завезли генераторів - привозила і військова адміністрація, волонтери, і благодійні організації.

І, мабуть, у всіх великі запаси круп?

Там такі запаси, що їжі на пів року достатньо буде. І, як я вже казав, кожного дня возять смачні ланчі, обіди. Там тепленький супчик, м'ясо, картопля або інші овочі чи каші. А ще яблучко чи печивко.

Вибачте, можливо, поставлю некоректне питання. Може, краще було б усі ці зусилля, всі кошти направити на тих, хто переїхав? Можливо, потрібно більше стимулювати переїзд, а не підтримувати тих, хто залишився?

Я про це кричу якщо не з першого місяця повномасштабної війни, то з першого півріччя.

З одного боку, питають: "Чому діти не виїхали з Донецької області?". З іншого боку - всі програми націлені на дітей, які перебувають тут. Чомусь мільйони готові вкладати саме в дітей Донеччини на Донеччині, а не дітей Донеччини, які виїхали кудись від війни!

Переїзд у будь якому віці – стрес, початок дуже складного періоду. Чи вдалося адаптуватись тим, хто вже переїхав?

Ті, хто переїхав з багатоповерхових будинків, більш-менш адаптувалися. Ті, хто жив у приватних будинках, або у кого був бізнес – трішки гірше. Багато хто з них сподівався швиденько повернутися. Втратили час, можливості, та й витрачена фінансова подушка. Але ті, хто був спеціалістами в чомусь, всі прилаштовані, всі працюють.

А є якісь гуртожитки, якесь зрозуміле місце, житло для тих, хто зараз евакуюється?

Стоп, стоп, стоп. Не просто гуртожитки, а і гуртожитки, і соціальне житло. Вже пройшов той час, коли переселенці спали в спортзалі на матрацах. Зараз величезні гроші виділяються іноземними фондами, міжнародними організаціями, ООН на облаштування так званих міст тимчасового проживання (МТП). Робиться ремонт, завозяться меблі, побутова техніка, пральні, сушильні машини. Матраци, постільна білизна – все є. Школярам для онлайн навчання видають ноутбуки чи планшети… Дуже багато вільних міст, деякі МТП закриваються, укрупняються. Декілька тижнів тому наш Часівярський хоспіс для літніх переселили у колишню садибу, яка у радянській час була санаторієм.

Так, у різних областях може бути по-різному через людський фактор, віддаленість від обласного центру. Але у це вкладаються мільйони мільйонів! У деяких МТП з боку держави фінансується комуналка, навіть може бути певна кількість робочих місць.

Влад Абрамов

Влад Абрамов

УНІАН в Google News