narodka.com.ua

Затишшя перед бурею?

Попри оголошене «перемир’я» на Донбасі, активність бойовиків не зменшується. Далі гинуть люди. Загони терористів поповнюються живою силою, російською зброєю та боєприпасами. Світ стурбований в очікуванні подальшого розвитку подій. Які ще маніпуляції здійснить горезвісна «рука Москви»?

narodka.com.ua

Політика впливу

Росія є модератором декількох заморожених конфліктів навколо своєї території з різними термінами давності. При цьому основне її завдання полягає у формуванні політики ефективного впливу на кожний з цих регіонів. Невизнані державні утворення, підконтрольні Росії, намагаються надати політичну підтримку ЛНР і ДНР, визнаючи псевдовибори на Донбасі та демонструючи власний приклад зближення з РФ як основний спосіб збереження своєї «державності». Стає дедалі очевиднішим, що консолідація невизнаних державних утворень із замороженими конфліктами навколо Кремля спрямована на підтримку російської агресії в Україні.

На сьогодні Абхазія розглядає пропозицію РФ щодо формування «спільного простору оборони», що фактично означає створення військового союзу з Росією. Недивно, що у представників провідних європейських країн така обставина викликає неабияке занепокоєння, адже у Євросоюзі чудово розуміють, що цей союз стане «ще одним прикладом повзучої анексії грузинського регіону Абхазії Російською Федерацією». При цьому історичний досвід російської дипломатії свідчить, що такі військові союзи завжди закінчувались інтеграцією до складу Росії менш потужного суб’єкта договору.

Обкатування сценаріїв

На переконання експертів, поки конфлікт у Донецькій та Луганській областях набуває довготривалого характеру, Росія перед здійсненням наступних кроків щодо анексії територій України має перевірити їхню ефективність в аналогічних конфліктних зонах, де не очікується жорсткої реакції світової спільноти.

Так, в Абхазії деякі елементи можна відпрацювати без зайвих загроз для постраждалої репутації Росії, оцінити їхню результативність та спрогнозувати імовірний розвиток схожого сценарію на території України.

Зокрема від реалізації плану щодо згаданої вище співпраці з Абхазією Росія матиме подвійну користь — готуючись до наступних агресивних кроків в Україні, Кремль здійснить наступний хід проти територіальної цілісності Грузії, який на тлі подій в Україні може стати непоміченим. Тож на сьогодні проект договору між Російською Федерацією і Республікою Абхазія про союзництво та інтеграцію вже направлений до «парламенту» абхазьких сепаратистів для надання легітимності повзучій анексії.

Саме для такої «легітимності» Росії були потрібні вибори на Сході України не в межах українського законодавства, а під пильним контролем «своїх» спостерігачів. Кремлю надзвичайно важливо, щоб на Донбасі були сформовані підконтрольні їм органи влади задля легітимізації будь-якого правового акта. Імовірно, після обкатування інтеграційних процесів в Абхазії Москва намагатиметься реалізувати їх в Україні, але з максимальним зменшенням ризику нашкодити своїй репутації.

Придністров’я як тренувальний полігон для відпрацювання наступних етапів агресії в Україні не підходить, адже будь-які кроки у сусідніх з Україною регіонах можуть сприйматись світовою спільнотою як розвиток певного сценарію дій проти нашої країни.

Ситуація на Сході України свідчить, що РФ не відступить перед застосуванням сили, і важко уявити масштаби російських планів. За словами міжнародних експертів, Росія нібито випробовує світову спільноту щодо того, як далеко їй дозволять зайти. При цьому Росія сама створила для себе ситуацію, коли рухатись вперед небезпечно через наростання спротиву не тільки України, а й західних країн. Відступити також неможливо через амбітні плани та обіцянки об’єднати «Русский мир» в єдиний простір.

Військовий експерт Вадим Гречанінов:

— Єдина можливість завадити російській інтервенції в Україну полягає в переконанні всього українського народу, світової спільноти, а також громадян Росії у життєздатності української держави, тобто забезпеченні єдності національних еліт у питаннях будівництва сильної, ефективної економіки, боєздатних Збройних Сил. У секторі безпеки та оборони також надзвичайно важливо зосередити увагу на інформаційній безпеці держави, переважно її інформаційно-контентної складової. Якщо в цих напрямах працювати наполегливо та системно, то можна сподіватися на більш потужну консолідацію світової спільноти на підтримку України, на нарощування власних військових зусиль, спрямованих на відбиття агресії, та на зростання спротиву агресії РФ в Україні. Саме народам Росії і України приділяється основна роль у запобіганні широкомасштабної війни між двома державами, але за умови здійснення потужного інформаційного впливу на всіх рівнях.

Про два варіанти

На переконання експертів, за таких умов у Росії є два шляхи. Перший полягає в демократизації і лібералізації суспільства, зміні структури економіки, тісній інтеграції зі світовими економіками. За таких умов можна посісти лідируючі позиції серед світової спільноти. Але в цьому випадку до влади приходять інші політичні сили («путінцям» там місця немає), а оновлена і вже безпечна для світу Росія надовго посідає перші рейтингові позиції за багатьма показниками. Інший варіант — це повернення до часів «холодної війни», мобілізації російського суспільства шляхом конфронтації із західними демократіями, повернення втрачених після розпаду СРСР територій та зон впливу для створення «смуги безпеки навколо своїх кордонів». При цьому ключовим фактором єдності та згуртованості суспільства навколо свого лідера є наявність спільного ворога. Для цього потрібно розділити світ будь-якою ціною, а анексування територій України — найбільш підхожий для цього привід. Саме на цьому і базується щира туга Кремля за моделлю біполярного світу, як за найбільш реальним сценарієм збереження російської імперії. Схоже, РФ обрала другий варіант свого порятунку зі збереженням себе як лідера за будь-якої ціни.

Формати перемовин

На переконання західних експертів, вирішення української проблеми у так званому веймарському форматі (Польща, Німеччина, Франція) може бути значно кращим, ніж у нормандському форматі (Німеччина, Франція, Росія). До речі, останній раунд переговорів щодо України в нормандському форматі відбувся в Мілані на саміті АСЕМ 17 жовтня. При цьому ситуація, виникла в Україні, свідчить про те, що проблема з часом може перейти до Європи. Загрозу для Європи, крім Польщі, країн Балтії, добре усвідомлюють Велика Британія, США, Канада. Тому надзвичайно важливо посилювати позицію України залученням цих країн до різних форматів переговорів. Більшість національних та майже всі західні політичні експерти переконані, що Україні потрібно уникати на цьому етапі двосторонніх переговорів з Росією в закритому режимі.

Про західний плюралізм

Яким би досконалим не був формат переговорів, відсутність єдиної позиції серед країн Західної Європи не дозволяє ефективно впливати на ситуацію. Деякі з залежних від російського імпорту країн не підтримують посилення санкцій проти РФ та прагнуть відновлення повноформатної співпраці з Росією. Більш потужні європейські країни — Німеччина, Франція — наполягають на стримуванні агресії Росії, хоча усвідомлюють збитки для своїх економік внаслідок економічного тиску на Росію. Польща, країни Балтії настільки стурбовані експансійними апетитами росіян, що не тільки закликають Європу до посилення санкцій, а й просять НАТО збільшити військову присутність на своїх територіях. І це не панічні настрої, а адекватна оцінка ступеня загрози. Традиційно принципову позицію займають Сполучені Штати, Канада та Велика Британія. Вони завжди наполягають на праві України захищатися, а також на посиленні санкцій проти Росії. Деяка розбалансованість світової спільноти не дозволяє таким світовим інститутам безпеки як НАТО, ЄС, ОБСЄ ефективно протистояти сучасним викликам безпеці, а рішення Ради Безпеки ООН відносно України завжди прямо блокуються Росією.

У цілому склалася непроста ситуація, є багато чинників, від яких залежать різні сценарії розвитку подій. Проте головним залишається питання: чи можна завадити розвитку збройного конфлікту в Україні?

Військовий експерт Вадим Гречанінов вважає, що дії Росії з нарощування військового потенціалу у Криму та на східних кордонах з Україною пов’язані насамперед з підготовкою до широкомасштабної військової операції на території України. Його позиція, що силовому варіанту з прямим втручанням російської армії важко буде запобігти, ґрунтується на усвідомленні кінцевої мети РФ — позбавлення України державності, що можливо за наявності повного контролю над територією. Тож будь-яке захоплення частини української території може оцінюватись лише як проміжний етап у досягненні кінцевої мети. Слабкість України і низька ефективність її інститутів влади, нерішучість світової спільноти, недієздатність міжнародних інститутів через гальмування або блокування Росією та її союзниками будь-яких рішень на підтримку України — це ті чинники, які тільки заохочують РФ до більш рішучих дій щодо встановлення контролю над Україною.

На переконання Вадима Гречанінова, завдання щодо досягнення миру можна виконати тільки комплексними зусиллями всіх національних, міжнародних інститутів безпеки, світових «центрів сили». Але починати потрібно з себе, швидко й ефективно проводити реформи, позбавлятися корупції, будувати сучасні Збройні Сили, чинити стійкий опір.

Михайло Чернов, "Народна армія"

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter