Південний потік - Nabuccо: що більше «точить» українську трубу?

"Південний потік". Nabuccо. Українська ГТС. Спільне підприємство Газпрому і Нафтогазу. Що відбувається на газовому фронті...

Газова тема, яка в останні роки тісно переплетена з великою політикою, не перестає лідирувати в списку ТОР-новин. Особливий інтерес до неї розпалюють всілякі інтриги, в тому числі, методом підливання мастила у вогонь зацікавленими сторонами. Наприклад, висловлювання єврокомісара з питань енергетики Гюнтера Еттінгера, який нібито заявив, що ЄС втратив будь-який інтерес до української ГТС. Представник комісара Марлін Холцнер пізніше спростувала інформацію, зазначивши, що єврочиновника просто «невірно зрозуміли». Але «казус» викликав неоднозначну реакцію в Україні. Ряд експертів нагадали, що Брюссель офіційно не відмовлявся від підписаних з нами енергетичних проектів. Інші ж стверджували, що Євросоюз фактично поставив хрест на своїй допомозі з модернізації української труби, підштовхуючи таким чином Україну до якнайшвидшого створення СП з Газпромом. Правильно піднесли суспільству заяву єврокомісара чи ні, але, як кажуть, диму без вогню не буває. І хоча наша влада поспішила заспокоїти громадян, що не все так погано на європейському напрямку співпраці, але стан «здоров'я» вітчизняної газотранспортної системи, яка є одним з головних показників працездатності Україні, продовжує залишатися важким. Варто розібратися, чиї ж дії шкодять нашому здоров'ю більше – Росії чи Євросоюзу?..

Південний потік – Nabuccо, Путін – ЄС

У заяві Гюнтера Еттінгера згадувалися «Південний потік» і газопровід Nabuccо. Нас лякають як одним, так і іншим. Перший справді є загрозою номер один. Його реалізацією займається Газпром. Передбачається, що трубопровід, за допомогою якого в Європу буде надходити до 63 мільярдів кубометрів російського газу, почне постачання в кінці 2015 року, причому в обхід України. Його морську ділянку планується прокласти по дну Чорного моря від компресорної станції «Російський» на російському узбережжі до узбережжя Болгарії. Загальна протяжність складе близько 900 кілометрів, максимальна глибина – більше двох кілометрів. Продуктивність морської ділянки "Південного потоку" становитиме майже 63 млрд. куб. м на рік. Для реалізації сухопутної частини проекту з Болгарією, Сербією, Угорщиною, Грецією, Словенією, Хорватією та Австрією росіяни вже підписали міжурядові угоди.

На «злочинний план» сусідки влада очі не закриває. Принаймні, робить такий вигляд і не один рік. Президент України Віктор Янукович вважає, що будівництво Росією газопроводу «Південний потік» ведеться з метою впливу на українське керівництво. «Ми ведемо дуже непрості переговори, запропонувавши проект модернізації української газотранспортної системи замість будівництва "Південного потоку". Це неприємне питання для Росії, і воно неприємне для України з точки зору того, що нам це дуже невигідно, щоби будь-які обсяги газу йшли в обхід нашої території. Ми повинні створити всі умови, надати всі гарантії – і технічні, і політичні - і Росії, і Європейському Союзу, що Україна надійний транзитер», - сказав Президент, додавши, що Україна в цьому процесі намагається бути переконливою. При цьому В. Янукович вважає, що якщо «Росія і Європейський Союз погодяться на український варіант модернізації української ГТС, «Південний потік» відпаде сам по собі».

Але поки Газпром заявляє, що запуск проекту відбудеться раніше запланованого. І відмовлятися від нього РФ не збирається, про що неодноразово заявляла. Незважаючи на всі «зусилля» нашої влади, Росія, знаючи себе кохану, чудово розуміє, що при зміні керівництва України доведеться домовлятися заново, що не позбавлено ризиків. Причому не зрозуміло, чому «вірного друга» бентежить ротація у верхніх ешелонах української влади – якщо політика добросусідства дійсно обрана як орієнтир у відносинах з Україною, то вона повинна бути послідовною та прозорою, а не переходити в розряд тиску для задоволення власних амбіцій. На ділі росіяни вельми поспішають з «Південним потоком» для зміцнення своїх газових позицій у Європі, які останнім часом не припиняють слабнути. При цьому північна сусідка абстрагується від таких її ж тез, як «віковічна дружба слов'янських народів», «відновлення втрачених українсько-російських відносин» та іншої на сьогодні «актуальної» для неї ж нісенітниці.

Головного конкурента «Південного потоку» - газопровід Nabuccо - Росія називає безперспективним і безсировинним. ЄС доводить зворотне, розуміючи, що даний проект – диверсифікація поставок газу до Європи з Каспійського басейну в обхід Росії. Він оцінюється в 7,9 млрд. дол. і передбачає транспортування блакитного палива до європейських країн через Азербайджан, Грузію, Туреччину, Болгарію, Угорщину, Румунію і Австрію. Він стане продовженням вже побудованого газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзурум і розрахований на щорічне транспортування 31 млрд. кубометрів газу, яке планується розпочати в 2014-му.

Що стосується сировини, то і з нею начебто все виходить. Азербайджан готовий у найближчі п'ять-вісім років поставляти до 21 мільярда кубометрів природного газу. Туркменістан обіцяв додати 10 мільярдів кубометрів і більше. Цих обсягів вистачить для планового завантаження трубопроводу. Такими угодами закінчилася європейська інспекція країн-партнерів проекту. Спочатку домовленості щодо Nabuccо мали проблематичне забарвлення. І зрозуміло, на Баку і Ашхабад тиснула Росія, боячись втратити монополію на постачання газу в ЄС. Але, як бачимо, все прийшло до логічного завершення. «Це значний прорив. Ця угода підтверджує прямий доступ Європи до газу з Каспійського басейну, дозволяючи, таким чином, реалізувати проект Південного коридору», - заявив президент Єврокомісії Жозе Баррозу.

До речі, Південний коридор передбачає можливість будівництва ряду нових газопроводів, у тому числі, розвиток існуючої інфраструктури в країнах-транзитерах, до яких належить і Україна. Виходить, дії Євросоюзу не настільки небезпечні для України, як іміджевий проект прем'єр-міністра Росії Володимира Путіна «Південний потік».

Втрачені перспективи – принцип української політики

Якщо з «Південним потоком» все зрозуміло, то що ж для України Nabuccо з його каспійським газом? Провідний експерт з енергетичних питань центру Разумкова Сергій Дяченко зазначає, що «для України газ з цього регіону міг би бути альтернативою російському, але за наявності транспортної незалежної інфраструктури. Але оскільки цей газ в Україну можна поставити тільки через Росію, то це питання самостійно, без участі РФ, ми вирішити не зможемо. А якщо домовлятися з Росією, то все буде вирішено з урахуванням її інтересів. Говорити, що Nabuccо нам завдасть певну економічну шкоду, не можна».

За словами експерта, наш інтерес в даному проекті - «Білий потік», важливо хоча б реанімувати обговорення цього питання. А він уже згадувався при діалозі з ЄС як один із пріоритетів.

Ще в 2008 році, будучи прем'єр-міністром України, Юлія Тимошенко запропонувала ЄС реалізувати спільний проект з постачань газу до Європи "Білий потік", який проходив би по території нашої країни і об'єднав Туркменію і Європу. Планувалося, що трубопровід прокладуть з Туркменістану через Каспійське море в Азербайджан, потім у грузинський порт Супса, а далі по дну Чорного моря через Крим у напрямку Європейського союзу. Єврочиновники сприйняли ініціативу з інтересом і обіцяли розглянути можливість його реалізації. Але незабаром українська влада якось знизила зацікавленість в діалозі, а згодом тема і взагалі більше не піднімалася.

«Якщо б ми заявили про більш інтенсивну участь, про наш інтерес до цього проекту... «Білий потік» з точки зору диверсифікації поставок газу забезпечував би більш оптимальну транспортну інфраструктуру. Іншими словами, з невеликим обсягом Nabuccо і паралельною роботою «Білого потоку» можна би було отримати прекрасний результат з диверсифікації. Він би, звичайно, реанімував наші позиції у світі як транзитної держави. Особливо в контексті розмов про обхідні газопроводи. Оскільки ми абсолютно не виявляли щодо даного проекту активності, то в нього зараз нульовий рух. Можливості були», - зазначив С.Дяченко.

З ним багато в чому згоден директор енергетичних програм центру "Номос" Михайло Гончар. За його словами, «Nabuccо» фактично відкритий для інших сторін, крім консорціуму, що займається його реалізацією, але навряд чи ми будемо в ньому корисні. Для України вікно можливостей практично закрите. Ми можемо бути приєднані до Nabuccо як споживач, і лише в тому випадку, якщо буде відповідна гілка від газопроводу до нашої країни. Дійсно, консорціум Nabuccо вітав би будь-який попит на трубопровід, але Україна в контексті всієї передісторії відносин щодо реалізації енергетичних проектів навряд чи має позитивне реноме. В умовах еволюції української влади у бік інших цінностей, ніж ті, які сповідує ЄС, навряд чи Європа захоче бачити в проекті такого учасника. Тобто, ми знаходимося на узбіччі цих процесів».

