Саміт Україна – ЄС: прогрес у відносинах чи данина протоколу?

Жодна країна соцтабору не змогла трансформуватися поза ЄС... Європа очікує перших заяв від переможця виборів... Саміт вписується в концепцію свідомої невизначеності...

У Києві відбувся XIII саміт Україна – ЄС, за результатами якого було підписано спільну заяву. Ми пообіцяли Євросоюзу, що проведемо президентські вибори відповідно доєвро стандартів, а також – що працюватимемо над стабілізацією, викоріненням корупції, покращенням інвестиційного клімату. Цікаво, що за день до того голова представництва Євросоюзу в Україні пан Тейшейра заявив, що керівництво держави не виконує зобов’язання перед Європейським Союзом щодо проведення реформ. Щоправда, на самому саміті голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу підсолодив пігулку, пообіцявши, що амбітну угоду про Асоціацію між Україною та ЄС буде підписано наступного року. Віктор Андрійович, виступаючи першим, уточнив що в нашій недоєвроінтеграції винуваті уряд та парламент.

Чим був цей саміт? Просто протокольна подія, яку відбули, бо за дипломатичним каноном не могли скасувати, чи європейські лідери таки хотіли дати нам якійсь сигнал? З ким із українських політиків персоніфікують європейські посадовці наше пробуксовування на євроінтеграційному напрямку? З ким з імовірних наступників чинного Президента пов’язують українські перспективи? Чи скоригує Лісабонська угода плани ЄС щодо України? Ці запитання ми адресували вітчизняним та європейським експертам.

Катерина Вольчук, Університет Бірменгема (Велика Британія), заступник директора Центру російської та східноєвропейської політики:

ЖОДНА КРАЇНА СОЦТАБОРУ НЕ ЗМОГЛА ТРАНСФОРМУВАТИСЯ ПОЗА ЄВРОСОЮЗОМ

Саміт – це обов’язкова, заздалегідь запланована подія, яку, з одного боку, не можна було відкласти. А з другого – лідери могли б відмовитися, враховуючи власну зайнятість та реформи, які відбуваються в ЄС. Тож оскільки вони знайшли час і саміт відбувся, – ми побачили, що діалог з Україною важливий, цьому політичному заходу відводиться певна роль, і це саме собою вже є сигналом. Але не можна сподіватися, що саміт щось кардинально вирішить... На таких заходах, як правило, проголошується – що було узгоджене й роботу над чим було завершено на більш “низькому” рівні. Найважливішим є формування угоди між Україною та ЄС про Асоційоване членство. Проте вона ще не готова.

Лісабонська угода вплине на перспективи України, але важко сказати як саме. Зараз у ЄС з’явилися нові інститути, заступники глави ЄС, високий представник із закордонних справ. Раніше в Єврокомісії було два директорати: один – зі справ розширення (коли в ЄС входили Кіпр, країни Балтії, Мальта та інші), другий – із зовнішніх відносин (який займався, зокрема, й Україною). Зараз ці директорати об’єднуються. А коли об’єднують дві команди в одну, не відомо, що з того вийде.

Те, що політику сусідства, реалізовуватимуть у директораті, який займався розширенням ЄС, може бути дуже добре для України, а може, нічого й не зміниться. Поки що важко вирішити, який буде ефект від реформ у Євросоюзі. Деякі спостерігачі кажуть, дещо зміниться, оскільки зміняться інститути ЄС. Інші кажуть, що все залежатиме від конкретних осіб, котрі працюватимуть у новому директораті.

Не виключено, що члени ЄС теж намагатимуться контролювати закордонну політику Євросоюзу. А вони часто мають дуже різні пріоритети в зовнішній політиці. Не виключаю, що в членів нового директорату будуть дуже серйозні розбіжності в поглядах. І це може найбільше зашкодити Україні. Просто деякі країні не відчувають, що Україна може бути пріоритетом.

Публічно європосадовці не висловлюються про свої симпатії чи антипатії щодо наших кандидатів. Але успіх чи неуспіх України – справа не лідерів, а загальної трансформації нашої держави. Прогрес у відносинах з Євросоюзом залежить від подій в самій Україні. Так було і завжди буде.

Україна каже, що відносини з ЄС не стимулюють до реформ. ЄС, у свою чергу, каже, що Україна не виконує своїх обіцянок і не проводить реформ. Це певну важко атмосферу у наших відносинах.

Але треба пам’ятати, що жодна країна з пострадянського простору не змогла трансформуватися поза межами Євросоюзу.

Гжегож Громадський, аналітик фонду Баторія (Batory Foundation, Польща):

УКРАЇНА ДЕМОНСТРУЄ УНІКАЛЬНИЙ ПРОЦЕС НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ

У цьому саміті немає нічого особливого. Є заява щодо чесних виборів в Україні й необхідності стабілізації та реформ. Європейський Союз просто чекає виборів в Україні. Бо це дуже важливо для розвитку відносин.

Зрештою, від цього саміту ніхто нічого конкретного не чекав. Про Асоціацію теж поки що рано говорити, бо, знову ж таки, усі чекають президентських виборів. Тому й Баррозу сказав, що все вирішиться у 2010 році. Тобто все залежить від України.

Кого Європа хотіла б бачити Президентом України? Я б не сказав, що є якісь конкретні преференції. Для Європи головне, аби вибори пройшли демократично. Бо це дуже унікальний процес на пострадянському просторі. За останніх кілька років в Україні відбулися президентські вибори, потім двоє парламентських, і якби нинішні вибори були знову демократичні, – це б означало, що в Україні демократія працює...

Ви не почуєте, що хтось каже, нібито було б краще, якби був Янукович чи Тимошенко. Питання так не стоїть. А кулуарно... У Польщі часом ведуться розмови, що, можливо, Тимошенко була б кращою, бо вона начебто більше орієнтується на Європу, проте водночас звучить, що нічого страшного не буде, якщо президентом стане Янукович. Зрештою, у нього буде сильна опозиція…

Анатолій Зленко, екс-міністр закордонних справ:

ЄС ОЧІКУЄ ПЕРШИХ ЗАЯВ ВІД ПЕРЕМОЖЦЯ ВИБОРІВ

Президент Ющенко зробив тактичну помилку, сказавши, що в грудні ми підпишемо угоду про Асоціацію. Адже МЗС про це ніколи не заявляло. Зона вільної торгівлі все відтягнула, велася проста робота... Тобто вийшло якесь збочення. Тепер виглядає так, наче саміт був неуспішний, бо, мовляв не підписали… Та й не планувалося цього.

Питання стояло так – чи дадуть зелене світло угоді про Асоціацію і коли ж настане безвізовий режим. Ось над цим дипломати й працюватимуть далі.

Більш конкретно вам ніхто нічого не скаже, бо зараз буде пауза, усі чекають виборів. А якщо щось і заявлятиметься, то це буде тільки як підігрівання...

Попри всі негаразди, які переживає сьогодні наша держава, саміт відбувся. Це є свідченням того, що ЄС зацікавлений у розвитку діалогу з Україною.

Саміт є своєрідною перевіркою – як надалі будуватимуться відносини з Україною. Підґрунтям для цих переговорів є низка конкретних угод: про Асоціацію, зону вільної торгівлі, щодо безвізового режиму, документи секторального характеру. Усе напрацьовано і є базою для подальшої роботи на всіх рівнях.

Крім того, саміт показав, що зберігається динаміка відносин між Україною та ЄС. Але попереду в нас президентські вибори. ЄС очікує на результати. На його перші заяви переможця, на те, яким чином буде сформульовано політику євроінтеграції.

Володимир Посельский, віце-президент Міжнародної організації «Україна в Європі», докторант Паризького інституту політичних наук:

САМІТ ВПИСУЄТЬСЯ В КОНЦЕПЦІЮ СВІДОМОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Мені дивно, що перед виборами пролунала така безпосередня критика від голови представництва ЄС в Україні пана Тейшейра. Хоча загалом його заява реально відбиває картину... Гадаю, європейці підводять підсумок президентства Ющенка й констатують: ми не просунулися в нашому діалозі.

Але це не дає приводів для песимізму. Наш МЗС провів серйозну роботу. Угода про поглиблену Асоціацію, як пообіцяв Баррозу, буде підписана скоріш за все наступного року. І ця угода створить серйозні передумови для практичної інтеграції української економіки до єдиного ринку ЄС.

Саміт проходив у рамках щорічних самітів. І його результат відповідає реальному стану справ у відносинах між Україною та Європейським Союзом. Зближення відбувається, але не так швидко, як хотілося б.

Євросоюз закономірно висловлює певне незадоволення, але самі відносини ЄС та України вписуються в концепцію свідомої невизначеності. Тобто двері до ЄС не зачинені, водночас ніхто не каже, що вони відчинені. ЄС узяв собі стратегічну паузу, і все залежить від нас.

Україна в будь-який час може подати заявку на членство в Європейському Союзі, але чи готові ми до того, щоб починати цей процес? Що стосується Лісабонської угоди, то від її прийняття виграють балканські країні, які зможуть прискорити свої інтеграційні процеси щодо ЄС. У новому складі Європейської комісії комісар із розширення та зовнішніх справ займатися водночас і питаннями Східного партнерства. Я думаю, буде сформульовано більш узгоджену позицію, зокрема й щодо Росії. А якщо ЄС чіткіше визначиться щодо політики Росії, то опосередковано від прийняття Лісабонської угоди виграє Україна.

Опитували Маша Міщенко, Оксана Климончук

УНІАН в Google News