Газ має дорожчати, пенсійний вік зростати – але...

Уряд зволікає з лічильниками, бо без обліку газу легше обкрадати державу... РФ хоче забрати ГТС і вдається до маніпуляцій... Громадяни оплачують газові оборудки з Росією... Навіщо владі пеня...

Уряд зволікає з лічильниками, бо без обліку газу легше обкрадати державу... РФ хоче забрати ГТС і вдається до маніпуляцій... Громадяни оплачують газові оборудки з Росією... Навіщо владі пеня...

Знову перед нами до болю знайома, суто українська, картина. Влада вдає, що проводить реформи, які, щоправда, полягають лише в збільшенні тарифів на газ та всі комунальні послуги для населення, введенні пені за невчасну сплату ЖКП та підвищенні пенсійного віку. А опозиція, переважно в особі БЮТ, теж удає, що вона опозиція, тому нищівно критикує всі ці урядові плани – мовляв, якби Юля стала президентом, то нічого такого не було б... Наскільки це реально, питання окреме. Самі бютівці не розголошують, що, власне, вони пропонують робити в ситуації, у якій перебуває економіка України. До речі, значна частина сьогоднішніх економічних проблем виникла саме внаслідок їхньої політики...

Утім, звичка демагогічно критикувати дії чинної влади з’явилася не сьогодні. Партія регіонів займалася приблизно тим самим, коли передувала в опозиції. Законопроекти, які подає наша опозиція, спрямовані не так на формування ефективної, відкритої, ринкової економіки та на обмеження корупцію, як на створення проблем владі. Зате коли опозиціонери самі потрапляють у владні крісла, то виявляється, що в них немає реальних напрацьованих програм та законопроектів, які можна відразу втілювати в життя. Уся їхня опозиційна діяльність спрямована не на розробку реальної альтернативи чинній політиці, а лише на формування в очах виборців хибного уявлення про себе як справжніх захисників їхніх інтересів. І все. Брак сталих переконань, соціальна демагогія та популізм давно замінили в нас реальну конструктивну діяльність, спрямовану на розвиток держави й суспільства.

Оця владно-опозиційна гра двох основних на цей час політичних сил втомила значну частину суспільства і аж ніяк не сприяє розвиткові країни.

Забігаючи наперед, відразу зазначу, що, перебуваючи в опозиції до чинного президента та уряду, я все ж таки підтримую і підвищення пенсійного віку, і збільшення тарифів на газ, і відновлення пені за невчасну сплату комунальних послуг, але...

Про ці «але» трохи згодом – спочатку розберемося по суті з намірами чинної влади.

Яку ціну на газ можна вважати справедливою

Отже, підвищення цін на газ...

Опозиційні критики цього рішення наголошують, що Україна видобуває більш як 19 млрд. кубометрів газу, він дешевий, і саме його споживає населення. А імпортований газ іде на потреби промисловості.

Натомість владні мужі аргументом на користь підвищення тарифів на газ називають їхню заниженість та відповідну збитковість Нафтогазу. При цьому підкреслюють, що опозиція каже не всю правду, бо крім 18 млрд. кубів, які щорічно, за даними Нафтогазу, споживає населення, необхідно ще 9 млрд., що використовуються в комунальному секторі для підігріву води та опалення. І ці 9 млрд. Нафтогаз змушений купувати в Газпрому за високими цінами.

Це справді так. Хоча експерти майже одностайно стверджують, що дані про споживання населенням 18 млрд. кубометрів є дуже завищеними. В умовах тотальної відсутності лічильників газу документального підтвердження такого споживання немає. Більш того, за оцінками, наприклад, колишнього міністра ЖКГ Олексія Кучеренка, населення споживає близько 13 млрд. куб. м, а все решта – неофіційно спрямовується на промислові підприємства. У результаті такої оборудки щорічно приватні бізнесмени, котрі контролюють облгази, спільно з можновладцями кладуть собі в кишеню до півтора мільярда доларів США. Коли існує значно дешевший газ для населення за ціною, яка разів у п’ять нижча, ніж для підприємств, уникнути маніпулювань щодо споживання газу неможливо. Показовим є те, що уряд пропонує розтягнути процедуру встановлення лічильників населенню до 2018 року. Зрозуміло, чим довше не буде повсюдного обліку газу, тим довше зберігатиметься можливість для обкрадання держави.

