Євгенія Гапчинська: Мені потрібні гроші для радості

Євгенія Гапчинська: Мені потрібні гроші для радості

Париж вабить мене якоюсь легкістю буття... Деякі картини я просто записую словами... Працьовитість - це єдиний шлях до успіху... Інтерв`ю з Постачальником щастя №1

Постачальник щастя №1, художниця Євгенія Гапчинська розповіла УНІАН про секрет успіху, відпочинок і щастя.

- Над якими новими проектами Ви працюєте?

- Мені увесь час здається, що я взагалі нічого не роблю. Але насправді це не так. Я  працюю над ювелірною колекцією, над книгою про маленьку Фріду Кало, над новою виставкою.

- Розкажіть про свою ювелірну колекцію?

- Це ті речі, які я хотіла носити сама, але купити таке було неможливо. Впродовж декількох років мені пропонували розробити ювелірну колекцію, але я  весь час боялася, що я щось розроблю, а завтра воно продаватиметься на Андріївському узвозі, ніхто нічого не зможе контролювати. Але трапилося так, що з`явилася людина, якій я повірила, і анітрохи не сумніваюся в тому, що вона мене не обдурить.

- Це речі виконані з дорогоцінних металів та коштовного каміння?

- Так, це аметисти, діаманти, чорні діаманти, коньячні діаманти, корали.

 - А де  вони продаватимуться?

- У нашій галереї в першу чергу. А потім, подивимося.

- Ви можете відзначити свою найвдалішу серію робіт, найвдаліший проект?

- Ні. Напевно, це можуть зробити люди. І потім, з якої точки зору дивитися?  З погляду масової впізнаваності, можливо це "Ліза і її сни", можливо, серія робіт для журналу "Vоgue".  Але мені самій можуть подобатися зовсім інші роботи. Я не знаю критеріїв, за якими можна про це судити. Я не прагну вмовити прийти на виставку більше “зірок”, більше людей, тому що мені здається це абсолютно марно. І з особистого досвіду знаю, це не впливає на успішність цієї виставки. А успішність визначається просто: картини або купують, або не купують. А те наскільки це поширять у пресі, це - пустушка.

- Де сьогодні є Ваші галереї?

- Галереї є в Москві, Києві, Одесі й Дніпропетровську.

- Скільки зараз коштує картина в середньому?

- 5 - 10 тисяч доларів.

- Скільки годин на день Ви працюєте?

- Щодня, скільки вийде. Але іноді й уночі, якщо вдень мене немає в Києві. Іноді увечері, іноді працюю з 6 до 8 ранку. Часом працюю запоєм по три тижні, і вночі й удень.  Загалом, за бажанням. Але прагну прикластися хоч би трішки щодня. Це як води попити.  Останнім часом я без цього не можу. Мені потрібно хоч би доторкнутися, хоч би хвилин 20 попрацювати, навіть якщо я вночі звідкись приїхала і падаю від утоми.

- Як Ви відновлюєте свої сили, як відпочиваєте після роботи?

- Мені потрібно щоб я полежала на килимі під ковдрою, і щоб нікого вдома не було, щоб мене ніхто не чіпав. Мені з головою вистачає одного такого дня, щоб прийти до тями. Навіть якщо я побуду вдома 10 -12 годин, у мене проходять усі образи, втома, поганий настрій. Все йде кудись. Це мій улюблений спосіб проведення часу.

- Чи любите Ви читати і якій літературі віддаєте перевагу?

-  Та останнім часом багато читаю на вихідних і так, щодня якась книга лежить у мене в кріслі.

Останні дві книги, які я читаю, це про Фріду Кало, мене зацікавило її життя, цей її дивний, божевільний роман, захотілося це прочитати, а потім і намалювати, і відомий світовий бестселер "Їсти, любити, молитися" Елізабет Гілберт.

- Ви дивитеся телевізор?

- Ні, телевізор не люблю і не дивлюся.

- Ви любите подорожувати?

- Начебто люблю, але їжджу рідко, як правило, на три дні, і хочу скоріше повернутися додому.

- Є на світі такі місця, де Вам хочеться бувати знову і знову?

- Є. Це Париж.

- Чим Вас так приваблює Париж?

- Він вабить мене якоюсь легкістю буття. Мене ваблять дивно одягнені діти, собачки в пальтечках, молоді люди, які насвистують на ходу, сміються. Мене приваблює якась відчайдушність і легкість у ставленні до життя, до світу. Мені подобається нереальна краса архітектури і в той же час якась неприбраність.

- Куди Ви ходите в Парижі?

- Я не ходжу ні в театри, ні в музеї, у них я вже побувала під час перших візитів. Я просто люблю бродити вулицями з ранку до вечора, не люблю - по магазинах. Хоча біля вулиці Монторгей є чотири маленькі магазини одягу, які я люблю. У такі великі як Лафаєт я навіть боюся заходити, тому що там величезна кількість туристів і гори речей. Я просто блукаю вулицями. Обожнюю ринки, люблю ходити по них, фотографувати. Я обожнюю запахи ринків і булочних. Люблю дивитися на лотки з  рибою, на гори креветок, зелені, на ковбаси, що смажаться, на дітей, які снують під прилавками. Я насолоджуюся повітрям Парижа.

- Розкажіть про свій творчий процес. Як народжуються Ваші картини? Я бачила ескізи, вони абсолютно чудові.  Ви робите їх, коли щось спадає на думку чи безпосередньо перед роботою над картиною?

- У мене є блокнот, у який я записую картини, які я придумую. Але не на всі картини я роблю ескіз. Деякі  я просто записую словами. Загалом, я працюю без ескізів.

- Ви носите блокнот із собою і робите записи на ходу?

- Ні, він у мене вдома. Я замальовую увечері те, що мені сьогодні прийшло в голову. І не завжди доношу до вечора нові ідеї. Іноді прибігаю додому і кажу, що сьогодні я придумала три класні роботи, дві записую, а третю не можу пригадати, ну просто хоч сядь і плач. Не донесла. Це трішки неправильно, але я правильно й не  хочу.

- Ви займаєтеся колекціонуванням?

 - Ні. Але я тягну в дім старих іграшкових ведмедиків. Це не колекціонування, це просто пристрасть. Не можу перед цим встояти.

- Де Ви їх купуєте?

- На блошиних ринках.

- Ви не привозите сувеніри з поїздок?

- Я не люблю сувенірну продукцію, ніколи не купую. Не люблю, коли в домі бовтається цей непотріб.

- Наскільки великий у Вас гардероб?

- Раніше у мене була зовсім маленька шафка. Останнім часом гардероб розрісся. У мене з`явилися сукні, які я не можу нікому віддати. Я ношу їх по 5 - 6 років і не можу з ними розлучитися. Тому у мене зараз штук 10 зимових суконь і 10 літніх. Загалом, весь гардероб складається з суконь.

- Як Ви можете охарактеризувати свій стиль в одязі?

- Напевно, він у мене жіночо-дитячий. Останні три роки я люблю й ношу тільки сукні.

- А який стиль інтер`єру вам подобається?

- Коли все пофарбовано в білий колір із сірим відтінком. Мені подобається біле і якась пошарпаність, потертість, із тріщинками, з потертими кутами.

- Ви прикрашаєте свій будинок власними картинами?

 - Так, у мене вдома є мої роботи. Але їх одиниці. Це "Рожевий зефір", "Я щасливчик", "Пиріжок", "Саша Пушкін".

- Творчість яких сучасних і старих художників Вам подобається?

- Про сучасних навіть не знаю що сказати. А зі старих це Рембрандт і Ганс Гольбейн старший і молодший.

- Ви  свого часу пережили важкі часи безславності, безгрішшя. Чому вони Вас навчили?

-  Всьому: не опускати руки, багато працювати, цінувати те, що є,  цінувати тих, хто поряд, радіти успіхам, не сумувати, прощати, боротися, шукати і не здаватися. Кожна людина стає такою, якою вона є завдяки тому, що пройшла в житті. .

- Що, на Вашу думку, потрібно для успіху?

