Актуальна культура здебільшого є абсолютно невідомою, каже керівник Українського інституту / фото УНІАН

Керівник Українського інституту Володимир Шейко: Добре, що після Майдану Україна і сама чітко відокремлює себе від Росії, і в очах світу перестає бути її частиною

У розмові з УНІАН керівник Українського інституту Володимир Шейко розповів, як саме інституція планує відкривати Україну світові, яким чином Росія створює сприятливе для себе інформаційне тло, плекаючи сентименти до російської культури, та чому будувати міжнародний імідж України виключно на народній культурі – це робити собі ведмежу послугу.

Актуальна культура здебільшого є абсолютно невідомою, каже керівник Українського інституту / фото УНІАН

Український інститут – він для українців чи для іноземців?

Ваше питання дуже слушне, бо думаю, що зараз це рівнозначні задачі. Хоча на різних етапах існування Інституту цей баланс буде зміщуватися. Міркуючи про те, яким чином наприкінці року ми посвідчимо, що інституція є потрібною та ефективною, ми передовсім думаємо, як комунікувати це нашим українським стейкхолдерам, тобто тим особам та інституціям в Україні, від яких залежатиме наше майбутнє.

Також ми зауважили цікавий факт – відкриваючи Україну світові, ми відкриваємо її і для самих себе. На жаль, історія нашої культури, явища, завдяки яким вона може бути вписана у світовий контекст 20-го століття, мало відомі пересічному українцю. Актуальна культура здебільшого теж є абсолютно невідомою. Тож наша задача – розповідаючи про себе за кордоном, не менш активно розповідати про свою роботу в Україні.

На поточний рік в державному бюджеті передбачено 90 мільйонів гривень на Український інститут. Поясніть нашим читачам-платникам податків, який їм зиск від установи? 

Культурна дипломатія є одним із інструментів зовнішньої політики держави, спрямованої на відстоювання і захист конкретних національних інтересів. З огляду на історію інших країн, культурна дипломатія довгий час асоціювалася з колоніальною культурною експансією. Але в наш час, в умовах глобального світу, асиметричних інформаційних атак та гібридних війн, цей новий для України інструмент починає виконувати іншу функцію. Для загроженої країни, яка є невеликою в сенсі світового значення, культурна дипломатія – спосіб відстояти свою інформаційну незалежність, самостійно формувати наративи про власну історію і культуру, бути суб’єктом, а не об’єктом світової політики.

Міркуючи так, розуміємо, що культурна дипломатія є інвестицією держави у власне майбутнє. Виділені 90 мільйонів гривень –  це лише початок того, як має фінансуватися така важлива діяльність.

Ілюстрація REUTERS

І скільки ж коштів потребує інститут в ідеальному розкладі?

Зараз розпочинається етап трирічного бюджетного планування на 2020-2022 роки. Тобто, приблизно ми уже розуміємо, скільки коштів нам може знадобитися відповідно до наших амбіцій і об'єктивних потреб. Наприклад, у 2022 році ця сума повинна бути не меншою, ніж 300-400 мільйонів гривень з огляду на те, що наше поле діяльності – це не Україна, а, фактично, весь світ.

Також ми повинні відкривати та підтримувати закордонні філії інституту. Щоб бути поміченими, в кожній з країн, де вирішимо працювати, необхідно забезпечити «критичну масу» присутності України. Недостатньо просто провести кілька заходів на рік, наприклад, в Іспанії, адже вони загубляться у величезній масі інших подій та активностей. Нам доводиться конкурувати за увагу людей, і якщо вже працювати в цьому напрямі, то потрібно наситити інформаційне та культурне поле видимим представленням України, щоб подолати tipping point людської уваги.

Була інформація, що ви плануєте в цьому році відкрити дві філії. Про які філії йде мова та на коли заплановане відкриття?

Під філіями поки що маємо на увазі невеликі офіси, де працювали б три-чотири людини. Вони будуть нашими представниками за кордоном, які знайомляться з місцевим сектором культури, освіти та науки, допомагають організовувати події. Основне адміністративне навантаження такої діяльності лягатиме все ж таки на наш центральний офіс у Києві.

Пріоритетними містами для перших філій є Варшава і Париж. Можливість їх відкриття ми закладали на кінець року. Але багато залежатиме від того, наскільки Кабінет Міністрів і Верховна Рада будуть готові запровадити необхідні зміни до законів і підзаконних актів. Вже деякий час ми з командою аналізуємо законодавче поле. Також обговорюємо все це з колегами, передовсім, з інших культурних інституцій, які стикаються зі схожими викликами. Піднімаємо ці питання і на рівні парламентських комітетів. Зараз нам потрібно вийти на певний документ, який опише нашу ситуацію – де знаходимося, де хочемо бути та які зміни для цього потрібні. Не готовий вам сказати, коли ми його представимо. Сподіваюся, що влітку буде краще розуміння того, як це мало б бути.

Культурна дипломатія є одним із інструментів зовнішньої політики держави, спрямованої на відстоювання і захист конкретних національних інтересів, зазначив Шейко / фото УНІАН

Раніше ви зазначали, що третину з передбачених цього року на проекти коштів, Український інститут планує витратити на програму «Рік української культури в Австрії». Про яку конкретно суму йде мова? Чому починаєте саме з Австрії?

Двосторонній Рік культури Україна-Австрія – це ініціатива вищого керівництва обох країн, проголошена у вересні минулого року нашим Президентом і канцлером Австрії. Відповідно, дотичні до процесу установи України та Австрії розпочали до нього підготовку. Український інститут приєднався до проекту майже одразу після початку своєї роботи. Тут нашими однодумцями, партнерами і соратниками є Посольство України в Австрії, і з іншого боку – Австрійський культурний форум в Києві і Посольство Австрії в Києві. Австрія – невелика, але політично дуже цікава і часом непроста для України країна. Тому, мені здається, Міністерство закордонних справ розуміє важливість культурної присутності України в Австрії, а не лише у великих європейських країнах на кшталт Німеччини або Франції. Крім того, для нас це своєрідний майданчик для випробовування своїх сил.

Що стосується бюджету, то зараз ми виділили на свої заходи в Австрії близько 20 мільйонів гривень – це третина нашого програмного бюджету на 2019 рік. Впродовж року можливе певне збільшення цієї суми, бо ми все ще розглядаємо ідеї і будемо створювати додаткові проекти впродовж року.

Чи є в культурній дипломатії певні світові тренди? Чи варто нам, наприклад, популяризувати нашу народну культуру?

Головним трендом в культурній дипломатії я б назвав те, що з односторонньої діяльності вона переходить в багатосторонню. Раніше культурні інституції були зосереджені на односторонній промоції та популяризації своєї культури і мови за кордоном, тим самим отримуючи певні дивіденди, зокрема, політичні. Зараз ця співпраця переходить радше у формат діалогу, ніж монологу.

Нещодавно, наприклад, була оприлюднена ініціатива, що Франція та Німеччина разом створюють спільне представництво в кількох містах Європи для промотування європейської ідеї інструментами культурної дипломатії. Тобто, вже йдеться навіть не про те, що якась одна країна через культурну дипломатію поширює свої цінності чи намагається досягати певних цілей; дві країни об'єдналися, щоб транслювати вищу європейську ідею. 

Ми слідуємо цій тенденції, бо вважаємо нашою головною задачею налагоджувати міжнародні зв’язки між людьми та інституціями. Вони за замовчуванням є довготривалішими, аніж «приїхали – показали своє та поїхали назад додому».

По-друге, країни представляють себе мовою сучасної урбанізованої людини. Мовою смислів, культурних кодів, візуальних знаків – це те, чим країна може вписатися в міжнародний контекст, умовно, західної цивілізації. Це можна відстежити по діяльності і Гете-інституту, і Британської ради, і Польського інституту, Литовського культурного інституту – всіх тих, з ким ми себе співставляємо. 

Двосторонній Рік культури Україна-Австрія – це ініціатива вищого керівництва обох країн, проголошена у вересні 2018 року / Ілюстрація REUTERS

Питання про народну культуру, звичайно, теж часто постає в нашій роботі. Вона, безумовно, може бути частиною репрезентації країни за кордоном, але не єдиною можливою її формою. Знову ж таки, все одно це потрібно робити сучасною актуальною мовою.

Уявімо, що ми будуємо міжнародний імідж України виключно на національному героїчному наративі та народній культурі. Як це сприйняла б міжнародна спільнота?

Насправді, досить часто Україна представляла себе за кордоном саме так. Наприклад, часом українці на офіційні прийняття за кордоном приходять у вишиванках. Це маніфестація ідентичності, але чи актуальний це спосіб? Це екзотизує націю та її культуру, тоді як величезний обшир нашого культурного надбання втрачається, залишається нікому не відомим. Тому, представляючи себе за кордоном в такий спосіб, ми робимо собі ведмежу послугу.

