Що стоїть за українсько-російським шпигунським скандалом?
Росія ігнорує двосторонні відносини... Жоден співробітник КДБ не дозволив би собі таку істеричну поведінку... Кількість провалів російських «спеців» зростає...
Росія ігнорує двосторонні відносини... Жоден співробітник КДБ не дозволив би собі таку істеричну поведінку... Кількість провалів російських «спеців» зростає...
За всю історію шпигунства не було такого випадку, коли на місці злочину затримують не іноземних розвідників, а співробітників іноземної контррозвідки.
2 лютого голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко провів прес-конференцію, під час якої повідомив про затримання на території України п`ятьох співробітників ФСБ Росії. Взяття на місці злочину відбулося у момент передачі громадянином України кадровому офіцерові ФСБ секретної інформації. Щодо керівника затриманої групи російських контррозвідників порушено кримінальну справу за ст. 114 Кримінального кодексу України (шпигунство). Чотирьох російських офіцерів депортовано встановленим порядком.
Ситуація для спецслужб достатньо стандартна. Незрозуміло в цій історії одне – реакція російської служби безпеки.
Я образилася?..Після заяви Наливайченка ФСБ стандартно мовчало. Але новина була широко розтиражована в західних ЗМІ, а також на російських Інтернет-сайтах. Тривала тиша могла привести до появи різних домислів і непотрібних версій. Врешті, у ФСБ підтвердили факт затримання свого співробітника. Але зроблено це було доволі дивно.
Було підкреслено, що дії російської сторони стали лише реакцією на зрослу вербувальну активність спецслужб України серед російських громадян. Також, на думку ефесбэшників, українська сторона поквапилася розголосити цей інцидент. Ось, наприклад, вони в 2009 році депортували українського шпигуна без розголосу, “відповідно до загальноприйнятої між спецслужбами практики”. У заяві головний акцент був зроблений саме на звинуваченні керівництва СБУ в некоректній поведінці.
Виникає питання: як у такому разі слід характеризувати поведінку керівництва ФСБ? Адже російська сторона не тільки розкрила ім`я агента, а й його приналежність до розвідорганів України. Така поведінка характерніша для скривдженої дівчини, що надула губки і плекає думки про помсту суперниці, ніж для спецслужби. Варто зазначити, що СБУ не оприлюднила імен затриманих офіцерів.
Насправді, закид з боку ФСБ українським колегам у некоректній поведінці – це лише спроба відвернути увагу від своєї незграбної версії події... Адже озвучена від імені Центру громадських зв`язків ФСБ історія просто напхана недолугостями.
На відміну від пояснень пана Наливайченка, анонімні представники ФСБ не спромоглися навіть пояснити кілька вельми очевидних моментів. Наприклад, аж ніяк не зрозуміло, чому українські контррозвідники затримали ефесбешників на території своєї, Української держави, тоді як їх російські колеги “хазяйнували” в Молдові – в Придністров`ї. Молдавська влада, м`яко кажучи, теж далеко не в захваті від активності спецслужб РФ у своїй країні.
Ще один момент, про який чомусь абсолютно не згадано в заяві, – це українсько-російська угода від 1992 року. Згідно з нею, спецслужби двох країн не ведуть розвіддіяльність одна проти одної. Нинішня ситуація показала, що російська сторона просто її ігнорує.
Як обкрутити ФСБ навколо пальця
Особливо цікаво виглядає теза, що прозвучала в коментарі ЦГЗ ФСБ щодо співробітника української розвідки, який з 2006 року “активно займався діяльністю на шкоду інтересам безпеки Збройних сил РФ”. При цьому російські спецслужби змогли його затримати лише наприкінці 2009 року. Три роки пішло на затримання одного шпигуна, який весь цей час передавав інформацію про російський військовий об`єкт своєму керівництву. Що це? Свідчення професіоналізму українського розвідника чи неспроможності російських контррозвідників?
Також незрозуміло, чому після затримання українського шпигуна співробітники ФСБ РФ не передали його спецслужбам Молдови чи Придністров`я. Адже він вів розвіддіяльність явно не на території Російської держави.
Відповідь проста. Самі контррозвідники були весь цей час у складі «російського миротворчого контингенту» в Придністров`ї нелегально, з вигаданими легендами і підробленими документами. І головним їх завданням були не виконання миротворчих функцій, а ведення розвідки на території іноземних держав – Молдови, України, Румунії. Іншими словами, російські контррозвідники збирали конфіденційну інформацію і насаджували власну агентуру. Питання про законність перебування в зоні конфлікту іноземних громадян, людей яких спеціально вчили, як у разі потреби створювати конфліктні ситуації, залишається відритим.
Наступний незрозумілий момент: у ЦГЗ зазначили, що було вирішено не застосовувати до затриманого українця заходів кримінально-процесуального характеру до повного з`ясування обставин. Щоправда, забули розповісти про інші заходи, згадані під час прес-конференції Наливайченка. Погрози із застосуванням сили – це все, що знайшлося в арсеналі ефесбешників, які три роки стежили за шпигуном. Якось слабенько для відомства, яке позиціонує себе як «щит держави».
Криза жанру?
Недолугість поведінки представників Федеральної служби безпеки відзначили і ветерани цієї структури. Зокрема, колишній керівник підрозділу третього Головного управління КДБ СРСР досить різко прокоментував ситуацію, наголосивши, що “жоден співробітник КДБ не дозволив би собі таку істеричну поведінку”. На його думку, внутрішні проблеми відомства досягли рівня, коли вони виходять за межі системи. Некомпетентність молодих працівників, відсутність моральних засад, повне ігнорування колишніх традицій і етичних норм, залежність від матеріальних цінностей, корумпованість керівників – уся ця неприваблива картина давно стала реалією цього колись монолітного відомства.
Російська громадськість дедалі частіше стає свідком не тільки промахів вітчизняної спецслужби, а й прикладів внутрішніх розбірок у ФСБ. Шкода, що величезна матеріально-технічна, інформаційна база, фахівці, система підготовки розвідників, агентурна мережа, що дісталися Росії після розвалу Радянського Союзу, була так бездарно розгублена.
Водночас ветеран зазначив, що така ситуація характерна також і для інших спецслужб Росії. Усе це не могло не позначитися на їх діяльності: кількіість провалів збільшується рік за роком. Тільки за останні кілька років російські шпигуни “засвітилися” в США, Англії, Німеччині, Польщі, Румунії, Грузії і, звісно, в країнах Прибалтики. Співрозмовник зізнався, що досі не може зрозуміти, чим же треба було “відзначитися” в Криму, щоб російських контррозвідників, які працювали на ЧФ РФ, в примусовому порядку попросили залишити Україну. І у кожному випадку провалів, щиро шкода ветеранів контррозвідки, на очах яких продовжується повільне розкладання російської спецслужби.
Без політичного піару - ну ніяк!
Охочі піаритися на “шпигунському” скандалі знайшлися вмить. Знаменитий своєю антиукраїнською риторикою директор Інституту країн СНД Костянтин Затулін не міг не використати такий шанс, щоб не обуритися «несправедливістю дій СБУ». І в яких нісенітних висловах: у українській Службі безпеки співробітники ЦРУ не тільки живуть, а й прописалися, а в цей час контррозвідники СБУ, незрозуміло чому, відстежують в своїй країні дії “братської” ФСБ. Ну, просто кричуща несправедливість!
Вражає «обізнаність» Затуліна із станом справ в українській контррозвідці. Якщо аналогічна обізнаність має місце щодо ФСБ РФ, може, після наступного провалу депутат Держдуми порадить Луб`янці пошукати у себе співробітників «Моссаду», щоб було кого звинувачувати в усіх своїх бідах?
Спроби прив`язати нинішній “шпигунський” скандал до політичних ігор і президентських виборів в Україні виглядають незграбним самопіаром окремих кишенькових політологів, які претендують на ексклюзивність думки.
Ні розвідка, ні контррозвідка не є політичними організаціями. Про те, що відбулося насправді, знає лише вузьке коло осіб. Інші можуть тільки здогадуватися...
Цієї безглуздої ситуації ФСБ цілком могла б уникнути, якби в Росії існував ефективний демократичний контроль над діяльністю спецслужб.
На жаль, російські спецслужби підконтрольні лише урядовим і відомчим інстанціям, а суспільство залишається лише мовчазним спостерігачем їх заплутаних ігор.
Такий стан справ призводить до виникнення у “небожителів” російських спецслужб необгрунтованого відчуття безкарності та вседозволеності. Це не може не позначатися на їх діяльності і за межами країни.
Україні, та й решті країн, варто серйозно замислитися про реальну загрозу від неправомірних дій російських «спеців».
Андрій Мелевський, ветеран спецслужб