Відповідальність – як темна сторона влади

В адміністрації Обами можуть зрештою відкритися очі на той цинічний геополітичний «розвод», який правлячий російський дуумвірат здійснює з нею під маркою «перезавантаження»... І згадають про Україну...

В адміністрації Обами можуть зрештою відкритися очі на той цинічний геополітичний «розвод», який правлячий російський дуумвірат здійснює з нею під маркою «перезавантаження»... І згадають про Україну...

Мало не щодня нинішня влада досягає подальших успіхів у здобутті все нових і нових повноважень. І явно страшенно тішиться кожним новим «успіхом». У парламенті завдяки покірним «тушкам» і не менш покірному Конституційному суду стійка більшість, яка навіть Кучмі в найкращі часи не снилася. Мери містечок грають у веселу спортивну гру – хто першим добіжить до осередку ПР зі зв’язаними руками і ногами. Медіа-простір підім’яли під себе майже повністю, а останніх непокірних – ножем по частотах! І до слідчих-«хорошковців» на виховну бесіду. Заздріть, темникотворці минулих часів, це вам не та влада, яка була «сильна як ніколи». Це справді «щось особливого».

А бізнес, той уже навіть і не пищить жалібно: просто мовчки видушує з себе останнє «відступне».

А що буде? Заплановане скасування політреформи поверне президенту мало не монархічну – і цілком легальну – владу над усією управлінською вертикаллю і прокуратурою. Реформа судоустрою доконечно впокорить суди, які будуть стовідсотково залежними від кишенькової Вищої ради юстиції.

Податковий кодекс, якому, схоже, судилося носити горде ім’я кандидата в прем’єр-міністри Андрія Клюєва, дасть податківцям повну владу над майном, грошима і свободою кожного стрічного-пересічного громадянина України.

31 жовтня планується «окупація» Партією регіонів органів місцевого управління, усі законодавчі та організаційні передумови для цього створено. А там, дивись, і парламентські будуть перенесені поближче, куй електоральне залізо, поки гаряче.

Мільярдні кредити МВФ «пиляти» готові завжди, як піонери. Можливо, навіть «піплу» щось дістанеться. Хоча це вже навряд.

Просто блиск. Але в цієї великої золотої блискучої монети влади (а нинішній режим безперечно рясніє фахівцями з монетизації владних пільг) є і зворотний бік. Причому доволі темний і неприємний. Як казав колись Вінстон Черчилль, «ціна величі – відповідальність». Ну, про «велич» сьогоднішніх можновладців говорити якось навіть ніяково. Особливо після «Харківського пакту», множинних порушень Конституції та галопуючої деукраінізації.

Але відповідальність є ціною будь-якої влади, незалежно від того, притаманна їй велич чи духовна мізерія. Закон тут простий: чим більше влади, тим більше відповідальності. І цю відповідальність стає дедалі важче, а потім і геть неможливо «спихнути» на опозицію або зовнішніх ворогів та «об’єктивні причини».

Саме тягар відповідальності за погіршення соціально-економічного становища в Україні коштував президентського крісла Юлії Тимошенко, яка відверто переважала свого опонента в царині публічної політики.

Дуже скоро владі доведеться відповідати за:

· зрослі цифри в нових платіжках за послуги ЖКГ, які восени прийдуть людям;

· два послідовних підвищення цін на газ для населення;

· подорожчання хліба та інших продуктів харчування;

· неминучу інфляцію, яка прийде після тимчасового спекулятивного зміцнення гривні;

· непідвищення зарплат і пенсій бюджетникам і підвищення пенсійного віку для жінок, прописані в меморандумі уряду та МВФ;

· позбавлення людей об’єктивної інформації та її заміну сурогатною і нудотною «водичкою»;

· непроведення вкрай необхідних соціально-економічних реформ;

· сплеск чиновницької корупції, тінізацію економіки та свавілля силових органів;

· непотизм і «бенкет у чумний час»;

· здачу національних інтересів України на користь Росії…

Це далеко не все, лише основне з того, за що доведеться відповідати. Раніше чи пізніше. Звісно, ніхто не скасовував тої істини, що відповідають лише тоді, коли належним чином питають. Російські дотепники винайшли такий афоризм: «відповідати за свої вчинки потрібно так, щоб у будь-кого зникло бажання про них питати».

Справді, поки що не видно того, хто спитає з «донецьких» за їхні діяння (або бездіяльність). БЮТ та його лідерка перебувають у ступорі, з якого ніяк не вийдуть – і невідомо, чи вийдуть узагалі. Опозиція деморалізована й роздрібнена, не видно лідера, який би консолідував її та численний опозиційний електорат – як мінімум, половину виборців країни. Чи не звідси знущальна самовпевненість влади, яка відверто глузує над «дурненькими» ревнителями законності, свободи слова, прав людини та іншої «пурги»?

Й у вимірі зовнішньої політики ніби все спокійно. Про Росію й казати нічого – задоволена й нарощує вплив на Україну. США все ще перебувають під впливом чар «перезавантаження відносин з Росією». Європа мовчки палить російський газ.

Але немає під Місяцем нічого вічного й застиглого. Ті ж місцеві вибори, можливо, висунуть нові обличчя в українській політиці, які нададуть нового імпульсу опозиційному сегменту політикуму та суспільства.

Зрештою, і в адміністрації Обами можуть відкритися очі на той цинічний геополітичний «розвод», який правлячий російський дуумвірат здійснює з нею під маркою «перезавантаження». І вони згадають доброго старого Збіга, який неодноразово писав, що без України справжня російська імперія є неможливою. На нинішню стару і мляву Європу, відверто кажучи, надії мало.

А поки що чинна українська влада все підгрібає під себе і легальні, і незаконні повноваження. І тим самим обтяжує той дамоклів меч відповідальності, який незримо повис над нею. А на стіні будівлі на Банковій все виразніше проступають літери одвічного біблійного «мене, текел, фарес»…

Микола Писарчук

УНІАН в Google News