А як щодо історій голлівудських зірок, які вдягаються у вишиванки. Ми ж можемо використовувати це для популяризації бренду України у світі?

Такі комунікаційні приводи, безумовно, дають нам підстави пишатися. Ці речі одразу стають медійними, розходяться соціальними мережами. В конкретних випадках це спрацьовує на користь України. Наприклад, підтримка закордонних лідерів думок, які вдягають на себе вишиванку, може бути доречна в конкретній ситуації, бо привертає увагу до нашої важливої політичної чи суспільної проблеми. Але якщо говорити про системну стратегічну роботу в культурній дипломатії, то те, як Україна себе представляє за кордоном, не може вичерпуватися тільки цим.

Шейко пояснив, як історії голлівудських зірок, які вдягаються у вишиванки, спрацьовують  на  користь України / фото instagram.com/ashtonmila

Сто років тому за рішенням Петлюри гастролювала Європою Українська республіканська капела під керівництвом Олександра Кошиця. Тоді відбувся тріумф української колядки «Щедрик». Які ще історії успіху в культурній дипломатії вас надихають?

Щодо «Щедрика», то зараз ця історія, як ви знаєте, для нас самих перевідкривається. Адже цьогоріч ми святкуємо сто років української культурної дипломатії. Тодішня Українська держава в надскладних військових і політичних умовах, в період становлення державності приділила увагу культурі, виділила фінансування на проект, який у світі зібрав фантастичні відгуки та певною мірою виплекав прихильність до української держави. Мені здається символічним те, що ми починаємо через сто років після них і можемо спиратися на цю історію.

Щодо інших проектів культурної дипломатії, то працюючи в Британській Раді, я був дотичний до проектів, які реалізовувалися в складних регіонах і спільнотах, постконфліктних суспільствах. Це були проекти в західнобалканському регіоні, де ще пам'ятають війну. Це проекти, які поєднували Вірменію, Азербайджан та Грузію – складний регіон, де часом не можна напряму поїхати з однієї країни в іншу. Утім, на рівні взаємодії між людьми саме завдяки культурі діалог між державами відбувався. Тут можна згадати ще один приклад – як кілька років тому Британська Рада організувала перехресний рік культури Великобританія-Росія (2014 рік, – УНІАН). Для Британії це був один із небагатьох способів продовжити діалог з Росією в дуже складних політичних умовах.

Читаючи про культурну дипломатію, звернула увагу на поширені твердження на кшталт «повага до Росії в закордонних "масах" дотепер тримається, не останньою чергою, на класичному балеті та романі "Війна і мир". Бо режими минають, а емоційна пам’ять залишається». Чи не грає це проти нас, бо, певно, саме через цю емоційна пам’ять аж до Майдану Україну в світі стереотипно сприймали в «орбіті Росії»?

Погоджуюся з вами. Ба більше, наведу кілька ілюстративних прикладів відносно тої цитати, яку ви озвучили. У Британської Ради був дуже великий офіс у Москві (кілька років тому його закрили). Досвідчені дипломати і працівники Британської Ради в минулому або вчилися в Росії, або тривалий час там жили. Так от, вони ніколи не змогли позбутися романтичного ставлення до “великої російської культури”. В них це було вже на рівні базових кодів сприйняття Росії як держави. Що б не ставалося в Росії в політичному сенсі, вони завжди зберігали цей культурний сентимент.

Росія десятиліттями комунікувала себе через “велич національної культури” (в яку, безумовно, включала культури інших націй). Звичайно, Україні з цим важко боротися, бо наші ресурси і час, щоб відвоювати своє – обмежені. Добре, що після Майдану цей сентимент зник. Україна і сама чітко відокремлює себе від Росії, і в очах світу також перестає бути її частиною. Але, звичайно, цей козир у Росії нікуди не подівся.

Зараз Росія вкладає величезні кошти в представлення себе за кордоном через свою класичну культуру, через спадщину авангарду, сучасне мистецтво. Їздячи по багатьох країнах, я ледь не в кожному місті натрапляю на виставку, театральні гастролі або на інший великий проект із Росії. Все це створює сприятливе інформаційне тло, не дозволяє абстрагуватися від культурної складової, коли йдеться про політику.

Україна і сама чітко відокремлює себе від Росії, і в очах світу також перестає бути її частиною, наголосив керівник Українського інституту / фото УНІАН

Як думаєте, чия заслуга в тому, що Україна в очах світу, на щастя, перестає бути російською частиною?

Думаю, передовсім, самих українців. Без низового процесу неможливо водночас поміняти сприйняття країни зовні. Постмайданні трансформації тому для нас і є такими важливими, бо Україна визначається з системою цінностей, з тим, який культурний та політичний вектор вона хоче обрати.

А як щодо активності з боку української діаспори?

Діаспора дуже строката та розмаїта, але найактивнішою є та частину закордонних українців, які завжди зберігали зв’язок з Україною, тобто політично завжди були на боці руху України до західного світу та ліберальних цінностей. Ця діаспора, мені здається, була завжди лояльною до України. Наприклад, вже багато десятків років Світовий Конгрес Українців докладає зусилля на користь політичного лобіювання незалежної України – щоб світ визнавав, наприклад, трагедію Голодомору, щоб західні політичні лідери ухвалювали рішення на користь України.

Український інститут співпрацює з нашою активною діаспорою?

Почну з того, що важливо зрозуміти сфери відповідальності Українського інституту і Міністерства закордонних справ. В структурі МЗС є Управління з питань закордонного українства та гуманітарного співробітництва, яке відповідає за взаємодію з осередками закордонних українців, підтримку їхніх ініціатив та проектів. Наприклад, вшанування визначних українських пам’ятних дат за кордоном. Мені важливо розмежувати компетенції, щоб читачі розуміли, яка державна структура за що відповідає.

Зі свого боку, звичайно, ми взаємодіємо з активними українцями та їхніми осередками за кордоном, які роблять культурні проекти або освітні проекти. Просимо у них порад щодо того, як працює контекст тої чи іншої країни. І вони часто до нас звертаються з проханням підтримати ті чи інші ініціативи.

Шейко пояснив значення постмайданних трансформацій / фото УНІАН

Яке значення саме в контексті культурної дипломатії має діяльність діаспори для України?

Я б виділив дві різні мотивації, кожна з яких має важливе значення як для самих закордонних українців, так і для України як держави. З одного боку, чимало зусиль в царині культури або освіти діаспора здійснює, щоб не втратити культурний зв’язок з Україною. Вони займаються організацією фестивалів, кіноднів або інших подій за кордоном, бо це – важлива частина збереження  їхньої ідентичності. Менша частина діаспорян роблять це з метою, яку ми називаємо «культурною дипломатією», тобто для того, щоб вирішувати певні задачі – налагоджувати зв’язки, лобіювати якісь рішення в країні свого перебування тощо. Це системніший процес, який вимагає фахових знань в царині культури, в сфері менеджменту проектів, в сфері комунікацій. Тут треба мати відповідні навички та розуміння, яким чином це допомагає державі реалізовувати зовнішню політику. Задача Українського інституту, напевно, підсилити саме такі ініціативи, допомагаючи ресурсами, фінансово. В хорошому сенсі цього слова використовувати напрацювання закордонних українців, щоб робити спільну справу, потрібну для держави. І навіть найменша підтримка з боку державної інституції для них означає, що державі не байдуже, держава готова якось до цього долучитися. Цей сентимент часто виринає в наших розмовах з закордонними українськими громадами.

В найближчих планах такі спільні проекти є?

Таких прикладів вже є декілька. Наприклад, в рамках двостороннього Року культури Україна-Австрія в нашу програму австрійських подій ми включили концерт, організований українкою Олександрою Саєнко. Вона живе у Відні та вже декілька років власними силами і коштом організовує події, пов'язані з представленням української культури. Концерт відбудеться у квітні у Концертхаусі – одному з кращих майданчиків Відня. Держава дофінансує проведення заходу.

Другий приклад – це програма розвитку україністики та українських студій за кордоном, яку ми зараз розробляємо та плануємо повноцінно запустити у 2020 році. Ми тісно взаємодіємо з кафедрами україністики, з інститутами при закордонних університетах, які займаються дослідженнями української мови, культури та історії. Намагаємося зрозуміти, що саме від держави їм потрібно для покращення присутності України у світовій гуманітаристиці.

Шейко розповів, яке значення саме в контексті культурної дипломатії має діяльність діаспори для України / фото УНІАН

В яких країнах планується впровадження цієї програми?

Ми вже поспілкувалися з такими інституціями в Чехії, Німеччині та США. Але безумовно, маємо зрозуміти, де знаходяться такі найактивніші осередки, як ми можемо співпрацювати. Насправді, досвід українців та іноземців, які в цих осередках працюють, неоціненний. Саме вони можуть бути першими бенефіціарами програми, яка, наприклад, фінансуватиме архівні дослідження знакових постатей української історії або культури. Тих, хто залишили свій великий слід за кордоном або реалізували себе в культурі іншої країни. 

Директорка Чеського центру Луція Ржегоржікова якось зазначала, що нині в Чехії українську філологію викладають русисти, які вивчали україністику лише «для галочки», натомість не мають з нею жодного емоційного зв’язку. Чи дійсно є така проблема?

Кілька тижнів тому ми з колегами повернулися з Чехії з ознайомчої поїздки, яку, власне, Луція Ржегоржікова нам допомогла організувати. Справді, наразі викладання української мови або українознавчих дисциплін в чеських університетах виглядає невесело. Динаміка для України теж не дуже втішна. Основною проблемою є брак студентів, бо прикладні знання після випуску особливо немає де застосувати.

Ми спілкувалися з кількома випускниками, які чудово володіють українською мовою і є фаховими перекладачами. Вони нам прямо кажуть, що свої знання монетизувати не можуть. Можливостей перекладати українську літературу чеською мовою дуже мало, бо немає програми підтримки перекладів української літератури іншими мовами. Можливості викладати теж немає, бо ледве-ледве набирається група, й університет щороку скорочує кількість ставок.

Гарною новиною в поточній ситуації є те, що Український інститут книги планує запустити програму перекладів української літератури. Сподіваюся, це пожвавить інтерес, в тому числі, закордонних академічних осередків до цієї справи. Втім, так, студенти тяжіють саме до російськоцентричних студій, бо для них це означає більше можливостей реалізувати себе в професійному житті.

Наразі викладання української мови або українознавчих дисциплін в чеських університетах виглядає невесело / фото argumentua.com

І як це можна змінити?

На мою думку, завдання України – думати не про те, як профінансувати ставку в університеті, щоб кафедри далі існували. А подумати про те, які можливості будуть мати випускники цих дисциплін. Чи можуть вони потім викладати українську мову як іноземну громадянам цієї країни? Чи держава в особі, наприклад, Українського інституту, дасть їм можливість отримати дослідницький грант для дослідження постатей відомих українців у чеських архівах? Або можливості приїхати в Україну, щоб тут навчати або займатися академічними дослідженнями? Основне – це питання можливостей. Будуть можливості – буде й попит.

Готуючись до розмови з вами, дізналася про різні моделі осередків установ на кшталт Українського інституту. Французький, Польський інститути також є частинами МЗС. А є гібридні моделі, де частина повноважень належить Міністерству культури, а частина – МЗС (Румунський Інститут). Є моделі, де Інститути взагалі не прив’язані до міністерства. Чи впевнені ви що обрана модель для Українського інституту справді вдала?

У тому, що Український інститут створений у системі МЗС, важливо те, що зовнішньополітичне відомство краще розуміє і розумітиме в майбутньому цінність культурної дипломатії. Переваги такої моделі для нас у тому, що ми можемо близько взаємодіяти з закордонними дипломатичними установами України, маючи спільний орган управління. Ця співпраця та спілкування дійсно відбуваються на горизонтальному рівні. Посольства і консульства України вже звертаються до нас, щоб ми частково розвантажили їхню роботу, перебравши на себе певну частину роботи на культурному напрямку. Звичайно, не маючи поки що закордонних філій, ми покладаємося на підтримку закордонних дипломатичних установ, які знають локальний контекст, мають інфраструктуру, кваліфікованих співробітників, говорять з нами однією мовою.

Насправді, питання, хто є органом управління, є швидше формальним, аніж світоглядним. Український інститут є частиною мережі і екосистеми культурних інституцій країни. Так само, наприклад, Мистецький арсенал не перестає бути культурною інституцією, хоча він перебуває у сфері управління Державного управління справами, а не Міністерства культури.

А все-таки, чи намагалися бюрократи впливати на якісь сенси Українського інституту, на ваші «надії та сподівання»?

Бюрократи поводилися з нами доволі чемно, маю сказати. Те, як відбувся конкурс на заміщення посади генерального директора, як була сформована Наглядова рада інституту (саме цей орган погоджує, наприклад, нам основні напрямки проектної діяльності), як ми сформували свій річний план на 2019 рік – все це не давало нам підстав вважати, що на нашу діяльність якимось чином намагаються впливати. Інститут справді має задекларовану автономію у своїй програмній діяльності, про що багато разів говорив міністр закордонних справ Павло Клімкін.

Український інститут є частиною мережі і екосистеми культурних інституцій країни, зазначив його очільник / фото УНІАН

Наприкінці 2015 року в апараті МЗС було створено Управління публічної дипломатії у складі трьох відділів, серед яких є також відділ культурної дипломатії. Чи конкуруєте ви у своїй діяльності з ними? В чому різниця ваших пріоритетів?

Принципова різниця між нами наразі в тому, що відділ культурної дипломатії працює напряму з закордонними дипломатичними установами України і виділяє фінансування на проекти, які ті подають на розгляд. Ця модель функціонує з 2016 року.

Безумовно, зараз ми ведемо діалог з Міністерством щодо того, як цю модель вибудувати на 2020 рік, щоб ми не задвоювали одне одного і не конкурували між собою. Наша позиція така: якщо створена профільна інституція, логічно делегувати цій інституції функції, що є основою її статутної діяльності.

Але також хочеться сказати компліменти нашим колегам в Управлінні публічної дипломатії, оскільки за ці два роки вони змогли з нуля створити цю функцію в міністерстві. І що найважливіше – зацікавити посольства і консульства за кордоном в потрібності культурних проектів. Це вони заклали підґрунтя для того, щоб Український інститут міг у цих країнах ефективно працювати. Зараз у нас повне порозуміння із керівництвом Управління публічної дипломатії, вони справді нам дуже допомагають і є нашою «точкою входу» в міністерство.

Що буде ключовими інструментами культурної дипломатії від Українського інституту? Фестивалі, кіно, щось інше? Назвіть якісь зрозумілі речі, в яких можна вимірювати вашу діяльність.

Я спиратимуся на чіткий перелік наших напрямків проектної діяльності, який буквально тиждень тому затвердила Наглядова рада Українського інституту. Отже, по-перше – це представлення українського культурного продукту за кордоном. Це гастролі театрів, літературні події, кінопокази, концерти. Тобто те, що робить українську культуру видимою та цікавою за кордоном.

Другий напрямок – забезпечення участі України в ключових культурних подіях світу. У світі є велика інфраструктура подій, заходів, майданчиків (кінофестивалі, академічні центри, театральні фестивалі, книжкові ярмарки тощо), на яких країни забезпечують своє національне представлення. Дуже часто Україна була відсутня на карті таких подій, а наші вилазки на такі заходи не були системними. Сьогодні треба зрозуміти, в яких саме подіях в кожному із напрямків мистецтва, освіти та науки Україні потрібно забезпечити свою регулярну присутність. Бо тільки так можна набути свою суб’єктність в колі країн, які присутні там роками чи навіть десятиліттями.

Третя частина – це так звана міжнародна мобільність. Все, що пов’язане з підтримкою індивідуальних поїздок за кордон українських художників, освітян, науковців, режисерів. Щоб вони як особистості репрезентували Україну на професійних конференціях, музичних або театральних шоукейсах. Те саме стосується зворотного напрямку. Плануємо в цьому році зробити щонайменше три студійні ознайомчі візити до України іноземних журналістів, кураторів, продюсерів, щоб вони знайомилися з локальним культурним середовищем. Бо ніщо не працює так, як особисте знайомство з країною та її людьми.

Також уже згадана мною програма підтримки україністики та українських студій за кордоном. Наступний напрям – викладання і популяризація української мови за кордоном. Щоб він запрацював в середньостроковій перспективі, потрібно заснувати філії, а на їхній базі створити курси української мови. Для цього Міністерство освіти та науки повинно завершити процес формування навчальних програм з української мови як іноземної і системи сертифікації. Цей процес триває і за їхніми очікуваннями завершиться не раніше 2021 року. А ми тут від них залежні.

І останній блок наших задач – це дослідження сприйняття України та українців за кордоном. Дотепер, на наш подив, особливо в постмайданний час в Україні не було проведено жодного великого системного дослідження того, як Україну сприймають у світі, яка динаміка цього ставлення у часі. Але без комплексних даних наша робота завжди буде, певною мірою, діяльністю наосліп. Нам важливо розуміти, яке інституційне поле в культурі, наприклад, у Франції. Чи зацікавлене воно в Україні? Як сприймає Україну?

Весь цей обшир інформації та знань повинен постійно інформувати про те, як ми будуємо свою роботу за кордоном. Цьогоріч в партнерстві з міжнародним фондом «Відродження» плануємо запустити таке дослідження в Польщі, Німеччині та Франції і до кінця року вже мати повну картину принаймні по цих країнах. Ми дуже хочемо зробити такі дослідження регулярними.

Ілюстрація REUTERS

Чи буде Український інститут проводити культурну дипломатію всередині нашої країни, в сенсі реалізовувати певні проекти – самостійно чи в партнерстві з аналогічними європейськими установами?

Наша діяльність зараз спрямована за кордон і такою залишатиметься. Але це не означає, що ми не можемо організовувати заходи в Україні з партнерськими інституціями. Простий приклад: зараз ми розробляємо програму художніх резиденцій за кордоном для українських митців, художників, режисерів, літераторів тощо. Багато закордонних інституцій зацікавлені в синхронній співпраці. Тобто, вони надають кілька місць для українців, але хочуть отримати аналогічні можливості для своїх митців в Україні. Звісно, ми забезпечуватимемо такий двосторонній обмін.

Утім, безпосередньо самостійна організація заходів в Україні дещо виходить за межі нашого мандату, тому їх буде небагато. І я думаю, що це перспектива не цього року.

Назвіть головні рушії успіху для формування бренду України за кордоном, на вашу думку. Можливо, талановиті особистості, високий професійний рівень підготовки, грамотний менеджмент чи фінансова підтримка?

По-перше, системність і сталість зусиль, яких докладає Український інститут і інші інституції, які теж працюють на цьому напрямку. Ми всі поміж собою маємо узгодити, яку ж Україну за кордоном хочемо комунікувати. Це – одна з тем, що обговорюються на зустрічах керівників культурних інституцій, публічних стратегічних сесіях, засіданнях парламентських комітетів. Але мені важливо повторити тезу, вже сказану раніше – це має бути розмова зі світом однією мовою. Мовою сучасної культури, сучасної людини. Тільки так ми зможемо бути зрозумілими, і тільки так Україну сприйматимуть на рівних.

У вас вкрай амбітні плани. Чи не боїтеся повторити сумний досвід Міністерства інформаційної політики, на яке свого часу покладали стільки сподівань, і яке багатьох розчарувало?

Не беруся казати про сумний чи не сумний досвід міністерства. Буквально днями вони запустили сайт з вивчення української мови для іноземців. Тобто свою діяльність продовжують, і ми бажаємо їм успіху. Зі свого боку, Інститут не може дозволити собі поразку. Ми свідомі обмежень, в яких працюємо, але робимо все для того, щоб прибрати перепони і рухатися вперед. З того, що я перерахував, як задачі Українського інституту, не все відбудеться одразу. Ми це розуміємо. Безумовно, запускатимемо програми і можливості поступово, керуючись своєю спроможністю. Але на щастя, команда розуміє стратегічну важливість роботи, і це додає нам сил.

Наша діяльність зараз спрямована за кордон і такою залишатиметься, заявив керівник Українського інституту / фото УНІАН

Наприкінці минулого року, а це не так і давно, у вас були побоювання, що інститут не отримає потрібного фінансування. Що думали робити в такому випадку? Чи відчували в цей період втрату ілюзій?

У цю сферу ми йшли вже без особливих ілюзій. Це стосується і мене, і команди, яка прийшла зі мною. Безумовно, коли довелося виборювати  фінансування, це була прикра ситуація. Тоді ми заявили членам нашої Наглядової ради і колегам у міністерстві: якщо фінансування не буде виділене, ми готові всім складом піти з Інституту. Бо з бюджетом 10 мільйонів гривень Інститут не був би потрібен нікому – в тому числі його команді. На щастя, цього не сталося.

Втім, думаю, що не може бути ілюзій щодо середовища, системи, в якій ми працюємо. Становлення нової інституції – це дуже кропітка, довга, на дев’яносто відсотків невидима робота, яку інші культурні інституції зараз теж проходять, не плекаючи особливих ілюзій. Це робота на досягнення нашої далекосяжної мети, тому треба просто вистояти і йти вперед. 

Ірина Шевченко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter