ЧИ СОЛОДКИЙ ГРАНІТ НАУКИ ЗА ГРАТАМИ?

Зовні вони звичайні школярі: сидять за партами, гортають підручники, втім замість шкільного подвір’я у вікно вони бачать колючий дріт. У них немає уроків фізкультури, малювання та співів, адже ці учні гризуть граніт науки за ґратами.

Деякі з них не лишили надії повернутися до нормального життя у соціумі і навіть мріють стати випускниками. Цьогоріч вони отримали таку можливість - на відміну від минулого, коли питання проходження арештантами тестування не було врегульоване. Нині ж усі засуджені за власним бажанням можуть його пройти. Охочих – 166 осіб, серед яких не тільки підлітки, а й дорослі, які середньої освіти ще не здобули.

Заступник голови Українського центру оцінювання якості освіти Вадим Карандій цю цифру називає значною, але в той же час не приховує – минулого року бажаючих було менше, оскільки арештанти не мали чітко визначеного місця подачі реєстраційних заяв. Цього ж року була підписана спільна угода з Державним департаментом з питань виконання покарань про зовнішню атестацію.

В Міністерстві освіти і науки підтверджують: всі навчальні плани складені, відтак підготовку до тестування в тюрмах вже варто розпочинати. Перший заступник директора департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Яків Корнієнко каже, що в освіті за ґратами минулого року було багато труднощів, але тепер вдалося виправити хоча б деякі із огріхів.

У Бучанській виправній колонії до тестів готуються вже давно. Навчальні матеріали та підручники є,  бібліотека, де всі ці книжки розкладені по поличках, знаходиться в окремій кімнатці у збудованій на території в’язниці школі. Для більшості арештантів ця колонія – не перше місце позбавлення волі, але майже для всіх – перше місце позбавлення від неграмотності: майже 70% ув`язнених, незважаючи на вік від 20 років, за навчання взялися тільки тут - за ґратами.

А в Центрі оцінювання якості освіти тепер ламають голову над новою проблемою, як зробити ВУЗи доступними для в`язнів. «Необхідно створити такі умови і вибудувати цю систему так, аби і ці особи мали можливість вступити до університету », - каже Карандій. 

Кандидат психологічних наук правозахисниця Наталія Максимова розповідає: із загальної кількості засуджених тільки 15 % хочуть продовжити навчання, а от зможуть - не більше 5-6%. Вона наводить дані опитувань, які правозахисні організаціії проводили у декількох виховних колоніях - поблизу Самбору, Луцьку, Києва. Виявилося, що вчитися засудженим просто нецікаво, адже лише 6 % арештантів було під силу впоратися з усіма завданнями, при цьому орфографія та граматика шокувала навіть бувалих філологів. Наталя Максимова пояснює: «Це не дивно, адже сенситивний період засвоєння матеріалу припадає на 9-11 років. І якщо людина не отримала відповідних навичок у тому віці, то надолужити їй буде дуже складно».

Підтверджують її слова і вчителі в колоніях. Вони розповідають, що арештанти - це психологічно складні особи і навчати їх, намагатися допомогти їм сконцентрувати увагу – справа невдячна, але необхідна. Вчитель із 25-річним стажем Борис Новицький доводить, що його підопічні старанні, але їх успішність кульгає та змушує бажати кращого. "Є випадки, коли до нас приходять хлопці 17-18 років, які не вміють ні писати, ні читати ”, – каже Новицький.

Його колега Михайло Леськів додає: як не крути, а навчатися у колонії життя змусить. «Всі намагаються одержати високу оцінку, тому що кожен позитивний відгук фіксується у „Щоденнику соціально-виховної та психологічної роботи з вихованцем ”, - каже Леськів. Це своєрідна індивідуальна програма. Якщо нема зауважень, стягнень, то можна розглядати справу про дострокове звільнення. Позитивна характеристика, відповідно до статті 107 ККУ, є підставою для такого звільнення.

Одному з арештантів гарні оцінки у щоденнику ставлять часто. Олексій у колонії – майже три роки, волю він побачить за півроку, а вчитися пішов, аби не гаяти та водночас скоротити час за ґратами, а ще тому, що раніше за партою майже не сидів – усе дитинство провів у розподільниках, у втечах та крадіжках. Вже в колонії закінчив 10-11 класи та здобув дві професії, подав заяву для проходження тестування і нині намагається надолужити втрачене і підготуватися до тестів. «Мені захотілося навчитися писати та читати, стало цікаво – скільки країн у світі, як створювалася Україна, тому і пішов до школи. Але всі уроки висидіти таки важко», - ділиться Олексій.

Таких молодих засуджених школярів (від 14 до 18 років) в Україні майже 2 тисячі, каже заступник голови Департаменту з питань виконання покарань Наталія Калашник. При цьому 15 відсоткам є  куди повертатися з ув’язнення, тому що в них на волі – батьки або родичі, а 85 відсотків – це безбатченки.

Перевиховати таких дорослих дітей важко, кажуть психологи. На їхню думку, це і є найболючіша проблема освіти у виправних закладах. Але є й ще одна – формальність навчання у тюрмах. « Варто змінити систему виховання у виправних колоніях, оскільки нині складається така ситуація, що для цієї категорії осіб навчання, власне, і є покаранням: вони мучаться на уроках, бо просто не здатні засвоїти матеріал », - каже Наталія Максимова. Вона пропонує ввести інтерактивні курси – поділити науки, зробити уроки більш практичними, вибудувати їх на спілкуванні, обміні життєвим досвідом. На її думку, необхідні лекції про здоровий спосіб життя, статеву поведінку, наркоманію, оскільки в більшості ув`язнених знання у цих простих, але дуже важливих сферах – занадто хибні,  якщо вони взагалі є.

Ще одна проблема – це "застарілість" професій, яких навчають у колоніях. Правозахисники кажуть: можливість отримати фах надали, але це – теоретично, практично ж здобута у колонії професія в подальшому – вільному – житті і не знадобиться. Спеціальності, яких навчають в установах виконання покарань, застарілі, а обладнання, на якому проходить практика, взагалі на ладан дихає. Формально все – в межах закону, а на ділі складається інша ситуація: люди вийдуть на волю, але застосувати здобуті навички не зможуть - буде ніде, відтак, фахівці взагалі ставлять під сумнів сенс такого навчання.

З тим, що у виховання ув`язнених осіб потрібно вносити корективи, погоджується і завідувач лабораторії соціальної педагогіки Тетяна Олексеєнко. На її думку, варто відрізняти учнів ще й за віковою категорією, а не саджати за парти «різновікових». Наталія Максимова додає: « Засудженим потрібна мотивація, це спонукатиме їх самовдосконалюватись, виправлятися, а коли вони сидять на уроці і нічого не розуміють, то в них елементарно самоповага падає. Тому варто переглянути методику програм і викладання в колоніях».

Довідка. Нині в Україні 2 тисячі дітей навчаються у 10 виховних колоніях для неповнолітніх, з яких одна - для дівчат. Навчально-виховні заклади функціонують при 150 установах кримінально-виконавчої служби України.

УНІАН в Google News