Медведєв – Україні: Ми вам указуватимемо, з ким дружити і які оцінки історії давати

Не царське то діло – писати промови, формулювати думки та ідеї... Текст послання має декілька варіантів і зовсім не збігається з відеозверненням. Проте вражає недалекість президентських спічрайтерів.

Кремлівські піарники перестаралися. Дмитро Медведев не тільки послав відкритий лист своєму українському колезі Віктору Ющенку, а й на тлі моря, чайок та військових сторожових кораблів голосно, мужньо, бігаючи очима по монітору, особливо не вникаючи в зміст, голосно прочитав гнівні слова і фрази. Більш того, розмістив це кіно на своєму офіційному президентському сайті.

Які до Медведєва можуть бути претензії... Не царське то діло – писати промови, формулювати думки та ідеї. Свідчення тому – текст послання має декілька варіантів і зовсім не збігається з відеозверненням. Проте вражає недалекість президентських спічрайтерів.

В Україні дізналися, що вся російська інтелектуальна потуга, сотні наукових інститутів, державних пропагандистів, докторів наук і PR-контор, армія дипломатів і аналітиків, спецслужб нарешті розробили стратегію зовнішньої політики Російської Федерації щодо «братньої» України. В усякому разі, слід гадати, на період виборчих (президентських і парламентських) кампаній в Українській державі.

А суть її полягає лише в одному: в усіх проблемах, негараздах міждержавних російсько-українських відносин винен Київ. Москва живе за гоголівським законами товариськості козаків Запорізької Січі, а українська еліта спить і бачить, як би насолити ракетно-ядерній Росії.

Якщо дипломатичну мову перекласти на мову національних (у даному випадку російських) інтересів та агресивної риторики, погроз, то виходить: що ми (Кремль) втручались і втручатимемось у внутрішньополітичні українські процеси, ми вчитимемо вас (Україну), як жити, як будувати державу, яку приймати конституцію, які оцінки давати фактам історії, з ким дружити, а з ким ні, кого обирати в парламент. А головне, Росія дружитиме з президентом України, але не з тим, кого вибере український обиватель, а з тим, хто Москві видасться лояльним, проросійським.

Дивна справа, упродовж десятків років російські федеральні та регіональні ЗМІ (а зараз зрозуміло, з чиєї подачі) повторюють одні й ті самі міфи, легенди, стереотипи щодо політики та історії України. У принципі, усе, що сказав Дмитро Медведєв, можна знайти в трактатах і коментарях численних російських «друзів України» на кшталт Костянтина Затуліна й Сергія Маркова.

Хіба не правда те, що Росія протягом десятиліть, розпалюючи сепаратизм і поставляючи зброю до Цхінвалі, рівною мірою з Грузією несе відповідальність за війну в Південній Осетії? Або потрібно бути дуже наївною людиною, аби стверджувати, що в Україні витісняється російська мова. Досить підійти до першого-ліпшого газетного кіоску, щоб упевниться: газет, журналів, книжок російською мовою в Україні сьогодні більше, ніж українською.

Дмитро Медведєв вводить громадськість у оману, заявляючи, що російська влада надає допомогу в розвитку української мови й культури в РФ. Це твердження суперечить очевидним фактам. У Росії, де проживає близько п’яти мільйонів етнічних українців, немає жодної школи, жодної радіостанції, жодного телеканалу українською мовою...

А хто не знає, що співпраця РФ з НАТО на порядок інтенсивніша, ніж України з Альянсом, і що, всупереч оцінкам незалежних експертів, Москва звинувачує офіційний Київ у розв’язуванні газових воєн. Насправді саме Росія ухвалювала рішення перекрити газу в України, а отже, і до Європи, у січні нинішнього року.

Смішно чути, що Київ витісняє російський бізнес і капітали з України, як стверджує у своєму листі пан Медведєв. Хай би президент РФ попросив своїх помічників підготувати список українських підприємств і банків, які працюють на території Росії. Таких просто немає. З подачі Кремля український бізнес для Росії «персона нон-грата».

Цікаво, що відкритий лист Дмитра Медведєва збігся (день у день) з ініціативою президента РФ про те, що верховний головнокомандувач може без оголошення війни і згоди Федеральних Зборів, по суті, завдавати військові удари, у тому числі і ядерні, по чужій території. Тобто будь-яка забаганка однієї людини вести військові операції «з примусу до миру» одержала законодавчу основу. Після цієї ініціативи зрозумілі заяви Медведєва з приводу розміщення російського ЧФ у Севастополі...

Заява російського президента про те, що він не збирається «до певного часу» надсилати Михайла Зурабова до Києва, має лише пропагандистський характер. За великим рахунком ні посол РФ в Україні, ні посол України в РФ не є самостійними політичними фігурами. За минулі два десятки років усі проблеми міждержавних відносин вирішували перші особи України та Росії, посли могли лише виконувати невдячну чорнову роботу з підготовки текстів меморандумів, договорів і угод.

Путін, Медмедєв

Ходять чутки, що Медведєв був проти призначення Михайла Зурабова, який є людиною Путіна, послом в Україну. Цілком імовірно, що нинішній гнівний лист президента РФ – лише засіб притримати Зурабова в Москві.

Уся тональність послання президента Медведєва вказує лише на одне: Кремль знов відкрито і безцеремонно намагається втрутитися в політичні процеси, що відбуваються в Україні, передусім у майбутні кампанії з виборів президента і парламенту.

Цікаво, що минув уже рік, як Дмитра Медведєва обрано президентом, і жодного разу він не виявив бажання особисто зустрітися з Віктором Ющенком або приїхати до Києва. Імовірно, тоді б сам президент, а не його помічники диктували зовнішню політику Росії щодо України. Президент РФ Дмитро Медведєв наступає на ті самі граблі, що і його попередник Володимир Путін.

Віктор Тимошенко