"Мата Харі" мінського розливу: історія Інни Кардаш, яка хотіла стати розвідницею, а перетворилась на шпигунку

Успішна журналістська кар’єра в Україні, шлюб з бійцем Інтернаціонального легіону ЗСУ, патріотизм рівня "влаштуюсь на роботу в ГУР МО". І раптом –звинувачення у шпигунстві та перспектива багато років провести за гратами. УНІАН дізнався подробиці нещодавнього затримання агентки білоруського КДБ.

"Я дуже добре вмію добувати інформацію… Мені більше підходить роль розвідника під прикриттям журналіста…". Такі слова (не дослівно) українці почули в оприлюдненому Службою безпеки України відео, з деталями розмов журналістки Інни Кардаш, яка працювала у низці відомих видань – від "112 Україна" до "Інтерфакс-Україна" - та її кураторів із силових відомств Білорусі.

Цей та інші діалоги, а також фото та відео, задокументовані Службою безпеки України (Департамент захисту національної державності) спільно із Власною безпекою Головного управління розвідки Міністерства оборони України, - результат багатоетапної спецоперації з викриття та затримання глибоко законспірованої шпигунки. Адже, як повідомляють у відомствах, вона працювала на КДБ Білорусі, щонайменше, з 2015 року, була "тіньовою" учасницею процесу обвинувачення у шпигунстві колишнього власного кореспондента УНІАН у Білорусі, співробітника "UA: Українське радіо" Павла Шаройка (журналіст був затриманий в Мінську 25 жовтня 2017 року і засуджений до восьми років позбавлення волі), а з 2020-го була інфільтрована в українську медіа-спільноту та виконувала специфічні завдання у Києві…

Дивна "дружба"

Історія Інни – це насправді історія багатьох, народжених на початку 90-х. Бідне дитинство, життя на околицях Мінська, вічно працююча мама, старша сестра, з якою доводиться ділити кімнату, іграшки і навіть одяг… Як усі її ровесники, Інна, вочевидь, хотіла кращого життя. Закінчила школу, коледж, вступила до Білоруського державного економічного університету. Але економічна спеціальність, схоже, не була дівчині до душі. Тому після закінчення вишу в Білорусі продовжила навчання в Європейському гуманітарному університеті у Вільнюсі за спеціальністю "Журналістика: нові медіа". Дівчина не жила у Литві, а навідувалась туди час від часу - на сесії та медійні тусовки, де обростала потрібними в майбутньому знайомствами…

Водночас – і це перший дивний момент – ніколи не знана у доволі невеликому білоруському медіа-просторі панянка (яка у свої двадцять працювала хіба в компаніях, пов’язаних з мережею АЗС, виробництвом меблів та гральним бізнесом), вривається у нього не лише раптово, але й яскраво – одразу у відомі місцеві ЗМІ. Причому – опозиційні. Серед них - БелПАН та ТутБайМедіа, які зрештою були визнані білоруським режимом "екстремістськими" і припинили свою роботу. Дивина полягає у тому, що паралельно із цим вона знімає сюжети для НТВ, чи білоруського філіалу російського пропагандистського ресурсу Sputnik… Як кажуть: і вашим, і нашим.

Другий цікавий момент – "зірку" запалює такий собі Василій Семашко, який і стає відкривачем "талантів" студентки та провідником її у місцевий (і не тільки) журналістський світ.

Як розповіли УНІАН в українських спецслужбах, Семашко має в Білорусі неоднозначну репутацію.

З одного боку – відомий журналіст, фотограф, оператор, який співпрацює з різними медіа, непогано пише й знімає сюжети. З іншого боку – має "чорні плями" біографії у вигляді кількох кримінальних справ та відбування покарань у місцях позбавлення волі один раз - за хуліганство, другий – за крадіжку…  

З одного боку – працює в опозиційних до режиму Лукашенка медіа, з іншого – робить репортажі для російських телеканалів (часто – разом з Інною Кардаш) та катається через Росію на окуповані нею території України: возить контрабанду під прикриттям "гуманітарки" й висвітлює життя "Л/ДНР", як справний російський пропагандист.

З одного боку - співпрацює з українським телеканалом (правда, це ресурс кума російського диктатора Володимира Путіна, соратника українського президента-втікача Віктора Януковича Віктора Медведчука, в якому починає свою кар’єру "української журналістки" Інна Кардаш). З іншого – підставляє українського журналіста Павла Шаройка під статтю про шпигунство.

Шпигунські пристрасті

Саме Василій Семашко (поговорюють, Інна Кардаш також була в курсі) у 2017 році підсунув Шаройко начебто секретний російський документ. І, як про це писали багато і білоруських, і українських ЗМІ, відбулося це на замовлення російської ФСБ "руками" білоруського КДБ.

Що змушує так думати?

По-перше, затримання Шаройко відбулося одразу після його зустрічі із Семашком (спецслужби знали, до кого і за чим прийти). До речі, аналогічна ситуація сталася зі згаданим вище білоруським інформагентством БелПАН: деякі з білоруських колег Семашка натякають, що воно свого часу було закрите КДБ Білорусі якраз після того, як він прийшов туди працювати – і багато його працівників були скомпрометовані.

"Семашко не приховував, що підтримує робочі стосунки з Валерієм Бобишевим, який на той час обіймав посаду начальника одного з управлінь Оперативно-аналітичного центру (ОАЦ) при правителі Республіки Білорусь", - писало видання "Белправда". 

По-друге, в ГУР Міноборони Білорусі заявили, що Павла звинувачують у причетності до створення агентурної мережі та ведення розвідувальної діяльності на території Республіки Білорусь. Однак Шаройка засудили до 8 років виправної колонії, формально, лише за наміри, а Семашка, який нібито зрадив свою батьківщину, передаючи "секретний документ" та, вочевидь, який мав би бути членом цієї "агентурної мережі", відпустили. І не просто відпустили – він також був свідком обвинувачення проти Павла у суді, а після цього продовжив журналістську роботу, співпрацюючи як з російськими пропагандистами, так і з українськими ЗМІ…

Але і це ще не все. Згодом Семашко спокійно відкриває власне медіа (в Лукашенківській Білорусі зробити це без прямого протекторату спецслужб – неможливо), розмірковує в мережі про справжніх і несправжніх (на його думку) розвідників, безкарно критикуючи зізнання "бульбанфюрера" про одного такого шпигуна, та плекає майбутню "розвідницю" Інну Кардаш.

По-третє, якщо вірити інформпорталу Центру "Миротворець", принаймні один раз він мав досвід незаконного перекидання громадян РФ в Україну через білорусько-український кордон. Причому, ще й хизувався цим в російських медіа, розповідаючи, що допомагав порадою "і не лише", бо "досвідчений турист".

Вочевидь, такі речі у диктатурі Лукашенка не робляться безконтрольно. Але з переміщенням Інни Кардаш щось порушувати навіть не довелось. Після висвітлення білоруських протестів у 2020 році, під виглядом "страху репресій" (можна припустити, що це прикриття також було організовано Семашком разом з його "друзями" в білоруських та російських спецслужбах), представниця "корпункту" українського телеканалу перебралася в Україну легально і без проблем.

Хоча її колеги з Білорусі, приміром, журналістки Ксенія Чиндарава та Лариса Щирякова свого часу поділились, як вони змушені були покидати батьківщину. В різних випадках сценарій один: постійний психологічний тиск, погрози невідомих телефоном, погрози спецслужб на адресу родини і дітей, зокрема, обіцянка їх вилучити, арешти і суди, виклики в міліцію та "на розмову" в КДБ…

"Можливо, це специфіка [роботи] нашого відмороженого КДБ, або просто були випадково обрані "жертовні козли" для публічної прочуханки, для залякування всієї незалежної журналістської спільноти…", - розповідала про свою ситуацію Лариса Щирякова одному з українських видань.

Згубні амбіції

В Києві Інна теж недовго залишалась на других позиціях. Тут свою роль зіграли знайомства часів навчання у Вільнюсі. За інформацією воєнкора Андрія Цаплієнка, вона була близька з покійним керівником інформаційного агентства "Інтерфакс-Україна" Олександром Мартиненком, який взяв її під своє крило.

Як журналістка вона акредитовувалась на різноманітні події за участі найвищих осіб української держави, була присутня на прес-конференціях президента, відвідувала міжнародні форуми на кшталт Мюнхенської конференції з питань безпеки, отримувала запрошення на заходи посольств іноземних держав в Україні (спецслужби задокументували, що особливо цікавилась контактами з китайськими дипломатами, в тому числі в Білорусі, намагаючись "познайомити" представників Піднебесної там із Василієм Семашком), і так далі.

"Відповідно, вона могла отримувати непублічну інформацію, зокрема, з офреків, на які запрошували агентство", - написав Цаплієнко.

Також, на його думку, одне із завдань, які ставили перед Кардаш куратори: влаштуватись до Інтернаціональних легіонів "з метою збору інформації про білоруських добровольців або для дискредитації інтернаціонального добровольчого руху"… Підґрунтя цієї версії теж міститься у записах, оприлюднених СБУ. Зокрема, там, де Інна намагається завербувати бійця з білоруського полку ім. Кастуся Калиновського (врешті, торік вона навіть вийшла заміж за представника цього бойового формування)...

Як би там не було, журналістка привернула до себе особливу увагу українських спецслужб, з 2023 року за нею велося пильне спостереження. Зокрема, Департаменту захисту національної державності СБУ вдалося зафіксувати виїзд за кордон для безпосереднього контакту з білоруським куратором на "нейтральній" території – в одній з країн ЄС – для додаткового інструктажу. Для цього Інна Кардаш також отримала вичерпні інструкції: вигадати правдоподібний привід для поїздки (жінка здійснювала його начебто для медобстеження), придбати новий смартфон, "одноразову" сім-карту, а перед поверненням в Україну – позбутися гаджета. На записах, оприлюднених СБУ, куратор Інни каже: "Скидай до заводських налаштувань і випадково просто розбий його".

Також на записах розмов, куратор обіцяє їй винагороду – три тисячі євро щомісячно, й запевняє, що рішення про її роботу приймає "перша людина в нашій країні", натякаючи на Олександра Лукашенка, та гарантує їй безпеку від від імени білоруського диктатора.

Яку "роботу" журналістка "під прикриттям" мала виконати після повернення до Києва, здогадатись не важко з її подальших дій. Вона майже одразу спробувала влаштуватись до одного зі штабних підрозділів воєнної розвідки… При цьому, на записах СБУ ще й хизувалась: "…Рано чи пізно я розуміла, що у мене буде поліграф. І я готова до цього"...

На новому місці (тут до документування вже долучились співробітники ГУР МО) Інна записувала розмови колег, фотографувала екрани ноутбуків з документами "тільки для службового використання", а у розмовах з кураторами натякала, що в Україні їй вже затісно й варто перекинути такого цінного агента деінде. Один з перспективних напрямків для інфільтрації Інни Кардаш, як підозрюють у спецслужбах, був Китай: ще раніше жінка планувала туди річну (!) подорож.

***

Під час затримання у Інни Кардаш вилучили смартфон та диктофон, на які вона фіксувала закриті відомості з ГУР. За інформацією Офісу генпрокурора, 22 січня Шевченківський суд Києва заарештував її та обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави.

Слідчі СБУ повідомили їй про підозру за ч. 1 ст. 114 Кримінального кодексу України (шпигунство). Максимальна санкція по цій статті – 15 років ув’язнення з конфіскацією майна. За інформацією спецслужб, ймовірно, згодом її обміняють на українців, незаконно утримуваних в Білорусі та Росії.

УНІАН

УНІАН в Google News