Золочів крізь призму похмурої погоди

Люди звикли обирати сонячні дні для подорожей. Більшість з них прагнуть не брати з собою зайвих речей, таких як парасолі та гумове взуття. Але іноді природа навіть серед літа дивує холодами, тому слід заплющити очі на прогноз погоди і отримати задоволення від пригод, попри дощ і холод. Саме так я провела один вихідний у місті Золочів.

Попри те, що прибуття електрички було заплановано на 10:15, на станцію "Золочів" я прибула близько 11 години в суботу. Так вийшло, що львівські електрички не завжди прибувають на місце вчасно, але від того подорож не стала гіршою.

Пригоди тут починаються, щойно зійдеш з електрички. Невеличкий вокзал зеленого кольору відчиняє двері на довгу вулицю, яка веде невідомо куди. І перший об’єкт, з яким може ознайомитись турист у Золочеві, з’являється вже за десять хвилин після прибуття. Це - греко-католицька церква Блаженного Миколая Чарнецького, що знаходиться по вулиці Маркіяна Шашкевича. Названа вона на честь відомого в місцевих колах священнослужителя, який все своє життя був доброзичливою, щирою та скромною людиною. Кажуть, що він завжди заступався за ображених, тому не дивно, що вдячні мешканці назвали церкву саме його іменем.

Дерев'яна церква Блаженного Миколая Чарнецького / Фото uk.wikipedia.org/Lion in city

Втім, головна мета будь-якого мандрівника у Золочеві – відомий Золочівський замок (про який, до речі, нещодавно УНІАН писав більш детально у матеріалі Подорож українськими замками, частина II. Містична Львівщина). Але на шляху до нього може трапитись доволі багато цікавого. Наприклад, я завжди мала пристрасть до старовинних цвинтарів, а один трапився дорогою до замку. То й маршрут моментально змінився. Похмура погода дуже сприяла прогулянці серед величезних стародавніх гробівців: хмари нависали над хрестами, янголи здавалися темнішими, мовби в невидимій тіні, загалом - відчуття, що потрапив в іншу епоху.

Читайте такожНевідомі міста України: Збараж - феноменальна історична пам’ятка

Дата створення цього цвинтаря - початок ХVIII століття. За огорожею можна побачити чотири стародавні склепи, оповиті не тільки смутком, але й історією. Один з таких склепів належить сім’ї Весоловських, польського походження. Видно, що за ним вже давно не слідкують: дах вкритий коричневою черепицею, де-не-де її вже немає, написи перед входом вже стерлись, але стіни досі не зруйнувалися. Всередині - невеличкий надламаний хрест з розп’яттям Христа і свіжі квіти. Дивно, бо сама будівля не реставрується з часів її спорудження, а останні поховання в ній датуються 1890 роком. А найстаріше поховання, яке вдалося знайти на цьому цвинтарі – майже непримітне, на самому його краю - датується 1800 роком.

Можливо, комусь такі прогулянки можуть здаватися дивними, але насправді я пішла з цвинтаря лише за годину. Адже хотілося сфотографувати всі цікаві пам’ятники та постояти поруч з високими янголами. Втім, потрібно було рухатися далі.

По дорозі до Золочівського замку, якому свою душу віддав відомий мистецтвознавець, який провів купу реставраційних робіт замків та відкрив маршрут "Золота Підкова Львівщини" Борис Возницький, трапилася і цікава скульптура Ісуса Христа, що сидить поруч із дівчиною. Певно, колись на цьому місці планувався фонтан, але зараз територія поросла травою. Звідси вже можна побачити червоний дах замку, трошки піднятися вгору, і все: ти на місці.

Золочівський замок / Фото Євген Кравс

Мандрівника тут оточують бастіони, висота змушує затримати подих, але оглядовий майданчик вартий цих декількох хвилин небезпеки. Впевнена, любителі пригод залюбки пройдуться довкола замку на висоті третього поверху. Єдине, на дерев’яних сходах трохи слизько, тому варто бути обережними.

Наступним кроком стало відвідування експозиції замку. Все тут ніби завмерло в часі, коли замок був збудований - ХІХ столітті. Однією з головних у замку виявилася червона кімната. Напевно, подібна колористика була дуже популярною в ті часи. На стінах кімнати – дзеркала, в центрі зали – трон, на якому, певно, колись сидів місцевий князь, а збоку від трону – величезний стіл. Крім того, в інших кімнатах замку на стінах багато опудал тварин – свідчення популярності такого виду розваг для тих часів, як полювання. А загалом декор нікого б не залишив байдужим – кілька камінів виглядали так, наче їх от-от запалять.

Читайте такожПодорож українськими замками, частина IV. Легенди угорських фортець Закарпаття

В одному з приміщень замку діє виставка значущих архітектурних пам’яток світу. Не буду брехати, будівель зі Львова там задосить, тому в цій кімнаті я почувала себе, як вдома. Собор Святого Юра, Оперний театр звертають на себе увагу. Ти підходиш, і уявляєш себе Гулівером, який без запрошення потрапив в чуже місто. Тому виставка цих споруд дуже цікава, і варта окремої уваги відвідувачів замку.

До речі, в замку фотографувати можна, а от в Китайському палаці при ньому – ні. Там доводиться "вмикати" власну карту пам’яті – в голові, і запам’ятовувати кожну хвилину. Гарні картини, порцеляна…

Золочівський китайський палац існує вже доволі давно, але мало хто знає, що таких в світі лише три. Спочатку мало віриться, що в такому маленькому містечку залишилася пам’ятка архітектури китайського народу, але згодом усвідомлення цього стає нормою.

Для того, щоб оглянути експозицію двох палаців, достатньо години. І хоча втома дає про себе знати, не слід зупинятися, адже попереду є ще підземелля.

Читайте такожНа вихідні до Львова: про які місця не знає пересічний турист

Для тих, хто добре себе почуває з мінімальною кількістю повітря, незвичним для літа холодом, спуск туди не стане дискомфортним. Одразу біля входу кожного туриста зустрічає ознайомчий стенд, а далі – дві кімнати. Одну з них можна назвати - "Те, що залишилося від готичного Львова". Як відомо, готичний Львів згорів вщент у 1527 році. До наших часів після тих трагічних подій збереглися лише чотири споруди в самому Львові, а саме: Латинська Катедра, Вірменська церква, Ратуша та один жилий дім, до якого ще потім довго ходили місцеві жителі, щоб помолитися. Адже одна справа, коли вціліло таке святе місце, як храм – тут для віруючого населення Львова і пояснень не потрібно було, а інша – коли лишається вцілілим будинок твого сусіда. От тільки розгадка доволі проста: поверхня тієї будівлі просто не була дерев’яною.

Люди, які вивчають історію міста Лева, точно знають про ці будівлі. Але, певно, навіть вони не здогадувалися, що хоч і невеличка, але частинка готичного Львова залишилася не тільки в самому місті, але і поза ним - у Золочеві, в підземеллях замку. Тут є колони з якимось написами, надгробки, які збереглися ще з Середньовіччя… Відчуваєш себе дослідником.

Золочів поєднує в собі неординарну сучасність і атмосферну історичну спадщину. Це поєднання аж ніяк не псує загальну картину. І якщо вас не зупинить ні дощ, не сніг, вирушайте в Золочів.

Ася Радько

УНІАН в Google News