Віхи тижня. Суд розібрався з телечастотами, Бойко став патріотом, Симоненко вже нічого не вирішує

Україна показала всьому світові, що її керівник спецслужб не просто непристойно багатий, але ще й медіа-магнат...

Україна показала всьому світу, що її керівник спецслужб не просто непристойно багатий, але ще й медіа-магнат...

Валерій Хорошковський

Рішення столичного окружного адміністративного суду про відміну рішення про виділення частот для телеканалів «П`ятий» і ТВі привело до серйозних потрясінь в інформаційному просторі. Представники постраждалих каналів угледіли за вердиктом суду інтереси власника групи телеканалів «Інтер» – мабуть, найпотужнішої на сьогодні медіа-імперії в Україні. За дивним збігом, ця людина – не тільки мультимільйонер, але й голова СБУ, Валерій Хорошковський, який буквально недавно став членом Вищої ради юстиції (ВРЮ) . ВРЮ, нагадаємо, поступово перетворюється на каральний орган для неохайних суддів, причому функція визначення рівня охайності також лежить на Вищій раді юстиції. Валерій Іванович намагається піднести конфлікт як суперечку господарюючих суб`єктів, але ця «фішка» неприйнятна для інвесторів ТВі, які добре пам`ятають, як під цим соусом на початку століття в Росії змінився власник телекомпанії НТВ. Хорошковський, ігноруючи заклики залишити керівництво спецслужб, навіть висловив готовність продати свій медіа-бізнес. У завданні питається: чи знайдуться в Україні охочі купити значний пакет телеканалів, чи ми отримаємо черговий «привіт» від показово доброзичливого російського бізнесу, що набив руку на агресивних поглинаннях. Поки ж Україна показала всьому світові, що її керівник спецслужб не просто білозуб і непристойно багатий, але є ще й медіа-магнатом. Валерію Івановичу можна заводити дружбу з італійським прем`єром Сильвіо Берлусконі.

Схоже, й Вікторові Януковичу не дуже до душі, що відразу в декількох металургійних гігантів України з`явилися російські господарі. Український президент запропонував російському прем`єрові обмінятися активами в газовій сфері, щоб наша країна отримала можливість видобувати блакитне золото в Росії. Але пройняти таким експромтом Володимира Путіна, який чудово вміє ухилятися від неприємних питань, не вдалося. Він уміло перевів тему на перспективи створення зони вільної торгівлі. Якщо вірити Володимирові Володимировичу, цей процес треба починати практично з нуля. Вийшла прекрасна ілюстрація до особливостей партнерства з Росією. Чи варто дивуватися, що навіть міністр палива й енергетики Юрій Бойко, який традиційно рівняється на Росію, виступає за будівництво терміналу для прийому скрапленого газу, що дозволить диверсифікувати енергоспоживання України.

Юрій Бойко, Віктор Янукович, Володимир Путін

До речі, Юрій Анатолійович дещо несподівано виступив у ролі українського патріота: він підкреслив, що Україна не поспішатиме виконувати рішення Стокгольмського арбітражу і повертати компанії RosUkrEnergo 11 мільярдів кубометрів газу плюс 10-процентний штраф за порушення контрактних угод.

Януковича обнадіяли високопоставлені ревізори з МВФ. Президент не тільки запевнив їх, що кредит у разі отримання не будуть використовувати для фінансування дефіциту бюджету, але що й сам дефіцит кошторису доходів і витрат країни буде менший від запланованого. Віктор Федорович публічно висловив упевненість, що МВФ прийме рішення про кредитування України ще до кінця червня. Хотілося би вірити, оскільки у фінансах благополучних на перший погляд країн раз у раз спалахують «пожежі», що вимагають масштабних ін`єкцій від міжнародних фінансових організацій, а наша країна може залишитися на бобах.

Петро Симоненко

Головним прихильником співпраці з МВФ за службовим обов`язком є Сергій Тігіпко. Віце-прем`єр з питань економічних реформ навряд чи зможе змагатися з Януковичем у номінації «головний реформатор». Схоже, Сергієві Леонідовичу саме час підшукувати запасний аеродром і частіше бувати в партійному офісі «Сильної України». Оскільки Тігіпко є союзником Партії регіонів по коаліції в індивідуальному розряді, він легко може стати розмінною монетою під час кадрових перестановок у владі під гаслом «кадрового забезпечення реформ». Комуністи, наприклад, обмежилися випадами Петра Симоненка на адресу союзників по коаліції, які не бажають випалювати розпеченим залізом націоналістичну спадщину Віктора Ющенка. Петро Миколайович не ризикнув узяти курс на вихід із парламентської більшості, розуміючи, що цей демарш матиме мінімальне значення.

Хоча Юлія Тимошенко продовжує діяти в звичному репертуарі (лідер БЮТ, наприклад, заявила, що Янукович штовхає країну до гуманітарної катастрофи), з табору «біло-сердечних» лунають і реалістичні оцінки ситуації в країні. Віце-спікер Верховної Ради Микола Томенко, ніби пригадавши політологічне минуле, передбачає своїм соратникам перебування в опозиції до 2015 року. Микола Володимирович не тішить себе ілюзіями щодо можливої перемоги опозиції на місцевих виборах і відзначає, що противникам діючої влади потрібні не бізнесмени, а люди, здатні вести діалог із виборцями.

Віктор Ющенко і Валентин Наливайченко

Схоже, до подібної думки схиляються і в стані заклятих друзів БЮТ – «Нашій Україні». У ЗМІ активно обговорюється перспектива приходу до штурвалу «помаранчевої» партії колишнього голови СБУ Валентина Наливайченка, який активно замигтів на газетних шпальтах з проектом «Оновлення країни». Вікторові Ющенку пророкуватимуть спільне керівництво опозиційними силами – читай неспішне політичне життя людини, яка колись мала завидний рейтинг і прекрасні шанси змінити країну. Втім, «Наша Україна» залишається найбільш непередбачуваною політичною силою, і на сто відсотків прогнозувати розвиток ситуації в партії не візьметься ніхто.

Євген Магда