- Напевно, здатність забігу на довгі дистанції. Тому що можна сьогодні  вистрибнути з якимсь одним проектом, а завтра відчути себе крутим, забутися, втратити пильність. Крім того, працездатність і старанність. У нашій країні дуже багато людей тільки й чекають вихідних. Я часто слухаю радіо в машині і  там  у четвер вітають усіх із тим, що завтра останній робочий день, у п`ятницю вітають з тим, що сьогодні останній робочий день. Здрастуйте субота, здрастуйте пиво! Але ніхто не пропагує любов до своєї роботи. Тому, напевно, в нашій країні легко стати успішним і відомим просто, якщо ти любиш свою роботу і докладаєш для цього зусилля не тільки з 10 до 18, проклинаючи шефа, ненавидячи роботу, цілий день сидячи в інтернеті і тішачись, що скоро прийде п`ятниця. Якщо ти хоч трохи більше цього, то в нашій країні ти можеш стати дуже відомим і багатим. Працьовитість - це єдиний шлях до успіху.

- Ваш чоловік теж художник за освітою. Але він усього себе присвятив Вашій творчості...

- По суті, так.

- Ваш творчий успіх не порушив гармонію у родині?

- У сім`ї я ніколи не була як художник  і Діма теж. Він мій перший друг, він турбота, він мама, тато, він любов, він для мене все. Тому ніколи не було такого, щоб ми доводили один одному, що я художник, а ти не художник.

Напевно у якійсь момент ми домовилися, що так кожному з нас зручно, комфортно. І так ми завжди по життю домовлялися, щоб ніхто нікому не заважав, а тільки придумували як один одному допомагати, щоб йому було зручно на своєму місці, а мені на своєму.

- Вам вдається зараз приділяти достатньо уваги чоловікові й дитині?

 - Так, я думаю, що приділяю їм достатньо часу.  Годую їх я: продукти всі на мені, я сама готую. Я дуже це люблю.

- Яка кухня Вам подобається?

- Мені подобається дитяча кухня. Гречана каша з вершковим маслом, з соусом песто з імбирем, соєвим соусом, салати, редиска зі сметаною, капуста зі сметаною. 

- Вашій дочці зараз уже 16 років. У Вас були труднощі з її вихованням?

- Ні, у мене не було з нею складного віку, за що я їй дуже вдячна.  Напевно він був і я помічала якісь моменти, але я прагнула не поводитися так, як поводилася моя мама зі мною в цьому віці. І я думаю, що завдяки моєму терпінню цей важкий вік вийшов непомітним. Я бачила, але не хотіла лізти на рожен, йти на з`ясування стосунків, витягування інформації, не залазила їй в душу, не прагнула її чомусь навчити. Просто я пам`ятала, як я ображалася в 14 років. І я робила все навпаки. І я зрозуміла, що взагалі я ще й непогана мама.

- Ваша дочка теж малює?

- Вона малює тільки тому, що готується до вступних іспитів. Вона хоче піти вчитися на дизайн і технологію одягу. Я не схвалюю, але підтримую. Я вважаю, що дизайнерів зараз дуже багато, але я підтримую, тому що розумію: у неї своє життя.  

- Як Ви проводите час із сім`єю?

- Я печу їм всілякі смаколики, кожного виціловую, жартую. Мені просто подобається бути поряд із сім`єю, разом проводити час.

- Як постачальник щастя №1, Ви можете сформулювати в чому воно полягає?

-  Зараз почну говорити банальності, що щастя для кожного своє. Для мене це три складові: Діма, гроші й робота.

- Що дають Вам гроші, чим вони Вас приваблюють?

-  Мені потрібні гроші для радості. Вони приваблюють мене тим, що я, наприклад, можу здійснити мрію Діми. Він мріяв про те, щоб вставати вранці і в трусах йти в сад поливати квіти. Він завжди говорив: колись у старості я зможу це робити. А мені хотілося, щоб ця його мрія здійснилася не в старості, а набагато раніше, зараз.

- І Ви здійснили його мрію? У вас є будинок із садом і він це робить уранці?

- Так.

Розмовляла Ольга Фіщук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter