Зазвичай, українці не знають ні законів, ні своїх прав / фото УНІАН

Короткий шлях від Врадіївки до Кагарлика. Міліція стала поліцією, але копи перетворились на садистів

Неможливо відчувати себе у безпеці, коли злочин проти тебе вчиняють правоохоронці. Історії тортур і зґвалтувань не були дивиною для міліції та, на жаль, перетворюються у буденність й для «переатестованих» копів. Але чи можна щось зробити на рівні країни, щоб захищати українців від злочинців не бралися відверті садисти?

Зазвичай, українці не знають ні законів, ні своїх прав / фото УНІАН

Ця історія розпочалася у звичайному українському селі – Стави. Одного суботнього ранку власники сільського магазинчика побачили, що їх обікрали. В даху – велика діра. Про крадіжку, звісно, повідомили у поліцію, найближче відділення якої – у Кагарлику (приблизно 25 кілометрів). 

«Допит» з тортурами 

Крадіжка в продуктовому магазинчику в селі – справа банальна. Зазвичай, місцеві поліцейські майже відразу мають список тих, хто потенційно міг це зробити. Тут усі про всіх знають. Але існує небезпека призначити винного, замість того, щоб шукати справжнього злочинця. 

Причин цьому – безліч. Від лінощів конкретного копа до перевантаженості поліції загалом. Але є одна загальна причина: в Україні досі  не змогли знищити головну  радянську схему - вибивати зізнання силою.

Здається, що ця «штука», як зараза, передається від одного покоління правоохоронців до іншого. 

«Я чую історії про насильство в поліції ледь не щотижня, і, ви знаєте, немає регіональних особливостей. Цим, на жаль, заражена вся Україна… Буквально три дні тому я стикалася – на Дніпропетровщині чоловіка звинувачують у вбивстві, якого він не вчиняв, і теж змушували зізнатися через тортури і допити», - розповідає ТСН.Тиждень юрист-кримінолог Анна Маляр. 

Саме так «допитували» підозрюваного у Кагарлицькому відділенні поліції після заяви від власників пограбованого сільмагу. «Надягали протигаз, били гумовим кийком, нанесли тілесні ушкодження (у нього перелам ребер та носа)», - розповідає слідчий центрального апарату ДБР Артем Марченко.

Зізнався чоловік чи ні, наразі, не відомо. Але відомо, що поліцейським терміново знадобився свідок у цій справі. Ним стала 26-річна дівчина,  жителька цього ж села. Що з нею насправді зробили у відділку поліції, тепер знає вся Україна. 

Немає повістки? У регіонах з поліцією не сперечаються

До відділку її привіз сусід – Михайло. Він – місцевий автомеханік. Тож до нього по ремонт не раз зверталися кагарлицькі копи. Зокрема, керівник кримінального сектору кагарлицької поліції Микола Кузів, він же дядя Коля. Їхати за 25 км із Кагарлика в село за свідком, а потім назад, дяді Колі не хотілося. Тож він зателефонував знайомому – Михайлу – і попросив доправити у відділок сусідку. 

«Мене попросив товариш, я йому машину допомагав робити. Зателефонував, каже: «Треба приїхати просто взнати про пограбування магазину». Я взяв документи, спитав у сусідки: «З’їздимо?». Ще 15 хвилин поговорили, вона перевдягнулась, взяла документи…», - розповідає Михайло. 

Відмовити «товаришу» ніхто й не подумав. Адже для селян такі люди, як Михайло Кузін – велике керівництво, з яким краще не сперечатися. Тому дівчина поїхала до відділку поліції просто по телефонному виклику, переданому сусідом. 

За словами юриста-кримінолога Анни Маляр, у цьому немає нічого дивного. Тому що, зазвичай, українці не знають ні законів, ні своїх прав. «Тем, де потрібно, щоб людину викликали на допит офіційно, скажімо, мусить бути повістка. Все, як за законом. Але на місцях, якщо це село, не дивно, що просто передали через сусідів і людина прийшла. Тому що люди просто бояться місцевих правоохоронців», - наголошує вона. 

За словами Михайла, він у відділок не заходив, дівчина пішла сама. «Я чекав на неї з 17-00 години вечора до 23-00. Не було нічого чутно взагалі», - розповідає він.

Після шести  годин очікування Михайло повернувся в село. Тим часом дівчина всередині поліцейського відділку перебувала в справжньому  пеклі.  

Копи відпустили дівчину після одинадцяти годин тортур / facebook.com/anton.gerashchenko.7

«Школа насильства»

«Її душили. Той дядя Коля, який раніше робив їй пропозиції, не ґвалтував. Він примушував її вживати алкоголь, душив, бив, одягав протигаз на неї. Ґвалтування вчиняв інший – підлеглий. Це все продовжувалося майже до ранку», - розповідає адвокат потерпілої дівчини Євген Мельниченко. 

Копи відпустили її після одинадцяти годин тортур. Після всього, що з нею сталося, телефонувати «02» не будеш, адже пекло відбувалося безпосередньо у поліції за участі поліцейських. Тож єдине, чого хотіла дівчина – потрапити додому. Вона зателефонувала сусідові, який її і привіз до Кагарлика напередодні увечері. Михайло запевняє, що побачив у неї червоні руки. 

Те, що не побачив більше, пояснити легко: четверта ранку, гематоми ще не проявилися. Та й бити садисти вміють. 

«Складається враження, що існує якась школа насильства. І поліцейські – я про це чую понад 20 років – передають один одному всі ці способи знущання з людини. Там немає фантазій. Нічого нового вони не вигадують. І зараз, в історії з Кагарликом, ми чуємо одне й те саме», - переконана Анна Маляр. 

Над чоловіком, якого підозрювали в крадіжці з магазину, знущалися не менше. Його, зрештою, теж відпустили. І він швидко виїхав зі Ставів. 

Що вчинили з дівчиною у відділку поліції лише на наступний день розгледіли медики. Щоб надати їй кваліфіковану допомогу, її довелося везти до лікарні аж за 80 кілометрів. І, кажуть, вона була в жахливому стані.

«Її оглянув гінеколог, ми звернулися у поліцію Київської області. Приїхала бригада поліції зі слідчим. Вони з нею поспілкувалися», - розповіла лікарка Юлія Баблій. 

Дівчина всередині поліцейського відділку перебувала в справжньому  пеклі / kagarlyk.cit

Поліція – прокуратура – суд. Хтось комусь завжди сват чи брат

Саме звернення до немісцевих медиків, а тих, своєю чергою, до немісцевої поліції, дозволило викрити моторошні дії садистів у погонах. 

Провадження відкрили в Обухівському райвідділку, якому Кагарлицький підпорядковується. Та частіше родинні зв’язки та кумівство в маленьких містах та селах ховають багато злочинів.       

«Там, зазвичай, представники поліції, прокуратури, суддів, лікарні, школи місцевої, будуть між собою пов’язані. Ви не вирішите жодного питання на місці, якщо ви не дотичні до них. І один одного вони, безумовно, покривають. Тому у людини, яка починає скаржитися от на цій низовій ланці, скажімо, на поліцію у прокуратуру, шансів дуже мало», - зауважує Анна Маляр. 

«Тут – так само, - каже кореспондент ТСН.Тиждень Ірина Куріло. – Ось будівля кагарлицького відділення поліції. А ось тут, неподалік, будівля місцевої прокуратури. Ще 50 метрів звідси – районний суд».   

Всі люди, які тут працюють, постійно разом, добре знайомі, часто обідають, відпочивають гуртом. Тому звинувачення колег у зґвалтуванні і катуванні сприймають, як напад на товариша. Ба більше, щодо зґвалтування виникає одвічна проблема, мовляв, жінка сама й винна. 

«Те, як учинила жертва кагарлицьких садистів – виняток з правил. Зазвичай, зґвалтовані  нікому про це не розповідають, навіть медикам. Психологи просто благають звертатися, передусім, по психологічну підтримку… Зараз апелюю, звичайно, до Національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації. Це  абсолютно анонімна гаряча лінія, яка працює в цілодобовому режимі (0 800 500 355 безкоштовно)», - підкреслює директорка Департаменту національних гарячих ліній та соціальної допомоги ГО «Ла Страда-Україна» Альона Кривуляк. 

За її словами, проблема у цькуванні, з яким жінка стикається. Мовляв, подивіться на неї, як вона одягнена, який спосіб життя вона веде… 

Після першого етапу розслідування з відділення звільнено десятьох поліцейських / Фото Pietro Izzo via Flickr

Садисти за покликанням?

Однак юрист-кримінолог Анна Маляр зауважує, що такого роду насильство, яке сплило у Кагарлику, скоріше за все – регулярна практика. «Тому що, якби вони робили це вперше, воно було б не настільки жорстоким», - переконана спеціаліст. 

Скарги на тепер вже колишніх копів, які вчинили насильство, дійсно, були й раніше. Це підтвердив заступник міністра МВС України Антон Геращенко: «На одного з них дійсно були скарги. Його збиралися звільняти. Скоріше за все, за кілька днів чи тижнів він вже не працював би… Я скептично ставлюсь до масових переатестацій. Зараз усіх вивела за штат і перевіряють дії кожного. Начальник Кагарлицького відділення поліції вже звільнений».

Що відомо про злочинців у погонах? 35-річний Микола Кузів, дядя Коля, на момент скоєння злочину був керівником кримінального сектору Кагарлицького відділення поліції. Починав свою кар’єру оперуповноваженим у Трускавці, потім у Маріуполі. До Кагарлика працював у зоні АТО. Його підлеглий – 29-річний Сергій Суліма, до того, як стати опером, служив до 2016-го в патрульній поліції Кагарлика.  

Зараз під підозрою весь відділок. Після першого етапу розслідування з відділення звільнено десятьох поліцейських. Дев'ятнадцятьох – покарано.  Інших перевіряють. Далі їх чекає прискіплива атестація. 

Але чому в нас такі перевірки стаються тільки після великого скандалу? Як виявити садистів до того, як вони отримають погони?

«Це не український феномен – так є по всьому світі. Тому в цивілізованих країнах просто відсіюють таких людей на етапі, коли вони ще кандидати на роботу у поліцію», - розповідає Анна Маляр. 

Там кандидати проходять спеціальні тести та співбесіди з психологами на схильність до жорстокості та рівень агресії. Кожні два-три роки поліцейські проходять психологічну реабілітацію. Адже постійний контакт зі злочинцями і насиллям провокує психологічну деформацію поліцейських по всьому світу. Тож навіть повна заміна всього складу поліції Кагарлика не є гарантією, що через два-три роки тут не повториться щось схоже. Експерти твердять: пройдені молодими курсантами стрес-тести провалить більшість чинних поліцейських уже через 5-7 років служби. Тому Україні, поряд із системою внутрішньої безпеки, яка цього разу спрацювала одразу, що дозволило затримати садистів, треба запровадити й систему психологічної безпеки. 

Ірина Куріло, Наталя Островська, Святослав Родюк, Алла Хоцянівська, Оксана Муляр, Андрій Поставець, Олег Геращенко, Павло Бориско

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter