Василь Анісімов: В новому році головною подією стане святкування 1025-річчя Хрещення Русі

В Українській Православній Церкві підбили підсумки 2012 року. Про головні події року, що минає в житті Української Православної Церкви розповів в інтерв'ю УНІАН керівник прес-служби УПЦ Василь Анісімов.

ОТЦІВ ХАРКІВСЬКОГО СОБОРУ НАЗИВАЮТЬ СПОВІДНИКАМИ, І ЦЕ СПРАВЕДЛИВО

Василю Семеновичу, які події в житті Української Православної Церкви в 2012 році, на Ваш погляд, можна назвати знаковими? Що втішило і що засмутило особисто Вас?

Нещодавно відбулося останнє у цьому році засідання Священного Синоду УПЦ. Якщо видати всі звіти синодальних структур, то буде ціла книга.

Православна Церква в Україні – величезна, багатофункціональна структура. За сухим переліком акцій, що їх провела Церква (прибуття в Україну православних святинь світового значення, хресна хода місцями позбавлення волі тощо), конференцій, виставок, ярмарків, фестивалів духовного співу, музики, кіно, міжнародних, загальноукраїнських, єпархіальних – за усім цим стоїть праця десятків тисяч людей.

Я б відзначив події, які не потрапляють у звітність, але є знаковими для кожного міста і селища. Це освячення храмів. У середньому 15–20 освячень на місяць, за рік – близько двохсот. Це серйозна цифра, і вона свідчить, що православне християнство в Україні відроджується, незважаючи на бідність і кризу.

2012 року Блаженніший Митрополит Володимир відправив понад 70 богослужінь

2012 року Блаженніший Митрополит Володимир відправив понад 70 богослужінь.

Довідка УНІАН. До складу Української Православної Церкви входить 47 єпархій, 47 правлячих і 25 вікарних архієреїв. 9 архіпастирів перебувають на спокої.

Загальна кількість парафій УПЦ – 11 393, священнослужителів – 10 963, з них 10 187 священиків і 776 дияконів. В УПЦ діють 216 монастирів, у яких несуть послух 1 320 ченців і 2 312 черниць. Ченців у священному сані – 937.

Нові храми – це все ж локальні події…

Звичайно. Але ж, приміром, ваше сімейне щастя теж не загальне, однак без нього неможлива країна щасливих людей. Що стосується загальноцерковних подій, то Церква сама визначає їхню «знаковість».

Рік, що минає, був оголошений роком 20-ліття Харківського Архієрейського собору. Він посідає особливе місце в історії Церкви, оскільки завершив епоху войовничого атеїзму й тотального контролю держави над життєдіяльністю Церкви, яка стала на шлях свободи. Цей шлях виявився тернистим, бо влада і бичем, і калачем, і прямим насильством, і розбоями  намагалася повернути Церкву під свій контроль, але Церква вистояла.

Патріарх Кирил назвав отців Харківського собору сповідниками, і це справедливо. З ними й з обраним на Соборі Предстоятелем Православної Церкви Блаженнішим Митрополитом Володимиром ми пов'язуємо відродження Православ'я в Україні.

Які події в житті УПЦ стануть ключовими в 2013 році?

Гадаю, головною подією 2013 року стане святкування 1025-ліття Хрещення Русі. Це день народження Руської Православної Церкви. Вона народилася в Києві й відкрила нову еру в історії східнослов'янських народів. І Святіший Патріарх Кирил, і Блаженніший Митрополит Володимир нагадали про цю знаменну дату у своїх Різдвяних посланнях.

Як відомо, ідея започаткувати традицію всенародного святкування Дня Хрещення Русі виникла у Голосіївській пустині. Ініціатором проведення святкувань став Олег Карамазов – відомий співак і композитор. Сама ідея виникла під час бесіди з намісником Свято-Покровської Голосіївської пустині архімандритом Ісаакієм (Андроніком). Ініціативу підтримала Православна Церква. Була створено міжнародну громадську організацію «День Хрещення Русі» на чолі з Олегом Карамазовим, яка розгорнула активну діяльність. П'ять років тому з нагоди святкування 1020-ліття Хрещення Русі всіма регіонами України пройшов хресний хід зі святинями Православної Церкви, відбулися концерти відомих рок-музикантів з багатьох країн СНД. До цієї акції приєдналася сила-силенна людей, у тому числі й молоді. В Україні й Росії День Хрещення Русі став державним святом.

Олег Карамазов дістав благословення Патріарха Кирила на збір ініціатив з підготовки до святкування 1025-ліття Хрещення Русі

Наступного року 1025-ліття Хрещення Русі відзначатимуть не тільки в Україні, Росії й Білорусії. Урочисті заходи пройдуть у всіх країнах (а їх десятки), де є єпархії і парафії Руської Православної Церкви.

31 жовтня 2012 року Патріарх Московський і всієї Русі Кирил благословив збір ініціатив і створення міжнародного комітету з підготовки до святкування Дня Хрещення Русі в Україні, Росії і Білорусі.

І скрізь добрим словом згадуватимуть святого рівноапостольного князя Володимира і наш прадавній Київ – першу й вічну столицю Православної Церкви східних слов'ян!

У Києві в рік 1025-ліття Хрещення Русі розпочнеться будівництво головної хрещенської купелі країни. Макет храмового комплексу на честь святого рівноапостольного князя Володимира

ЗАМІСЬКА РЕЗИДЕНЦІЯ КАРДИНАЛА ГУЗАРА УДВІЧІ БІЛЬША, НІЖ У НАМІСНИКА ЛАВРИ

У матеріалах світських ЗМІ на тему релігійного життя України ключовими в 2012 році стали теми майнових конфліктів, прибутків УПЦ та добробуту її архієреїв…

Скромність повинна бути нормою життя для всіх. Преса має право порушувати такі проблеми, але це не має перетворюватися в цькування однієї людини, того ж митрополита Павла, намісника Лаври. Ось відзняли, як будують його заміський будинок. За нашими приміськими мірками – більш, ніж скромний. А чому, скажімо, не відзняти київську заміську резиденцію кардинала Гузара, глави уніатів на пенсії? Вона удвічі більша.

Або дачу в Плютах того ж Філарета Денисенка? Це, до речі, санаторій для дітей священиків із Чорнобильської зони, який приватизував Філарет і його сім’я. Для них він і будувався, але, як розповідала старша дочка Філарета Віра Денисенко, крім неї, сестри, брата, тата й мами (Філарета і Євгенії Петрівни) у ньому ніхто ніколи не проживав, ніяких чорнобильців вона там не бачила.

Чому б журналістам там не з’явитися? І в гараж Філарета навідатися: там десь повинен ховатися знаменитий лімузин Щербицького. Як він у нього опинився і куди подівся? Чому б інших «ієрархів» – розкольницьких, уніатських, протестантських, сектантських – не потурбувати з тими ж питаннями?

Ви ведете до того, що архієрей має право мати дорогу автівку, заміський будинок?

А чому ні? Київські архієреї завжди мали заміські резиденції, з яких, до речі, виросли монастирі у Голосієві, Феофанії. Владика Павло – заслужена й шановна людина, яка, по суті, відродила Лавру, яка має півтора десятка державних нагород. Це могутній богослов. Він, до речі, нещодавно видав великий збірник своїх проповідей. Гадаю, такій людині, на шостому десятку літ, дозволяється мати і заміський будинок, і хороший автомобіль. От погано те, коли архієреї- або священики-початківці, які ще нічого не зробили в Церкві, а вже прагнуть елітного транспорту й житла.

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ДОЗВОЛЯЮТЬ І ФУНДАМЕНТ ЗБЕРЕГТИ, І ХРАМ ПОБУДУВАТИ

Днями начальник Головного управління містобудування й архітектури Київської міськдержадміністрації (КМДА) Сергій Целовальник знову зробив заяву про неможливість побудувати храм на фундаменті Десятинної церкви. Чи буде УПЦ наполягати на будівництві Десятинної церкви?

За час радянської влади в Києві було зруйновано близько двохсот православних храмів і пам'ятників, у тому числі й Десятинна церква. За роки незалежності, ще за Кучми, було відновлено п'ять церков, серед них Успенський собор Лаври й Михайлівський Золотоверхий – найдавніші храми Києва. Незгодних з їх відродження було багато – навіщо потрібна новоробка? Одначе хто зараз про це пам'ятає?

1800 року Київ був невеликим містечком на 30 тисяч жителів, увесь у порослих давніх руїнах. За сто з лишком років відновили десятки старовинних храмів і монастирів, побудували багато нових. Усією імперією відроджували славу давньої столиці Русі.

Сьогодні ж ми і нове не будуємо, і старе не даємо відроджувати. Мовляв, зберігаємо фундамент тієї ж Десятинки, хоча він уже років десять як засмічений, нікому не потрібні і огороджений парканом. Хоча сучасні технології дозволяють і фундамент зберегти, і храм побудувати. А будувати храм треба, оскільки земля під ним є братською могилою наших пращурів, які 1240 року, коли Батий захопив місто, у тому храмі сховалися, але під час пожежі склепіння обвалилося, поховавши під собою киян, у тому числі й митрополита Київського Йосипа.

Подячний молебень на Володимирській гірці з нагоди завершення 2012 року

ПАРТНЕРСТВО ЦЕРКВИ Й ДЕРЖАВИ МАЄ БУТИ ЧЕСНИМ

Із приходом до влади Віктора Януковича й Партії Регіонів, багато хто в УПЦ сподівався на повернення церковного майна й конкретні кроки влади щодо подолання розколу в Україні. Як в УПЦ характеризують ситуацію, що наразі склалася?

У нас кожна влада, у тому числі й нинішня, не стомлюється повторювати про «європейський вибір». Але в церковно-державних відносинах нічого європейського не спостерігається. Церкві не повернули статус юридичної особи, не виконуються ухвалені перед Європою зобов'язання про повернення церковної власності, експропрійованої тоталітарним режимом.

Якщо Церква й держава стали партнерами, то це партнерство має бути чесним. Юридичні й майнові права Церкви повинні бути відновлені. Чи то видано, щоб Церкві її ж майно – від монастирів, храмів до мощів святих угодників – здавали в користування або в оренду? Або ховали награбоване по різних музейних запасниках?

Держава тримається за тоталітарні важелі впливу на Церкву, а це, як ви розумієте, дуже далеко від демократичних основ Європи. Така ж ситуація і з поблажливим ставленням до розколу.

Київ відвідала велика православна святиня – чесна глава великомученика Пантелеймона

У ДЕРЖКОМРЕЛІГІЇ ХОТІЛИ ЗАРЕЄСТРУВАТИ «ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПРАВОСЛАВНИЙ ПАТРІАРХАТ»

Ви вважаєте, що влада повинна брати участь у подоланні розколу?

Влада повинна виправляти вчинені нею же беззаконня, і, насамперед – юридичні. Генеральна Прокуратура двічі опротестовувала законність реєстрації тієї ж філаретівської УПЦ КП, але влада відмовляється ці протести задовольняти.

Бо ж як у нас в Україні створювалися «православні церкви»? Ніхто ж ні в кого не запитував, чи є якась організація Православною Церквою?  Усе вирішували атеїстичні релігієзнавці з нині скасованого Держкомрелігій. Вони реєстрували будь-які «роги й копита» під будь-яким «брендом». Корумпована влада обдаровувала їх майном Православної Церкви – ось вам уже «конфесія», новий член Всеукраїнської ради Церков!

Тому в нас із десяток самозваних патріархів: один «святіший патріарх Київський і всієї України» Мойсей Кулик перебуває в міжнародному розшуку, інший «святіший патріарх» Михайло Денисенко (Філарет) навчає письменників любити батьківщину…

Я пам'ятаю лише один випадок, коли Держкомрелігій звернувся в УПЦ за консультацією: якісь колишні нардепи вирішили зареєструвати «всесвітній православний патріархат» на чолі з «всесвітнім патріархом» Абатаром десь на Кловському узвозі в Києві. Наскільки я знаю, їм відмовили в реєстрації.

БОЛГАРІЯ ЗАБОРОНИЛА ПАРАЗИТУВАТИ НА ПРАВОСЛАВ'Ї

А хто, на Вашу думку, має визначати, чи є та чи інша структура православною?

Вона повинна бути заснована самою Православною Церквою в Україні, бути її частиною, а значить бути частиною всього світового Православ'я – Вселенської Церкви. Її священики повинні бути рукопокладені законними, канонічними єпископами, спадкоємцями апостольської благодаті, тоді всі таїнства, які вони звершують, є чинними і благодатними.

А якщо структура складається із утікачів, розстриг, самозванців і відлучених від Церкви, то нехай навіть усі вони вбрані в куколі й клобуки, – вона вважається боговідступною, святотатською організацією, якими і є всі наші розколи.

У нас у Лаврі щорічно збираються вищі ієрархи Помісних Церков, які спільним богослужінням свідчать, яка Церква в Україні є істинна, благодатна, православна. Крім того, уже, либонь, немає у світі жодного православного патріарха, який би не звертався до наших розкольників із закликом повернутися у спасителько лоно Церкви Христової.

Чому ж не повертаються?

Повертаються, але не масово. І справа тут не в мирянах, а в розкольницьких псевдосвященнослужителях. Спочатку влада змушувала їх обманювати, а тепер їх ніхто не змушує, але ж треба мати мужність, щоб сказати перед людьми: «Ми вам стільки років брехали, вели до вічної загибелі, а ось тепер каємося й повертаємося до Христа і Церкви Його».

З розкольницькими псевдоєпископами ще складніше, оскільки вони звикли панувати. Куди ж їм подітися – вони триматимуться за розкол зубами. Хоча є цікавий закордонний приклад: декілька тижнів тому лідер болгарських розкольників такий собі Інокентій повернувся в Церкву, і навіть був прийнятий єпископом.

І що ж його надихнуло?

Усе дуже просто: Болгарія ліквідувала можливість самозванцям паразитувати на Православ'ї. Болгарська влада не вельми шанувала Святішого Патріарха Максима (як і наш Леонід Кравчук), тож вони вирішили створити свою кишенькову істинно-болгарську православну «церкву».

Збили ієрархію на чолі з якимось Пимоном (потім – Інокентієм), передали їй більш двохсот монастирів і храмів, які свого часу комуністична влада експропріювала в Болгарської Церкви.

Законну Церкву шельмували, самозвану – звеличували, і це неподобство тривало більш десяти років. А коли політики, які зчинили цей розкол, пішли в минуле, постало питання, як цей розкол подолати? Для цього в Софію з’їхалися Патріархи й вищі ієрархи Православних Церков, які засвідчили, що Православною Церквою Болгарії, невід'ємною частиною Вселенського Православ'я була й залишається лише канонічна Церква Патріарха Максима, усе інше – від лукавого.

Парламент країни ухвалив закон, за яким право іменуватися «православною» залишалося лише за канонічною Церквою, а всім іншим заборонялося паразитувати на цій назві.

Потім ухвалили закон про повернення всієї церковної власності, яку забрали комуністи, законним власникам – тисячолітній Церкві Патріарха Максима. Це стосувалося й власності, яку попередня влада віддала розкольникам. Їм дали строк, аби вони її звільнили.

Не всі поспішали це зробити, тоді поліція за три дні сама всіх виселила, повернула храми й монастирі законним власникам. Так було подолано розкол і відновлено історичну справедливість. До речі, правоохоронці з'ясували, що під церковними вивісками приховувалися комерційні структури, яких розкол прикривав, допомагаючи ухилятися від податків. Гадаю, що у наших розкольників схожа ситуація.

Усі розкольники повернулися в Церкву?

Деякі судилися. Європейський суд навіть ухвалив виплатити їхньому лідерові компенсацію, скількись там тисяч доларів, але тепер і сам лідер повернувся. Без підтримки влади, без можливості паразитувати, розкольники бідують, чергують на цвинтарях, животіють. Так пише болгарська преса.

Ви думаєте, що наша влада у питанні об'єднання Православ'я може піти болгарським шляхом?

Досвід хороший, європейський. І починати треба із простого й доступного – не обманювати.

В'ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ СВОГО ЧАСУ ЗАЯВЛЯВ, ЩО ФІЛАРЕТ ЗАВАЖАЄ ДУХОВНОМУ ВІДРОДЖЕННЮ УКРАЇНИ

Що Ви маєте на увазі?

Треба говорити прямо, і, насамперед – у пресі. Не можна, скажімо, називати Мойсея Кулика, Філарета Денисенка й інших  «православними патріархами», оскільки вони ними не є, не можна вводити людей в оману.

Той же Михайло Денисенко за церковні злочини відлучений від Церкви через анафематствування. Це факт, і його підтвердять у будь-якій Православній Церкві: і в Москві, і у Варшаві, і Константинополі, і в Тбілісі, і в Афінах.

У нас же у програмі Шустера, коли депутат-комуніст про це нагадав, – здійнявся переполох, мовляв, «ця образа, це неправда!». Хоча це щира правда, і сам Філарет про неї добре знає.

Я нещодавно був на зустрічі Михайла Денисенка (Філарета) з творчою інтелігенцією у Спілці письменників, де дифірамби йому співав колишній партійний літературознавець-академік Микола Жулинський. Він розповів, що 1993 року, будучи віце-прем'єром, познайомився з «їх святістю Філаретом» напередодні поїздки до Стамбула.

Його відрядив президент Кравчук зустрітися з Константинопольським Патріархом Варфоломієм для реабілітації того ж Філарета. Академік довго розпинався про «світоча духовності» Філарета, але так і не сказав правду: з якою ж відповіддю він із Константинополя повернувся.

А ця відповідь відома: її виклав сам Жулинський у доповідній Кравчуку, яку ми опублікували. У ній він передає слова Патріарха: «такої інституції, як Київський Патріархат у Православ'ї не існує, а Філарета ніхто не вважає архієреєм».

Жулинський і в 2001 році, уже за Кучми, теж будучи віце-прем'єром, знову їздив до Патріарха Варфоломія й одержав таку ж відлупину. Зараз 2012 рік, і можна було б академікові вже набратися мужності й сказати привселюдно хоч раз у житті правду про Філарета! Ні ж бо! Натомість лавини й лавини неправди! Такі у нас письменники, «совість» нації!

Але відомо, що лідер Київського Патріархату вважає себе жертвою Москви.

Це неправда. Навіть після викриття Філарета як агента КДБ на прізвисько «товариш Антонов», скандалів з дітьми й тещею, у Москві ніхто не вимагав, аби його вигнали з Церкви. А от в Україні вимагали всі: і віруючі, і громадськість. Згадаєте «перше софійське побоїще» 1990 року, коли демократи були обурені тим, що патріарх Олексій дає Томос на автономію УПЦ Філарету, який дискредитував себе.

Депутати-рухівці намагалися зірвати цей акт, лягали під патріаршу машину. Філарет розповідав, що його на Харківському Соборі розстригли в ченці й вигнали із церковного управління за вказівкою з Москви. Але ж за чотири місяці до Собору, 20 січня 1992 року, 26 народних депутатів-демократів на чолі з В'ячеславом Чорноволом виступили зі зверненням, у якому вимагали вигнати Філарета, оскільки він дискредитує Церкву й «стоїть на шляху духовного відродження України».

Якщо визнати, що ці депутати діяли за вказівкою з Москви, то треба визнавати, що й незалежність України в серпні 1991-го вони проголошували теж за вказівкою з білокам’яної, бо це ті самі люди.

Бесіду вів Сергій Воронцов

УНІАН в Google News