Влада примазується до Перемоги червоними прапорами?

ПР поводиться так, нібито це вона виграла Другу світову... Україна постраждала більше, ніж Росія, Німеччина, Франція або Польща... Нині владі терміново треба знайти будь-який ґрунт, щоб легітимізувати свої дії...

Влада поводиться так, нібито це Партія регіонів виграла Другу світову війну. Хоча, імовірно, якби в країни нині виникли схожі проблеми з тими, що трапилися у 1941 році, більшість влади було б або в еміграції біля своїх палаців, або в поліцаях.

Та що там війна. Британський принц Гаррі поїхав воювати в Афганістан. Чи хтось бачив сина хоч одного можновладця в Україні, який би не те що поїхав у Косово чи Ліберію, а хоча б просто пішов у армію?

Факт перший. Більшість громадян України є прямими родичами й нащадками учасників Другої світової війни з радянського боку. Часто навіть на Західній Україні частина сімей була в УПА, а частина – в Радянській армії.

Факт другий. Абсолютна більшість громадян є родичами й нащадками жертв злочинів, здійснених під червоними прапорами. У Росії нині 24% населення пам‘ятають своїх репресованих родичів. А скільки не пам’ятають? В України, разом із жертвами Голодоморів, цифра нащадків постраждалих від злочинів, здійснених під червоним прапором, сягає, напевно, 80-90% (крім, хіба що, нащадків недавніх прибульців, предки яких також могли постраждати раніше, у себе на батьківщині).

У таких умовах розкол проходить всередині голови – за принципом – хто що більше зумів запам’ятати, у той час як пам’ятати дозволялося тільки вибірково. Хтось більше запам’ятав слова шкільного вчителя, хтось свого діда, а комусь загиблий на війні батько чи дід уже нічого не міг розказати.

В умовах одночасної і травматичності, і героїчності історії для 90% населення країни вкидати тему червоних прапорів – є не чим іншим, як ганебним провокаторством, цинічною політтехнологією, спрямованою на розкол і розшматування країни. Мовляв, якщо влада за прапори, і їх вивісить більшість країни, то нас (владу) підтримує більшість країни.

Усе це – з тієї ж теми, що й малювання нинішніми можновладцями карт розшматованої України на виборах 2004 року. Мовляв, якщо не виберете мене, спалю країну.

Показово, що все це відбувається після того, як тільки пару тижнів тому влада хрестила собі лоби на великодніх службах. На тих службах казалося про те, що „блаженні миротворці”. А хто тоді провокатори?

Повноцінний український погляд на історію війни має передбачати питання: а чи можливою була перемога антигітлерівської коаліції без українського народу?

Лише факти. Близько 7 мільйонів українців воювали на фронтах, з яких 3 мільйони загинули, а значна частина стали інвалідами. Слід нагадати, що в Другій світовій були моменти, коли долю перемоги вирішували лічені полки. Серед вищого військового керівництва СРСР були десятки вихідців з України (Єременко, Тимошенко, Малиновський, Черняхівський, Рибалко, Москаленко та інші). За час війни 2072 українці були вдостоєні звання Героя Радянського Союзу. Унаслідок Другої світової війни загинуло понад 7 мільйонів мешканців України, тобто щонайменше п`ята частини всього населення. Близько половини українських втрат у війні становило цивільне населення. Евакуйовані з України на схід СРСР підприємства постачали боєприпаси, військову техніку, продовольство.

Справжніми «ковалями перемоги» були народи Радянського Союзу та країн союзників, у тому числі й український. Саме вони здійснили подвиг. А радянська влада виявилася банкрутом.

Спровокувавши своєю політикою Другу світову війну, керівництво СРСР не змогло захистити територію України від німецької окупації. Це коштувало Україні мільйонів людських жертв.

Напередодні війни радянське керівництво вважало, що суперечності між Німеччиною та державами, які перемогли її в Першій світовій війні (насамперед Великою Британією і Францією), дадуть змогу СРСР загарбати максимальну кількість територій.

Мета фашистської Німеччини також полягала в завоюванні життєвого простору для німців. І Німеччина, і СРСР були зацікавлені в початку великої війни в Європі.

Пакт Молотова – Рібентропа був ратифікований 31 серпня 1939 року одночасно Верховною Радою СРСР і Рейхстагом Німеччини. У той же день, 31 серпня Гітлер підписав секретну директиву № 1 про початок війни з Польщею, що стало початком Другої світової війни.

Радянсько-фашистський союз мав вкрай згубне значення не лише для Європи та свободи європейських народів, а й для народів Радянського Союзу, оскільки початок війни в Європі означав наближення фашистського нападу на СРСР. Радянсько-фашистський союз викрив близькість природи режимів фашистської Німеччини й СРСР, заснованих на геноциді й терорі.

Показово, що після приходу в Україну окупанти зберегли колгоспи як зручний засіб викачування хліба з країни. Крім того, німецька влада не турбувалася про забезпечення надходження їжі цивільному населенню. Загалом майже 2,4 мільйони мешканців України були вивезені на примусові роботи до таборів праці в Німеччині. Було створено близько 230 таборів для військовополонених.

На території України фашистська влада провела акцію майже поголовного винищення єврейського населення. Такі ж репресії проводилися й проти циганів. Найбільші розстріли євреїв відбулися в Києві у Бабиному Яру. Упродовж 1941-1943 років там було розстріляно близько 40 тисяч євреїв, найбільше з них 29-30 вересня 1941 року, а також близько 60 тисяч українців та представників інших національностей. Зокрема, в Бабиному Яру було розстріляно близько тисячі чільних представників Організації українських націоналістів, серед яких лідери „похідних груп”, митці, журналісти, поети тощо.

Україна зазнала вкрай тяжких економічних наслідків окупації та воєнних дій на своїй території. Україна виявилася в епіцентрі війни й постраждала більше, ніж Росія, Німеччина, Франція або Польща. Матеріальні збитки СРСР під час Другої світової війни становили понад 40% всіх витрат країн, що воювали. Частина України в загальносоюзних втратах сягала більш як 40%.

За результатами війни були й деякі позитиви для України. Зокрема, було об’єднано в межах України більшість українських етнічних земель, а з сусідніми державами – укладено угоди про кордони. Ці кордони Україна успадкувала після розпаду СРСР. Крім того, за наслідками війни у світі зміцнилося розуміння факту існування України. Зокрема, Україна стала засновником і членом Організації Об’єднаних Націй та отримала міністерство закордонних справ, яке, хоча й виконувало бутафорські функції, проте давало змогу виховати в українських кадрів певні навички дипломатичної роботи, які пізніше стали в пригоді незалежній Україні.

День Перемоги – це день пам‘яті про колосальні зусилля народів колишнього СРСР та антигітлерівської коаліції, внесені у розгром гітлеризму. Історичною правдою є те, що саме Радянський Союз вніс найбільший внесок у розгром фашистської Німеччини.

У відомій пісні День Перемоги назвали святом зі сльозами на очах, маючи на увазі пам`ять про загиблих.

Радянська армія героїчно боролася за Україну. Це мало місце тоді, коли вона протистояла фашизму, який намагався знищити цілі народи.

В іншій частині своїх дій Радянська армія сприяла встановленню відсталих тоталітарних порядків в Україні та інших державах Європи. І це теж частина правди. Вояки Червоної армії не несуть відповідальності за це, оскільки особливого вибору в них не було.

Нині владі терміново потрібно "примазатися" до великого, знайти будь-який ґрунт, щоб легітимізувати свої дії, корисливість яких не секрет навіть для їхніх виборців. У країни щодня через корупцію крадеться майбутнє. Щоб приховати цей очевидний факт, людям підсовують бійки й шоу про прапори.

Найкращим подарунком ветеранам, і живим, і загиблим, було б припинення обкрадання їхньої землі, за яку вони віддали життя, їхніх дітей, онуків і правнуків.

Справжній патріотизм влади міг би початися з того, щоб припинити жерти цю країну. Бо це саме робив і Гітлер.

Але припинити красти – дуже дорого. Значно дешевше розвісити прапори.

Олександр Палій, історик, політолог, автор книги „Ключ до історії України” (2005), посібника для студентів та викладачів загальноосвітніх шкіл "Історії України" (2010)