Крім того, у нас навіть не два тарифи на газ, а десь п’ять-сім. Бо ще є хімічні підприємства – майже усі, до речі, приватні, – яким газ постачають за нижчими цінами, підприємства теплокомуенерго, у тому числі й приватні, які теж мають свій власний тариф, і т.д.

Ця абсурдна антиринкова ситуація, за якої до того ж приватні особи заробляють мільярди доларів, зберігатиметься доти, доки не буде запроваджено ринкове ціноутворення. Зламати нинішні корупційні схеми на газовому ринку можна буде тільки тоді, коли весь газ, що видобувається в Україні та закуповується за її межами, збуватиметься за єдиною ціною на товарній біржі й потім оптові покупці продаватимуть його кінцевим споживачам. У цьому разі ціна на газ формуватиметься з ціни оптового ринку, плати за транзит по газорозподільних мережах, абонентської плати за підключення до них і прибутку оптового продавця. Очевидно, що тоді ціна на газ для промислового підприємства, яке споживає мільйонів кубів газу, і для фізичної особи, яка використовує його в приватній оселі, буде різна. І як у всіх європейських країнах, газ для промислового споживача коштуватиме дешевше, а для населення дорожче.

Щоправда, в цьому разі, по-перше, гадаю, «трапиться диво» і з’ясується, що населення споживає значно менше, ніж про це розповідають у Нафтогазі.

По-друге, зрозуміло, що це підштовхне до суттєвого скорочення споживання газу населенням, упровадження масових заходів енергозбереження та використання альтернативних енергоресурсів. На сьогодні низька ціна на газ робить ці заходи економічно невигідними.

По-третє, реальна ціна на газ стимулюватиме зростання видобутку газу в Україні. Фахівці кажуть про можливість наростити видобуток до 30 мільярдів кубів, якщо газодобувні підприємства зможуть отримувати більший прибуток за свій газ.

І по-четверте, держава через збільшення рентних платежів для газодобувних підприємств щорічно отримуватиме додатково реальні півтора-два мільярди доларів, які зможе спрямувати як на цільову грошову допомогу тим громадянам, чиї доходи не дають змоги платити ринкову ціну на газ, так і на заходи з енергозбереження.

Підвищувати газ треба, але...

Отже, я не просто за підвищення ціни на газ, я за принципово іншу – ринкову – модель функціонування газового ринку, яка неминуче призведе до більш суттєвого збільшення ціни на блакитне паливо для населення.

Водночас є кілька суттєвих “але”, які не зайве окреслити окремо...

Має бути сформовано оптовий ринок газу і продаж на ньому за єдиною ціною всього обсягу газу, що є в країні.

Але значна його частина закуповується в Газпрому за абсурдною ціною, що вища навіть, ніж у Європі, дарма що від постачальника ми знаходимося значно ближче та й ще закуповуємо газ наперед (у результаті підписання відверто ганебних корупційних угод у січні минулого року Україна отримує газ за ціною, що вбиває і економіку, і населення). Враховуючи, що газова ціна за контрактом визначається за певною формулою, Україна зіштовхуватиметься з постійним її зростанням, незважаючи на міфічну знижку, якої начебто домігся президент Янукович, підписуючи не менш ганебні угоди в Харкові. Замість того, щоб на основі Брюссельської декларації і за підтримки європейських країн поставити росіян перед фактом про банкрутство та ліквідацію Нафтогазу й необхідність укладення нової, прозорої угоди, Янукович з урядовцями пішли на пролонгацію оренди військової бази в Севастополі до 2042 року й умовну знижку в сто доларів на кожній тисячі кубів, які вважатимуться орендною платою за дислокацію російського флоту. Показово, що низка країн, які купують газ у Газпрому, справді домоглися від нього суттєвого зниження ціни. При цьому уряди тих країн не здавали суверенітет своїх держав і не віддавали Газпромові свої стратегічні підприємства.

Спочатку поступившись суверенітетом держави, а потім зрозумівши, що питання не в знижці, а в самій формулі ціни, урядовці Азарова почали вести нові газові переговори з росіянами, при цьому, схоже, вони готуються за безцінь віддати ще й українську газотранспортну систему. Росія обіцяє за цей царський подарунок з боку українських можновладців продавати газ для України за такою самою ціною, як і для російських споживачів. Щоправда, при цьому «забуває» нагадати, що з 2014 року уряд РФ та Газпром планують установитиціни на газ для внутрішніх споживачів на рівні експортних. А якщо нашим можновладцям забракне розуму та моралі й вони наважаться проштовхнути цю оборудку, то не виключено, що росіяни упровадять своє рішення навіть швидше. Бо доходи Газпрому, які істотно зростуть у результаті такого підвищення цін для внутрішніх споживачів, уряд Росії зможе зібрати шляхом підвищення рентних платежів на газ, а Україна залишиться взагалі ні з чим.

У цьому випадку слід очікувати, що російські «дешеві» ціни для України досить швидко виявляться таким самим міфом, як і обіцянка Януковича після здачі суверенітету держави не підвищувати для населення цін на газ. Тобто громадяни й надалі змушені будуть оплачувати корупційні газові оборудки, які провертали представники колишньої і сьогоднішньої влади.

Ще одне «але»...

Приймаючи рішення про підвищення тарифів на газ та ЖКП для населення, уряд не запропонував жодних механізмів, які би дали громадянам змогу скоротити споживання газу, води, тепла. Від урядовців поки що не прозвучало жодних пропозицій щодо податкових пільг та надання дешевих довгострокових кредитів на встановлення лічильників, заходів з енергозбереження (заміна застарілих неефективних газових котлів, бойлерів, утеплення осель, використання альтернативних джерел енергії тощо). Тобто уряд на сьогодні перекладає весь тягар підвищення тарифів на громадян, жодним чином не допомагаючи їм кардинально скоротити споживання газу, води й тепла.

Тому (і з інших причин теж) є палке бажання послати цей уряд з таким рішенням про підвищення тарифів куди подалі...

Пеню за несплату ЖКГ відновлювати треба

Рішення про введення мораторію на покарання тих, хто невчасно сплачує за комунальні послуги, у нас приймалося з благими намірами захистити тих, хто працює, але не отримує заробітну плату. Проте благі наміри, оздоблені надмірним соціальним популізмом усі останні півтора десятиріччя, вели лише в пекло корупції, казнокрадства та деградації економіки.

Ні для кого не секрет, що в нас найбільші боржники з комунальних платежів зовсім не ті, хто має малу пенсію чи зарплату або взагалі її місцями не отримує. В абсолютній більшості випадків у боржниках ходять ті, хто має добрі доходи, але вважає, що сплачувати за ЖКП можна якось потім чи взагалі не платити, бо борги в нас повертають лише боягузи. При цьому демагогічні заяви про те, що ми захищаємо бідних, виливаються в нас в одне й те саме – у виграші залишаються багаті й нахабні. А бідні старики, отримавши пенсію, насамперед біжать оплатити комунальні послуги.

Чому ми встановлюємо мораторій на пеню, мотивуючи це затримками з виплати зарплати? Адже, прийшовши в магазин чи на ринок, усі, у тому числі й ті, кому затримують зарплату, можуть придбати товари, лише заплативши за них живі гроші. Чим продавці комунальних послуг відрізняються від продавців хліба, молока чи картоплі? Нехай раніше майже всі багатоквартирні будинки обслуговувалися державними чи муніципальними підприємствами. Але зараз значна частина тих, хто обслуговує комунальну сферу, є приватними структурами. Чому держава робить соціальні подарунки за їхній рахунок? Як бути, наприклад житлово-будівельним кооперативам, ОСББ чи тим таки жекам, котрим підприємства теплокомуненерго нараховують штрафи та пені за несвоєчасну оплату рахунків за тепло (їх законодавчо від сплати пені та штрафів ніхто не звільнив), а вони не можуть нарахувати такі ж штрафи та пеню тим, хто не вважає за потрібне вчасно платити за комунальні послуги. Якщо йдеться про ЖБК чи ОСББ, то картина стає ще абсурдніша. Адже все рівно нараховану пеню й штрафи змушені врешті-решт сплачувати за свій рахунок усі власники квартир, у тому числі й ті, хто вчасно й у повному обсязі платить за ЖКП. Ну а з боржників, у найгіршому для них випадку, через суд з величезними труднощами можна отримати лише суму заборгованості й жодних тобі штрафів та пені. Ну й навіщо тоді оплачувати комунальні послуги, якщо їх можна без жодних проблем сплатити років через п’ять?

Якщо держава так опікується тими, хто не отримує вчасно зарплату, то нехай законодавчо передбачить сплату з боку працедавців пені та штрафів на такому рівні, аби було невигідно затримувати платежі. Ну а якщо хтось із народних обранців хоче влаштувати аукціони нечуваної щедрості й виступає проти сплати пені безвідповідальними платниками комунальних послуг, то я готовий принести йому рахунок на тридцять п’ять тисяч гривень, які зараз у вигляді штрафів та пені виставлені Київенерго житлово-будівельному кооперативі, у якому я «маю радість» бути головою правління. Нехай сплатить його і потім я готовий спільно з ним поплакатися про тяжку долю несумлінних платників комунальних послуг.

І знову “але”...

Виступаючи за пеню, я водночас хотів би довідатися: а чому ми платимо за тепло, якого немає в наших оселях? Нагадаю, що плата за тепло становить левову частину комунальних платежів. Чому уряд скорочує бюджетні витрати на реформи в комунальному секторі, натомість витрачає шалені гроші на будівництво доріг, які не відомо якого біса пов’язує з Євро 2012? Причому будують їх за нечуваними цінами! Зрозуміло, що красти бюджетні гроші на будівництві доріг значно легше, ніж на встановленні загальнобудинкових лічильників тепла й гарячої води.

Цікаво також, чому якщо й установлюють лічильники, то такі, що не показують реальних обсягів спожитого житловим будинком тепла? У Києві й інших містах України ставлять переважно прилади, які показують лише обсяги поданого теплоносія, але невідомо якої температури. І зовсім невідомо з якою температурою теплоносій вийшов з будинку. А саме різниця між температурами входу та виходу теплоносія з будинку і відображає реальний обсяг спожитого тепла. При цьому багато хто з експертів наголошує, що насправді житлові будинки не споживають стільки тепла, скільки їх нараховує теплокомуненерго.

Наполягаючи на введенні пені, я також хотів би зрозуміти, коли уряд збирається проводити комунальну реформу, якщо перший ключовий її елемент – упровадження в усіх багатоквартирних будинках об’єднань співвласників, планується лише з 2015 року. Чому громадяни змушені невідомо як довго сплачувати за комунальними тарифами, які формуються на нереформованому, монополізованому ринку комунальних послуг?

Отже, є очевидним, що без реформ у комунальному секторі та без обліку реально наданих послуг упровадження пені за несвоєчасну сплату ЖКП – це знову лише спроба правлячої верхівки використати населення у власних цілях.

Пенсійний вік - “але”...

Демагогія опозиції щодо рішення уряду про підвищення пенсійного віку викликає відверте роздратування. Особливо коли знаєш, що фахівці ще років п`ятнадцять тому криком кричали про поступове, але неминуче сповзання до жахливого дефіциту солідарної пенсійної системи, яке нас чекає, якщо не почати підвищувати пенсійний вік ще на початку так званих нульових років. Галасливі заяви наших лихо-не-опозиціонерів про те, що в Україні середня очікувана тривалість життя менша від шістдесяти років і тому за жодних умов не можна підвищувати пенсійний вік, – не можна сприймати серйозно. Навесні минулого року автор цих рядків популярно на основі даних Держкомстату роз’яснював, чому твердження про те, що наші громадяни не доживають до шістдесяти років, не відповідає дійсності. Додам лишень, що чим довше ми відтягуватимемо з рішенням про підвищення пенсійного віку (хоча би спочатку для жінок), тим зі складнішими економічними проблемами ми надалі стикатимемося.

Отже і в цьому разі я підтримую наміри уряду, та знову змушений казати “але”…

По-перше, запускати в дію механізм підвищення пенсійного віку варто лише тоді, коли економіка почне виходити з кризи й зростатиме попит на робочу силу. Інакше ми лише створимо додаткові економічні проблеми, бо якщо в умовах значного безробіття, особливо серед молоді, не виходитимуть на пенсію жінки й таким чином продовжуватимуть займати робочі місця, – то з бюджету доведеться виплачувати допомогу з безробіття молодим людям, котрі таким чином розпочинають самостійне трудове життя з утриманства. У стратегічному й тактичному плані це і з фінансової, і з моральної причини ще гірше для держави.

Тобто якщо навіть приймати рішення про підвищення пенсійного віку для жінок, то варто починати це не з 2011, а 2012 року. При цьому передбачити, що виходити на пенсію зможуть лише жінки, котрі досягли не п’ятдесяти з половиною років, як це було б у 2011 році, а п’ятдесяти шести. Таким чином, удасться вийти на заплановану траєкторію підвищення пенсійного віку, уникаючи вказаних вище проблем.

По-друге, справді, підвищувати пенсійний вік потрібно, але чому досі ранній вихід на пенсію для значної кількості найманих працівників, що працюють на важких видах робіт (шахтарів, металургів тощо), оплачується за рахунок солідарної пенсійної системи й держбюджету, хоча працюють вони здебільшого в приватних компаніях? Чому досі не прийнято законодавство, яке зобов’язує власників приватних підприємств, які використовують найманих працівників на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці (за так званими списками №1 та №2), створити корпоративні пенсійні фонди з відповідними відрахуваннями на користь своїх найманих працівників, хоча про це говорилось ще десять років тому? Чому прибутки від використання праці людей у важких умовах отримують приватні власники, а витрати несе держава, тобто кожний з нас?

Пенсійний вік для жінок підвищувати потрібно, але чому в нас здоровим, у повному розквіті фізичних та інтелектуальних сил чоловікам, котрі завершують службу в армії чи в правоохоронних органах, починають платити пенсію вже в сорок п’ять років? Чи не приклад це волаючого абсурду в державі, яка багато років поспіль ледве зводить кінці з кінцями? Якщо держава хоче стимулювати професійну службу в армії чи правоохоронних органах, то чому замість того, щоб виплачувати пенсію здоровим мужикам у сорок п’ять років, не дати їм можливість отримати під державні гарантії пільгові довгострокові кредити для початку власного бізнесу та не оплатити перенавчання в Україні чи навіть закордоном?

Знову таки, справді, підвищувати пенсійний вік потрібно, бо в умовах неухильного старіння населення, ми не зможемо збалансувати солідарну пенсійну систему. Але чому в нас десятки тисяч пенсіонерів отримують пенсії, що в десятки разів більші за середній розмір пенсій по країні? Це питання не стільки фінансове, скільки морально-етичне. Чому ми встановлюємо державним чиновникам пенсії в десятки тисяч гривень, і при цьому в нас мільйони пенсіонерів злидарюють? Про яку соціальну справедливість у цьому разі може йти мова?

...Отже, підвищувати пенсійний вік, тарифи на газ та відновлювати пені, безперечно, необхідно, незважаючи на галасливу демагогію від частини опозиції, яка бажає дорватися до бюджетного корита й не страждає моральними комплексами щодо долі власної держави. Але всі ці рішення сприйматимуться суспільством лише тоді, якщо вони будуть складником економічних реформ, чесної та прозорої політики влади щодо використання бюджетних коштів. Інакше ми матимемо лише справу з намаганнями представників олігархічних груп, котрі перебувають при владі, перекласти тягар реформ на десятки мільйонів пересічних громадян, натомість забезпечуючи збагачення купки можновладців та своїх бізнесових кіл.

Борис Кушнірук