“Зірки” засиджуються, а зміна не росте

Розкладаючи по поличках український шоу-біз, окреме місце відводимо Вєрці Сердючці... Білик перетворилась на перетягнену пластичними операціями ляльку... Дивишся на Кароль і думаєш — навіщо їй пугачовські балахони?..

Говорити про український шоу-бізнес – справа все-таки невдячна. Критики (і професійні музичні, і ті, які обговорюють артистів від нічого робити вдома на кухні) сходяться в одному – розвитку на нашій естраді жодного, людей годують одноманітним музичним продуктом, а імениті зірки просто спочивають на лаврах і нічого нового й не думають слухачу пропонувати.

Про все по черзі… Розкладаючи по поличках український шоу-біз, окреме місце відразу відводимо Вєрці Сердючці. Більш неоднозначної постаті в нас годі й шукати. Скептики, звісно, вже мружаться невдоволено, мовляв, до чого тут Сердючка, якщо говоримо про майбутнє української музики? І справді, ще кілька років тому Вєрі пророкували швидкий занепад, мовляв, монологи Сердючки ще можна було терпіти, бо ж смішно, а от співати їй – уже занадто. Утім, як би парадоксально не звучало, але нині Сердючка залишається найбільш затребуваною з-поміж українських артистів, причому не лише в нашій країні. Як би не кривилися найбільші її критики, але без сердючкінських “ха-ра-шо, всьо будєт ха-ра-шо”, погодьтеся, зараз обходиться рідко яке українське застілля. І можна багато говорити про те, що чим слухача годують, те він і споживає, але у випадку з Сердючкою принаймні взагалі є про що говорити і що обговорювати.

А от із іншими так званими зірками справа зовсім скрутна. Візьмемо наших співачок. Колись нішу “української Мадонни” впевнено зайняла Ірина Білик, та, здається, співачка й сама незчулася, як зручно там умостилася і кудись ще розвиватися аж ніяк тепер не збирається. Тим більше, коли Білик співала українською, кожна її пісня була хітом, а от “російськомовний” млинець від Іри вийшов дуже навіть глевким. А тут ще й зовнішність — із красивої сексуальної артистки, справжньої “ікони моди”, Білик перетворилась на перетягнену пластичними операціями ляльку. І кого тепер звати “українською Мадонною”? Тіну Кароль? Запросто, якби тільки Тіночка так уперто не копіювала ще одну приму — саму Аллу Борисівну. Дивишся на Кароль і думаєш — ну от навіщо їй, справді талановитій і колись самобутній артистці, оці пугачовські балахони, впізнавані кокетливі жести і надміру створюваний ажіотаж навколо свого імені? Мимохіть напрошується висновок — бо своїх ідей бракує, от і запозичають... Хоча та ж Ані Лорак, здається, таки претендує на звання головної поп-королеви України. Якби не... абсолютна відсутність у ній хоча б якоїсь “родзинки”. Красива, голосиста, а от слухати вже нецікаво.

Ще одна зірка Наталія Могилевська особисто у мене завжди викликала повагу. Без особливих вокальних даних і з далекою від ідеалу зовнішністю зробити з себе справжню артистку може далеко не кожен. Та тепер Наталя взялася за розкрутку собі подібних — відкрила цілу продюсерську компанію і опікується молодими талантами. І от уже до цих самих талантів у мене таки багато запитань. Ну скажіть, ви можете згадати хоча б одну пісню Бориса Апрєля, Дантеса чи групи “Реал О”? Ну добре, завдяки телебаченню обличчя їхні розкрутили, а далі що? І скільки б не повторювала Могилевська, що саме ці артисти — майбутнє нашої естради, я все одно їй не повірю. Та й Апрєля і компанію мені взагалі шкода — у своєму досить юному віці хлопчики й дівчатка повірили в те, що вони зірки, і повертатися до реалій земного життя тепер ой як не хочуть. Хоча... Як кажуть, “піпл хаває”, тож на концертах ці молоді таланти на шматки розривають зовсім ще юні прихильниці.

Якщо співачок на нашій естраді достатньо, то зі співаками взагалі справа скрутна. Памятаю, як колись звання найкращого співака України з року в рік віддавали Олександру Пономарьову. Він, звісно, талановитий, та біда в тому, що інших помітних чоловіків-артистів у нас і не було! Як, зрештою, й досі немає. Правда, віднедавна нішу вітчизняного мачо вперто собі завойовує Віталій Козловський, а от від того ж Пономарьова давно нічого цікавого й не чути — є він собі десь, та й є.

Рок — тут, здається, все ясно. “ВВ”, “Океан Ельзи”, “Друга ріка”, “Бумбокс” - та й усе?... Ні, не так. Хорошої музики у нас справді багато, але її... не чути. Група “Крихітка” кілька років не могла випустити другий альбом, хоча він абсолютно конкурентноздатний не тільки для нашої країни. А музиканти гурту “Esthetic education”, який багато хто взагалі вважав музичним феноменом, грають тепер тільки для власного задоволення, а не для широкого загалу.

Висновки напрошуються невтішні – наші імениті зірки на своїх місцях засиділись. Та головна біда навіть не в цьому, а в тому, що посунути їх із цих самих місць нема кому. Артисти “другого ешелону” на кшталт Олени Вінницької чи Гайтани так завжди і дихатимуть у спини тої самої Лорак і Білик. А нові співачки, які все ж дуже часто у нас зявляються, виступають за принципом “чим менше я на себе одягну, тим краще мене слухатимуть - ну чи принаймні помітять і милуватимуться”. Найсмішніше, що серед таких “співаючих трусів” тепер своя конкуренція – хто роздягнеться набільше. І коли модель “Плейбоя” Даша Астаф`єва (яку зовсім голою не бачив, здається, тільки сліпий) називає себе “співачкою”, мені, чесно кажучи, вже й сміятися не хочеться. А коли подібна “співачка” Маша Фокіна (чи Лілу, чи Марта чи Мята – байдуже хто з них, усі однакові) кидається в глибокі роздуми з тієї чи іншої соціальної проблеми – тут уже й зовсім не до сміху. Бо ж іменують вони всі себе гордо - “зірки”... Що робити – чесно кажучи, не знаю. Залишається сподіватися хіба на самого слухача, який все ж має бути здатен відрізнити грішне від праведного і знайти діамант у купі всього того, чим нас так щедро годують. Якщо, звісно, слухач ще сам захоче його шукати.

Яна Данилевська

УНІАН в Google News