Їжа у "заручниках". Хто заробляє, а хто втрачає через блокаду портів

Понад місяць українські порти перебувають майже в повній блокаді. Але вперше з такою ж проблемою зіштовхнулася й росіяни. УНІАН з’ясував, як Україна й РФ адаптуються до нових реалій, які треті країни на цьому зароблять, а хто несе найбільші втрати.

22 липня 2026 року РФ домоглася майже повної блокади українських портів Великої Одеси. Але й Україна заблокувала всі азовські російськи порти, а головне – зупинено порт Новоросійськ на Чорному морі, який є ключовим як для експорту нафтопродуктів й аграрки.

Хто до такої ситуації адаптувався краще – Україна чи РФ? А ще – які країни зароблять на тому, що захоплять українську й російську нішу ринку, а які, навпаки, будуть найбільше потерпати? Експерти все це пояснили для УНІАН.

Не "другий 2022-й"

Очевидним є порівняння поточної ситуації із заблокованими українськими портами з подіями 2022 року, коли Кремль вперше виконав цю "вправу". Але тепер все по-іншому. Хоча б тому, що й російські порти, вперше з часів Другої світової, опинилися у блокаді.

Але хто адаптується до нових реалій краще – ми чи ворог?

Максим Гопка, керівник аналітичного відділу Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) вважає, що українці адаптувалися краще, адже готувалися до цього заздалегідь.

"Україна поки виглядає значно краще підготовленою. Ми вже двічі проходили цей сценарій – у 2022 році та після припинення зернової угоди у 2023-му. Тому зараз не будуємо систему з нуля, а повторно розгортаємо вже відпрацьовані маршрути через Дунай, Румунію, Молдову та західні залізничні переходи. Це добре видно по темпах: передача зернових вагонів через західний кордон у серпні зросла у 2,3 раза, а перевезення зерна залізницею в напрямку Ізмаїла – майже у 12 разів проти липня, - розповідає він. – Ще швидше адаптується продукція переробки: за перші 18 днів серпня залізницею було експортовано 71,9 тис. тонн рослинної олії – вже на 19% більше, ніж за весь липень. 77% пішло через західний кордон".

У росіян з перекроюванням логістики ситуація не клеїться, бо вони вважали свої порти недоторканими. З слів експерта, понад 95% зернової експортної потужності Азово-Чорноморського басейну недоступно для РФ, а три основні термінали Новоросійська разом забезпечували близько 25 млн тонн експорту зерна.

"РФ виявилася значно сильніше прив'язаною до своєї південної портової системи. Азов, Тамань і насамперед Новоросійськ десятиліттями були ядром російського зернового експорту в Чорному/Азовському морях, - уточнює експерт. – Росія зараз намагається перекидати потоки на Балтику, Каспій, Далекий Схід і сухопутні напрямки. Місцевий уряд уже почав розширювати субсидування залізничного перевезення агропродукції до альтернативних портів. Водночас, Україна масштабує вже створену резервну систему, а РФ лише починає її екстрено перебудовувати".

А ось Денис Марчук, заступник голови Всеукраїнської агарної ради (ВАР), звертає увагу на те, що Україна готова у моменті краще, але РФ має перевагу у вигляді альтернативних портів та безперешкодної сухопутної логістики до споживачів аграрної продукції в Азії.

"У них є Балтійське море, у них є сполучення залізницею між РФ і Китаєм, куди вони частково перекидають вантажі. Але Росії теж нелегко. Втрати їх теж обраховуються мільярдами. Тому вони вже починають говорити про закупівлю, можливо, через державні гарантії зерна в аграріїв, вже починають думати, що робити з компаніями, які можуть "збунтуватися" тощо", - каже експерт ВАР.

Але це не означає, що РФ пройде цю кризу легко. Бо якщо вдалося закрити одні порти, то зайдеться рішення і на інші.

"Збройні сили України зробили дуже гарний акцент на тому, що обмежили рух Чорним і Азовським морем. Тепер наше завдання – обмежити рух і Балтійським морем, щоб ситуація ще більше загострилась для РФ. Це дасть можливість "перевернути" проблематику на більш високий рівень. Тому що якби тільки Україна не могла експортувати аграрку, при всій нашій повазі до того, що ми робимо і виробляємо, це світ компенсував би. А от коли не може Росія і Україна одночасно – отам уже виникає велика проблема для світу", - додає пан Марчук, вказуючи на те, що саме блокада Балтики змусить Кремль домовлятися.

А ось щодо ситуації з українським транзитом, Денис Марчук вказує на значні складнощі, попри всю підготовку.

Складні українські альтернативи

Попри всю підготовку, повністю перенаправити такі обсяги вантажів, як кажуть УНІАН фахівці, неможливо. Через це у аграріїв "оптимізму дуже мало", за свідченнями Дениса Марчука.

"Ніяких надзвичайних можливостей з розширенням вивезення продукції, на жаль, в нас немає, попри підготовку, хоча ми дійсно до кінця серпня трошки більше мільйона тонн бобових, зернових і олійних культур вивезли. Але навіть у липні ця цифра сягала понад 2,5 мільйона тонн. Ми дуже сильно відстаємо, - жаліється аграрний експерт. – А вже кампанія збору нового врожаю йде, і вже 58% від запланованих площ зібрано. По зернових культурах, бобових і олійних вже порядка 36 мільйонів тонн зібрано. Нам зараз їх теж відвантажувати потрібно, бо аграрії  забивають свої зберігальні системи зерновими. А на підході - кукурудза й соняшник. І питання, де їх розміщувати".

Надлишок аграрної продукції, на тлі зростаючого дефіциту площ для зберігання, штовхають внутрішні ціни вниз, що дуже б’є по прибутках аграріїв, і, власне, через це вони й вимушені притримувати продукцію, щоб не вийти собі у збиток.

"Це тисне на ціни всередині країни, які й так зараз є вже дуже низькими: в середньому 5–6 тисяч гривень за тонну збіжжя – це те, що ми маємо на сьогоднішні. У той самий час у Європі (наприклад, у Польщі й Румунії) ціни зростають. Тобто місяць блокади пройшов, і Європа та світ починають відчувати нестачу продовольства. Для прикладу, тонна пшениці зараз у портах Польщі сягає 11 тисяч гривень", - вказує пан Марчук на те, що внутрішні українські ціни на пшеницю вже вдвічі нижчі, ніж європейські.

Додає проблем й те, що європейська логістика вже перенавантажена і без української аграрки. Бо там теж на піках збір власних врожаїв.

"Зараз нам важче, ніж було у 2022-му році. Бо, коли тоді навесні почали працювати "коридори солідарності", і румуни, і поляки через свої порти вже власну продукцію відвантажили. Термінали були вільніші. Це надавало українській продукції можливість вільно туди заходити. Зараз же термінали перевантажені що у Польщі, що у Румунії", - акцентує Денис Марчук.

Причому це стосується не лише морських портів, але й Дунайських, які до того ще й обміліли. УНІАН вже повідомляв, що наприкінці серпня лише на Сулинському каналі на Дунаї була черга з 70 суден, які чекають на доступ до українських портів, щоб завантажити зерно. Причина – перевізники конкурують між собою через необхідність вивозити й інші вантажі.

"Зараз черги стоять до портів в Ізмаїлі і Рені, і плюс баржі заповнені десь на 40–60% через обміління Дунаю. Відповідно, це створює додаткові витрати на логістику: вартість її вже зросла до приблизно 50 доларів за тонну, і це порівнюючи з морем, коли це коштувало 12 доларів, виходить дуже дорого. Але чекаємо, що до жовтня умови покращаться і вода підніметься, що дозволить більше навантажувати баржі й прискорить вивантаження врожаю", - додає представник ВАР.

Така ситуація загалом є "дуже негативною" для фермерів. А тому вони сподіваються на підтримку влади та військове (через посилення ППО) або дипломатичне вирішення проблеми принаймні у найближчі 6 місяців. 

"Всі, хто може – зберігають врожаї і намагаються якось диверсифікуватися, бо внутрішня ціна на сьогодні неприйнятна. Побачимо, як буде складатися далі ситуація, які будуть ціни, що будуть пропонувати трейдери. Можливо все-таки якось вдасться допомогти дипломатії або вдасться посилити ППО, про що каже президент. Плюс на днях він заявив, що подекуди по 3–4 судна все ж заходять у наші порти. Це, звичайно, "ні про що", але якийсь рух відбувається. Усі в очікуванні, усі вірять і хочуть, щоб все якось запрацювало. Але песимістичний сценарій – пів року море не буде рухатися", - прогнозує Денис Марчук.

Дипломатія дійсно важлива, адже деякі наші західні партнери не поспішають допомагати нам з вивозом врожаїв – бо є нашими прямими конкурентами і їх ця ситуація цілком влаштовує.

Різні країни – різне ставлення

Вже навіть західні ЗМІ пишуть, що найбільшим "каменем спотикання" для українського аграрного транзиту є зараз Польща. А від спроможності України відправляти на світовий ринок збіжжя й іншу продукцію залежить світова продовольча безпека.

"Що стосується польської сторони, тут більше політична складова відіграє роль, тому що у них через рік вибори до Сейму. Ця права тематика захисту національного товаровиробника дала свій результат на президентських виборах два роки тому. І, на жаль, це набирає популярності і обертів зараз. Скоріш за все, так буде до виборів до Сейму", - розводить руками Денис Марчук.

Попри це, він каже і про наявність діалогу з поляками – хай він і складний, але, все ж, наявний.

"Тим не менш, наш діалог з Польщею продовжується на рівні урядовців. Ми говоримо про можливість розширення експорту залізницею і автомобілями, тому що у нас сьогодні можливості 200–300 тисяч тонн. Але їх можна збільшити до 600 тисяч тонн і більше – можна було б зробити спільні митні пункти перетину, які працювали б 24/7, прискорити можливості перегляду на митниці, в тому числі за рахунок швидкої видачі ветеринарних чи санітарних сертифікатів, щоб вони не дублювалися і не стояли в українській митниці, потім в польській, а зробити єдине вікно", - каже експерт, але додає, що поляки не дуже поспішають з цими рішеннями.  

Щодо інших країн – ситуація дуже різна. Так, останніми на момент написання статті протести на кордоні були не у згаданій Польщі, яка вважається "складною" для нас, а у відносно тихій у цьому плані Молдові. 

"Молдова це невеликий експортер і її важко назвати нам конкурентом.  Але чому там "зорі палають"? Тому що хтось у цьому зацікавлений. Європейські фермери у таких моментах (словаки, болгари, угорці, поляки тощо) завжди виставляли "прайс" для Європейської комісії на субсидії та фінансову допомогу. Плюс, задля політичного нагнітання в себе у країнах. Думаю, тут було так само. Виступи у Молдові – це якийсь власний перформанс, спрямований на те, щоб якимось чином європейці їм компенсували збільшення українського транзиту", - вважає Денис Марчук, вказуючи, що загалом ці виступи не були для нас критичними.

Але попри це, влада Молдови цілком конструктивна, як і румунська – це для нас фактично один транзитний напрям. Проте згадане перевантаження логістики змушує румун обирати, яким вантажам надавати пріоритет – і вони обирають не українські, а власні вантажі.

Тим не менш, в усіх згаданих країнах, попри певне політичне "тертя", наш транзит повільно зростає – в усіх, крім Угорщини. Але й там з об’єктивних причин – бо дуже зросла вартість пального.

"В Угорщині невеликі обсяги транзиту – все разом доходить до 200 тисяч тонн. Тут проявляється проблема саме автомобільної логістики, бо вона дуже дорога. В кращому випадку ти можеш везти олію, шрот, ріпак, які мають більшу ціну – відповідно, можуть компенсувати тобі логістику автомобілем", - пояснює "математику" автомобільної логістики пан Марчук.

Пан Марчук робить висновок, що наразі європейська логістика хоч суходолом, хоч річками перебуває під значним тиском обставин. Тому, "навіть якщо ми щось вигадаємо нове", то все одно не зможемо вийти "хоча б на 70%" від того, що нам вдавалося експортувати морем – максимум, буде 50% від загальних транзитних потреб України (біля 2,5 мільйона тонн продукції на місяць).

Тим часом, Максим Гопка, керівник аналітичного відділу УКАБ, зберігає більше оптимізму. Зокрема, він зазначає, що "політичні заяви та протести поки не зупинили український транзит".

"Навпаки, транзит поступово зростає. За перші 18 днів серпня середньодобова передача зернових вагонів через західні переходи збільшилася у 2,3 раза – з 71 до 161 вагона на добу. Найбільший приріст дала Румунія – до 49 вагонів на добу. Польща приймає близько 48 вагонів, Словаччина – 35. Лише угорський напрямок скоротився", - аргументує він свою думку.

Наші сусіди поводяться дуже по-різному щодо України у цей скрутний час, бо відчувають до нас конкуренцію.

"Польща залишається найбільш політично чутливим маршрутом. Варшава дозволяє транзит, але наполягає на повному контролі та досить обережно говорить про його подальше збільшення. Румунія виглядає значно більш передбачуваним партнером – вона нарощує прийом українських вантажів, забезпечує вихід через порт Констанцу та працює над збільшенням пропускної спроможності дунайського маршруту, - розповідає експерт УКАБ. – Паралельно Україна та Молдова опрацьовують додатковий залізничний коридор через Молдову до Румунії. Польща, Словаччина чи Угорщина більше захищають власні внутрішні ринки. Румунія частково може виступати нам конкурентом, але водночас є критично важливим транзитним партнером".

Пан Гопка визнає, що певні вигоди від блокади одночасно українських і російських портів наші західні сусіди все ж отримали, але головні "бенефіціари" знаходяться не тут, а на іншому континенті. Так само, втім, як і головні постраждалі (крім нас). 

Хто втратив, а хто заробив на кризі

Максим Гопка з УКАБ вказує, що найбільшу вигоду від цієї ситуації перехоплюють Бразилія, США, Аргентина та Австралія. Конкретний "бенефіціар" залежить від типу продукції.

"На ринку кукурудзи це, насамперед, Бразилія та США, куди вже переорієнтовуються частина європейських покупців українського зерна. На ринку пшениці додатковий попит отримують Аргентина та Австралія. Перевагою можуть стати не лише додаткові обсяги поставок, а й вищі ціни через скорочення чорноморської пропозиції, - пояснює він. – Нинішня криза поступово переміщує частину чорноморського ринку до Америки та Австралії, а ЄС і Північна Африка змушені або платити більше, або перебудовувати структуру імпорту. Чим довше триватиме блокада, тим складніше Україні та РФ буде повернути ці ринки після відновлення нормальної логістики".

З його слів, серед найбільш вразливих є якраз країни ЄС, де блокада українського експорту збіглася з масштабною посухою та різким погіршенням перспектив урожаю кукурудзи. Європі потрібно більше імпортного кормового зерна саме тоді, коли один із найближчих постачальників фактично "випав" із ринку.

Втім, найбільші постраждалі - за межами Європи.

"Особливо показовий Єгипет. У першій половині 2026 року понад 82% його імпортної пшениці надходило з України та РФ, тому заміщувати ці обсяги доводиться дорожчою продукцією з інших регіонів. Єгипет переорієнтується одразу на Україну, щойно обсяги експорту будуть збільшуватися, - продовжує він. – Варто зауважити, що Індія в серпні зняла чотирирічну заборону на експорт пшениці. Таким чином уряд дозволив під час чорноморської кризи експорт твердих сортів, а також борошна та інших продуктів. Такі дії також полегшать глобальні поставки до країн-імпортерів".

Але чорноморська криза не обмежується зерном. Бо є ще соняшникова олія, виробників якої на світовому ринку масштабу України та РФ просто немає.

"Через перебої із соняшниковою олією з України та РФ індійські покупці переходять на соєву: її імпорт у серпні може зрости до 620 тис. тонн, а соняшникової олії - скоротитися приблизно до 180 тис. тонн. Від цього знову виграють насамперед Аргентина та Бразилія", - завершує пан Гопка свою думку.

Денис Марчук згоден з цими тезами, але уточнює щодо "вигодоотримувачів" у Європі.

"Найбільшу вигоду отримають Канада, США, Австралія, Бразилія. Якщо дивитися європейський континент, то це Румунія, Франція, частково Болгарія і Польща. Тобто це ті, хто вже сьогодні може частково замінити експорт зерна, який йшов з Чорного моря на світові ринки. Ціни починають зростати, і, власне, це всіх влаштовує", - уточнює він.

Власне, різна динаміка цін і відрізняє поточну ситуацію від попередніх "блокад", які була у 2022 та 2023 роках.

"Зараз не 2022 рік, коли ціни на зерно були нижчими. Навпаки – ціни зараз високі. Чому, наприклад, поляки в 2023-му такі категоричні стали? Тому що тоді пішов приріст пропозиції, море в нас запрацювало, і світова ціна опустилася. І поляки почали кричати "Ой, Боже, що сталося! А це Україна експорт відновила!", і в нас тоді почалися блокування кордону. Тобто їм вигідно, коли в Україні  проблеми", - вказує представник ВАР на проблему конкуренції на цьому ринку.

Втім, саме завдяки високим цінам зараз обходиться без блокування кордону з боку Польщі, адже польських фермерів ситуація влаштовує. А кого ситуація не влаштовує, так це імпортерів у Азії та Африці.

"Крім нас, дійсно, постраждають країни Азії, Африки і Близького Сходу. Тобто ті, куди ми найбільше експортували, де живе небагате населення і де уряди не мають фінансової можливості робити великі запаси. Вже пройшов місяць блокади, і їм час якось поповнювати запаси. Але цього не відбувається. І тому Африка (передусім це Єгипет) вже навіть частково піднімає ціну закупівельну – плюс 10 доларів за місяць. Але на ринку продукції поки більше не стає. Так само й у Азії - ціна за продовольчу пшеницю вже більше 300 доларів за тонну. Попит зростає через відсутність українського і російського продовольства", - додає експерт щодо цінової динаміки.

Для порівняння, українська й російська пшениця до блокади коштувала азійським покупцям 260-280 доларів за тонну (вже з доставкою).

Про "бенефіціарів" та постраждалих казав й міністр аграрної політики Тарас Висоцький, який, відповідаючи на питання УНІАН, зауважив, що певну вигоду отримає згадана раніше Австралія, а серед постраждалих може опинитися Єгипет та інші країни Азії й Африки. Причина – все ті ж ціни, по яких посадовець має власні оцінки – "плюс 50-60 доларів на тонні".

При цьому він звертає увагу, що зараз неможливий вивіз українського зерна під виглядом румунського або польського, що є прихованим реекспортом і чого дуже бояться, власне, західні фермери. 

"Це було досить чітко врегульовано в 2023-му році. На сьогодні немає по жодній з країн-сусідів зміни походження. На експорт йде румунське зерно. Дійсно, в Румунії, Молдові, на півдні України цього року були сприятливі погодні умови і врожай більший, ніж середній. І відповідно в румунських фермерів більша спроможність експортувати", – уточнює пан Висоцький, коментуючи, чому одразу після блокади українських портів зріс румунський експорт.

При цьому він запевняє, що це тимчасова ситуація, бо сусідні країни просто не виробляють стільки ж зерна, скільки й Україна, а тому нашу нішу не займуть.

"З поверненням, хоч і часовим відтермінуванням українського експорту, вони знову займуть свою нішу. Просто розподіл по року зміниться", - зауважив посадовець.

Таким чином, поточна криза зачіпає не лише Україну та РФ, але й споживачів та інших постачальників. Щоправда, іншим постачальникам це на руку (звісно, якщо в них самих є вільні великі обсяги продукції на експорт та логістична спроможність до цього).

Україна у односторонньому порядку не піде на відкриття російських портів – не для того їх закривали. Тому дійсно єдиним умовно швидким рішенням є дипломатія. А це вже буде залежати від того, яких збитків понесе Кремль. Бо, як показує досвід, Путін робить "жести доброї волі" лише під тиском.

УНІАН в Google News