В’ячеслав Рой: Боротьба за Трудовий кодекс ще далеко не закінчилася

Трудовий кодекс без преференцій найманому працівнику – нонсенс… Держава витискує все, що може з підприємців, і крізь пальці дивиться, як підприємці те саме роблять з найманими працівниками…

Трудовий кодекс без преференцій найманому працівнику – нонсенс… Держава витискає все, що може з підприємців, і крізь пальці дивиться, як підприємці те саме роблять з найманими працівниками… Цей проект треба перекреслити, і писати заново.

Увагу широкого загалу не привертають дискусії щодо проекту Трудового кодексу, який з 2003 року чекає на ухвалення Верховною Радою у другому читанні. Тим часом суперечка йде не за окремі уточнення проекту. На відміну від Федерації профспілок України, яка в принципі підтримує проект, а її голова Василь Хара є співавтором законопроекту, лідери деяких інших профспілкових об’єднань категорично його відкидають. Один із таких лідерів – голова Федерації профспілок працівників малого та середнього підприємництва України В’ячеслав Рой – відповів на запитання кореспондента УНІАН.

Відео дня

Пане В’ячеславе, то в чому проблема з Трудовим кодексом?

Є проект, який вже пройшов перше читання у Верховній Раді і кожної миті може бути винесений на остаточне ухвалення. Практично всі незалежні профспілки (так звично називають тих, хто не входить до складу Федерації профспілок України) вважають його неприйнятним, таким, що призведе до погіршення становища найманих працівників. На мою думку, цей проект узаконює ті несправедливі переваги роботодавців, які реально, а не за буквою чинного Кодексу законів про працю, склалися в Україні у трудових відносинах за останні 15 – 20 років.

Про які переваги роботодавців ідеться?

Масове безробіття, мільярди заборгованих зарплат, мізерні заробітки основної маси українців, низький рівень офіційної мінімальної зарплати, тіньові трудові відносини як природна складова тіньової економіки, слабкість або взагалі відсутність на багатьох підприємствах профспілок, практична неможливість працівника відстояти свої права у суді -  все це призвело до того, що сьогодні середньостатистичний найманий працівник на 100% залежний від роботодавця. Щоб не втратити роботу, працівник вимушений погоджуватися на реальне збільшення робочого дня, на відсутність офіційного оформлення трудових відносин, на зарплату в конвертах, що знижує його соціальний захист. Одним словом, працівник змушений погоджуватися на такі реальні правила трудових відносин, які встановлює роботодавець самостійно, без огляду на чинне трудове законодавство.

А як, власне, у проекті Трудового кодексу роботодавці прагнуть узаконити цю ситуацію?

Тим, що проект не містить реальної відповідальності роботодавця за порушення трудового законодавства. За ті ж самі невиплати зарплат, приміром. Чи за роботу працівника без належного оформлення трудових відносин. У проекті надто багато моментів, коли роботодавцю надається самостійне право визначати об’єм і характер трудових відносин. Приміром, у визначенні розміру заподіяної роботодавцю шкоди працівником чи визначенні підстав для звільнення працівника. При цьому проект не фіксує чітких прав профспілкових організацій і зобов’язань роботодавця узгоджувати свої дії з профспілками. У цій сфері усі положення проекту кодексу розмиті, двозначні, а отже залишають роботодавцю широке поле для маневру, щоб реально їх ігнорувати. Проект містить поділ профспілок на «репрезентативні» та «нерепрезентативні», а норми типу «роботодавець узгоджує з профспілкою, а якщо її немає – самостійно» прямо заохочують роботодавця зробити все, аби на його підприємстві профспілки взагалі не було. Знайдеться людина, яка спробує об’єднати трудовий колектив у профспілку – буде негайно звільнена. Подібних випадків – маса.

Такі норми проекту кодексу, які дають роботодавцю реальну можливість порушувати права найманих працівників, розкидані по всьому тексту поміж загалом правильних положень. Тому вдосконалити, виправити такий текст неможливо. Цей проект треба перекреслити, і писати заново.

Може, ви надто вже звинувачуєте роботодавців? Їм теж нелегко. Згадаємо, приміром, хоча б суму неповерненого державою ПДВ.

Так, українським підприємцям особливо не позаздриш, вести законний бізнес у нашій країні – майже геройський вчинок. Вже можна ордени за це давати. Однак правда й те, що наші підприємці вже давно навчилися перекладати тиск держави на себе на своїх працівників. Згоден, дуже часто це вимушений з їхнього боку крок, бо інакше бізнес просто загине. Але, зрозуміло, найманим працівникам від того не легше. Здається, маємо в Україні й таку собі неформальну ситуацію: держава витискує все, що може з підприємців, і крізь пальці дивиться, як підприємці те саме роблять з найманими працівниками.

Ви вважаєте, що Україні потрібен Трудовий кодекс з особливими перевагами для найманих працівників. А чому, власне? Якщо баланс трудових відносин порушено на користь роботодавців, то Трудовий кодекс має відновити рівновагу – і все. Навіщо інша крайність?

Це не крайність. Теоретично ви все кажете правильно. Можна ухвалити Трудовий кодекс, де все буде «як книжка пише». Тільки ось вам зустрічне питання: якщо чинне трудове законодавство не завадило утвердитися в практиці трудових відносин згаданим перевагам роботодавців, тоді навіщо ухвалювати новий Трудовий кодекс, в якому більше зацікавлені не профспілки, а саме асоціації роботодавців?

У вас є відповідь?

Якщо змиритися з тим, що у нас текст закону і реальне життя завжди існуватимуть кожне саме по собі, то будь-яка розмова, і наша з вами у тому числі, про нове трудове законодавство втрачає сенс: справді, чого варті дискусії про текст Трудового кодексу, якщо він, як і Кодекс законів про працю, існуватиме з життям паралельно, не перетинаючись? Однак саме бажання роботодавців узаконити вигідний їм реальний стан трудових відносин доводить, що від букви закону все-таки щось залежить. Головне – наскільки ця буква чітко і недвозначно фіксує права і обов’язки суб’єктів трудових відносин.

Будь-яке нормальне трудове законодавство – це захист (у формі надання конкретних переваг) найманих працівників від спроб роботодавців збільшити свої прибутки посиленням експлуатації робочої сили. Відсутність трудового законодавства, або ситуація, як у нас, коли це законодавство і реальна практика трудових відносин існують паралельно, завжди веде до витискування роботодавцем з найманого працівника ще більшого, ніж учора, прибутку. Це правило без винятків. Іншими словами, роботодавці можуть прожити і без Трудового кодексу, наймані працівники – ні. Тож Трудовий кодекс без преференцій найманому працівнику – нонсенс. Такий кодекс вже по-іншому треба називати. Щось на кшталт «Кодексу посиленої експлуатації робочої сили».

Інша справа, що в Україні, саме з урахуванням того стану трудових відносин, який уже реально склався, Трудовий кодекс зі звичайними, так би мовити – класичними, нормами захисту найманих працівників уже не допоможе. Як не допоміг чинний Кодекс законів про працю. Потрібен кодекс з посиленим захистом працівників як реакція на величезні переваги роботодавців, які ті реально сьогодні мають. Перефразуючи відомий фізичний закон, протидія має дорівнювати дії.

Які конкретно переваги працівника мають бути у вашому проекті Трудового кодексу?

Є два блоки, чи типи, переваг найманих працівників, які потрібно чітко зафіксувати у Трудовому кодексі. Перший – найширші, в межах розумного, звичайно, права профспілкових організацій як представника трудового колективу. Треба виходити з того, що трудові конфлікти неминучі, який би ідеальний закон ми не ухвалили. У цих конфліктах сили мають бути рівними. Можливості окремого найманого працівника ніколи не будуть дорівнювати можливостям окремого роботодавця. З ним на рівних може сперечатися тільки профспілка. Тим часом, у проекті, який зараз лежить у парламенті, зовсім відсутній розділ про профспілки. До речі, у нас окремий роботодавець зовсім не покинутий напризволяще – в Україні організації роботодавців набагато сильніші за організації профспілкові. Вони, роботодавці, дуже ефективно відстоюють свої корпоративні права. Як доказ цього – саме такий проект Трудового кодексу, який сьогодні чекає остаточного ухвалення Верховною Радою.

Другий блок переваг найманих працівників – максимальна фіксація на папері, тобто офіційне оформлення усіх нюансів трудових відносин конкретного роботодавця і конкретного працівника. Це потрібно і для того, щоб посилити відповідальність роботодавця за свої дії, і для того, щоб працівник мав хоч якісь законні аргументи, коли у нього раптом виникне незгода з роботодавцем.

Загалом, нам потрібно в Трудовому кодексі, в інших законах крок за кроком, поступово, але наполегливо відновлювати рівновагу в трикутнику держава – роботодавці – профспілки. Власне, та нерівноправність між роботодавцями і найманими працівниками, яка реально склалася в сфері трудових відносин і яку нині намагаються узаконити у Трудовому кодексі, є прямим наслідком нерівноправних відносин між державою, організаціями роботодавців та профспілками на загальнонаціональному рівні. Профспілкові лідери не можуть, а дуже часто – і не хочуть опиратися тим ініціативам роботодавців, які реально погіршують становище найманих працівників. Держава ж при цьому грає на боці роботодавців, тим більше, що у нас держава і роботодавці – міцні союзники: тисячі, а може десятки тисяч чиновників мають свій бізнес, тобто, по суті, є одночасно роботодавцями, а підприємці – займають державні посади і мають тисячі мандатів депутатів рад усіх рівнів – від сільської до Верховної.

По щирості, ви вірите, що Верховна Рада, яка, за вашими ж словами, аж кишить бізнесменами, тобто, роботодавцями, ухвалить такий Трудовий кодекс?

Моє особисте «вірю – не вірю» тут не має жодного значення. Так,  ймовірність ухвалення такого Трудового кодексу, який, на моє переконання, справді потрібний країні на даному етапі, критично мала, практично нульова. Не видно потужних політичних чи громадських, насамперед – профспілкових, сил, які б домоглися цього всупереч позиції роботодавців. Однак раніше чи пізніше, цей склад депутатів, чи наступний, чи ще наступний, але таки ухвалить трудове законодавство, потрібне суспільству, економіці, державі – усім без винятку. Ось у це я справді вірю. Щоб це сталося якнайшвидше, потрібно вже сьогодні боротися, насамперед – профспілковим лідерам. Впевнений, якщо хочете – вірю, що люди, оті самі наймані працівники, які сьогодні байдужі до проекту Трудового кодексу, нас, зрештою, підтримають. Тоді при обговоренні нового трудового законодавства профспілки сперечатимуться з роботодавцями на рівних, а держава, народні депутати правильно розумітимуть, чиї пропозиції - роботодавців чи профспілок, і які саме їм треба підтримати.

Ви кажете, що наймані працівники байдужі до проекту Трудового кодексу. Чому? Не розуміють, що їх чекає?

Чому немає масових протестів? Негативні наслідки ухвалення такого Трудового кодексу не для всіх очевидні, бо проявляться не відразу. А сьогодні чим злякає найманого працівника цей проект? Ненормованим робочим днем? Та він вже й так працює, скільки роботодавець скаже. Малою зарплатою? Зараз для нього актуально отримати хоч якусь зарплату, мати хоч якусь роботу. Приниження ролі профспілок? Сьогодні він ще вірить, що обійдеться без неї. Тому хоча лідери незалежних профспілок постійно говорять про неприйнятність проекту Трудового кодексу, нас, мушу визнати, не чують.

Виходить, Трудовий кодекс не погіршить становище найманих працівників?

У короткостроковій перспективі – ні, не погіршить.  А вже за два – три роки – обов’язково. Роботодавець не буде підвищувати зарплату (а на підвищення оплати праці з часом розраховують усі працівники) чи йти на витрати, пов’язані з поліпшенням умов праці, просто так, з свої доброї волі. А хто їх змусить, якщо первинні профспілкові організації будуть остаточно вбиті? Адже ніякого стимулу до їх створення і зміцнення проект Трудового кодексу не передбачає. Сподіватися на центральну владу, на підвищення депутатами Верховної Ради рівня мінімальної зарплати? Вони це регулярно роблять і зараз. Тим часом, як повідомив кілька днів тому голова правління Пенсійного фонду Борис Зайчук, у липні цього року 3,6 млн. українців одержали заробітну платню на рівні 509 грн. Тобто і тут, як бачимо, офіційна мінімальна зарплата і реальна зарплата існують ніби у паралельних світах. Закон – сам по собі, і життя – саме по собі. Якщо ж припустити, що 509 гривень – це лише «біла» частина платні, то й тут людям не позаздриш, коли справа дійде до нарахування розміру пенсії.

Протести будуть. Не відразу, але будуть. Зрештою, якщо нам не вдасться не допустити остаточного ухвалення Трудового кодексу у варіанті, який нині є у парламенті, навіть у цьому є певний позитив, за принципом «нема лиха без добра». Посилення тиску роботодавців на працівників обов’язково відродить в останніх інтерес до профспілок. А піднімуться профспілки – буде, зрештою, і в нас Трудовий кодекс захисту працівників, а не роботодавців. Боротьба ще далеко не закінчилася.

Розмовляла Леся Дідківська