Віктор Морозов: Завдяки українському Гаррі Поттеру у дітей відбуваються ментальні зміни

Віктор Морозов: Завдяки українському Гаррі Поттеру у дітей відбуваються ментальні зміни

З Джоан Ролінг дуже складно. Вона нетусовочна... Коельо сподобалися танці з хустинкою... Кота з “Гаррі Поттера” ми українізували... Інтерв’ю

Стараннями українського перекладача Віктора Морозова всесвітньо відомий персонаж Гаррі Поттер заговорив українською, і вперше російськомовні діти, обираючи між російським і українським перекладом, надавали перевагу останньому. Але окрім українізації юного читача, Віктор Морозов має багато особистих досягнень в різних сферах. У далекому 1972 він заснував одну з перших українських рок-груп “Арніку”. Формати і назви музичних колективів за його участі поступово змінювалися, але і сьогодні він продовжує радувати своїх шанувальників новими альбомами, останній з яких – “Армія Світла” - побачив світ у 2008 році.

Віктор Морозов дав інтерв’ю УНІАН.   

Пане Вікторе, днями в одній з київських книгарень проходитимуть дитячі читання за Вашої участі. Як часто вдома доводиться донькам читати?

Віктор МорозовМало не щовечора. Перед сном вони обов’язково приносять цілу гору книг і ти мусиш їх перечитувати, бо інакше не буде сну. Ділимось з дружиною, раз вона – раз я.

На якій літературі їх виховуєте?

Враховуючи, що їм у жовтні тільки виповниться 4 рочки, то це дитяча література. Казочки, всі вірші А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ знають напам’ять. В них море книжок, сотні, причому різними мовами.

В мене дружина народилася у Торонто, але вона українка, і до 5 років не знала англійської, говорила винятково українською. В неї добре заклалася мова, і ми вирішили скористатися її досвідом у вихованні доньок, не знаючи, куди нас доля закине, щоб у них добре склалася українська. Вони англійською знають кілька фраз, щоб порозумітися з бабою і дідом, коли приїжджають до них в Канаду. 

Ви казали, що однією з основних цілей вашого перекладу “Гаррі Поттера” була українізація юного читача. Наскільки вдалося виконати цю функцію?

На жаль, не вдалося повністю. Моя задумка була кардинальна і радикальна – українізувати від моря до моря: щоб і в Севастополі, і в Одесі завдяки “Гаррі Поттеру” всі діти заговорили українською. Не вийшло. Насамперед через те, що не вдалося вчасно видати перші книжки. Коли я  переклав першу книжку, фільм вже мав з’явитися на екрани, і то було б дуже добре, якби фільм з’явився, російського варіанту нема, і всі діти були б змушені читати українською. Багато дітей насправді захоплювалися українським перекладом і вже не хотіли читати російський. Але повальної українізації ще не відбулося. Треба чекати якогось наступного бестселера. Але великі зрушення відбулися. Багато дивовижних листів було. Приходить з  Миколаєва лист до видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, я кому батьки пишуть російською мовою, що наша дитина так захопилася Гаррі Поттером, всього його перечитала, і якось підійшла до нас і каже: “А почему мы не говорим по-украински?” Вже такі ментальні зміни у дітей відбуваються завдяки українському Гаррі Поттеру. 

Я буквально кілька тижнів тому був у Парижі на міжнародній конференції перекладачів “Гаррі Поттера”.

Саме хотіла у Вас запитати про цю конференцію...

Там було цікаво довідатися, який вплив здійснив Гаррі Поттер. Він спонукав дітей читати в таких країнах, де раніше діти взагалі не читали. Скажімо, в Таїланді. За статистикою за рік кожен таїландець прочитував чи то 9 рядків, чи то 9 сторінок. Після появи Гаррі Поттера ця статистка суттєво змінилася. Завдяки Гаррі Поттеру відновлюють майже забуті мови. Така мова як окситанська. Я навіть раніше не знав про її існування. На Півдні Франції у провінції Гасконь, звідки Д’Артаньян, досі розмовляють окситанською мовою. “Гаррі Поттера” переклали на цю мову і це допомогло її оживити.

Перекладачі Гаррі Поттера вирішили створити Гільдію перекладачів, яку назвали “Абра-Кадабра”, мета якої буде допомагати перекладачам всього світу в різних питаннях. Бо перекладачі Гаррі Поттера в кожній країні найбільш відомі, в них беруть інтерв’ю, до них прислухаються. Решта перекладачів не можуть сказати, що мають якесь привілейоване становище. На деяких книжках взагалі не пишуть ім’я перекладача чи зазначають десь там ззаду книжки. І ми створили таку організацію, щоб підтримати своїх колег по цеху.

А Джоан Ролінг запрошували на цей захід?

З Джоан Ролінг дуже складно. Вона нетусовочна. Сидить і пише. Її дуже важко десь витягти. Перекладачі намагалися вийти до неї на контакт, але перед нею стіна – літературна агенція. Всі листи потрапляють туди, і там за неї відповідають: “Ні-ні, вона зайнята. Вона не може”. Скажімо, Паоло Колель любить подорожувати по різних країнах. Любить спілкування. А Джоан Ролінг - вона герметична, вона в собі, нікого не хоче знати, крім своїх книжок. Ми вже жартували: може колись з небес зійде свята і ми її нарешті побачимо (сміється).

Ви б хотіли познайомитися?

Безперечно. Це було б доволі цікаво. Наразі важко. Може “Абра-Кадабра” набуде солідного статусу і нарешті вдасться пробудити в неї інтерес до перекладачів.

Ваше бажання потоваришувати з Коельо - здійснилося. Наскільки мені відомо, Ви спеціально поїхали до Москви на книжковий ярмарок, щоб познайомитися з ним. Які враження залишилися?

Дійсно, я поїхав з дружиною до Москви спеціально - цікаво було познайомитися. Ми абсолютно випадково опинилися в одному готелі, хоча в Москві їх сотні. Познайомилися на одному заході в рамках ярмарку. Пам’ятаю він стоїть в оточенні фанів і літераторів. Ми знайшли його літературного агента Моніку. Я представився перекладачем Коельйо. Вона переказала це йому, і він зразу підбігає, обіймає мене. Всі здивовано дивляться: хто це такий приїхав? Чисто латиноамериканська широта душі. (сміється - авт .) Таке було перше знайомство. А друге, інтенсивне, вже в Україні, на Формі видавців у Львові.

Відкриття Форуму у Львівській опері – пишне, офіційне, довге і нудне. Коельо перед цим познайомився з Іваном Малковичем, вони сиділи у залі неподалік. І посеред церемонії Коельо звертається до Малковича, чи не можна подивитися щось цікавіше. Іван телефонує мені (я як раз мав якийсь виступ у клубі) і питає, куди можна втекти, щоб ніхто не знав, але було б цікаво. Я кажу, що є за Львовом у Брюховичах гарна колиба, їдьте туди, а я потім приєднаюся. І вони втекли. Всі розгублені. Коельо має виходити в Президію на сцену – а він щез. Ніхто не знає куди, всі з ніг збилися. А ми в тій колибі. Там одна родина щось святкувала і впізнали Коельо, він так здивувався. Почалися танці з хустинкою, йому це так сподобалось. Він потім в мене розпитував походження танцю, я вигадав якусь легенду. Потім він вирішив заспівати якусь бразильську пісню, я взяв гітару, почав йому підігравати. Всі жартували, що нам треба дуетом турне влаштувати. Дуже гарно тоді було і весело... Йому хтось подарував чорну вишиванку. І він ходив у тій вишиванці. Ще пам’ятаю, ми сиділи у якомусь ресторані і він почав мене просити, навчи мене якихось смачних слівець, не дуже пристойних, українською мовою. Я подумав, що “курва” іспанською звучить так само. І я його навчив “курва мама”. І він потім всюди ходив і вигукував: “Курва мама!”

Стиль Коельо і Ролінг суттєво відрізняється. Вам було цікавіше працювати з яким текстом?

Мені цікавила перша книга Коельо, яку я почав перекладати, - “Алхімік”. Вона мене самого дуже заінтригувала. У наступних творах він почав вже трішки повторюватися... Я ще два твори переклав і перестав... Спочатку я перекладав його з португальської. Але зрозуміло, що я  краще знаю англійську, тож брав англійський відповідник і порівнював якісь відмінності. Тому, коли мене зараз пропонують щось перекласти Коельо, я кажу, що забув португальську. А, чесно кажучи, він мені став менш цікавий.

Джоан Ролінг – це дійсно зовсім інший стиль. Але, знову ж таки, найцікавіше було перекладати першу книжку. Треба було знайти основну структуру перекладу, музичні теми. Для мене як для музиканта дуже важливо, щоб переклад сприймався як пісня, плавно, легко читався. Важливо знайти мовні характеристики героїв. У Джоан Ролінг майже кожний персонаж говорить якоюсь своєю специфічною говіркою або якимсь жаргоном, чи молодіжним, чи з вмістом іноземних вкраплень. Гегрід в оригіналі говорить дуже дивною сумішшю шотландсько-ірландської мови. В американському видавництві навіть спрощували текст, щоб було зрозуміло дітям-американцям. Мені не хотілося, щоб він говорив звичайною нормальною літературною мовою. Я дуже довго думав, як цю проблему вирішити і мені допоміг один спогад зі студентських років, коли я  читав переклади Миколи Лукаша Гарсіа Лорки. У нього був цикл поезій написаний, здається, на каталонському діалекті, і Лукаш переклав так само на діалекті якоюсь гуцульською говіркою. І мені це страшенно сподобалось. Хоча це не всім до смаку. Наприклад, Дмитро Павличко страшенно обурюються тим, що він зробив. Він і мені обурений дзвонив, коли Гегрід заговорив такою говіркою. Я під впливом перекладу Лорки дав Гегріду суміш західноукраїнських говірок: гуцульської, лемківської, бойківської, покутської. Коли перша книжка вийшла, казали: він помиляється, так гуцули не говорять. Але була задумка зробити як в оригіналі - неіснуючу суміш мов.

Над першою книжкою працювати було найцікавіше. А далі воно вже йшло по накатаній. Було значно легше і менш цікаво. Джоан Ролінг вже дуже почала розписуватися. Перші книжки були динамічні, щільні, а далі по 700 сторінок, повтори. Я дивувався, як діти будуть таке читати? Але діти з захопленням читали 800 сторінок без жодної ілюстрації – це якесь чудо.

Для Вас “Гаррі Поттер” - це дитяча чи доросла книжка? Своїм донькам у якому б віці дали її до рук?

Думаю, першу книгу можна десь з років шести. А далі дійсно піднімаються серйозніші теми: смерті, життя, вона стає більш темна за настроєм. Її вже краще читати в підлітковому віці. Кожен рік по книжці – як зростав сам Гаррі Поттер – це було б ідеально. Якщо діти, звичайно, витримають так довго чекати.

В колах перекладачів існує одвічна дискусія: чи варто перекладати кожне слово чи весь текст в цілому, шмат культури так би мовити. Який Ви сповідуєте спосіб?

На цю тему у нас було багато дискусій на цій конференції перекладачів. У кожного свій підхід. Безсумнівно, слово в слово перекладати не можна. Літературні твори буквалістичний підхід абсолютно вбиває – текст буде штучний, мертвий, несправжній. Перекладений текст, особливо дитячий, мусить читатися абсолютно природно, ніби він написаний українською, а не перекладений. 

Приміром, норвезький перекладач майже всі власні назви і імена, окрім Гарі Поттера, норвегізував.

Тобто наблизив до норвезьких реалій...

Так. Він пояснював це тим, що у Джоан Ролінг кожна назва має значення. Перекладач з ПАР казав, що у них би це не сприйняли, бо багато людей добре знають англійську, і, якщо, скажімо, вийшов би фільм, то у книзі були б одні назви, а у фільмі - зовсім інші.

Я стараюся знайти золоту серединку, де є можливість дійсно побавитися з тими назвами, якось українізувати. У “Гаррі Поттері” кіт Крукшенс, у нас - Криволапик. Ми його українізували. Але в той час залишав дуже багато англійських назв, щоб відчувалося, що все це відбувається у Британії, щоб з кактуса не зробити мальву.

Гаррі Поттер забрав у Вас багато часу. Як це позначилося на музичній творчості?

У нас були змагання з росіянами, хто перший видасть книгу. Ми намагалися бути першими з декількох причин. Перша, як я вже казав –  українізаторська, а друга - комерційна. Якщо з’явиться раніше російський переклад, то на Сході України будуть купувати його. На конференції у Парижі ми познайомилися з перекладачкою з Росії. І вона каже: “А, конкуренти!”. Її весь час у видавництві підганяли: скоріше-скоріше, бо українці випередять.

Мені доводилися прокидатися о шостій ранку і працювати до третьої ночі, практично не виходячи з хати. Про музику в той час треба було забувати. Але мені подобається зміна діяльності. Я за гороскопом близнюки. А близнюки дуже легко знуджуються від одноманітних справ. Якщо б я займався тільки музикою, вона б мені вже остогидла. Так само з перекладами.

Як Вам працюється з Іваном Малковичем? Ви більше колеги чи друзі?

Цього року влітку була ще одна перекладацька конференція у Македонії. Там зібралися технічні перекладачі з 47 країн. Вони мене запросили як представника так би мовити перекладацької еліти. Бо кожний технічний перекладач мріє колись перекласти літературний твір. Технічний переклад одноманітний, хоча в усьому світі технічні перекладачі заробляють набагато більше, ніж літературні. В своїй промові на конференції я згадував про співпрацю з видавцями і в ній було дві протилежні тези. Одна – дуже добре бути друзями з видавцем. А інша – дуже погано.

З Іваном нас пов’язує дружба з дуже давніх часів. Це з одного боку допомагає. Ми можемо разом піти пограти в теніс чи випити чарочку, поговорити на різні теми. Але з другого боку - це заважає, коли іноді треба обговорити якісь робочі питання, фінансові. Якби людина стороння, то прийшли б з юристом, домовились, підписали і пішли. А тут так вже не вийде.

Іван надзвичайно прискіпливий в роботі. Всі, хто з ними працюють, дуже його люблять, але страшенно люблять нарікати, тому що він до всього чіпляється: художники мусять по 10-15 разів все перемальовувати. Але потім, як і художники, так і перекладачі йому дуже вдячні, тому що виходить дуже якісна книжка.

Яким був Ваш період співпраці з Володимиром Івасюком. Що Вам найбільше запам’яталося?

Найбільше мені запам’яталася одна історія, я її вже розповідав. Це було на початку 70-х. Ми тільки познайомилися з Володимиром. Він тільки приїхав до Львова з Чернівців. У мене тоді був ансамбль “Арніка”. Ми часто зустрічалися, товаришували. Якось у нас була репетиція, він прийшов, а коли всі розійшлися, сказав мені: “Слухай, Вікторе, давай напишемо разом пісню.” Я спочатку не міг зрозуміти: чи це якийсь жарт, бо він вже був відомий композитор.

Ми сіли за фортепіано, побалувалися. В результаті вийшла його дуже гарна пісня, на основі його фраз, звичайно, “Твоє крило” чи “Кленовий вогонь”. Я дуже довго не міг розгадати, навіщо він це зробив? Аж значно пізніше до мене дійшло – це був педагогічний прийом. Допомогти мені, молодому автору, початківцю, відчути впевненість в собі, раз автор “Червоної рути” і “Водограю”, відомих скрізь, пропонує разом написати пісню – тобто підіймає мене до свого рівня. Я йому за це завжди вдячний. 

Потім ми фактично написали пісню разом. Але то було вже після його смерті. Я тоді працював у ансамблі “Смерічка”. І ми захотіли заспівати пісню Івасюка “Капелюх.” Я вирішив, раз він мені дав дозвіл писати, я додав деякі фрази і ми записали її. В цьому варіанті її і Піккардійська терція виконувала. Звісно, це пісня Івасюка. Але я знаю, що ми її написали разом, тому що Володя мені дозволив.

Питання до Вас як до артиста. Ви мабуть чули чи бачили, як десант з представників українського шоу-бізнесу зараз активно підтримує Юлію Тимошенко. Як Ви гадаєте, чи може артист без шкоди для своєї репутації відкрито підтримувати ту чи іншу політичну силу?

Без сумніву, будь-яка відкрита підтримка політика, шкодить репутації. Але я не можу як представник цього цеху їх дуже критикувати. Хоч вони кажуть, що виступають за велінням душі, але всі розуміють, це залежить величини гонорару, і всі ці слова про веління душі - фальшиві. Музиканти хочуть заробляти, тим більше в кризовий час. А деякі хочуть багато заробляти, щоб мати гроші на кліпи.

А Ви б погодилися за певний гонорар підтримувати того чи іншого політика?

Я відеоклпи не знімаю, або дуже рідко. Дорогі костюми мені не потрібні. Мені нічого не бракує. Гонораром купити мене важко. А підтримувати політика, позицію якого я особисто не підтримую, мені було б соромно перед самим собою. Мені вже телефонував один колега і запропонував, причому так смішно, кількох політиків. Я сказав, що не маю часу. Хотів делікатно відмовити. Зараз всі політики настільки себе скомпрометували, що не хочеться нікого підтримувати.

Визначилися, за кого будете голосувати?

Поки не визначився. Всі, кому я вірив раніше, настільки зіпсували репутацію, що не хочеться ні за кого голосувати. Абсолютно зрозуміло, що в цій кампанії буде тільки два лідери, і тільки між ними треба буде вибирати. 

Ви з родиною зараз мешкаєте у Києві. Але раніше не особливо приязно ставилися до цього міста. Вже звикли до столиці чи сумуєте за Львовом?

Я далі вважаю, що мешкаю у Львові. І є цьому доказ  - в паспорті прописка львівська (сміється – Авт.). Я і далі вважаю, що в Києві - гість. І скоріше за все, гостем і залишусь. Якийсь час ми дійсно планували купити квартиру. Якось не спромоглися. Все чекали, коли ціни будуть падати. Не дочекалися. Зараз вони трохи падають, але ми вже передумали. У нас з Києвом якихось коренів немає. Це тимчасово, поки дружина тут працює. Я лишаюся львів’янином.

Розмовляла Анна Ященко       

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter