"Позиція росіян "атака Ірану - це не агресія, а самооборона" дзеркально повторює наратив РФ про війну в Україні", - волонтерка з Ізраїлю Ірена Лівшиць

Волонтерка з Ізраїлю, співзасновниця і голова виконавчого комітету благодійного Фонду "NEXUS" Ірена Лівшиць розповіла УНІАН, чому Ізраїль ще не завдав удару у відповідь по Ірану і як російський слід на Близькому Сході перетворюється на "окопи".

Ірено, наскільки несподіваним був такий масований удар Ірану по Ізраїлю - три сотні ракет і дронів?

Річ у тім, що ця загроза висіла в повітрі вже досить давно. Іран працював проти Ізраїлю через своїх проксі в регіоні, спонсорував усе, що відбувалося. Ніхто, начебто, і не приховував, що вони стояли за 7 жовтня, стояли за ХАМАСом із Хезболлою. Залишалося тільки одне питання: "Коли ж вони все-таки зважаться зробити це безпосередньо?".

У якийсь момент погрози стали висловлюватися дуже явно, в курсі була і ізраїльська розвідка, і наші союзники. Ми були готові. Але удар був дуже сильним. Це наймасованіша атака і дронів, і ракет у плані кількості. У нас вийшло її відбити. Жодної шкоди нам не завдали. Ми показали: "Якщо це все, що ви можете, то все гаразд". Крім них самих, усі прекрасно розуміють, що вони цю атаку програли. Запитайте будь-якого військового експерта, він скаже, що це був повний провал.

Для них було два сюрпризи. По-перше, наші ППО можуть впоратися з балістикою. По-друге, вони не знали, які союзники у нас є в регіоні. Можливо, саме тому вони в останню хвилину почали погрожувати країнам, які відкриють свій повітряний простір. Вони до останньої хвилини не припускали, що Ізраїль заручиться підтримкою арабських країн.

Ірану потрібно було показати регіону, хто, умовно кажучи, у домі господар. Але, повторюся, вийшло так, як вийшло. В Ізраїлю набагато потужніша підтримка навіть серед місцевих арабських держав, включно з Єгиптом, Йорданією, Саудівською Аравією тощо. Хтось із них відкрив своє небо, а хтось активно взяв участь.

І зараз усі чекають, як Ізраїль відреагує. Усі вважають, що не можна не відреагувати. Але, з військового погляду, немає сенсу завдавати удару, коли до нього приготувалися. Він має відбутися тоді, коли його очікують найменше.

Деякі аналітики кажуть, що США стримують Ізраїль від удару у відповідь. Як би ви це прокоментували?

Стримують двома шляхами. Перше - рекомендації, переконливі прохання цього не робити. Другий шлях - це відмова від прямої участі. Умовно кажучи, Америка не бомбитиме Іран. Але, власне, це й не пропонувалося.

Ми ж прекрасно розуміємо, що зараз ніхто одним ударом не знищить весь Іран і всі його "відростки". І, припустімо, буде якийсь, стратегічний, тактичний удар відплати Ізраїлю. Після цього, найімовірніше, буде удар на удар. І якою буде відповідь на відповідь? Чи стануть союзники на наш захист так, як вони це зробили в суботу? Де тоді буде Америка? Де будуть арабські країни, які виступили на нашому боці? Де будуть країни регіону, які проявили себе досить лояльно цього разу? Чи зможемо ми повторити успіх? Це ключові питання зараз.

Після 7 жовтня 2023 року ми з вами говорили про російський слід у тих подіях. Зараз він проглядається?

Росія - єдина країна (крім хуситів, яких ніхто не визнає), яка виступила на боці Ірану. Причому відкрито, на найвищому рівні. Вони сказали, що якщо буде загроза Ірану, то "ми станемо на їхній бік". Як це сприймати?

Ми прекрасно розуміємо, що всі проксі, які працюють від імені Ірану проти Ізраїлю, підживлюються Росією і з точки зору озброєння, і з точки зору навчання, і з точки зору навіть певного контингенту. Тому тут навіть не просто слід, а прямо такі "окопи" вже...

А як сприймати вихід Захарової зі словами, що, оскільки Ізраїль не засудив агресію України на російській території, то й ми не будемо засуджувати агресію Ірану? Коли ми це прочитали, ми переглянулися і сказали, що шизофренію іноді потрібно якось приховувати.

Один із, якщо так можна сказати, плюсів цієї атаки (хоча як можна говорити про "плюси") - те, що маски скинуто. Усе, що було завуальовано якоюсь псевдодипломатією, на сьогоднішній день - відкриті факти. Ми прекрасно знаємо, хто на чиєму боці, якщо що.

Раз уже ми заговорили про "якщо що". Третя світова вже почалася?

У XXI столітті війни ведуться по-іншому. Це раніше було зрозуміло, що, ось, цього дня можна відзначати початок війни, а цього - закінчення. Зараз ніхто не знає, з якого моменту відраховувати цей початок...

Хтось називає день повномасштабного вторгнення в Україну, хтось говорить про 2014 рік, коли почалася окупація. Хтось навіть пов'язує Третю світову з початком пандемії коронавірусу, тому що це була "перша ластівка" обвалу економіки, стали кардинально змінюватися геополітичні процеси тощо. Хтось каже, що, ось, зараз на Близькому Сході почнеться. І також важко зараз сказати, хто, з ким воює, де і як.

І це ми ще не почали розмову про інформаційну війну, яка, схоже, не припиниться ніколи.

Я можу сказати, що інформаційна війна була дуже жорсткою з 2022 року, а її другий виток стався після 7 жовтня 2023-го. Як вам публікація, що ізраїльтяни примудрилися вбити 10 мільйонів жителів Гази? (Загальну чисельність населення сектору Газа 2023 року оцінювали у 2,23 млн осіб, - УНІАН). Ми вже в якийсь момент звикли до того, що на нас вішають усі гріхи людства. Ну, карма в нас така, напевно. І можу, на жаль, сказати, що Ізраїль в інформаційній війні трохи пропускає удари. Ми більше займаємося саме тактичною частиною, менше інформаційною складовою, агітацією, пропагандою. Це, звісно, неправильно.

Російські ботоферми працюють без упину. Вони просто плавно переходять з одного дискурсу на інший. Якщо ви звернете увагу, то зараз основна позиція ось цієї ботоферми: атака Ірану - це не агресія, а самооборона у відповідь на дії Ізраїлю по суверенній території. Але позиція самооборони - це позиція, яку завжди педалював Ізраїль. Усе, що ми робимо - відповідаємо.

Це той наратив, який був, скажімо так, зарезервований за Ізраїлем в інформаційній війні. Його вкрали.

І вони продовжують гнути цю лінію, навіть незважаючи на те, що нас атакували на нашій землі: "Ізраїль напав на Газу... Ізраїль бомбить... Ізраїль напав на Іран, на суверенну державу в її консульстві...". Це, якоюсь мірою, дзеркально повторює наратив РФ про війну в Україні. Тобто, Кремль повторює раз за разом, що вони "на боці добра", "захищають праве діло". Росіяни кажуть: "Ми взагалі ні на кого ніколи не нападаємо. І наші партнери теж ні-ні, у жодному разі".

Виходить, що ми - агресори, а вони, бідні, захищаються! Як кажуть в Одесі: "Все, правильно, тільки навпаки".

Наскільки Ізраїль залежний від допомоги США?

З моменту створення держави Ізраїль в Америці існував пункт про допомогу нашій країні. Колись цифри піднімалися, трошки опускалися, але цей пункт був завжди. Допомога йде постійно. Але вона не за рахунок допомоги Україні, це пов'язано з абсолютно іншими, скажімо так, бюджетними пунктами.

Я думаю, що багато в чому ми залежимо не стільки від конкретного пакета допомоги, скільки від стратегічної підтримки. Ми ж прекрасно розуміємо, що без коаліції зі США, міжнародна підтримка Ізраїлю не була б такою явною.

А якщо говорити про той пакет, який ніяк не виходить проголосувати в Конгресі США зараз?

Для Ізраїлю питання голосування за таку допомогу має два меседжі. Перший - це економічне, фінансове питання, озброєння і т.д. Але не менш важливий меседж полягає в тому, що коли американський Конгрес голосує за пакет допомоги, це є певною заявою, що Америка продовжує підтримувати Ізраїль у військових позиціях.

А що скажете про слова Дональда Трампа: "Якби я був президентом, цього б не сталося"?

Це нагадує відомий одеський анекдот: "Ви теж говоріть". Знаєте його?

Так. На прийомі в лікаря старий одесит скаржиться, що всі його однолітки постійно говорять про регулярний бурхливий секс. І у відповідь: "Ви теж говоріть"...

... Слова Трампа з цієї ж серії. Просто слова.

Ясна річ, що в Америці позиція президента щодо Ізраїлю - одна з ключових. Хто б сьогодні не хотів балотуватися в президенти США, у ситуації, що склалася, мав би висловити свою підтримку нашій країні. І ми всі знаємо, що Трамп завжди дуже добре ставився до Ізраїлю. Але є одне невелике "але".

Це "але" з'явилося якраз у момент початку повномасштабної війни в Україні. Як ви пам'ятаєте, Трамп говорив схожі слова, що, якби він був президентом, війна в Україні закінчилася б за 24 години. Але як би він це зробив? Зовсім не факт, що він би виступив на боці України і боровся б за її перемогу.

Тому потрібно розуміти, що, з одного боку, у нього щільні зв'язки з Росією. З іншого - він був завжди великим другом Ізраїлю, це правда. Трамп міг собі дозволити, так би мовити, танцювати на двох весіллях. Він міг бути і другом Путіна, і другом Ізраїлю. Сьогодні це вже неможливо. Розумієте? Сьогодні вже не можна бути і тут, і там. І незрозуміло, який вибір він зробить між цими двома таборами. Тому зараз, скажімо так, я б не ставила на нього своє життя.

Влад Абрамов

Влад Абрамов

УНІАН в Google News