Аеродром «Енгельс» відомий як аеродром базування важкої бомбардувальної та ракетоносної авіації. Мова йде про Ту-95 та Ту-60, які пускають ракети по Україні / фото надані Андрієм Харуком

Експерт з питань авіації Андрій Харук: Удари по російських аеродромах "Енгельс" та "Дягілєво" продемонстрували вразливість ядерної бази РФ

13:36, 07.12.2022
12 хв. 4797 Інтерв'ю

Експерт з питань авіації, військовий історик, професор кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук в інтерв'ю УНІАН розповів, як вибухи на російських аеродромах вплинули на стан російської авіації, наскільки ці ворожі війська небезпечні для нас, та чи зможе Україна врешті отримати винищувачі від Польщі та США.

Пане Андрію, головною інтригою тижня стали вибухи на двох російських аеродромах, один з яких розташований на відстані 800 кілометрів від України. Як, на вашу думку, сталась така "бавовна" у РФ? 

Ці аеродроми цікаві. Аеродром "Енгельс" відомий як аеродром базування важкої бомбардувальної та ракетоносної авіації. Мова йде про Ту-95 та Ту-60, які пускають ракети по Україні. Аеродром "Дягілєво" біля Рязані менш відомий, але дуже важливий. Там знаходиться центр бойового застосування і перенавчання льотного складу російської ракетоносної авіації. Тобто там навчають екіпажі цих бомбардувальників. 

Дехто чомусь сприймає масований ракетний удар РФ по Україні 5 грудня як помсту за "хлопки" на аеродромі "Енгельс". А, можливо, удар на по аеродрому "Енгельс" був грою на випередження?

Втім, наразі немає підтвердження, що ударів завдали наші. Якщо подивитися відеозапис з Саратова, це могла бути навіть ракета. Але в нас немає такої ракети, яка могла б туди дістати. Хоча більш очевидно, що це були дрони. І сучасні ударні дрони-камікадзе не є надто складними, в них навіть відеокамери немає, вони летять по GPS. Такий найпростіший літальний апарат цілком під силу зробити нашим фахівцям.

Чи удари по цих російських аеродромах змогли послабити ворога настільки, щоб вплинути на черговий масований обстріл, який був здійснений 5 грудня? 

Два бомбардувальники Ту-95 були виведені з ладу. Це означає, що з ладу були виведені, мінімум, 16 ракет в залпі, які могли бути випущені по Україні. От і відповідь на питання про ефективність ударів по аеродромах. 

Певна частка ударної спроможності РФ вже знизилась. Та насправді тих же Ту-160 і Ту-95 в Росії не так багато. До того ж ці удари продемонстрували вразливість ядерної бази. Тому що і Ту-160, і Ту-95 — носії ядерної зброї. 

Як ви сьогодні оцінюєте загальні втрати РФ у авіації? 

За даними аналітиків проекту Oryx (що ведуть облік тільки тих втрат, які підтверджені фотографіями),  Росія втратила вже 27 гелікоптерів К-52 зі 140 одиниць, які вона мала на момент початку повномасштабної війни. 

Також підтверджено, що Росія втратила півтора десятка бомбардувальників Су-34, яких вони мали понад сотню. При цьому, російське виробництво наразі не покриває цих втрат. Наприклад, Су-34 Росія виробляє десь 4-8 одиниць на рік. Наша ж задача й надалі знищувати їх швидше, ніж ворог зможе виготовляти.

В останні місяці у росіян досить помітно зросли втрати бомбардувальників Су-24, які також були майже зняті з озброєння. Вочевидь, їх теж повертають у стрій. Кілька місяців тому навіть з'явилися фотографії, коли зі стоянок, з баз зберігання, почали зникати зняті з озброєння літаки - їх намагаються відремонтувати.  Все це вказує на те, що втрати у росіян в авіації дуже й дуже суттєві. 

Великі втрати сковують дії російської авіації / фото надані Андрієм Харуком

Генштаб часто наводить цифри про роботу авіації з обох сторін. Наприклад, за добу українська авіація завдала 18 ударів по районах зосередження особового складу росіян,  противник наніс 32 удари. Наскільки ситуація на фронті залежить від можливості ведення повітряних боїв? 

Це не повітряні бої, а швидше дуелі між авіацією та ППО, причому з обох боків. Тобто російська авіація проти наших ППО, а наша - проти російської. 

Зрозуміло, що великі втрати сковують дії російської авіації. Зараз бачимо, що росіяни вже не наважуються залітати вглиб території України, як це було в перші тижні війни. Вони діють тільки вздовж лінії фронту.

Також це має вплив навіть на моральний стан армії РФ. Згадаємо, збитий К-52, коли загинув екіпаж, який був кавалерами всіх можливих російських орденів. Якщо їхні "зубри" стали жертвами українського БУКа, уявіть, як це вплине на їх менш досвідчених колег? Звичайно, вони не будуть відмовлятись від виконання наказів, але тепер діятимуть обережніше. 

Які установки ППО зараз допоможуть ефективніше закрити українське небо та відбивати більше атак росіян?

У 2020-му році була ухвалена візія Повітряних сил України, в якій фігурувала потреба у 36-40 комплексів NASAMS. На це було потрібно 50 мільярдів гривень, але вони не були виділені. Якби фінансування почалось тоді, ми мали б два NASAMS не восени, а раніше. І поставки йшли б далі.

Якщо у Повітряних силах визначили, що цей комплекс для нас оптимальний, очевидно, так і є. Річ у тім, що система NASAMS — комплекс відносно не дорогий та гнучкий у використанні. До того ж ми не матимемо проблем з пошуку ракет  АIM-120 до нього. На прикладі попередніх "Рамштайнів" ми побачили, що комплекси можуть надавати США, а, скажімо, Велика Британія чи Нідерланди — ракети. Маю на увазі, що ракети до цих комплексів достатньо поширені у світі. 

Перспективною сьогодні може бути й передача комплексів SAMP-T. Але цих комплексів небагато: приблизно 10 у Франції та 5-6 в Італії.

Знову повернулась тема постачання комплексів радянського виробництва. Це комплекси великої дальності С-300 ПМУ та комплекси малої дальності ТОР М1, які перебувають на озброєнні Греції. Замість них американці розраховують надати грекам комплекси Patriot.  Якщо вдасться укласти цю угоду, такі системи також посилять наші сили ППО. 

Звичайно, хотілось би отримати Patriot для України, але вони дорогі. Польща зголосилася поділитися тими комплексами, які Німеччина має розмістити на території Польщі. Проте Німеччина цього не хоче і ми знову стикаємось з проблемою порога в постачанні важкої техніки, який деякі країни не бажають переходити.

Комплекси Iris-T та NASAMS захищають найбільш важливі об’єкти в Україні / фото Diehl Defence

Читала, що саме німецькі системи Iris-T найбільше потребують ракет.  З чим це пов'язано?

Я вважаю, що з великими витратами, які Україна має після масованих російських атак. Коли на Україну летить 100 ракет,  по кожній з них буде запущено 1-2 ракети. Тож будь-який комплекс потребує ракет. Починаючи від легких стінгерів, завершуючи ракетами для С-300. 

Окрім того, комплекси Iris-T та NASAMS захищають найбільш важливі об’єкти в Україні. Німецький Iris-T за певними параметрами навіть кращий за NASAMS. Але щодо них постає проблема з боєкомплектом. Кілька днів тому вже було звернення з приводу додаткової партії ракет. 

Ця проблема актуальна і для інших систем. Наприклад, Іспанія передала батарею Аспід-2000, але свого часу купила для цих систем всього 51 ракету. Тобто постає питання: батарея зможе зробити один-два залпи, а що далі? Ці ракети не є поширеними, а з виробництва вони вже зняті. 

Чи можливо посилити небо України не лише системами ППО, але й літаками? 

Станом на лютий Україна мала близько кількох десятків боєздатних літаків чотирьох основних типів. Це і винищувачі Міг-29, і Су-27, і штурмовики Су-25, і бомбардувальники Су-24-М, і навіть їх розвідувальні варіації. 

Якщо подивитись на російські повідомлення, то всю нашу авіацію ворог вже знищив кілька разів. Але, звісно, це абсолютна брехня.

Насправді у нас теж є втрати, але вони поки компенсуються за рахунок літаків, які беруться зі зберігання. Також ми вже мали приклади передачі штурмовиків Су-25 від Македонії та ще однієї, не названої країни. За певними припущеннями, це могла бути Болгарія. Адже це єдині дві країни у східній Європі, які мали на озброєні Су-25. 

Десь у серпні сплила тема Міг-29, які знімає з озброєння Словаччина. Але далі про це нічого не чутно. Так само історія з передачею винищувачів Міг-29 від Польщі так нічим і не закінчилась до цього часу. Річ у тому, що таких пострадянських літаків у країн, які могли б нам їх передати або продати, не так і багато.

В теорії, можна ще говорити про отримання шведських Gripen чи Eurofighter, які експлуатуються в Італії чи Іспанії. Але їх також дуже небагато - не більше ніж півтора десятка.

Ще одне питання, яке обов’язково постане - питання фінансування таких літаків. Вони все-таки на балансі повітряних сил інших країн та мають певну залишкову вартість. Новий сучасний бойовий літак — це десятки мільйонів доларів, вживаний — мільйони доларів. А ще додайте озброєння та засоби технічного обслуговування... 

Якщо США можуть списати кілька сотень мільйонів доларів у вигляді літаків, навряд чи Швеція, Іспанія чи Італія можуть собі це дозволити. 

Ви згадали про польські Міг-29, Gazeta Wyborcza пише, що Польща знову розглядає можливість передати їх Україні. Джерела видання вказують, що мова йде про бойові машини, які зараз несуть службу на 22-й базі Тактичної авіації в місті Мальборк. Наскільки зараз реально отримати ці літаки?

Це можливо. Польща має понад два з половиною десятки таких літаків. В Міноборони Польщі повідомляють, що "з міркувань безпеки не інформуватимуть про передачу літаків". І це цілком можна зрозуміти.  Річ у тім, що їм потрібно закрити також і свої потреби. 

Треба брати до уваги, що Польща має зобов'язання перед НАТО з виставлення, якщо не помиляюсь, семи ескадрилей бойових літаків. Зараз вони мають дві ескадрильї Міг-29, три F-16 і одну старезних Су-22. Тобто поляки зараз не виконують вимоги НАТО. І поки їм не передадуть замовлені в Кореї та США винищувачі, не зможуть  виконати. Тим більше, якщо ще й передадуть нам дві ескадрильї Міг-29.

Інша справа, що Польща в перші ж тижні російської агресії передала нам майже весь запас запасних частин, а також ракети Р-73 для цих літаків. Чи є в них боєприпаси до цих Мігів сьогодні, сказати важко.

Але, знову ж таки, ці Міг-29 — "на крилі". Вони літають, достатньо обслужені, вчасно ремонтувалися. Тож, на певний час, могли б закрити наші потреби.

Так само США мають кілька літаків Міг-29, які використовуються для випробувань. Але ті 4-5 літаків — це крапля в морі для наших потреб.

F-16 — це єдиний варіант отримати сучасний  винищувач у масовій кількості / фото US Air Force

В Повітряних силах кажуть, що навіть якщо нам передадуть Міг-29, це не розв’яже всіх проблем. А для відповіді на наявні загрози потрібні вже багатоцільові літаки  F-15 та F-16.

Коли мова йде про  F-16 — це єдиний варіант отримати сучасний  винищувач у масовій кількості. Тому що він є у відносно великій кількості на базах зберігання у США.

Сьогодні вже постало питання про перехід України на літаки західного виробництва. Потрібно домовитись з США про передачу вживаних літаків модифікації СD  30-ї чи 40-ї серії, які знаходяться в них на зберіганні. У порівнянні з Міг-29 вони є сучасними і добрими літаками. А паралельно треба замовляти F-16  з сучасної 70-ї серії, які зараз виготовляються для Словаччини чи Болгарії. Їх вартість теж велика, але іншого виходу в нас немає. 

Ви маєте на увазі, що Україні доведеться купувати нові літаки?

Рано чи пізно нам доведеться купувати нові літаки. При цьому, якщо уявимо, що в нас є кілька мільярдів доларів, які ми можемо витратити на закупівлю сучасних бойових літаків, ми повинні враховувати, що перші з них ми отримаємо років через три. Бо є певний цикл виробництва. 

В історії ми маємо приклади, коли авіація грала вирішальну роль у війні. Але наша війна не є такою кампанією / фото надані Андрієм Харуком

Якщо говорити про F-16, які, як ви сказали, є у надлишковій кількості в США, колишній головнокомандувач об'єднаних сил НАТО в Європі Джеймс Ставрідіс нещодавно заявив, що лідери країн НАТО переглядають ідею, від якої відмовилися в перші дні повномасштабної війни – надати ці літаки  Україні.   Такі повідомлення вказують на те, що ми врешті зможемо їх отримати? 

Вочевидь, такі плани існують. Про це свідчить те, що в бюджеті США на 2023 рік закладені мільйони доларів на підготовку українських льотчиків на F-15 та F-16. Я спілкувався з нашими авіаторами, вони кажуть, що проблема освоєння західних літаків для них не є надто критичною. Кваліфікованого і досвідченого льотчика (не випускника авіаційного університету) можна навчити впродовж місяця. А для технічного персоналу — близько двох місяців, адже обслуговувати літак складніше, ніж пілотувати. 

Існує думка, що авіація грає вирішальну роль у війні. Ви з цим погоджуєтесь?  

В історії ми маємо приклади, коли авіація грала вирішальну роль у війні. Але наша війна не є такою кампанією. В нас головним є, скоріше, сухопутний фронт. Наскільки авіація зможе підтримувати наші сухопутні війська та прикривати їх від атаки ворожих літаків — це вже інша історія. Звичайно, авіація дуже важлива. Але визволяти нашу територію від окупантів будуть сухопутні війська. 

Анастасія Світлевська 

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся