армія

Олексій Харченко: «Вітчизні присягають лише раз»

Курсант Севастопольської академії військово-морських сил імені П. Нахімова розповів про друзів, які не зрадили присязі, навчання в Одесі та життя в Сумах.

армія

20 березня 2014 року для уродженця Сум Олексія Харченка стало переломним і знаковим. Саме того вечора група курсантів, і він у тому числі, Севастопольської академії військово-морських сил імені П. Нахімова відмовилася ставати під прапор ВМС Росії, яка анексувала територію АРК. Натомість юнаки — майбутні морські офіцери, незважаючи на оглушливу мелодію російського оркестру, на плацу навчального закладу натхненно виконали Державний гімн України. 

Відеоролики і світлини, що зафіксували ту мить, обійшли Інтернет і вже стали історичними документами, свідченням незламного духу юного цвіту і гордості морської України.

Днями Олексій Харченко побував у короткій відпустці в рідних Сумах і залюбки погодився відповісти на запитання кореспондента «Урядового кур’єра».

— Олексію, з того березневого дня минуло понад чотири місяці. Чи щось змінилося у вашому житті і житті друзів по навчанню в Севастополі?

— Змінилося все без винятку — спосіб життя, місце навчання, уявлення про гідність і честь, ставлення до багатьох викладачів-офіцерів і тих, з ким провів поруч майже три роки. Настало якщо не прозріння, то щось близьке до цього. Я зрозумів, що багато людей мають подвійне дно і подвійні обличчя. Тож важко розпізнати, коли людина справжня, а коли лише вдає, що справжня. І це найстрашніше. З такими не можна йти не те що в розвідку, а навіть вулицею посеред білого дня. Раптом якась неприємність чи біда — немає жодної впевненості, що такі подадуть руку допомоги.

Але, на щастя, є й інші — порядні, відповідальні, сміливі, чесні. Це стосується як курсантів, так і офіцерів-викладачів. Далеко не всі погодилися ставати під новий прапор. Половина викладацького складу залишилася вірна присязі, так само як і 103 курсанти, які з окупованого Криму повернулися на територію України. До речі, 14 уже завершили навчання. Решта  залишилася не просто за кордоном, а за межею офіцерської честі і гідності.

Після того випадку на плацу і я, і мої друзі пережили чимало драматичних днів, починаючи від погроз за такий вчинок і закінчуючи заманливими пропозиціями продовжувати навчання в російському статусі. Нам обіцяли і стипендії, і чудові умови проживання, і кар’єрне зростання… Але хіба можна зраджувати присязі?

— Нині ви навчаєтеся в Одесі. Як організовано цей процес і чи підтримуєте контакти з тими хлопцями, які залишилися в Севастополі?

— Контакти підтримую, однак з небагатьма — головним чином із тими, хто не виявляє ворожої агресії до України. Їх доволі багато, і всі вони, умовно кажучи, пливуть за течією. З ними можна спілкуватися, щось доводити чи навіть інколи подискутувати. Це ми робимо через соціальні мережі або ж за допомогою мобільних телефонів. Але є й такі, які аж захлинаються від злості. Сам не знаю, чому і хто їх так виховував. Вирішив, що з такими немає про що говорити. А що стосується навчання, то зараз займаємося не наукою, а звичайнісіньким ремонтом приміщення, яке нам надали. Гуртом фарбуємо, стругаємо, прибираємо, виносимо-заносимо меблі, аби 1 вересня справити вхідчини. З нами — і викладачі-офіцери, вони допомагають  справлятися з ремонтом.

— Олексію, Суми аж ніяк не належать до морських міст. Як сталося, що ви, уродженець слобожанського обласного центру, вирішили стати морським офіцером? Можливо, хтось у вашій сім’ї має «зв’язки» з морем?

— Зовсім ні — всі належать до «сухопутних». Мама — медична сестра в обласній дитячій лікарні, тато працював у ЖЕКу, а зараз тимчасово безробітний. Хіба що мій молодший брат Дмитро, якому 13 років, колись стане морським «вовком». Він щойно вступив до Сумського кадетського корпусу. Брат не сумнівається, що неодмінно зодягне морську офіцерську форму. Я теж змалечку мріяв про море, воно мені навіть снилося. Чому — і сам не знаю. Вже в 5—6-му класі був упевнений, що стану морським офіцером.

Щодо Сум, то цікава така подробиця. Може, й не повірите, але зараз в Одесі десять відсотків курсантів — уродженці Сумської області. Це найбільше по всій академії. А коли були в Севастополі, то за кількістю курсантів Сумщина поступалася тільки Криму. Так що наш край далеко не сухопутний.

Серед моїх найближчих друзів Богдан Небилиця із Шостки, Дмитро Горох з Глухова, інші хлопці. Одне слово, земляки.

— Тоді, в березні, ви врятували прапор Військово-Морських сил України, який нині перебуває на зберіганні в Сумському кадетському корпусі. Як це було?

— Коли Крим окупувала Росія, зрозуміли: всі українські національні цінності або викинуть, або ж знищать. То я швиденько забрав прапор і передав його через знайомих до Сум,  директору Сумського кадетського корпусу Юрію Івановичу Свідлову. Тепер наша морська святиня в цілковитій безпеці.

— Чи доводилося бувати на кораблях ВМС інших країн? Яке враження залишилося?

— Торік побував на італійській яхті «Північна зірка». Хоч і не корабель, однак відбувся легким… шоком. Там усе інше, починаючи від менталітету тамтешніх моряків і закінчуючи побутовими дрібницями. Нам ще треба рости і рости.

— Наскільки знаю, разом з вами до Одеси поїхала і ваша наречена…

— Так, моя Вікторія — справжня переможниця! Коли постало питання — їхати чи ні, не вагалася жодної секунди — і зараз поруч зі мною.

— Ви достроково стали членом Спілки офіцерів України, в такому молодому віці нагороджені Хрестом «За заслуги». Чи збуваються ваші мрії і яка головна?

— Прагну одного — стати справжнім офіцером Військово-Морських сил рідної України і стояти на сторожі її миру і спокою.   Нагороди, звісно, отримувати приємно, хоча не в них суть. Мій тато часто наголошує, що Вітчизні присягають лише раз. І я по-справжньому гордий, що не підвів ні його, ні маму, ні брата, ні український флот, ні свою країну.

Олександр ВЕРТІЛЬ, «Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Олексій ХАРЧЕНКО. Народився 27 січня 1994 року в Сумах. Закінчив ЗОШ № 22 і Сумський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені І. Харитоненка. До березня 2014 року навчався в Севастопольській академії ВМС імені П. Нахімова, тепер закінчує третій курс факультету військово-морських сил Одеської національної морської академії. Кавалер Хреста «За заслуги». Член Спілки офіцерів України.

До речі. Після мужнього вчинку декотрі старшокурсники отримали запрошення продовжити професійне навчання за кордоном. Як варіанти розглядалися пропозиції зі США, Франції, Польщі, Італії, Англії.

Тепер троє майбутніх морських офіцерів після інтенсивних курсів англійської мови проходять півторарічний військовий вишкіл в одному з навчальних закладів Великобританії. 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter