"Робот може коштувати до 9 млн грн. Але це неспівмірно дешевше за життя людини", - головний інженер батальйону "Alter ego" Андрій Фонта

Головний інженер батальйону "Alter ego" 93-ї ОМБр "Холодний Яр" Андрій Фонта в інтерв’ю УНІАН розповів про роль наземних роботизованих комплексів (НРК) у сучасній війні.

Наземні роботизовані комплекси не настільки популярні види дронів у війську як повітряні, однак останнім часом їх починають застосовувати дедалі більше. Одна із причин – масове використання ударних безпілотників на полі бою, що сильно ускладнює процес евакуації поранених та загиблих бійців, доставку провізії і боєкомплекту на позиції. Аби не ризикувати життями людей, українські військові почали застосовувати наземні роботизовані комплекси, які виконують логістичні, евакуаційні та нерідко й бойові функції, а також проводять мінування території.

Про нюанси закупівлі, застосування та модернізації НРК, а також ефективність їх роботи в "польових умовах" УНІАН розпитав Андрія Фонту – головного інженера батальйону "Alter ego" 93-ї ОМБр "Холодний Яр", який спеціалізується на використанні наземних дронів.

Андрію, розкажіть загалом про НРК: що це за комплекси, які є різновиди, які функції вони виконують?

Давайте почну з пояснення: наземні роботизовані комплекси – це автоматизовані або дистанційно керовані платформи чи комплекси, які здатні виконувати різні завдання на суші – підвозити харчі, воду, боєкомплект, тобто здійснювати логістичне забезпечення військ, проводити інженерні роботи, мінувати чи розміновувати, здійснювати вогневу підтримку, прикривати, а також евакуювати поранених чи повертати загиблих військових. Модулі бувають різні. Частіше за все використовуємо універсальні, а далі все залежить від того, яке завдання йому ставити та як комплектувати. По суті, під кожну операцію ми готуємо машину і тому кажемо, що НРК може робити все, що можна придумати.  

Колісні та гусеничні – з якими легше працювати?

Кожна платформа створена під свої завдання, кожна має свої плюси та мінуси. Завдання колісного – бути швидким, гусеничного – прохідним.

Кожен дрон має й свою назву, чи не так? 

Так, зазвичай їх дають виробники, але іноді ми самі "перехрещуємо" машину. Приміром, кличка "Мародер" прижилася до НРК зі стрічкою – він може на себе затягнути з землі все, що завгодно, і привезти "на базу". Є просто "Гумовий", бо в нього гумова гусениця… Є різні назви, окремі просто смішні, інші точно не для інтерв’ю (сміється).

На яку вантажопідйомність розраховані НРК? Так розумію, евакуаційний комплекс повинен легко перевозити людину, а це 70-100 кг…

Як я вже казав, ці комплекси універсальні, але, певна річ, менші моделі можуть виконувати одні місії, більші – інші. Кожну з моделей застосовуємо з огляду на її можливості.

Так, наприклад, маленькі дрони "Таргани" використовуємо для перевезення мін: така машина легко довезе умовних 40 кг. Проте частіше за все використовуємо багатофункціональний комплекс вантажопідйомністю до 200 кг під назвою "Воля-Е". За його допомогою доставляємо воду та провізію, на нього встановлюємо кошик для перевезення "трьохсотих", його можна обладнати для логістичних цілей… Ми ставили на такий дрон вогнемет і оператор дистанційно ним керував, виконуючи місію прикриття.   

Чи далеко може заїхати такий НРК? Відстань іноді критично важлива…

Далеко, на десятки й десятки кілометрів. Коли я взявся вивчати цю справу, може, роки зо два тому, робота з наземними комплексами тільки починалась. Тоді вони були досить обмеженими в своїх функціях, часто виникали проблеми зі зв’язком, їхати міг такий дрон на відстань до 10 км. Зараз, порівняно з початком, відбулися кардинальні зміни. Ми, інженери на місцях, спільно з виробниками постійно удосконалюємо НРК, додаємо нові функції, оновлюємо "фарш", плати тощо. А щодо відстані – то вона зараз обмежена тільки потужністю акумуляторів. Тобто, якщо покладемо їх у достатній кількості, то й 100 км здолає.

Жартома військові з вашого батальйону порівнюють процес застосування наземних дронів з роботою відомої фірми з доставки в Україні. Чому виникли такі асоціації?

Свого часу ми знайшли підбитий квадроцикл, а в ньому лежав рюкзак Glovo. Оскільки на ту мить облік вантажів, які ми доставляли за допомогою НРК, обраховувався тоннами, ми й почали жартувати, що виконуємо роль фірми-доставки. Тож, так "Глово-Донбас" і "приклеїлось"… 

Ви сказали, що доставляєте вантажі тоннами?

Так, раніше, бувало, в межах п’яти тонн протягом місяця, а зараз тільки на доставках вантажів, у середньому, до 20 тонн набігає. До цього додати ударні місії, евакуації…. Операцій – дуже багато. 

Які місії зараз виконуєте найчастіше?

Певно, найзатребуваніші зараз операції з логістики та ударні місії з використанням кулеметів. Евакуації - теж не рідкість.

Пригадаєте найскладнішу місію?

Можливо, читач хотів би якусь круту історію про те, як команда супроводу допомагала НРК виконати місію, але насправді для нас, "технарів", складні місії - ті, які пов’язані з розв’язанням технічних питань у роботі комплексу. Таких було чимало. Одна з найскладніших – перша евакуація з використанням нового типу зв'язку, яка тривала дві доби.

Це було так: після підготовки місії я їхав (керував НРК, - УНІАН) приблизно вісім годин в один бік по місцевості, яку не знав, тож було дуже складно. Дрон забрав пораненого бійця і почав повертатись назад, а метрів за 500 наїхав на "сидячий" в кущах FPV з боєприпасом, який не бачив ні я, ні супровід. Міна вибухнула, але бійця при цьому, на щастя, не зачепило. Протягом наступної доби ми з інженерами терміново зібрали повністю новий дрон на цьому ж типові зв'язку і поїхали за пораненим ще раз. Дві доби не спали, але повернули його.

Іншого разу наш підрозділ евакуював двох поранених у надважких умовах: спеціалісти працювали майже 12 годин у темному бліндажі, на вулиці був такий туман, що не видно було взагалі нічого. Дрон періодично скочувався в якісь ями, одного разу важкопоранений мало не випав із кошика. На щастя, вже на шляху повернення поряд були розвідники, які допомогли поставити машину "на ноги".

То був досить складний випадок. Зайти туди, щоб дістати поранених, ніхто не зміг би. Ми забрали хлопців уночі, а вже під ранок росіяни захопили населений пункт. Без НРК врятувати бійців не вдалося б…

Як найчастіше відбувається евакуація? Чи повинен хтось із бійців бути безпосередньо на місці, щоб допомогти пораненому вилізти на цей дрон?

Усе залежить від стану пораненого. Іноді дрон привозить пораненого на ношах, іноді хтось допомагає до НРК дострибати, іноді військові самі забираються на дрон…

Якщо йдеться про евакуацію загиблого, то, переважно, комусь потрібно завантажити тіло на НРК. Але маємо один модуль, який за допомогою спеціальної стрічки сам завантажує на себе "двохсотого". Якщо відправляємо саме такий комплекс, тоді участь у операції бере тільки оператор, який "веде" машину дистанційно.

Про який відсоток успішності операцій з евакуації за допомогою НРК можемо говорити?

Я би сказав, що із десяти шість-сім поранених виживають. Але тут важливо, чи кваліфіковано була надана меддопомога під час поранення, чи правильно накладено турнікет тощо. Бо треба розуміти, що НРК – не дуже комфортне "таксі".

Ще одна проблема й причина неуспішності – неможливість закрити небо: ворожі FPV-дрони полюють на наші комплекси постійно, не дають нам нормально працювати. Вони бачать рух, а з похолоданням ми стаємо більш видимими через тепловий спектр… Намагаємося убезпечувати себе, частково це вдається, але не повністю. 

Росіяни полюють і на евакуаційні місії?

Звичайно, якщо вони побачили дрон, то намагаються знищити його за будь-яку ціну, і немає значення, з чим він їде – везе воду, харчі чи евакуює пораненого. Ворогу немає різниці, куди цілити, їм головне – поцілити.

В моїй практиці таке було й не раз: коли бачать евакуацію пораненого – цілеспрямовано намагаються поцілити в нього. Маневрувати в такій ситуації складно, бо насправді не завжди бачиш, що в тебе щось прилітає. Під час однієї з таких місій я здійснював евакуацію двох "трьохсотих" середньої тяжкості. І тоді прямо в мій НРК прилетів ворожий FPV. Оскільки він залітав "в чоло", я встиг його помітити і трішки зманеврувати – здати назад і трохи вбік. Бійці почули його ще раніше і, оскільки могли рухатись, вистрибнули. На жаль, одному з них під час вибуху відірвало частину ноги. Проте він зумів сам накласти турнікет, і ми завершили місію успішно.

Роботу наших НРК супроводжують і наші дрони з повітря, щобспостерігати та інформувати про ситуацію операторів.Чи є якісь складнощі у цій взаємодії?

Треба розуміти, що наземний та повітряний дрони мають різні типи зв’язку, і зазвичай останній "бачить" ситуацію із затримкою. Наприклад, у мене на НРК під час місії зник зв'язок, камера згасла. Щоб розібратися, що сталося, я повинен був дочекатися зв’язку з дроном, який "веде" НРК згори, але через затримку тільки через 15 секунд побачив, що ворожа FPV-шка залетіла в наш комплекс…

Тобто, проблема безпосередньо у швидкості передачі даних, і тут поки що - без варіантів.

Як щодо інших місій НРК – мінування, вогневої підтримки? 

Таких чимало. Пригадую, коли ми зайшли в село Веселе біля Добропілля, я ввімкнув мікрофон на дронові й наказав росіянам здаватися. А, щоб цей аргумент був переконливішим – відкрив вогонь.

Спрацювало?

Конкретно в цій ситуації - ні, тобто росіяни не здалися. Але певний ефект це мало, бо після того, як, приміром, по місцевості проходить НРК із кулеметом, ворог ховається. Тоді нашій розвідгрупі легше заходити…

У ситуації зі згаданим селом за нами також йшла розвідка, яка тоді взяла в полон, якщо не помиляюсь, чи то 7, чи то 9 росіян. Одному не пощастило взагалі: спершу йому було цікаво, тож вийшов подивитися, що відбувається, потім стало страшно – забіг в один із будинків, ми "підігріли" його пробіжку пострілами, а потім на той будинок скинули боєприпаси дві наші FPV…  Внаслідок цієї спільної операції ми звільнили два населені пункти.  

Зараз (на початку листопада 2025) працюємо не в населених пунктах, а в польовій місцевості, тож використовуємо дещо іншу тактику. Наприклад, маємо інформацію, що противник перебуває в посадці, випускаємо дрон, який повинен відволікати умовний вогонь на себе. Так допомагаємо нашій піхоті. Буває, росіяни виповзають – на цьому все для них і закінчується. 

Читала якось про операцію з підриву бліндажів ворога за допомогою НРК. Чи маєте ви такий досвід? Чи складно її організувати?

Так, ми мали такий досвід. На першу таку операцію знадобилося до півдоби тільки на вирішення питання, яким типом зв'язку користуватимемось у цій місії, що дешевше і найменш затратно у підготовці. Вибрали оптимальний -ввечері поїхали, вночі підірвали… Загалом, коли розв’язали найгостріше для нас питання зв’язку, виконувати подібні місії стало простіше, буквально "сів – і поїхав". 

Якщо описати ваш звичайний день на службі, то як він виглядає? Отримали завдання – плануєте місію – відправляєте машину?

Важко щось планувати під час війни, тому все це відбувається в оперативному форматі. Приміром, якомусь із командирів потрібно доставити боєприпаси чи харчі на позицію, або евакуювати бійців. Він виходить із цим запитом на нашого чергового і формує завдання. Після цього ми починаємо вивчати позицію, шлях, чи можемо ми до неї доїхати, відтак готуємо дрон "під завдання", і тільки після цього він виїжджає "на місію". Або не виїжджає, якщо бачимо, що місія нездійсненна.

А як визначити, чи може дрон дістатися позиції? Це ж потрібно величезну територію мало не напам'ять знати? Шлях, можливі перешкоди, особливості рельєфу…

По суті, так і є. Оператор повинен добре знати місцевість, і часто він її знає, бо пройшов сам чи "облетів" за допомогою повітряних дронів. Можуть підказувати рельєф чи якісь особливості піхотинці, які добре знають територію. Якщо ми змінюємо зону дії, тоді, звісно, буває важче спланувати завдання та виконати місію.

Уже під час місії ми за допомогою камери з самого НРК спостерігаємо за дорогою. Часто вигляд відмінний від того, що ми спланували. Ще частіше – гірший. Але тут нічого не вдієш, місію потрібно виконувати.   

Залежно від того, яку функцію виконує РНК, скільки людей потрібно для того, щоб забезпечити один виїзд? 

Насправді у підготовці однієї місії задіяні всі – це інженерна та механічна майстерні, команда планування, екіпаж, який підвозить НРК на максимально безпечну відстань… У складних випадках можуть бути задіяні від 30 до 40 осіб. Якщо порівняти з тим, коли ми починали, то це в рази більше, але зараз ми й можемо більше.

Фахівців вистачає? 

Необхідна кількість людей є постійно, але оскільки парк НРК розростається, як і кількість запитів на різні місії, то хотілося б і більше персоналу. Особливо з огляду на те, що зараз, коли машин суттєво побільшало, кожен спеціаліст, по суті, став вузькопрофільним, і замінити його буває складно. Хтось добре розуміється на зв’язку, хтось краще орієнтується у "нутрощах" дрона, комусь легше розібратися в моторах, інший пише програмне забезпечення… Тобто, всі зайняті своєю окремою справою, і було б ідеально, якби по кожному напрямку ми мали бодай ще по одній людині. 

Є охочі вчитися? Наскільки складно опанувати керування НРК?

Так, охочих багато. Насправді до нас багато підрозділів звертаються – хто за навчанням, хто за консультаціями, хтось одразу дрон привозить і просить переробити систему керування і так далі.

Якщо просто вчитися керувати платформою, то це настільки легко, як керувати дитячою машинкою на дистанційному пульті. Складніше навчити розбиратися в тому, як функціонує такий комплекс, як влаштований зв'язок на борту, що змушує його їхати після того, як ти натискаєш вперед, чому може зупинитися, і де шукати проблему? Всі ці питання потребують навчання.

Наскільки широко НРК розповсюджені в Силах оборони, зокрема й у вашій бригаді?

Досить широко, враховуючи те, що звичайна логістика перекрита. Тобто, якщо завезти боєкомплект на позицію, чи вивезти з неї людину на звичайній машині буває складно, тоді ці функції виконує дрон. Щодо забезпечення по всій армії – не скажу, а стосовно нашої бригади, то намагаємося кожен підрозділ забезпечити такими НРК. Це буває складно, бо й втрачаємо їх: ось і сьогодні, коли я вийшов із відпустки, один дрон атакували п’ять ворожих FPV…

Наскільки болісні такі втрати? Маю на увазі, наскільки НРК дорогі? Зрозуміло, що їхня вартість може залежати, як ви кажете, від ступеню "фаршу". Якщо можна, назвіть цифри "від" і "до".

Вартість одного НРК може коливатись від 150 тис до 9 млн грн. Так, це чимало. Очевидно, що наземний комплекс дорожчий за п’ять FPV, але наземний комплекс дешевший за пікап і неспівмірно дешевший за життя людини. 

Давайте ще поговоримо про потребу в НРК в нинішній війні, хотілося б почути вашу фахову думку.

Потреба велика і постійна. В якомусь процентному чи цифровому відношенні говорити про це складно. Але не тому, що немає конкретної цифри, а тому, що вона змінюється щодня – так, ми втрачаємо дрони практично кожного дня, ворог їх знищує, тож нам потрібно таких комплексів усе більше й більше. Це як із FPV: спершу їх було складно дістати, потім їх стало багато, згодом – дуже багато, а ще за якийсь час ситуація з насиченням врівноважилась. Те саме сьогодні з НРК: ми на початковому етапі, отже, нам їх не вистачає катастрофічно!

Як відбувається забезпечення? Купує держава, волонтери, чи шукаєте гроші самі?

Держава, громади, волонтери. Допомагають закривати збори оголошення, соцмережі, інтерв’ю, особливо в тих випадках, коли потреба гостра, а на виготовлення в рамках контракту потрібен час… 

Працюєте безпосередньо із заводами? Наскільки налаштоване виробництво?

Я би сказав, що вже зараз налаштоване плюс-мінус нормально, працює близько сотні кодифікованих виробників. І зараз ми говоримо не про запуск процесу, а про відбраковування. Заводи тільки нарощують виробничі потужності, часом розробляють вдалі машини, часом – не дуже.   

Бачила такий допис військовослужбовця в одній з соцмереж: "…коли роту НРК створили на папері, але по факту вона не може працювати, бо закуплені Міноборони тисячним накладом вироби непридатні до застосування. Їх треба модернізувати, переробляти. І жодної успішної операції та рота не здійснила…". Ви теж це маєте на увазі?

Я і погоджусь, і ні. Справді, буває, що на складах стоять ті НРК, які ніхто не хоче брати для використання. Щодо іншого твердження – воно неправдиве, бо є чимало підрозділів, які здійснили численні успішні операції. Такі підрозділи мають список, може, з п’яти чи десяти найменувань НРК, які можна замовити і працювати з ними.

Із сотні (!) кодифікованих виробників, можливо, всього 10% постачають якісну і затребувану продукцію, і вона в дефіциті. На складах, буває, лежить те, що нікому не потрібне – про такі дрони ми знаємо, а з їхніми виробниками просто не працюємо.

Тобто є такі НРК, що не вартують затрачених коштів та зусиль?

Є такі заводи, які вважають, що їхній виріб - найкращий у світі, він працює, а це ми просто не вміємо ним користуватися. Ну, звісно ж… Ми припиняємо з такими співпрацю, бувало, що й повертали їм дрони.

Загалом на сьогодні немає НРК, якого в нашій майстерні не могли б модифікувати, але іноді ці зусилля не вартують того.  

Буває й таке, що ми переобладнуємо НРК під конкретні потреби. Наприклад, в окремих комплексах ми самі зробили плату керування, окремий тип зв’язку, а потім відправили все це на завод, який уже продовжує виготовляти за нашою схемою. Загалом, нерідко доводиться доопрацьовувати щось самим, і це зрозуміло, адже й на виробництва часом надходять відносно старі зразки, а тут все так часто змінюється…

Як ви дієте в ситуації, коли дрон наїхав на міну чи в нього влучив ворожий снаряд, чи просто сів акумулятор? Хто його евакуює? 

Якщо після аналізу ситуації бачимо, що його реально дістати, то виконуємо місію порятунку – відправляємо інший дрон, який чіпляє "постраждалого" спеціальним зачепом і везе "додому", де ми вже розбираємось, що трапилось. Тільки впродовж минулого місяця ми мали два подібні випадки. Ризикувати людьми в таких ситуаціях не варто, бо за НРК ворог полює особливо ретельно.

Чи відомо вам, наскільки росіяни забезпечені аналогічними комплексами? Можливо, вони їх теж використовують, і, можливо, ви теж на них полюєте?

Вони їх використовують, ми їх, відповідно, періодично знищуємо. А загалом, якщо говорити про розвиток НРК, то у ворожої сторони ця справа починалась так само, як у нас, десь півтора роки тому. Проте ворог, на мою думку, більше "на старті", ніж ми. В Україні це питання пішло в комерцію, в Росії все робиться за держзамовленням, і в цьому сенсі, на мою думку, вони можуть прогресувати швидше, адже один виробник може постійно отримувати доступ до найновішої інформації, відповідно, самостійно покращувати свій виріб без зайвої конкуренції.

Чи вдавалось вам захопити ворожий комплекс, щоб вивчити його, можливо, перейняти якусь технологію?

Ворожі дрони поки що не настільки удосконалені, щоб заїжджати настільки глибоко, щоб ми могли до них дістатися.

А наші комплекси потрапляли до них?

На жаль, так. Наскільки мені відомо, один із таких комплексів навіть на Червоній площі стояв… 

Зараз кажуть, що за роботами майбутнє. Наскільки, ця думка слушна? Чи воюватимуть машини так, як люди?

За роботами, дійсно, майбутнє – вони рятують бійців, убезпечують їх у ризикованих чи й смертельних ситуаціях, допомагають їм впоратися тоді, коли потрібна важка фізична робота. Але самотужки, без людей, роботи воювати не будуть – я впевнений, людина завжди буде потрібна.

УНІАН в Google News