"Бачили, як собака-вівчар заганяє баранів? Так само ми робили з росіянами за допомогою дронів", -  пілот ударних БПЛА Микола "Канада" Ворошнов

Пілот ударних БПЛА Микола "Канада" Ворошнов поділився з УНІАН ексклюзивними відео ювелірних скидів, розповів про божевільний трафік дронів в небі, в чому вбачає переваги ворога та проблему "теплої ванни" для українців від заспокійливих новин.

Миколо, якось на своїй сторінці в одній з соцмереж ти писав, що розвиток українського флоту БПЛА починає відставати від ворожого. Можеш розповісти про це детальніше?

Ми починаємо відставати й суттєво. Зараз це дуже сильно відчувається у кількості FPV-дронів. Росіяни починають задіювати ці БПЛА у шаленій кількості по всьому, навіть по піхоті. У нас FPV-дрони виключно волонтерські: на що люди зібрали, на тому ми й літаємо. Немає можливості навалювати, куди завгодно. Треба  думати, по чому ми стріляємо, по чому ми не стріляємо, яка одиниця техніки варта нашого FPV, а яка не варта. Таке, на жаль, замість того, щоб випалювати, як вони випалюють.

І це ми не говоримо про нічні FPV. Був час, коли ми могли заїхати у Вугледар на ніч та сховати техніку від артобстрілу або мінометного обстрілу просто за будинками. На сьогодні залишати машину на ніч небезпечно, росіяни працюють по всьому підряд.

Дратує, коли у наших новинах ворога називають дурним. Це зневажливе ставлення відбивається також і на військових. Багато хто легковажно ставиться до росіян - як до ідіотів. Але це не так. 

Багато чого на війні робиться "з коліна". Кожен тиждень з'являються нові девайси, нові методи. На жаль, у багатьох випадках у росіян виходить зробити щось таке "вау". Наприклад, дронові глушилки. Ще пів року тому цього не було, ми могли залітати куди завгодно, як завгодно. Зараз, якщо ти будеш заходити на низькій висоті, по тобі обов'язково відпрацює "антидронка". Я навіть не знаю, чого зараз більше на ворожих позиціях: антидронових рушниць чи калашів.

А чи була можливість подивиться на ці рушниці? Це точно російські розробки, чи імпорт з Ірану, якоїсь іншої країни?

Не знаю. На нашій ділянці немає просувань з трофеями, щоб я міг відповісти. Я лише констатую: намагаються поцілити дуже часто. Всі сміються з їх саморобок, але вони роблять багато перешкод.

Росіяни літають на всьому. Умовно кажучи, знайшли палку, зробили гвинти, поставили камеру й полетіли. Літають на всіх можливих девайсах. 

Я не можу сказати, що ми не можемо працювати. Ми знаходимо шляхи. Тут така війна: ворог задачу ускладнює, ти шукаєш інші шляхи. Він вікно перекрив, ти зайшов через задні двері. Вони щось винаходять, ми шукаємо шлях, як обійти їх розробки. "З колін" намагаємось обійти те, що зроблено "з колін" - хто кого перевинаходить. 

Сучасні Сікорські проти соврємєнних Кулібіних?

Абсолютно правильно. Уявити, що так буде, ще рік тому було неможливо. Ми були господарями в малому небі. Ми були абсолютними господарями в нічному небі.

Сьогодні вугледарський напрямок перетворився на "Аеропорт Франкфурта": шалений трафік дронів - і своїх, і чужих. Це як перехрестя в Індії! Одночасно в повітрі під Вугледаром може бути дронів двадцять. Просто шаленство!

Відбуваються "перегони", ганяємось один за одним. Ми хочемо прослідити місце, де сідають ворожі дрони, і так само вони. Але у нас точка посадки та самі пілоти, зазвичай, на відстані, мінімум, в пів кілометра.

Зіткнень у повітрі ще не траплялося з таким трафіком?

Була інша історія. Торік у вересні я провів розвідку, повертався додому, підіймаю камеру, щоб вийти на "фінішну пряму", і, як у фільмах жахів, несподівано: "Шух!". Дрон починає тягнути вгору, підняло до 40 метрів, потім понесло вниз, знов вгору, та відпустило. З висоти у сто з чимось метрів я падаю… Добре, що недалеко від наших позицій. І найцікавіше потім було переглядати запис з камери. На стоп-кадрі можна побачити крило птаха та лапу, яка хапає дрон…

Не бачив, що то був за птах? Беркут?

Не знаю. Я на "птахах" літаю, але не орнітолог.

Але у мене є кілька епічних історій. Одного разу був збитий птахом. Іншим разом підстрелений повернувся на трьох моторах, не знаю, як. Або дроном за мільйон вночі вперлися в дріт, натягнутий між будинками. Спочатку не зрозуміли, що відбувається. Лише на світанку побачили, чому "дрон не йде". У підсумку – обламані лопаті… Наша помилка була – не звернули увагу на той дріт протягом дня. А одного разу заганяли російського військового в тумані.

Як це?

Ти бачив колись, як собака-вівчар заганяє баранів? Так само ми робили з росіянами за допомогою дронів.

Вороги йдуть по ночі, коли туман, і губляться. Але у них інстинкт: від БПЛА вони тікають. Ми орієнтуємось, куди він біжить, та починаємо заганяти на наші позиції, де хлопці вже готові приймати. Він не у той бік звернув, ти підлітаєш та гониш, куди треба.

Найбільший "улов" за ніч – троє! Тоді був сильний туман та багато "потєряшєк". І це ж не про 100 метрів мова. Парою дронів по черзі дали кілометр, навіть більше.

Але ж ворог, на жаль, вчиться ховатись, маскуватись?

Вони однозначно навчаються. Але неможливо повністю замаскуватись від дронів, від досвідченого дронаря з сучасними технологіями. Неможливо замаскувати щось, щоб не було стежинки, збитої роси зранку…

Досвідчений дронар пам’ятає ландшафт, звертає увагу на все. Летиш, думаєш: "О! Стоп! Пляшки не було". Починаєш вивчати місцевість, а там дерево повалене. Ти бачиш різницю між тим, що було сьогодні й вчора. Якщо присутня людина, побачиш. Так, влітку важче. З іншого боку, дуже видно свіжі підходи, проходи. Це так само, як взимку по снігу.

Якщо хтось куди зайшов, ми це побачимо. Не кажучи про техніку. Ворог навіть не уявляє наш рівень. Ми бачимо все. Просто все. Кожне пересування на 10 км від нас. Вдень і вночі. Якби у нас були засоби ураження, безлімітний БК, ми б їх розвалили дуже давно. Тому бачить око, а зуб не йме.

Сучасна війна – війна дронів?

Це зрозуміло абсолютно всім. Зараз наша арта та міномети працюють дуже фахово, це найвищий рівень. Але, думаю, з часом міномет, арта, яка не є керованою, потрошечки будуть відходити на задній план. Умовно, арта через складні умови з 5-10 пострілів не може попасти по будинку. Але можна взяти дрон, підняти 120-мм міну, принести та скинути. Мені здається, собівартість питання зрозуміла. Дрон у 95% попадає.

Ми переходимо на смарт-війну. Те що некероване, залишається у минулому. На сьогодні має бути: "One shot - one kill".

Це розуміють генерали та чиновники Міноборони?

Я не знаю. Те, що ми маємо шалену армію дронів, зроблено на ентузіазмі. З будь-якими ідеями ти приходиш до комбата, він каже: "Ну, давай". Тобі будуть допомагати на рівні батальйону, будуть допомогти волонтери, ти будеш витрачати на свій ентузіазм зарплату... От, сьогодні-завтра я чекаю зарплату, мають прийти мої 100 тисяч. З них 55 тисяч вже розписані на те, що треба купити. Нам треба антена, кабелі-підсилювачі й так далі. Це ми не говоримо про те, що почне "виповзати" далі. Ще жодного місяця я не брав в борг у друзів з "великої землі". Але тисяч п’ять – не вистачає.

На фронті аеророзвідка живе на ентузіазмі, це не спускається з рівня бригади до підрозділів. Це виникає маленькими спалахами, паростками на місцях. І кожен створює щось своє маленьке.

Вертикальних ліній управління, вертикальних ліній постачання не існує. Принаймні, в тих бригадах, про які я знаю.  Кажуть, що в новостворених бригадах це вже є, але я кажу за те, що бачу. Горизонтальні зв'язки в армії ключові. Так, це працює, й працює не погнало. Але якби була централізація, можливо, було б набагато простіше ремонтувати дрони, координувати свою роботу, не тягнути з волонтерів все. Нам потрібна централізація, кулак, а не десять пальців на одній руці. 

Так само і з виробництвом, з цими маленькими майстернями, де виробляють БПЛА. В умовах без війни десятки майстерень – круто. Це двигун розвитку, конкуренція. Але зараз треба об'єднуватись, працювати "в одному приміщенні". Я знаю, що патенти отримали 40 с чимось дронів. Нам не потрібно стільки, нехай буде 10, але з постійним виробництвом та постійним оновленням.

Чи критично ми залежні від імпорту з Китаю?

Мені дуже хочеться вірити, що в Україні вже добудовані заводи, які закупили багато всього. Хочеться вірити, що там почнуть потужно випускати десятки тисяч дронів на місяць, але нам, простим військовим, про це не треба знати. Я дуже хочу в це вірити. Бо якщо цього нема, то ми всі просто ідіоти. 

Важко зібрати кошти на новий дрон?

Дуже важко. Ти наче розумієш, що люди втомились, що немає грошей. Ти намагаєшся знайти виправдання, чому неможливо збирати у таких масштабах, як торік. Мені дуже хочеться вірити, що люди не мають грошей. А потім я дивлюсь, як люди живуть, і починає здаватись, що не хочуть...

Дуже великий контраст між людьми, які відають останнє, відають 80% з того, що мають, на перемогу. І тими, хто замовляє тарілку супу за 3000 грн в київських ресторанах. Кажуть, що поганий тон рахувати чужі гроші. Але в умовах війни чужих грошей не буває. Це все має бути спільне, направлене на перемогу. Але, але… Багатьом пофіг. І, на жаль, все більше і більше пофіг.

Ідеальна країна, ідеальна нація була навесні 2022 року. Ми були всі разом, дихали в унісон. Невже для того, щоб бути єдиними, нам треба боятись, бути з брудними штанами?

Зараз нам потрібна весна 2022 року. Нам потрібні всі люди, нам потрібна мобілізація всіх ресурсів. Ми на фінішній прямій, як би вона не виглядала. Буде вона три місяці, чи рік, але ми виходимо на завершальну стадію війни. Саме зараз треба додати, покласти весь ресурс на боротьбу. Нам треба повернутись у березень, у квітень-2022, коли більшість знали, що робити…

Чому все змінилось?

Багато заспокійливого від нашої влади. З кожної праски несеться, що ми перемагаємо, всюди: "У нас все супер". Треба народ трошечки повернути до реальності. Реальність не в ТБ, вона інша. Ця реальність важка, страшна, неприваблива. Вона смердить, ця реальність.

Мені здається, що всі ті, хто в тилу, мають попрацювати волонтерами-санітарами у госпіталі. Багато часу на це не треба. Тиждень. На тиждень занурити людину у реальність, у спілкування з військовими, дати походити по закривавленій підлозі. Для цього навіть не обов'язково їхати на передову. Достатньо просто у стабпункти на передову відправляти прибиральниками всіх, хто шквариться на хабарях, на рішалові. Вони можуть носити поранених та загиблих, шукати документи у просоченому кров'ю одязі… 

Хтось скаже, що "Єдині новини" потрібні для того, щоб заспокоювати людей. Але чхати я хотів на моральний стан тих, кому війна приносить дискомфорт. Війна перетворюється на АТО, коли всім починає бути пофіг. Ми це бачили й проходили. Пам'ятаємо, до чого це призвело?

***

Підрозділ Миколи "Канади" Ворошнова вже довгий час збирає кошти на дрон, який зможе робити ворогу великий "бум-бум" - скидати не саморобні бомби, а міни. Дронарі просять приєднатись до збору, щоб пришвидшити "смерть ворогам".

https://send.monobank.ua/jar/4NJLibZZFV

Влад Абрамов

УНІАН в Google News