mil.gov.ua

Весілля з перервою на війну

У його родині ніколи не було військових. Проте він все одно вирішив стати офіцером-танкістом та присвятити життя захисту Батьківщини. Своє бойове хрещення командир танкового взводу старший лейтенант Юрій Ільїн пройшов на початку червня поблизу містечка Металіст на Луганщині.

mil.gov.ua

Підрозділ, для посилення якого відрядили його танк, отримав завдання прибути на один із блокпостів між містечками Металіст і Щастя. Звісно, що по дорозі танкісти рухалися щвидко, а його Т-64 очолював колону з кількох бойових машин піхоти та бронетранспортерів. Значна частина шляху вже була подолана, коли неподалік пункту призначення в екіпажу раптово зник зв’язок із базою. Утім, здавалося, непокоїтись жодних причин не було, адже попереду, на пагорбі обабіч дороги, на видноті стояли кілька БМП і БТРів, над якими майоріли українські прапори. Свої!

Чому Ільїн віддав наказ: «Заряджай!», він і досі пояснити не може. Каже, щось всередині «перемкнуло». І недарма… Навідник вчасно виконав команду, як з-за пагорба по колоні вдарили постріли.

Бій був короткий — п’ятнадцяти осколочних вистачило, аби змусити сепаратистів кинути на перекопаних танковими снарядами позиціях своїх «двохсотих», понівечену «броню» і рятуватися від вогню нашої бронегрупи в лісі.

Офіцерські погони лягли на плечі Юрія влітку 2010 року — по закінченні навчання на факультеті бойового застосування та управління танковими підрозділами Академії сухопутних військ ЗС України у Львові. Офіцер командує танковим взводом однієї з механізованих бригад. Вдома залишилася кохана, яка очікує на народження донечки. Однак їхні плани на мирне щасливе життя, як і усім українцям, зруйнувала війна — одруження довелося відкласти, спочатку через відрядження Юрія на Донбас, а тепер — через поранення, яке він там отримав. Нині двадцятишестирічний офіцер перебуває на лікуванні в Ірпінському військовому госпіталі, куди потрапив з вогнепальним сліпим осколочним пораненням лівого плеча…

Весь червень його танк кочував блокпостами. Бій, у якому загинула їхня бойова машина, а її командир та члени екіпажу отримали поранення, стався за кілька кілометрів від Луганська, фактично — в передмісті обласного центру.

"Зранку, щойно прибули у визначений район, одразу окопалися, — згадує офіцер. — У складі групи були дві «шістдесятчетвірки», кілька БМП та вантажівок із зенітними установками. Піхота — підрозділ «айдарівців». Весь цей контингент отримав завдання взяти під вогневий контроль дорогу на місто, аби не дозволити бойовикам маневрувати".

Бій розгорівся лише по обіді. Спочатку сепаратисти вирішили провести розвідку боєм і атакували позиції наших бійців з лісу неподалік. Ворожий напад військовики відбили без втрат, шквалом вогню у відповідь змусивши ворога втечею залишити поле бою. Друга атака бойовиків розпочалася ввечері. З лісу залунали кулеметні черги, довгі пунктирні лінії трасуючих куль прокреслили небо над полем, залитим останніми променями сонця. З іншого боку по українських позиціях вдарили з гармат ворожі танки і БМП. Вірний екіпаж офіцера встиг випустити лише десять снарядів, коли в танк один за одним влучили аж чотири постріли з ПТУРів.

"Стріляли, — згадує зараз офіцер, — вочевидь професіонали. Знали куди цілитись — вогонь зосередили на командирській башті і місцю навідника гармати".

Над головою Юрія знесло люк, розбило приціл навідника, третій ПТУР також влучив у броню навпроти командира. Той скрегіт, з яким входив у метал реактивний снаряд, старший лейтенант запамятав на все життя. На його очах боеприпас влетів у середину танка і вибухнув у задній частині башти. Машина загорілася.

Поранений командир наказав підлеглим залишити палаючий танк і сам почав вибиратися з нього. Разом із механіком-водієм вони від-тягли контуженного, з попеченим лицем на-відника у безпечне місце, адже само-стійно пересуватися хлопець не міг. Якихось сотню кроків до укриття долати довелося понад півгодини — навколо вирував бій, над головами свистіли кулі і осколки, земля дрижала від вибухів.

Бій вщух так само раптово, як і почався. Поранених танкістів підібрав і відвіз на базу наш БТР. А вранці наступного дня хлопців гелікоптером доправили до польового шпиталю, де Юрію зробили операцію, а потім ще одну вже в Харкові. За цим — іще одна операція, і ось зараз старший лейтенант — в Ірпіні, заліковує рани.

"До весілля — заживуть, — посміхається офіцер. — Головне, щоб до того часу ми нарешті навели лад у державі і знову запанував мир".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter