Підпишіться на нас в Google
3 вересня 2026 року в український прокат вийшла історична драма "Дисидент" (Dissident). Що вдалося його творцям, а що не дуже, читайте в огляді УНІАН.
Про що фільм
Структура стрічки умовно поділена на пов'язані між собою чотири короткі історії, без чіткого лінійного оповідання, які під кінець мають скластися в єдину картинку.
Події фільму відбуваються у Києві восени 1968 році – в часи, коли хрущовська відлига поступово змінюється новим посиленням репресій. Головний герой – чоловік середніх років Олег (Олександр Прищепа), колишній боєць УПА, який провів багато років в радянських таборах, аж поки його не помилував Хрущов.
Втім, чоловік ніяк не може адаптуватися до нового життя – його ідеали збереглися, а суспільство змінилося. Олег дорікає українсько-радянській молоді тим, що вона зовсім втратила зв'язок з рідним корінням і не цікавиться боротьбою, та невдоволений відсутністю реальних дій з боку кола інтелектуалів-дисидентів, чия боротьба, здається, обмежується виключно спільними вилазками на природу.
Окрема сюжетна лінія – стосунки з дружиною Віленою (Вікторія Ромашко), яка, вочевидь, змирилася з новими порядками та просто хоче жити в мирі й достатку.
Додатковим тлом для картини стає "Празька весна" – нетривалий період політичної лібералізації в комуністичній Чехословаччині, що завершився введенням радянських військ та посиленням репресій в країні. Місцеве населення намагалося відповідати на це протестами, а дехто з громадян вбачав єдиним способом боротьби з режимом публічні акти самоспалення.
До речі, ймовірно, частково прототипом головного героя став українець Василь Макух, теж колишній воїн УПА, який у листопаді 1968 року спалив себе на Хрещатику в Києві на знак незгоди з нападом радянських військ на Чехословаччину.
Історія створення
Як розповідав українським ЗМІ співрежисер фільму Андрій Алфьоров, в минулому кінокритик та керівник "Довженко-центру", чорновий варіант сценарію до фільму йому свого часу передали для надання експертної оцінки та доопрацювання.
Сам він спершу не планував бути режисером ("Дисидент" став для нього дебютом в цій іпостасі), однак історія, яка хоч і була на його думку дуже сира, все ж заділа його за живе, тож він вирішив взятися за неї.
Його власна бабуся теж була дисиденткою – перекладачкою і правозахисницею, яка намагалася вести ненасильницьку боротьбу проти радянського режиму, захищаючи права простих громадян. Втім, мирний характер діяльності не врятував її від лап радянської каральної медицини – загалом вона провела у спецустановах вісім років, поки про її звільнення особисто не попросив тодішній американський президент Рональд Рейган.
Таким чином, свій фільм Алфьоров спільно з документалістом Станіславом Гуренком, будував на сильно перепрацьованому сценарії, історичних фактах та особистих спогадах власної бабусі.
Робота над картиною почалася ще у 2018 році, тоді як основний знімальний процес відбувався в 2021 році у Києві та на його околицях.
Паралельно у фільмі використано значну кількість кольорових архівних кадрів 1960-х, вмонтованих в ігрові сцени так, щоб перехід між ними був максимально непомітним для глядача.
Реакція на фільм
Світова прем'єра "Дисидента" відбулася 27 листопада 2024 на Туринському кінофестивалі, де він отримав спеціальну відзнаку журі.
Українська прем'єра стрічки неодноразово переносилася, та зрештою таки відбулася у вересні 2026 року.
Наразі оцінка фільму на IMDb становить 6,7 з 10 балів (щоправда, за відгуками лише 18 оглядачів).
Наш вердикт
"Дисидента", на жаль, спіткала доля багатьох українських історичних фільмів – цікаву ідею губить реалізація, десь занадто стерильна, десь недостатньо глибоко пропрацьована.
Найбільш вдалою частиною у фільмі можна назвати його візуальну складову – архівні кадри Києва та Праги дійсно дуже органічно вписуються в основну сюжетну лінію, тоді як похмура осіння кольорова гама фільму чітко передає внутрішню боротьбу головного героя, що, з рештою, підводить його до відчайдушного рішення – коли він вже не бачить іншого виходу.
А ось що було невдало, так це рішення накласти на російську мову в окремих сценах фільму український переклад, чи то спеціально для більшого ефекту, чи то за відсутності ресурсів на краще, – це було зроблено дуже грубо і часто дратувало по ходу перегляду. Так, можна припустити першочерговий задум авторів фільму – ймовірно, запис частини діалогів російською мав би стати додатковим інструментом, щоб показати, як в радянські часи в Україні пригнічувалася рідна мова та самоідентифікація. Втім, поки фільм дійшов до глядача, в нашій країні вже встигли кілька разів посилити мовне законодавство, що тепер повністю забороняє використання російської мови в кінопродукції. Можливо, нинішня озвучка робилася нашвидкуруч, а, можливо, так і було задумано, щоб більше акцентувати увагу на оригіналі (але вийшло явно невдало).
Є питання і до деяких сюжетних арок – хоча розділення фільму на кілька частин є в кіно поширеною практикою і часто працює вдало, в даному випадку блоки виявилися неоднорідним. Перша з чотирьох частин, присвячена дружині, явно пробуксовує і в якийсь момент здається ну дуже нудною, аж з'являється думка, що додивлятися фільм, якщо він і далі буде в такому ключі, якось і не хочеться. Втім, далі друга дещо пожвавлює сюжет, з'являється інтрига, новий неоднозначний харизматичний персонаж, і це дає глядачеві надію на цікавіший розвиток подій. Далі такі "сюжетні коливання" ще кілька разів повторюються по ходу усього фільму, тримаючи глядача на межі "давайте вже скоріше закінчуйте цю тяганину" та "можливо далі таки буде якась кульмінація".
Крім того, не всі персонажі здаються до кінця розкритими. Ще до перегляду фільму авторка цього огляду встигла почитати інтерв'ю режисера Андрія Алфьорова, який пояснював деякі нюанси, характерні для тих часів. Яскравий приклад – українські митці, які заради випуску власних творів, готові були поступитися власними принципами та "здати" своїх друзів владі. Цей момент був і у фільмі, однак без попереднього "лікбезу" від автора не факт, що його вдалося б зрозуміти. Тобто, ймовірно, при створенні фільму режисер глибоко дослідив тему, однак не зумів усі отримані знання перенести на екран – і вийшло так, що вузькопрофільний спеціаліст пояснює щось неекспертам по темі, але в процесі забувається, що їм треба надати більше інформації.
Підсумовуючи: наразі головна мотивація подивитися стрічку – отримати базовий набір знань про певні історичні події, що вплинули на становлення нашої країни, а потім, за бажання, взятися за їх більш ґрунтовне дослідження на інших джерелах.
Загальна оцінка – 5,5 з 10 балів.
***
Про інші кіноновинки тижня читайте в нашому окремому огляді. Також ви можете ознайомитися з добіркою найцікавіших серіалів вересня 2026 року.