«Заяви про те, що Nabuccо шкодить Україні, оскільки це – обхідний для нашої країни проект, як і «Південний потік», не більше, ніж пропагандистська вигадка бажаючих створити неадекватний образ європейської політики.

Є ще одна оцінка – Nabuccо нам байдужий, тому що нічого не дає в плані транзиту та диверсифікації поставок газу. Але Nabuccо може зіграти досить позитивну роль, тому що його реалізація звужує нішу для реалізації проектів, подібних «Південному потоку», який дійсно є обхідним щодо України», - підкреслив експерт.

Що стосується розмов про те, що Nabuccо завдає шкоди Україні, оскільки відволікає газові ресурси з центральної Азії, Туркменістану, які нібито могли йти через Україну в ЄС, то, на думку М. Гончара, - це теж спекуляція. «Фактично Україна втратила туркменський транзит. Тому тепер повернення до статусу кво, який існував раніше, не буде. Ситуація змінилася. Туркменістан, навчений гірким досвідом транзиту через Україну, навряд чи захоче наступати на ті ж граблі. Звідси й інтерес Туркменістану до реалізації Nabuccо», - вважає М. Гончар.

Підґрунтя створення СП

Після спілкування з експертами залишається гіркий присмак. Скільки втрачено можливостей для зміцнення позицій і скільки докладено зусиль для завдання шкоди іміджу багатющої європейської країни – України. Причому нас, начебто легенько, ненав’язливо, готують до «рятівного пакту». Як заявляв прем'єр-міністр Микола Азаров, «Росія добудує Південний та Північний потоки, ЄС разом з Азербайджаном і Туркменістаном добудують Набукко і ще одну паралельну гілку, і Україна залишиться в глухому куті. Тоді українська газотранспортна система нікому не буде потрібна. Ось в чому проблема, а не в тому, буде чи не буде українська газотранспортна система приватизована».

М.Азаров підкреслив, що якщо питання про використання української газотранспортної системи не буде вирішене у тристоронньому форматі – між Україною, Росією і ЄС, то в найближчі 2-3 роки наша країна залишиться без цієї системи.

Ось тут і постає питання створення СП. Але не варто тішити себе ілюзією, що спільне підприємство Нафтогазу та Газпрому врятує ситуацію, якщо ЄС не відгукнеться на заклик про допомогу. Та й скільки можна опікати партнера, який відверто гальмує прийняття навіть найелементарнішого рішення.

При цьому позиція російської влади в газовому питанні до неможливого прозора. Нас переконують, що єдиною умовою гарантованого заповнення української труби є спільний російсько-український контроль над ГТС. Тільки в цьому випадку Кремль зможе виключити будь-які транзитні проблеми з Україною. А цього можна досягти лише за допомогою об'єднання газових монополій – Газпрому і Нафтогазу.

М. Азаров раніше відзначав, що Україну для створення СП влаштували б російські активи, що дозволяють без зайвих витрат мати нафту і газ. Правда, при цьому уточнив, що нас поки пропозиції РФ не влаштовують.

«Виникає питання – які активи увійдуть з боку Росії в це спільне підприємство? Якщо це такі активи, які дозволять нам мати газ, нафту, - ми «за». Але якщо це родовища, в які доведеться вкладати величезні ресурси, не зрозуміло, як транспортувати ці ресурси, не зрозуміло, коли ці витрати окупляться, то ми проти», - сказав М. Азаров.

При цьому він підкреслив, що переговори зі створення СП ведуться буквально щотижня. Однак особливого прогресу у них немає. Крім того, М. Азаров відзначив, що в питанні модернізації ГТС за участі Росії та Європейського Союзу дотепер не вдається вийти на те, щоб ЄС гарантував обсяги закупівлі газу в Росії, Росія – обсяги поставок, а Україна – транзит.

У світлі суперництва перших двох фігурантів питання будівництва трубопроводів,  мабуть, очікуваних гарантій не буде. Тобто, підводка під «прозоре» рішення про створення СП зроблена. Ще у вересні 2010 року заступник голови Держдуми РФ, президент Російського газового товариства Валерій Язєв зазначав, що Росія запропонувала для СП між Газпромом і Нафтогазом родовища в Астраханській області і на півострові Ямал в обмін на активи українського монополіста. Так, пропозиція, м'яко кажучи, «приваблива». Мабуть, здешевлення газу нам не дочекатися, як і енергонезалежності...

Нана Чорна (УНІАН)

УНІАН в Google News