Черномирдін: Не треба Україні тягатися з нашою величезною, непростою державою

Чим зайнятися Путіну після виборів? Солдатові завжди є місце в строю... Депутатом я не збираюся бути: мені це не дуже цікаво... Інтерв`ю з послом РФ

Чи будуть несподіванки на виборах в Росії? Хто його зна?.. Формат управління для Росії за українським зразком – неприйнятний. У Путіна дуже багато проблем, йому є, над чим думати.

Посол Російської Федерації в Україні Віктор Черномирдін дав інтерв`ю УНІАН і 5 каналу.

– Вікторе Степановичу, соціологія свідчить, що зростає недовіра між громадянами двох країн на рівні сприйняття народів. Чи не здається Вам, що, насамперед, це пов`язано з тим, що багато рішень влади б`ють по простих людях, а також по товаровиробниках і підприємствах. Чи не здається вам, що в стратегічному плані це готує досить сумну перспективу двостороннім відносинам?

– Я згоден з вами, що керівникам наших держав треба думати в першу чергу про те, щоб не ускладнювати наших відносин, не завдавати шкоди нашим громадянам. І тим, хто до нас приїжджає, і тим, хто приїжджає до України.

Я, напевно, не мав би рації, якби сказав, що у нас все добре. На жаль, це не так. Враховуючи, що ми зараз в Росії у стадії підготовки до президентських і парламентських виборів, а Україна постійно в процесі виборів, – люди не встигають заспокоюватися. Я вже пережив кілька виборів тут, і тому можу сказати, що часто розігрується російська карта під час передвиборної кампанії.

Спекуляції на темі двосторонніх відносин, звісно, завдають їм певної шкоди. Думаю, всім сторонам потрібно більше приділяти уваги розвитку двосторонніх відносин. Якщо ми багато говоримо, хочемо, висловлюємо побажання один одному, навіть обнімаємося часто, але нічого не робимо при цьому, – те навряд чи результат якийсь буде.

Простий приклад. Більше року минуло з того часу, як була створена міждержавна комісія, яку очолюють президенти Росії і України. І протягом року комісія жодного разу не збиралася. Для нас, росіян, це взагалі безпрецедентний випадок, щоб президент очолив якусь комісію, та ще й міждержавну, між двома країнами. Такого ніколи не було в нашій історії. Але, враховуючи значущість наших відносин, Путін домовився з Ющенком, щоб очолити цю комісію, хоча це сфера урядів.

І ця комісія більше року не збиралася. І лише наприкінці минулого року з великим зусиллям, оскільки було поставлено таке завдання – підготувати і провести цю зустріч, – вона зібралася на своє засідання. Скажіть, кому це треба, така пробуксовка? Президентам? Ні, президенти тут не винні! Це має бути робота урядів, міністерств, які в цьому зацікавлені.

Це можна пояснити тільки дуже частою зміною урядів. Ну а людям чого доброго при цьому? А якщо комісія не працює, то все йде, як іде, багато проблем не обговорюються, безліч питань залишаються невирішеними. Це ті ж питання про делімітацію кордонів, про перетин кордону. Деякі документи ухвалили на цій комісії, але ж вони були підготовлені вже більше року тому, але тільки за кілька годин до засідання комісії поставили всі свої візи.

Це говорить про нашу роботу. Я не хочу нікого виправдовувати. Це стосується і нас, росіян, і другої сторони.

Якщо говорити про перспективу, то я думаю, що під час майбутнього візиту президента України до Москви, який, за попередньою інформацією, відбудеться наприкінці лютого, будуть підписані два документи. Один з них – це план (нерідко це називають «дорожня карта»), де будуть визначені основні напрямки роботи. До його виконання залучені всі владні структури – це уряд і парламенти двох країн. Цей план саме віддзеркалює весь спектр наших відносин. Дуже важливо, що цей документ буде підписаний і що це відбудеться. І дуже важливо зараз, коли вже підкомісії виконали певний обсяг роботи, є домовленості, не відступати від наміченого, а виконувати, про що домовилися.

– Цього тижня український МЗС заявив, що Київ залишає за собою право, згідно з міжнародним правом, вжити заходів, якщо Росія відмовиться виконувати рішення українських судів щодо передачі об`єктів навігаційно-картографічного забезпечення мореплавання. Яка позиція Росії?

– Питання не нове. Я можу одне сказати: все, що стосується проблематики і перебування ЧФ РФ в Криму, – там є питання. І для обговорення цих проблем створена спеціальна комісія. Коли підписували великий російсько-український договір в 1997 році, ми тоді не змогли всі нюанси передбачити. Всі питання не можна було навіть охопити, ми не знали, з чим нам доведеться зіткнутися на практиці, у житті, і тому була створена окрема комісія. Домовилися, що всі питання розглядатиме ця комісія, щоб уряди змогли вживати необхідні заходи. Нещодавно збиралася в Севастополі комісія саме з цих об`єктів. Питання є і з одного, і з іншого боку. Є об`єкти, які становлять особливий інтерес і для самого флоту, і для цивільного судноплавства. Хотілося б, щоб ці питання не політизували. Не хотілося б доводити ці суперечки до судів. Усе це вирішується в рамках великого міждержавного договору, і все обумовлено в ньому, і механізм запропонований – робота комісії. Ну а суди. Немає такого в практиці. Якщо вже на міждержавному рівні, то питання повинні розглядати третейські суди.

Не хотілося б, щоб дійшло до такого, краще будь-які спірні питання вирішувати на дипломатичному рівні, на рівні спеціальної комісії. Але, напевно, комусь цікаво тримати цю напругу, створювати навколо проблему. Ми ж знаємо, що коли збиралася комісія, було все нормально, всі розуміють, що там працюють фахівці – юристи, міжнародники. Вони відмінно знають правила, як треба вести переговори, що за чим слідує. Не хотілося б, щоб навколо цих об`єктів, навколо цієї проблеми створювалося непотрібне упередження. Всі ж розуміють, що відбувається насправді. Чи потрібні всі об`єкти? Якщо я зараз скажу, що ми здаємо деякі об`єкти, а їх не приймають (а таке теж є), то це теж не всі зрозуміють. Хай фахівці розберуться.

– Та все ж, яким Ви бачите вихід з цієї ситуації?

– Маємо домовиться.

– На якому рівні?

– На рівні урядів.

– Прем`єр-міністрів?

– Урядів. Там же є міністерства, відомства, департаменти. А у результаті – на рівні уряду. Якщо щось десь зірване, хтось комусь заважає.

– Через 10 років Чорноморський флот повинен бути виведений з території України, адже у великому Договорі зафіксована норма про тимчасове перебування флоту. Десять років не такий великий термін і, напевно, вже зараз комісія повинна розпочати обговорення питання про виведення ЧФ, продумати механізми, оскільки це процес не одного дня.

– Всі ми знаємо, що договір передбачає 17 років перебування ЧФ. Пройшло менше, ніж залишилося, і за 10 років багато чого може змінитися. Ще багато часу, достатньо, щоб підготуватися. Термін визначений у 17 років. Всім, кому треба, розуміють і знають, що необхідно зробити. Все буде зроблено так, як визначено договором. Якщо не буде інших договорів. І я не знаю, хто ініціюватиме це: чи то Росія, чи то Україна. Сьогодні вам навряд чи хто про це може сказати, попереду ще 10 років. Тому я не знаю, хто вам може сказати, що ми сьогодні щось будуємо, щоб перебазувати. А може, і не потрібно буде нічого перебазувати? Може ж бути по-різному. Я так міркую.

Можу одне сказати: Росія без флоту на Чорному морі ніколи не буде. Завжди буде флот. А де він базуватиметься? Все ще попереду. Не забігатимемо вперед.

– Але все-таки ця тема порушується?

– Порушується, я чую, бачу, читаю. На круглих столах. Ну і що? Тема потрібна, чому люди не повинні знати? Але ще раз: визначено 17 років, і ніхто цей термін не скорочує, не продовжує поки що.

– Вікторе Степановичу, як Ви оцінюєте рівень інвестицій сьогодні між Україною і Росією і які регіони в плані залучення інвестицій найбільш активні?

– Найбільш активні, звичайно, прикордонні регіони – Харківська, Білгородська, Ростовська, Луганська. У нас 6 областей з одніого і іншого боку межують. Але можливостей є значно більше, щоб вести цю роботу. Це одне з головних питань роботи міждержавної комісії.

– У яких сферах більше за все зацікавлена Росія?

– В усіх. Пріоритет – енергетика, нафтопереробка, нафтохімія, металургія, машинобудування, сільське господарство.

– Питання щодо Керченської протоки. Чи є якісь можливості вирішити цю проблему в швидкій перспективі або вона теж потрапить у довгу шухляду?

– Як домовимося. У нас є одне нерозуміння між Україною і Росією: Україна заявляє, що за часів Союзу був адміністративний кордон між регіонами, а ми говоримо, що між союзними республіками, тим більше по водних об`єктах, кордону ніколи не було. Тому, розглядаючи цю проблему, спочатку потрібно в цьому розібратися. Коли кажуть, що на карті був цей кордон, то треба подивитися. Може, якісь дві області і провели на карті межу, але в Радянському Союзі такого не було. Тому брати за точку відліку саме те, що такого не було.

– А якщо брати за приклад розмежування меж між Росією і Литвою по Кушській протоці?

– Є й інші приклади – по Балтійському морю, по Каспію. У нас чотири держави на Каспії. Але знайшли ж рішення, як розмежувати. Тому, звісно, має бути визначено, що кому належить. Звичайно, це повинна бути якась смуга – чи то на водній поверхні, чи то коса, але має бути зрозумілим, за що не можна заступати. Але треба, щоб сторони визначилися, звідки починати розмову, тоді все стане по своїх місцях. Ми вважаємо, що і Азовське море, і Керченська протока – це внутрішні води двох держав. Звідси і треба виходити. Ми досі все ділимо, а час би вже і примножувати працею. Тому багато питань, де можна було б і вирішувати, і використовувати щось разом.

Але ми все одно домовимося. Не хотілося б, щоб це було неправильно. Повинні серйозно підійти до вирішення проблеми фахівці. На напівправді, напівзнаннях не можна домовлятися. Ми держави, які розташовані поряд, і це належить двом державам.

– А скільки часу треба, щоб рішення було знайдене?

– Інтенсивно переговори ведуться лише роки три. Попередня основа, від чого можна відштовхуватися, є. Було ж підписано двома президентами, що Азовське море – це внутрішнє море двох держав. А прийшла нова адміністрація – і почали щось змінювати. Оце й незрозуміло. Не можна так. Тепер і в нас буде нова зміна, і якщо ми таким шляхом підемо, ми ніколи не дійдемо до результату. Хотілося б, щоб були враховані інтереси обох держав.

– Чи буде підписаний двосторонній міжурядовий договір про постачання російських енергоносіїв до України з гарантіями, позначеними правами і обов`язками двох сторін, без посередників – присутність яких потім викликає бурхливі дискусії в пресі? Зміна влади в Туркменистані може вплинути на відносини України з Росією в енергетичний сфері?

– Якщо починати з останнього питання, то ми дуже взаємозалежні одне від одного. Якщо десь щось відбувається, ми одразу це відчуваємо і когось це торкається до певної міри. У Туркменії нове керівництво ось уже наприкінці лютого має бути. А щодо наших відносин, газу, то і для Туркменії це основна тема. У нас є договір, знову ж таки. Весь газ, основний об`єм, який видобувається в Туркменії, проданий Росії. Ми цей газ постачаємо і продаємо Україні. Як буде поставлено питання, як вони будуть (і чи будуть) міняти цінові підходи, ми поки що сказати не можемо. Якщо будуть, то, звичайно, щось змінитися і тут. У будь-якому випадку, ціна уточнюється щороку. Ціна не може бути постійною на багато років, особливо в період, коли змінюються ціни на енергоносії. Який би договір не був, але завжди є виноска, що ціна газу уточнюється. Хто як домовиться – чи то протягом року, чи то раз на рік, чи то раз на два роки.

Тому, що стосується Росії, туркменський газ не задіяний у нашому балансі, він постачається сюди. А вже як вони вибудовуватимуть свої відносини з нами, подивимося. А що стосується наших двосторонніх відносин у сфері постачань газу, то які тут повинні бути договори ще?

– Міжурядові.

– Ми живемо в ринкових умовах, ми вибудовуємо ринкові відносини, ми цього дуже хочемо. І в основі нашої економічної політики – і України, і Росії – розвиток ринкових економічних відносин. Це вдосконалення ринкових відносин. Хіба це погано?

– Це чудово. Росія і України вийшли на грошові розрахунки за постачання і послуги, і це ринок. А коли ми говоримо про міжурядовий договір, то тут включаються питання урядових гарантій і зобов`язань, які дві сторони несуть у цій сфері. Це дуже важливо і для України, і для Росії. До того ж, питання посередника викликає багато дискусій в пресі і серед експертів.

Що стосується енергоносіїв – газу і нафти, ядерного палива, електроенергії, – то є такі домовленості. Але ви ж не це питання хочете поставити. Ви ж питаєте: а чому постачанням до України газу займається комерційна структура? Чому за це не відповідає державний Газпром? Хоча він теж не зовсім державний. Я вам хочу сказати, що я мав стосунок до цього сектора, і я завжди хотів, щоб держава тут трохи менше впливала. І коли сьогодні знайдено такий механізм, коли існує спільна російсько-українська компанія, я не думаю, що це гріше, ніж те, що дуже часто пропонують: мовляв, хай Газпром і НАК працюють напряму і уряди над ними нависають, хай вони їх там регулюють. Я вважаю, що це неправильно. Це моє переконання. Нічого в цьому доброго немає.

Можу пояснити простіше. У державної компанії, що стосується цінової політики, ніколи ніякого маневру немає, тому що це питання вирішує держава, вирішує уряд. А у будь-якого уряду завжди не вистачає, йому завжди всього мало. А ось комерційна організація завжди знайде можливість вирішувати цю проблему так, щоб ніхто сильно не постраждав. Тому сьогодні я б не сказав, що є проблеми у уряду України щодо такої схеми роботи. Ми ж про це домовилися ще 2004 року в Астані. Ще тоді два президенти домовилися, визначили цю лінію. Я не бачу тут проблеми. Впродовж всього цього часу – що, були проблеми? Україна або регіони залишилися без палива? Що, хтось порушив домовленості? Адже засновниками цієї компанії є державні компанії.

– А якщо структура зареєстрована в офшорах?

– Це ніякого значення не має. Якщо вона працює на території Росії або України, вона повинне жити за їх законами.

– Якщо Туркменія вирішить підняти ціну на газ зі свого боку, чи означає це, що в Україні ціна автоматично піднімається з планки в 130 доларів за кубометр?

– Я можу тільки припускати. Я не учасник переговорів, але якщо змінитися початкова ціна, то, звичайно, ціна мінятиметься.

– Тобто вона буде більшою?

– А може, вони зменшать ціну? Чому ви тільки в один бік? А раптом прийде нове керівництво, і вони вирішать інакше?

– Розкажіть, будь ласка, про майбутню виборчу компанію в РФ. Чого можна чекати від найближчих виборів у Думу і президентських виборів? Чи може змінюватися зовнішня політика?

– Може і обов`язково буде, але тільки в кращий бік. Що стосується парламентських виборів, то вони у нас відбудуться в грудні цього року. Згідно із законом, за три місяці до виборів починається виборча кампанія. Які будуть несподіванки? Хто його знає? Я поки не відчуваю нічого непередбачуваного. Зрозуміло, хто основні гравці, зрозуміло, хто братиме участь. Хто більший, хто менший, це вже залежить від партій, від їх привабливості, від їх програм, як вони вибудовуватимуть.

– А президентські вибори? Хто буде наступником? І чи буде взагалі наступник? Або пан Путін захоче піти на третій термін?

– Що хоче пан Путін, він неодноразово говорив по телевізору.

– Ви ж з ним спілкуєтеся?

– Ну і що? Те саме і мені говорить. Говорить, що є Конституція, і відступати від цієї Конституції президент як її гарант не буде. Якби у мене запитали, як хоче Черномирдін, то я б сказав, що Путін в розквіті сил, здоров`я, звичайно, йому потрібно попрацювати. Його ще навантажувати і навантажувати.

– Чим би Ви йому радили зайнятися?

– Ні, це вже хай він сам вирішує. Солдатові завжди є місце в строю. Це залежить від його бажань. Але я думаю, що все буде, як він сказав. І він це ще раз три дні тому, перед відльотом до Індії підтвердив, що все буде так, як написано в Конституції. Єдине, чого він хоче, це щоб лінія продовжувалася, не було різких змін.

– А як Ви вважаєте, чи є шанс у російського опозиціонера виграти наступні вибори у президентського ставленика? Адже однозначно, що Путін комусь віддаватиме перевагу.

– Чи є можливість? Боюся, що ні. Принаймні, я майже всіх їх знаю, хто в чому ходить. Я не знаю, кого ви маєте на увазі під опозицією, але я не думаю, що є сильні конкуренти.

– Михайло Касьянов – реальний кандидат? Чи можуть з`явиться фігури з влади – ті, хто сьогодні в команді президента Путіна, але, можливо, не одержать підтримки на виборах від влади і ризикнуть спробувати свої сили?

– Тобто, перейти в опозицію?

– Так.

– Не думаю.

– Ви сказали про Конституцію. Але ми всі бачимо по Україні, що Конституція може бути змінена. Чи можливий такий варіант в Росії, тоді Путін приходить до парламенту і стає впливовою фігурою в парламентсько-президентській республіці?

– Дуже цікавого питання ви торкнулися. Здається, найнепростіший, Україна сьогодні саме цим і живе. Держава стала іншою, і сьогодні пристрасті розпалюються ще більше. Тому що ті, хто цього хотів, сьогодні зрозуміли, що це зовсім не просте питання – парламентсько-президентська республіка. Тут багато чинників, які треба було враховувати раніше. Я думаю, що будь-які зміни до Конституції в революційний період не робляться. За логікою і філософією не повинно бути так. Коли тривають вирування і напруга, то це небажано. Думаю, що в нас у Росії, якби потрібно було вносити зміни до Конституції, то їх можна було б внести вже. Але такої необхідності змінювати Конституцію і переходити до нового формату управління, як тут зроблено, я вважаю, для нас це неприйнятно. І росіяни не дуже підготовлені до такої форми правління.

– Люблять сильну президентську руку?

– Ну, напевно, менталітет наш такий. Завжди любили владу. По-різному до неї можна ставитися. Але для парламентсько-президентської республіки повинні бути сильні, потужні партії, які вже знають, уміють, з твердими, сталими правилами гри – це зрозуміло. А коли це все створюється на ходу, ще не охололи від однієї партії, а вже створюють іншу. Може, десь це і було б виправдано, але для Росії це неприйнятно. У Росії таке питання не стоїть. І я не знаю, щоб у нас чи то опозиційна партія, чи то якась інша, ставила питання про зміну Конституції, тим більше про таке – про перехід від президентського правління до парламентсько-президентського.

– Що до Касьянова?..

– Ну, Касьянов намагається об`єднати праві сили. Ну, Касьянов хоче, Явлінський хоче. Там ще є, які хочуть. А хотіти нікому не заборониш. Якщо вони зуміють об`єднати свої зусилля...

А взагалі дуже хотілося б. Нічого в цьому поганого немає. Я зараз, наприклад, дуже шкодую, що праві не пройшли до парламенту. Треба, щоб вони були.

Але там всі такі начальники заповзяті. Якщо зуміють об`єднатися в якусь організацію, щоб змогли висунути свого претендента, то це непогано.

Але хотілося б, щоб в парламенті вони були...

Що до Касьянова, то так, він кілька разів заявляв, він намагається щось зробити. Але ще час є, подивимося.

– А від влади хто може бути наступником?

– Не знаю.

– А Віктор Степанович Черномирдін може бути в наступному парламенті? Ви вже були депутатом. Або, може, підете кандидатом в Президенти?

– Ні, я не думаю, не збираюся. У депутати – ні. Чи буду я працювати тут? Якщо навіть і не буду, то депутатом я не збираюся бути: мені це не дуже цікаво. А на президента вже є претенденти – хай працюють.

– Яке Ваше сприйняття політичної ситуації в Україні? Як Ви оцінюєте результати політичної реформи в Україні? Наскільки боротьба, яка точиться сьогодні між інституціями влади, заважає іміджу України і її зовнішній політиці?

– Я можу прямо сказати – безвідносно України або Росії. Будь-які протистояння всередині країни завдають колосального збитку економіці, рівневі життя людей. Нічого шкідливішого і небезпечнішого не буває, ніж внутрішні усобиці. І, природно, це відбивається на міждержавних відносинах.

Сьогодні ми живемо в часи глобалізації, коли кожен кроки коментують у всьому світі. Тому, що отут ми щось наробили – все це бачать, все це чують, все це читають, і тому, звичайно, нічого доброго в цьому не немає. Політреформа прийнята вже давно, багато часу пройшло, і мені здається, що час працює проти конфронтації. Якщо вже ухвалили рішення, то треба навчиться жити по ухвалених рішеннях. Нічого не можу тут додати, можу тільки з жалем сказати: є питання, які багато дискутуються. Вони не такі вже і складні, але особисто моя думка, що цього просто комусь хочеться, щоб все це вирувало, бурхало. Прості питання часом перетворюються на таку дискусію, що просто дивно. Сьогодні відкриваєш будь-яку стрічку і читаєш: буде закон про уряд або не буде, правильне чи неправильне це вето, може бути друге вето чи не може, може бути міністром чи не може. Ну що це таке? А це ж по телевізору дивляться прості люди і думають, невже треба стільки часу, щоб розібратися? Адже за цим же стоять наступні питання, а це все відволікає. Це погано.

– А ви вважаєте Бориса Тарасюка міністром закордонних справ чи ні?

– Я знаю, що є Міністерство закордонних справ, а хто там міністр або хто виконує обов`язки, це справа внутрішня, справа держави. Якщо Тарасюк, значить Тарасюк, якщо ні, значить, ні. Тарасюк, Іванов, Петров – тут ролі не грають. Міністр завжди повинен бути. А хто це буде, це треба вирішити тут, на місці.

– А як, на вашу думку, може вплинути ситуація, яка склалася з Тарасюком, на двосторонні відносини?

– Ніяк. Що означає вплинути? Це ваше внутрішнє питання. Ми пишемо на Міністерство закордонних справ папери, відпрацьовуємо питання. Ну а хто начальник, це ваша внутрішня справа.

– В умовах політреформи, нового закону про Кабмін, з ким Росії краще вести діалог – Президентом, прем`єром, спікером?

– Ми б хотіли, щоб все було в рамках Конституції. На міждержавному рівні ми діємо в рамках Конституції. Все. Нам не годиться, нам не личить, і ми не будемо цього робити – лізти у внутрішні питання політреформи. Це не наше питання. Ми хочемо побажати, щоб все стало на свої місця. Бережи нас Боже, на сьогоднішній момент відхилитися від вашої Конституції. Ми діятимемо тільки в рамках. Ми ведемо розмови і з президентом на рівні президента, і з урядом – знаємо, чим повинен уряд займатися. Ми працювали і працюватимемо і з ВР – це законодавча влада, і від цього нікуди не подітися. Це добре, що законодавча влада сьогодні набуває такої сили. Тут все добре. Ні, ми не помилимося.

– У Вас з Леонідом Кучмою складалися чудові відносини, можливо, і тому, що ви представники одного покоління. А ось Ющенко і Путін – це люди одного покоління?

– Я думаю, і Ющенко, і Путін – люди одного покоління. Різниця між ними не дуже велика.

– Ми говоримо не про вік, а про сприйняття якихось речей як політиків, як керівників країн.

– Думаю, мені не зовсім коректно давати оцінку. Я вважаю, що наш президент, звичайно, найкращий. Це природно. Він відповідає всім демократичних нормам і вимогам. Я звертаю вашу увагу – демократичним – так, як ми їх розуміємо. І ми ніколи від демократичних правил і засад не відступимо. Але ми демократію будуємо з нуля і не так, як багатьом хочеться. Ми не зможемо зробити одразу так, щоб у нас демократії було більше, ніж у них там. Так не буває. Тому ми планомірно, серйозно, спокійно будуємо демократичну Росію. Ми всі проблеми, які сьогодні переживає Україна, вже пережили, ми їх вже проходили. Ну, майже, майже те саме. Але тільки ви чомусь ніяк не спроможетеся подивитися через дорогу, до чого ми прийшли в результаті. Ви йдете дещо іншим шляхом, ви змінили форму управління державою. Це ваш вибір. І те, і інше працює і має право на життя.

А щодо наших керівників, то мені оцінку, напевно, давати не зовсім правильно. Я дуже поважаю Віктора Андрійовича. Можу сказати, що не можна думати, що Ющенко не бачить, не розуміє або недооцінює питання і ризики розвитку сучасного суспільства.

Це тема для круглого або квадратного столу, щоб поговорити про те, що їх об`єднує, що роз`єднує. Це дуже довга розмова. Те, що вони обидва люблять свій народ, свою державу, що вони патріоти – ну, було б дивно, якби це було не так.

Я думаю, що я нікого не ображу тут в Україні, якщо скажу: дуже шкода, що наші відносини ми іноді переводимо в якусь змагальність. Хто швидший, хто кращий, хто більший. У доброму сенсі, може, це й треба в змаганнях. А коли йдеться про держави, то в чому ми змагаємося? У нас завдання інші стоять, у нас умови інші, у нас взагалі все інше. І не треба під нас підлаштовуватися, і не треба з нами тягатися. У нас своїх проблем море. Величезна, самобутня, непроста держава, і з нами змагатися – це не зовсім правильно.

Нам треба розвивати партнерські відносини. Ми дві суверенні держави. Нас об`єднує стільки, а ми намагаємося в це влізти, зруйнувати і знаходити якісь лазівки, щоб це розводити. Не потрібно цього. У Путіна дуже багато проблем. Йому є над чим думати, і вже повірте мені, Путін дуже терпляча людина. І в міждержавних відносинах теж. І з своїми соратниками. Тому треба більше шанобливості нам один до одного на всіх рівнях.

Навіщо нам дорікати одне одному? Ось за столом – ми нерозлийвода, а тільки-но виліземо з-за столу, одразу починаємо шукати, хто що не так сказав.

– Голова Секретаріату Президента України Віктор Балога незабаром вирушить до Москви з робочою поїздкою? Що Вам відомо про його плановані зустрічі?

– Так, 31 січня запланована така поїздка. Я думаю, що вони ще не зустрічалися з своїм колегою з Адміністрації Президента Собягіним Сергієм. Це їх перша зустріч, і у них море питань. У тому числі і підготовка наступної зустрічі президентів.

Це добре, що два керівники схожих відомств зустрічаються, у них багато спільних питань.

Записала Світлана Артеменко