В апеляційному суді переворот?
В апеляційному суді переворот?

В апеляційному суді переворот?

11:01, 25.05.2011
10 хв.

21 суддя проголосував «за» недовіру голові Вінницького апеляційного суду. Ці збори уже увійшли в історію Феміди України. Такого в Україні ще не траплялось.

Людмила Стеблюк та Юрій Старинець

21 суддя проголосував «за» недовіру голові суду. Ці збори та рішення 25 суддів Вінницького апеляційного суду уже увійшли в історію Феміди України. Адже саме у Вінниці 27 квітня вперше майже половина суддів апеляційної інстанції відкрито висловила недовіру своєму голові — Людмилі Стеблюк. Такого в Україні ще не траплялось! І це при тому, що голову суду багато хто вважає родичкою і кумою голови Верховного Суду, уродженця села Великі Крушлинці Василя Онопенка.

Звісно, що у кожної із сторін цього унікального конфлікту свої жорсткі аргументи та факти. Адже по різні боки барикад в Апеляційному суді опинились відомі правники та заслужені юристи України, які щодня вирішують дуже складні суперечки, мільйонні справи, «казнять» та «милують» людські долі...

– Бути царицею над усіма своїми колегами нікому не дано права, бо посада голови – це суто менеджерська, організаційна роль, – заявив суддя і головуючий на тих зборах Юрій Володимирович Старинець. – Ось протокол наших зборів та звернення до Ради суддів України про порушення терміну скликання зборів та нездорову обстановку в колективі. Бо збори мали відбутись ще 21 квітня – через три місяці після попередніх, але голова їх не скликала. Тому ініціативу взяв колектив і запросив її на збори. Але пані Стеблюк на них не прийшла і аж 11 травня планує свої збори із незрозумілим порядком денним.

Відео дня
11 травня збори в суді так і не відбулись

– Які вимоги звучали 27 квітня?

– Із 25 присутніх 21 суддя висловив свою недовіру Людмилі Стеблюк, двоє – утрималось і ще двоє були проти недовіри... А вимоги звучали прості — невтручання голови у розгляд справ, прозорість преміювання суддів, заповнення 12 наявних вакансій, негайний ремонт приміщення суду від фасаду до туалетів та кабінетів, забезпечення усіх суддів комп’ютерами та навіть зміна штампу суду із давно застарілими номерами телефонів... Скажу чесно, ця недовіра вже назріла, накипіла!

– Невже у суду нема грошей?

– Мабуть, нема, якщо судді за свої кошти робили ремонти в своїх кабінетах. Але це не стосується пані голови та її оточення, які, самі бачите, в яких хоромах із телевізорами, новими меблями та всіма наворотами працюють... Кондиціонери собі поставили, а в залі засідань влітку працювати неможливо — рятуємось відкритими вікнами. І до туалетів на першому і третьому поверхах їм чомусь не має діла. А ще 8 суддів взагалі не мають ніяких комп‘ютерів — ні старих, ні нових! Плафони від кіптяви витерти нема кому, бо прибиральниці ніхто не указ! А ці чорні стіни на сходових клітинах – як після махновського нальоту! А цей аматорський герб України в залі засідань, який робили засуджені із Стрижавки? То хто ж тут керує?

– То, може, вам зібратись на суботник і все тут прибрати?

– Може, й зберемось, бо далі так жити не можна!

– Це правда, що вибори керівника палати з кримінальних справ мали 4 тури?

– Так, і перші три рази кандидатура пані Стеблюк — Лариса Ляліна – провалювалась, але голова вперто знову й знову її висувала... Для нас це ігнорування думки колективу було шоком, бо як можна ставити над людьми керівника, якого вже не хочуть? І тому колектив тут переміг — обрав більшістю голосів Олексієнка.

– На суддів чиниться тиск?

– У наших кулуарах кажуть про обіцяні одним квартири та надмірний інтерес до військового обов’язку інших... На мене не тиснули, бо це неможливо. А от у розгляд кримінальних справ втручались і казали, яким має бути рішення... Але ми вирішили ту справу по закону, і тоді мені довелось йти «на килим» до голови... Чесно кажучи, за всі роки роботи я вперше відчував себе засудженим і чув такі слова від колеги! Так само в мене було забрано справу про несплату Сумським машинобудівним заводом податків у особливо великих розмірах... Чому? Бо ця справа була непідсудна Ленінському райсуду... А подруге, ми мали прийняти рішення всупереч вимогам ДПА України і прокуратури... Але це рішення було «засилене» і фактично суд діяв всупереч інтересам держави!

– Голова суду може добровільно подати у відставку?

– Так, з моральної точки зору можна було б красиво піти. Як тебе не хочуть, хіба будеш «насильно милий»? Але цього поки що немає і, мабуть, не буде... Невже крісло більше важить за думку колективу?

Людмила Стеблюк нині на лікарняному

Голова суду так розцінює рішення своїх колег:

– Про ці збори я не знала, мене ніхто не попередив, бо я запланувала їх провести 11 травня і запросила кожного суддю, — заявила голова суду Людмила Павлівна Стеблюк. — Бо після перевірки нашої роботи Вищою радою юстиції ми разом мали проаналізувати їхні висновки... Але частина колективу, мабуть, вирішила не чекати травня і не поставила мене до відома...

– І як ви розцінюєте рішення 21-го судді про недовіру вам?

– Я не бачила цього рішення! Не бачила! І для того, щоб його винести, потрібно, мабуть, було висловити мені претензії. Бо як тільки у нас в колективі виникає питання про якусь адміністративну посаду, одразу стаються перипетії... Так було із призначенням головою палати Олексієнка. Так було після закінчення повноважень Петришина... І все це із скаргами та перевірками.

– Але чому тоді ваші колеги вимагають звіту голови та відкритості преміювання суддів?

– Вся ця інформація відкрита, у нас премії отримують усі! В залежності від фінансування щомісяця їм додають 35-40% до окладу...

– То я можу зайти у вашу бухгалтерію і подивитись відомість по преміях?

– Можете! Це все відкрито!

– Ви тиснули на рішення підлеглих? Бо кількох суддів обурив саме цей тиск...

– А скажіть мені, хто це? Нехай прийдуть і скажуть мені це в очі! Бо як голова суду я розписую пошту та скарги, а розподіл справ із початку року є автоматичним. Тим більше, як я можу тиснути на їхні рішення, коли вони троє колегіально йдуть у нарадчу кімнату і приймають його.

– То ви ні на кого не тиснете?

– Боже збав!

– Чому в суді аж 12 вакансій?

– Вони не заповнені, бо елементарно нема де розмістити цих суддів. Бо нині у нас є ситуації, коли в одній кімнаті працюють по троє... Це ненормально! Адже в законі про судоустрій чітко сказано, що кожен суддя повинен мати окремий кабінет, стіл, комп’ютер...

– А вбиральні чому в такому стані?

– Поки що відремонтовано туалет тільки на другому поверсі, постановою Кабміну нам не виділяється жодної копійки на цю статтю витрат.

– Можна залучили спонсорські кошти чи благодійні внески?

– Немає спонсорських коштів... Бо буде вже корупція! І ми не маємо права це робити за позабюджетні гроші... КРУ перевіряла наші витрати, і зауважень не було.

Я чотири роки тому стала головою цього суду, і будівля була в ще гіршому стані. Адже вона ще 1957-го року забудови! Чесно кажучи, мені самій соромно нині в неї заходити, треба все білити... Але у нас немає грошей!

– Із суддями, що проголосували за недовіру Стеблюк, ви спілкувались? Кажуть, декому пропонувались квартири?

– Ні, бо я не знаю, хто саме і як голосував...

– Це правда, що ви родичка чи кума Василя Онопенка?

– Ми з ним разом працювали. Я була нотаріусом у Літинській держконторі, а він там був головою суду. Нині у нас суто ділові стосунки — вітаємо один одного із святами. Все! А от чий родич автор цих зборів ви знаєте? Чому він такий сміливий?

– 11 травня який порядок денний запланованих вже вами зборів?

– Підсумки роботи, а точніше, результати перевірки нашої діяльності Радою суддів та різне... Якщо в когось із колег є до мене претензії чи пропозиції з організації роботи суду — пропонуйте і будемо разом їх вирішувати.

– Ця недовіра застала вас зненацька?

– Вона не робить честі Апеляційному суду, але в житті все буває... Бо половина суддів проголосувала проти мене, і тепер я думаю над цим. Думаю, ця ситуація якось вирішиться після 5 травня, коли на руки дадуть у Києві довідку про результати перевірки нашого суду. Тоді я скажу все...

Що ж думають про цей конфлікт рядові вінничани?

У мене була можливість, виходячи із суду, поспілкуватись із ними.

– Я по цих судах ходжу за правдою роками і шокований їхньою «бідністю», — заявив на східцях Апеляційного суду Володимир Ковальчук. — Двері у вбиральні справді відірвані, паркет розбитий, стіни порепані — розруха в коридорах і умах! А під судом стоять такі шикарні машини! У всіх на вустах нещодавнє затримання СБУ у Києві судді – екс-вінничанина, який вимагав хабар — десятки тисяч у.о. Неважко здогадатися, хто цей суддя. Свого часу він вершив правосуддя у Вінниці. Як? Знає дуже багато вінничан. Люди навіть масово повставали проти його неправомірних рішень. Тоді в ЗМІ з’являлись фото його будинку та машин, на яких їздить його родина. І що? Хтось звернув увагу?.. Невдовзі цей суддя пішов на підвищення і вже в Києві побудував ще кращі хороми, ніж у Вінниці. Вся Україна мала можливість їх бачити. Оперативники повідомили, що у нього під час обшуку вдома було вилучено більше 100 тисяч доларів... Про яку недостачу комп’ютерів і убогі кабінети можна говорити... Це все хитре маскування.

Зрозуміло, що серед суддів є і порядні люди, яким ця корупційна машина стоїть поперек горла не менше, ніж чесним громодянам, але де вони? Чому не їхня більшість вирішує долі людей та країни?

Коли верстався номер, стало відомо, що рішення Ради суддів у Києві 5 травня та збори у Вінниці в обласному Апеляційному суді 11-го не відбулись.

– Я лежу в лікарні... Підвів мотор — серце! Тому всі збори поки що відкладаються, — розповіла голова суду Людмила Павлівна Стеблюк. — Лікарі кажуть, що тут мені бути під наглядом ще мінімум тиждень.

33 канал, Роман Ковальський

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся