Головний оборонний проєкт Європи помирає у муках: чи можна його врятувати

За майже 10 років програма європейського винищувача шостого покоління майже не просунулася, так і залишившись на рівні "сміливого концепту". Водночас конкуренти впевнено просуваються – США хочуть підняти свій F-47 у небо вже у 2028 році.

Кажуть, що нескінченно можна дивитися на три речі: вогонь, що горить, воду, що тече, а також на те, як Європа намагається реалізувати черговий спільний проєкт у сфері безпеки й оборони.

Питання тут не лише у термінах (хоча це, звісно, теж доволі важливо). За останні роки Європа перетворилася на колективного "кота Шредінгера", якщо казати про спільні оборонні ініціативи. У тому сенсі, що ніхто з упевненістю вам не скаже, живі вони чи вже ні.

Не встигли улягтися скандали навколо франко-німецького танка нового покоління, як Франція де-факто відмовилася від проєкту Eurodrone – гігантського бойового БпЛА, який був одним із символів оборонного співробітництва в Євросоюзі.

Французів можна зрозуміти. За мірками сучасної війни Eurodrone виглядає занадто вразливим – через свої розміри, відсутність технології стелс та занадто малу швидкість.

Це парадоксальним чином не є проблемою самого безпілотника – просто його проєктували настільки довго (близько десяти років), що він закономірно почав морально старішати.

Та навіть історія Eurodrone блідне на тлі програми винищувача шостого покоління Future Combat Air System (FCAS), яку спільними зусиллями проштовхують Франція, Німеччина та Іспанія. А також їхні представники в особі Dassault Aviation, Airbus та Indra Sistemas відповідно.

Термін, який країни виділили на вирішення протиріч (його планували завершити у квітні), спливає прямо зараз. Чи є надія на те, що сторони зможуть досягти домовленості?

Великі плани на майбутнє: як з’явився FCAS

Франко-німецько-іспанська програма винищувача шостого покоління – не просто статусний проєкт "локомотивів" ЄС. Це відчайдушна спроба Європи наздогнати втрачені десятиліття.

Відставання Європи у створенні нових винищувачів стало особливо відчутним останніми роками. Сьогодні побудовані за технологією стелс літаки, хоча й повільно, але витісняють традиційні винищувачі покоління 4+. Наприклад, американських F-35 вже побудовано понад 1300, а Китай має близько 300 літаків J-20.

Водночас ані Франція, ані Німеччина, ані жодна інша країна ЄС досі не має "невидимки" власного виробництва. Європа в цьому сенсі відстає не лише від США, Китаю та РФ, а навіть від Туреччини, яка активно тестує свій KAAN/TF-X п’ятого покоління.

Близько десяти років тому у європейців з’явився амбітний план – "перестебнути" через одне покоління і одразу перейти до шостого (тобто, обійтись без умовних аналогів F-22 і F-35).

Йдеться про розвиток концепції стелс, але з більшим акцентом на мережецентричності та автоматизації. Іншими словами, "шістка" зможе діяти як з пілотом, так і без нього – літаки п’ятого покоління цього не вміють.

Європейський план був надійний… але лише в теорії. На практиці хіба не найбільшим "досягненням" стала публічна демонстрація макета NGF (New Generation Fighter), який показали на Паризькому авіасалоні у 2019 році.

Це і був той самий винищувач шостого покоління, який створюють у межах програми FCAS. І який повинен замінити Dassault Rafale і Eurofighter Typhoon приблизно у 2040-х.

NGF виділяють окремо, адже програма FCAS не обмежується опціонально пілотованим літаком. Вона також передбачає розробку дронів, нових типів авіаційного озброєння, а окрім цього інтеграцію всіх систем у єдину мережу.

"Європейський літак шостого покоління буде використовуватися разом з так званими "Вінгменами", або бойовими дронами у вигляді зграї, які фактично будуть керуватися оператором самого літака, – говорить УНІАН авіаційний експерт Богдан Долінце. – Сьогодні сам проєкт літака перебуває на ранній стадії розробки".

Одразу варто сказати, що FCAS/NGF не варто плутати із іншою оборонною ініціативою -  GCAP (Global Combat Air Programme), - спрямованою на створення винищувача шостого покоління. Останню реалізує Лондон разом із італійцями і японцями.

Лебідь, Щука і Рак, або як не треба створювати літаки  

Таким чином, у Європі з’явилися дві конкуруючи програми шостого покоління: франко-германо-іспанська FCAS (Future Combat Air System) і британсько-японсько-італійська GCAP (Global Combat Air Programme).

Але якщо у випадку із GCAP британці стали беззаперечними лідерами і могли диктувати партнерам своє бачення, то франко-німецький проєкт майже одразу стикнувся із протиріччями.

Головною проблемою став розподіл робіт. Французьку Dassault Aviation призначили головним підрядником зі створення винищувача, але вона не отримала вирішального права голосу, оскільки частки були порівну поділені між трьома компаніями, включно з Airbus та Indra.

"Ключовими факторами, які на сьогоднішній день призводять до відповідних проблем із розвитком програми є кілька питань, – говорить УНІАН Богдан Долінце. – Перше - це тертя між компаніями Dassault та Airbus щодо розподілу ролей в даному проєкті та інтелектуальних прав. На жаль, як ми бачимо з 2019 року, це не перший проєкт (в Європі, – УНІАН), який стикається з такими проблемами".

Другим важливим викликом експерт вважає існування європейсько-японського проєкту GCAP, що, на його думку, є не стільки каталізатором, скільки фактором стримування.

"Ну і третя важлива складова – це питання фінансування проєкту. Адже загалом кошти на його розвиток планують виділяти з європейських оборонних фондів. І роль, і місце окремих країн та їх внесок у проєкт буде визначати, який обсяг фінансування буде надходити до тих чи інших країн", – додав авіаційний експерт.

Ситуація навколо FCAS стала стрімко погіршуватися приблизно рік тому. Саме тоді, за даними німецького видання Hartpunkt, Париж почав наполягати на перегляді своєї частки в проєкті і замість рівної третини запросив одразу 80%.

Це свідчить про намір Франції зосередити у своїх руках розробку як самого винищувача, так і інших елементів системи, зокрема й дронів, які, як вже зазначалося, повинні діяти разом із винищувачем.

"Французи хочуть отримати повне управління програмою, – говорить агенції УНІАН головний редактор військового порталу Defense Express Олег Катков. – Отримавши умовний 51%, вони почнуть розподіляти найбільш цікаве і найбільш дороге на себе, а маловажливе – на інших. Тому це ще й економічне питання".

Експерт нагадав, що до питання розробки літака також підключилися німецькі профспілки, які хочуть захистити інтереси національних виробників. Або, кажучи простіше, розійтися із французами.

Найбільш показовими у цьому сенсі є заяви керівників галузі.

Так, голова компанії Dassault Ерік Трапп'є раніше підкреслив, що від самого початку програми саме Францію визначили провідною стороною у створенні літака. Він додав, що для "розробки бойових літаків такого рівня у майбутньому нам потрібен лідер", тоді як Airbus прагне знизити роль Dassault Aviation.

На перший погляд, все це виглядає як кричуще нахабство з боку французів, але тут варто згадати важливий момент. Серед усіх, хто приймає участь у програмі, Франція є єдиною країною, яка може самостійно будувати винищувачі. Вона також може створювати двигуни – цим займається компанія Safran.

Знаменитий Dassault Rafale, оснащений двома двигунами Snecma M88 від Safran, можна справедливо вважати "національним", тобто французьким. Німеччина та Іспанія мають досвід у створенні Eurofighter Typhoon, але це загальноєвропейський проєкт, реалізований зусиллями одразу кількох великих країн Європи, включно з Великобританією.

Розподіл робіт – важливий, але не єдиний виклик.

Існують об’єктивні концептуальні розбіжності між країнами. Справа в тому, що французам потрібен палубний літак, який можна буде експлуатувати (принаймні, одну з його модифікацій) з борту майбутнього авіаносця France Libre. Це створює обмеження щодо розмірів та маси літального апарата.

Перед Німеччиною таких обмежень не має – їй взагалі не потрібен палубний літак, оскільки країна не має авіаносців і не планує їх створювати у майбутньому.

"Франції потрібен легкий винищувач, який зможе запускатися з авіаносців, – говорить УНІАН Олег Катков. – Він також повинен бути "суверенним", адже має нести французьку ядерну зброю. Німцям потрібен винищувач, який буде важким і нестиме американську ядерну зброю. Це означає відкриття доступу до систем літака. Для того, щоб американці могли інтегрувати бомбу B61 під крило цього винищувача".

З урахуванням всього цього стає зрозумілим, чому труднощі переслідували FCAS протягом майже десяти років.

На якомусь етапі не лише французи, а й німці почали натякати на те, що FCAS їм не цікавий. Нещодавно генеральний директор Airbus Defence and Space Міхаель Шеллхорн повідомив, що якщо в Європі одночасно розроблятимуть три різні винищувачі шостого покоління, це не буде "кінцем світу".

Один із них, за його словами, буде британсько-японсько-італійським GCAP, "розміром майже з бомбардувальник"; другий – французьким літаком, здатним базуватися на авіаносцях; а третій – європейським винищувачем для завоювання переваги в повітрі, у розробці якого візьме участь Німеччина.

Іншими словами, він запропонував розділити програму FCAS на дві частини.

Втім, такий підхід може спричинити зниження уніфікації, підвищення витрат на виробництво та потенційне скорочення кількості випущених літаків. Крім того, проєктам доведеться конкурувати між собою на експортних ринках.

На додачу головною проблемою бачиться саме другий пункт – про ціну розробки літака.

Для розуміння ситуації – вартість програми розробки американського винищувача п’ятого покоління F-35 перевищила 50 мільярдів доларів. З огляду на це, орієнтовна вартість розробки винищувача шостого покоління може становити 60 мільярдів, а може і всі 100.

Можна припустити, що така сума була підйомною для ведучих країн ЄС (знову ж таки, лише припустити), якщо б вони діяли разом. 

Але з огляду на поточну економічну ситуацію в країнах ЄС важко сподіватися на те, що Франція або Німеччина зможуть самостійно подужати розробку винищувача шостого покоління. Тим паче, що остання, як вже зазначалося, взагалі не має досвіду створення сучасних бойових літаків. 

"Врятувати рядового Раяна", або як вийти з глухого кута  

Таким чином, сьогодні програма європейського винищувача шостого покоління зайшла у глухий кут. Вийти з нього – завдання нетривіальне. З іншого боку, майже з кожної ситуації є вихід - і FCAS не є виключенням.

Існує кілька варіантів того, як можна вирішити проблему:

1. Залишити все як є і сподіватися на те, що протиріччя вирішаться самі собою;
2. Закрити програму і купувати нові літаки у Сполучених Штатів;
3. Розділити програму на два окремі проєкти – для Франції і Німеччини;

Кожен з цих варіантів є реалістичним, але є нюанси.

На перший варіант навряд чи варто покладати багато сподівань, адже за десять років протиріччя між Dassault і Airbus нікуди не зникли. Більше того – їхня кількість лише зросла. Сподіватися на те, що сторони замиряться є просто однією з форм ескапізму.  

"Воронка поглиблюється з кожним кроком. Наприкінці 2025 року відбулася зустріч міністрів країн-учасниць програми, які в результаті просто домовилися про те, що це питання (щодо розробки FCAS, – УНІАН) має бути порушене на зустрічі лідерів країн. Тобто прем’єрів Іспанії та Німеччини, а також президента Франції. У підсумку на Кіпрі вони домовилися про те, щоб це питання знову було обговорено на рівні міністрів. Тобто, сьогодні в Європі просто "грають у футбол" цим питанням. І немає жодних ознак того, що щось може змінитися", – каже Олег Катков.

Варіант номер два вирішує одразу багато питань щодо безпеки ЄС.

Американська компанія Boeing хоче підняти свій винищувач шостого покоління F-47 вже у 2028 році. Можна обережно розраховувати на перші серійні літаки вже у 2030-2035 роках. Отже, Берлін та Париж зможуть отримати свої F-47 до 2040 року.  

З іншого боку, це йде врозріз із політикою "оборонної автономії" ЄС, а окрім того різко послаблює позиції Dassault і Airbus на міжнародному ринку озброєнь. Іншими словами, в цьому випадку американці залишаться єдиною гарантією повітряної безпеки Європи на багато десятиліть. Вочевидь, це не влаштує ЄС.

Щодо проблем варіанта номер три, то про них ми вже казали. Це занадто висока ціна для кожного з європейських гравців.

Але, знову ж таки, ситуація не є безвихідною. На допомогу можуть прийти… країни Глобального Півдня.

Навіть якщо ми подивимося на БРІКС, то побачимо, що це не монолітний блок на кшталт НАТО (та й монолітність останнього є умовною). Це конгломерат країн, кожна з яких має свої геостратегічні інтереси, які, вочевидь, суперечать інтересами інших гравців.

Раніше стало відомо, що Індія – один з учасників БРІКС – може приєднання до європейських програм розробки винищувачів шостого покоління задля модернізації своїх ВПС.

Сьогодні уряд Індії обирає між французько-німецько-іспанським (FCAS) та британсько-італійсько-японським (GCAP) проєктами, прагнучи отримати доступ до технологій та підтримати власне авіабудування.

Одразу варто сказати, що індійцям нема чого запропонувати Європі в плані технологій. Індійський винищувач Tejas з тріском провалився. Нічого кращого (якщо це слово тут взагалі доречно) Нью-Делі так і не зміг створити.

Водночас, Індія може запропонувати інший важливий аспект – це гроші. Сучасна Індія, будучи однією з найбільших економік світу, може дати французам те, чого їм не вистачає, а саме – фінансової підтримки для створення літака.

Чому саме французам? Тут все просто. За останні роки Франція стала хіба не головним оборонним партнером Нью-Делі. Індія вже купила у французів десятки Dassault Rafale. Ходять чутки про новий контракт, який може охопити постачання понад 100 додаткових винищувачів Rafale.

Індія зацікавлена у подальшому співробітництві із французами, тоді як останні з радістю приймуть індійські мільярди доларів (або євро).

А де в цій історії буде Німеччина? Тут все дещо складніше, адже, як ми вже казали, Берлін не має досвіду одноосібного створення сучасних бойових літаків.

Але такий досвід має інша країна Європи – Швеція, яка раніше створила знаменитий Gripen. Для розробки винищувача шостого покоління шведам не вистачає лише одного – грошей (це невелика держава з населенням у 10 мільйонів).

Німеччина, попри всі фінансові негаразди, залишається економічним локомотивом ЄС, тому для неї спільна розробка нового літака разом із Швецією бачиться цілком ймовірним варіантом.

Щодо Іспанії, то вона зможе сама вирішити, до якої гілки колишнього FCAS їй приєднатися. Це непростий виклик для Мадриду, однак не такий складний, як помирити двох ворогуючих гігантів – Dassault і Airbus.

Мирно розійтися, або найкращий варіант для FCAS

Ми не знаємо, як саме складеться доля Future Combat Air System. Однак, з урахуванням поточної ситуації, найкращим виходом бачиться "мирно розійтись по своїх кімнатах".

Тобто, реалізувати варіант, описаний вище - що означитиме фактичній кінець FCAS (принаймні, у тому вигляді, у якому він існував всі ці роки).

Найкращий варіант – зробити так само, як колись вчинили із Rafale та Eurofighter, які спершу замислювалися як єдиний європейський бойових літак, а потім розділився на дві окремі гілки. Спільною у них лишилася хіба що концепція.

Як бачимо, ніякої трагедії з цього не трапилося. Сьогодні обидва літаки є вершиною інженерної думки, якщо казати про винищувачі четвертого покоління.

Загалом ситуація, яка склалася навколо FCAS та інших оборонних програм Європи, вкотре демонструє те, про що багато років кажуть західні фахівці.

Попри гучні заяви, сучасна Європи знаходиться дуже далеко від повноцінної автономії. Тому у найближчі роки вона залишиться залежною від Сполучених Штатів, що б там не казали в Брюсселі.

Для того, щоб змінити ситуацію, потрібно не лише в багато разів збільшити фінансування європейського ОПК, а повністю переформатовати взаємодію між владою країн, оборонкою і збройними силами.

Сьогодні з боку Франції лунають заяви відносно більшої військово-технічної автономії ЄС, однак далі них справа чомусь не йде. А оскільки подібну ситуацію ми бачимо вже багато років, немає причин сподіватися на те, що з чинними політиками в Європі щось зміниться.

УНІАН в Google News