Гуманісти-2: Скрипка заматюкався по-Подерв’янськи

“По телевізору – смішне і водночас трагічне кіно. Ні, не Кустуріца – засідання Верховної Ради...” “Ніч іскриться і вспихуєт, як большой фонтан. І душа моя – іскрящійся фонтан”…

“По телевізору – смішне і водночас трагічне кіно. Ні, не Кустуріца – засідання Верховної Ради...” “Ніч іскриться і вспихуєт, як большой фонтан. І душа моя – іскрящійся фонтан”…

Якщо вам до вподоби співи Олега Скрипки чи/та п’єси Леся Подерв’янського, то ви просто мали бути днями у Crystal Hall на їхньому спільному творчому вечорі “Гуманісти-2”…

Власне, “Гуманісти-2” – це продовження розпочатої більше десяти років тому спільної праці Подерв’янського та Скрипки – такі собі творчі посиденьки з роздумами над сучасною дійсністю і музичними паузами. Чи десять років прихильники чекали продовження, чи просто за десять років і музикант, і писбменник стали ще популярнішими, бо кількість відвідувачів була неймовірною. В Америці під час Великої депресії у людей з’явився потяг до культури, тож, можливо, зараз саме ті часи в Україні, коли ми нічого не отримуємо, крім політичних “ін’єкцій”, і просто прагнемо до чогось земного і аполітичного.

Подерв`янський рве на собі тільняшку

Щоправда, аполітичним Подерв’янського назвати важко – хай не напряму, але в текстах зустрічаються відсили до українського буття політичного:

“По телевізору – смішне і водночас трагічне кіно. Ні, не Кустуріца – засідання Верховної Ради...”

Цитував автор і найгостріші перли наших депутатів, типу:

“А половина депутатів, що тут – з тюрми, а по іншій половині – тюрма плаче”.

“Ніч іскриться і вспихуєт, як большой фонтан. І душа моя – іскрящійся фонтан”.

До того ж, вистава “Гуманісти-2” ознаменувалася виходом у світ компакт-диску з записом музично-літературних експромтів Скрипки та Подерв’янського. Для останніх – це маркетинг, а для прихильників – можливість слухати улюблені моменти знову й знову.

І, звісно, як же Подерв’янський без гарного українського матюка? Тут він матюк контекстуальний і його радше назвати поривом душі, аніж чимось безкультурним і непристойним. А більшість фраз узагалі афористичні:

“Шо тіатр, шо гестапо – один х**”

“У Ніцше написано: “Не бздо в каністру”.

Одним словом, у письменника реальний талант з чогось вульгарного створити по-справжньому іронічні, а в дечому навіть філософські речі. Чого варта лише “Казка про рєпку”, де два дослідники приїжджають вивчати кал звичайного селянина, собака носить костюм, а кіт про мишей каже: “З ними треба поводитись так, як хочеш, щоб вони поводились з тобою”. Твори Подерв’янського – це джерело епатажних персонажів, у більшості своїй абсурдних, але прекрасних у своїх діалогах.

–Ну от смотрітє, от ви говорітє, шо Валька некрасіва, а лєбєдь красівий?

– Красівий.

– Oт давайте, шоб у вас була така шия, як у лєбєдя, отакі лапи красні і пір’я кругом, тоже красіво, а? Шо мовчите, скуштували х**? Так і остальноє: лєбєдь красівий, як лєбєдь, а обізяна, как обізяна. Хулі не ясно? ”.

Разом з тим, крутити носом через нецензурну лексику важко – радше сміятися, або тихенько занотовувати афоризми. І справа не лише в контексті, але й в тому, як Подерв’янський читає свої тексти, вміло змінюючи голос, імітуючи величезну кількість персонажів. Творчість письменника можна характеризувати його ж власним висловом:

“...скаральні заклинання та містичні побажання здебільшого непристойного змісту...”.

Слава Подерв’янскього завдяки його гострим творінням останнім часом лише кріпне, а Скрипку взагалі можна вважати зіркою міжнародного масштабу – з того, як яро підспівували його пісням росіяни та білоруси, зрозуміло, що чули вони цю музику не вперше. Що вже тоді говорити про українців, котрим у натовпі навіть вдавалось витанцьовувати під хіти та переспівки музиканта?

Заголом як проект “Гуманісти” – надзвичайно вдала ідея. Вистава включає в себе одночасно і читання, і співи, що наштовхує на думку про деяку універсальність вечора – про поєднання двух аудторій: слухацької та читацької. Хочеться лишень, щоб “Гуманісти-3” з’явилися не через 10 років, а максимум через рік, та й щоб кілька нових п’єс Подерв’янського вийшло до того часу, а Скрипка заспівав музичну адаптацію творів письменника. І тоді – гайда по Україні та діаспорою за кордоном.

Згодом зачитали і по ролях – Скрипка заматюкався по-Подерв’янському, Подерев’янський заспівав пісень Скрипки і навіть затанцював під них. Кортше, усі залишились задоволеними. А тим, кому розваг виявилось мало, завітали ще й на етно-вечірку Олега Скрипки, де той заграв українських пісень у клубній обробці.

Катерина Зінов’єва

Фото УНІАН

УНІАН в Google News