З якого рукава і якого саме джокера витягне Табачник?

Упродовж останніх 3 років не було влаштовано на роботу 49 тисяч фахівців, підготовлених відповідно до держзамовлення – на суму в 2,6 мільярда гривень! Служба зайнятості обліковує економістів – у 38 разів більше, ніж потребує ринок...

Освіта щонайменше має подякувати нинішньому керівнику Міністерства освіти за резонанс, яким супроводжуються його діяння. Якби не довжелезний шлейф зі скандалів навколо його бізнес-оборудок і провокацій, ніхто б у медіа не виявляв такого інтересу до реального стану наших освітніх проблем.

Їх вистачало і до Дмитра Табачника. Втім, із його появою ситуація не лише загострилася, але й дійшла краю – недолуге адміністрування, засилля корупційних схем і політизація галузі. «Плюс» маніакальне прагнення підпорядкувати вищу школу електоральним потребам партії влади.

Вища школа як електоральний подразник

Особливу роль серед ініціатив Табачника відіграє проект модернізації управління вищими навчальними закладами. Згідно з планом міністра він має збільшити контроль Міносвіти над ректорами й університетським ресурсами, що гарантує владі відповідні вигоди під час майбутніх парламентських виборів.

І попри те, що досі тисячними мітингами вдавалося захищати галузь від убивчих ініціатив міністра, його бажання облаштувати вищу школу «під себе» із бігом часу лише більшає. Бо вибори «на носі» і хтозна, скільки йому в цьому кріслі лишилося.

А доки народ угадує, з якого рукава і якого саме джокера витягне міністр у вигляді того чи іншого законопроекту – як кота з мішка – варто поставити собі принципове запитання. Якою могла бути вища освіта, якби профільним міністерством не керував Дмитро Табачник, а країною – Віктор Янукович? Або якби в парламенті з’явилася правляча більшість, здатна підтримати проект реформування вищої школи, альтернативний міністерському.

До прикладу, законопроект, підготовлений Фронтом Змін.

 «Як човен назвете – так він і попливе»

Одним із перших викликів, що повстає перед будь-яким нормативним актом, є відповідь на запитання – яку мету переслідує предмет його регулювання?

На жаль, чинне законодавство не визначає мету, що стоїть перед вищою освітою.

Проект ФЗ у меті галузі вбачає «всебічний розвиток особистості, примноження інтелектуального потенціалу нації, підготовка висококваліфікованих працівників для ринку праці».

З одного боку, такий орієнтир відповідає кращим європейським традиціям і потребам українських громадян. З іншого боку, він не лише декларується, але й забезпечується рештою новацій проекту – рівним доступом громадян до безоплатної вищої освіти, незалежним контролем над її якістю, конкурсним підходом до державного замовлення, рівністю університетів різних форм власності, реальним студентським самоврядуванням і дієвою університетською автономією. Не «паперовою», а справжньою – адміністративною, кадровою, академічною, фінансовою і майновою – з правом власності на весь університетський майновий комплекс та інтелектуальний продукт, вироблений власними зусиллями.

Тим часом проект Міносвіти відсилає з цього питання до іншого джерела. Мовляв, мета освіти визначена Законом України «Про освіту». Але там її годі й шукати – навіть із використанням функції «пошуку».

Такий підхід може мати два пояснення – на вибір. Або Міносвіти не переймається такими дрібничками, як визначення мети вищої освіти – по суті, державної політики в цій сфері. Або соромиться називати речі своїми іменами. На відміну від експертів  з АП, що вони публічно звинуватили Табачника в прагненні «домалювати» власному відомству вісім десятків нових повноважень на тлі звуження університетської автономії.

Не випадково за дітищем міністра в підсумку міцно закріпилася кодова назва: проект закону «Про Міносвіти».

Європейський університет на контрактниках не заробляє

Наступне ключове запитання – як і де знайти кошти на якісну вищу освіту європейського рівня?

Марно чекати хорошого врожаю від землі, що хронічно не зрошується. Так само марно чекати результату від науки й освіти, що хронічно недофінансується. Але ж нема, де правди діти, – грошей на освіту і науку в нашої держави за нинішнього керівника дійсно бракує і найближчим часом не побільшає.

До прикладу, науку за бюджетом 2012 р. фінансуватимуть в межах 0,5 % ВВП, хоча законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» встановлено мінімальну норму в 1,7 %. А відповідно до Лісабонської стратегії наука потребує фінансування в обсязі, не меншому за 3% від ВВП.

Вихід із ситуації, пропонований проектом Міносвіти, веде країну до глухого кута соціальних протистоянь і масових протестів. Його «гнучкі» формулювання дозволяють ректору латати дірки в університетському бюджеті за рахунок студентських кишень і батьківських гаманців. Очевидно, для того, аби вдовольняти потреби Табачника в «поліпшенні» приміщень міністерства та співпраці з монопольними структурами, які у підсумку зникають безвісти із університетськими грошима.

До слова сказати, переважна більшість фундаментальних університетів, що ведуть у перших сотнях світових рейтингів, не заробляють на студентах – на тому, що ми сьогодні називаємо «контрактниками». Левову частку надходжень вони отримують від науки та інноваційної діяльності, доброчинних пожертв (у тому числі, ендавментів), і державної допомоги – переважно у вигляді грантів під конкретні освітньо-наукові проекти.

Не випадково проект ФЗ не лише мотивує вищі навчальні заклади вкладатися в інновації, передаючи їм право власності на винаходи і майно, диверсифікує джерела їх надходжень, але й надає їм право вільно розпоряджатися заробленими коштами – так званим, спеціальним фондом. Адже потреба здирати зі студента останню сорочку напряму залежить від ректорської безвиході.

Отже, студента-контрактника від визиску може врятувати винятково дієва фінансово автономія – як це парадоксально не звучить. Багатий університет не лише не відбере в нього стипендію, але й грантами порадує і гуртожиток безоплатний надасть.

Державне замовлення: прозоре, конкурсне, під реальну потребу

При цьому навіть найширша фінансова автономія не звільняє державу від гарантій фінансування з її боку базових університетських потреб. Адже право на здобуття вищої освіти громадянами гарантоване Конституцією. Тим паче, що навіть нинішнє куце фінансування потреб вищої освіти, яке наразі здійснюється державою, могло б зрушити справу з мертвої точки. Якби кошти дійшли до адресата – без втрат і за призначенням.

На жаль, чинне законодавство цьому не сприяє. А проект Міносвіти – попри декларативні заклики президента – нічого по суті в цій сфері не змінює. Як і раніше, так звані, «бюджетні» місця в нас отримують не за рівнем якості освітньої, наукової та інноваційної діяльності, не за місцем у національному рейтингу, не за готовністю абітурієнтів навчатися в цьому університеті – а за мірою лояльності до Дмитра  Табачника. Так би мовити, за швидкістю добігання до кабінету міністра.

За цим же алгоритмом держава замовляє фахівців не відповідно до власних потреб чи запитів ринку, а згідно з тим, за що платить батько абітурієнта чи вміє робити викладач. У підсумку, й так невеликі кошти платників податків вилітають у трубу. Або «відкатами» – в чиюсь кишеню.

За даними ГоловКРУ, ми щороку маємо шалені збитки, пов’язані з неефективним використання бюджетних коштів, які держава витратила на підготовку фахівців із вищою освітою. Лише впродовж останніх трьох років не було влаштовано на роботу 49 тисяч фахівців, підготовлених відповідно до державного замовлення – на суму в 2,6 мільярда гривень! При цьому служба зайнятості обліковує бухгалтерів у 18 разів більше, ніж реєструє вакансій, а економістів – у 38 разів більше, ніж потребує ринок праці.

Як наслідок – за й так убогі державні асигнування Міносвіти готує фахівців, яких ринок не потребує, або з яких має надлишок, натомість – не забезпечує його реальні потреби держави й економіки.

Не випадково проект ФЗ пропонує в даній сфері суттєві зміни. Відповідно до них університет – поряд із розширенням позабюджетних джерел фінансування і дозволом вільно розпоряджатися заробленими коштами – отримує ще й механізм відкритого, прозорого і конкурсного розподілу державного замовлення. При цьому кошти закріплюються не за міністерством, а за кращими вступниками.

Кошти ходять за студентом

Частині абітурієнтів, що досягли найбільших успіхів за підсумками незалежного оцінювання, проект ФЗ гарантує право навчання у будь-якому навчальному закладі за державний кошт. Саме вони отримають, так звані, «максимальні» персональні державні гранти на здобуття вищої освіти. Решті кращих вступників держава забезпечує часткову оплату вартості навчання. А також встановлює обсяг «соціальних» грантів відповідно до вимог чинного законодавства і попередніх зобов’язань у даній сфері.

У такий спосіб, з одного боку, громадянин отримує кошти на здобуття вищої освіти відповідно до власних здібностей, потреб суспільства у функціонуванні, так званого, «соціального ліфта» і розрахунків держави на просування найбільш талановитої і здібної молоді. З іншого боку, вищий навчальний заклад може розраховувати на багатоканальне фінансування з коштів державного бюджету – у вигляді студентських грантів, базового фінансування державних ВНЗ, проектного фінансування дослідницьких ВНЗ, а також державного замовлення на підготовку спеціалістів і магістрів на основі освітнього ступеня бакалавра.

Проектом передбачено розрізнення освітніх і освітньо-наукових ступенів (бакалавр, магістр, доктор філософії) і професійних кваліфікацій (спеціаліст, магістр професійного спрямування, дослідник). У такий спосіб кошти розподіляються адекватніше – у суттєво більшій відповідності до вимог і потреб ринку, держави і громадянина. Адже з огляду на те, що сьогоднішній бакалавр не отримує професійної кваліфікації, йому важко відвоювати собі гідне місце на ринку праці. Крім того щонайменше половина спеціалістів і магістрів після закінчення ВНЗ не працює за обраною спеціальністю.

Проектом ФЗ передбачено моделювання механізму, за якого випускник бакалавратури може розраховувати щонайменше на одну професійну кваліфікацію рівня спеціаліста. До прикладу, бакалавр права може зайняти «нішу» помічника судді, спеціаліста з фінансового права, нотаріуса тощо. А бакалавр історії – вчителя історії в основній школі, архіваріуса чи екскурсовода в музеї.

«Кадри вирішують усе»

Не менш важливою умовою реальної фінансової автономії є надання ВНЗ автономії кадрової.

Наразі Міносвіти зберігає контроль над призначенням ректорів, формуванням  наглядової і вченої рад, присвоєнням наукових ступенів і вчених звань, нормуванням часу навчальної роботи викладачів і визначенням порядку організації навчального процесу; створенням науково-навчальних і науково-виробничих об’єднань, які здійснюють наукову, науково-технічну й інноваційну діяльність.

При цьому відмовлятися від подібного дріб’язкового опікування тим, чим у Європі займаються винятково університети, міністерство не збирається. Принаймні у проекті, пропонованому від його імені, адміністративна вертикаль зміцнюється і розгалужується.

Натомість проектом ФЗ віднесено до повноважень ВНЗ усе, що не заборонено чинним законодавством, разом із наданням права присвоєння освітніх і науково-освітніх ступенів, видачі дипломів бакалавра, магістра і доктора філософії, визначення змісту освіти, затвердження штатного розпису і визначення розміру заробітної плати викладачів і науковців.

А також права обирати ректора, з яким засновник лише підписує контракт. Навіть якщо кандидат – особистий опонент міністра.

Контроль над якістю – на інструментальному рівні

Проектом ФЗ передбачено ще одну принципову новацію – впровадження незалежного контролю над якістю вищої освіти.

Наразі, на жаль, дієвих інструментів такого контролю чинним законодавством не передбачено. Ніхто з освітніх управлінців досі не переймається, до прикладу, рівнем підготовки юристів, яких у надмірній кількості випускає більшість університетів країни. Хоча елементарне зовнішнє кваліфікаційне оцінювання впродовж короткого часу мало б дати відповідь на це надто «складне» для Міносвіти питання. І принагідно мотивувати нарешті навчальні заклади до конкуренції за кращого студента, за якісне викладання і за відповідний кінцевий результат.

Згідно з проектом ФЗ контроль над якістю освіти, з одного боку, забезпечується зовнішнім оцінюванням результатів навчання і професійної підготовки випускників вишів за участю незалежних агенцій забезпечення якості вищої освіти та сертифікаційних центрів. З іншого боку, гарантується відповідною системою ліцензування й акредитації, що виводиться з-під контролю Міносвіти і передається до повноважень незалежного органу –  Освітньої ліцензійної палати.

За такої моделі ліцензування надає право на освітню діяльність у даній сфері, тим часом як акредитація здійснюється задля отримання статусів, університету, академії, дослідницького ВНЗ і права навчати студентів за кошти державних грантів і державного замовлення.

Студент як складова університетської автономії

СтудентиЯк відомо, студентам у Європі гарантовано широкі академічні свободи. Такий підхід, насамперед, зумовлено розумінням ролі, яку академічні свободи і мобільність відіграють в оптимізації навчання студентів і розвитку їхніх особистостей.

Не випадково проектом ФЗ передбачено не лише право вибору студентами навчальних дисциплін або навчання впродовж якогось терміну в інших ВНЗ (у тому числі, зарубіжних), але й гарантії студентського самоврядування.

Серед найбільш принципових новацій у цій сфері – легалізація механізму виборів до студентської ради, яка відображатиме представництво різних студентських організацій пропорційно до рівня їх впливу серед студентів. У разі його впровадження ректор не зможе маніпулювати традиційними суперечками між конкуруючими студентськими організаціями і структурами. Він нарешті матиме справу з реальною, а не «кишеньковою» студентською більшістю.

Тим часом, у проекті Міносвіти вибудовуються механізми відрахування студента за невизначеними процедурами – на кшталт виключення з університету  за «академічний плагіат». В умовах перевантаженої програми, коли на студентові «висить» по кілька рефератів на тиждень, таким інструментом можна відрахувати будь-кого. Навіть попри заперечення студентських профспілок. Схоже, на це і розрахунок – таке  собі, досить своєрідне розуміння студентської «мобільності».

І насамкінець

Візитною карткою будь-якого закону про вищу школу є надання гарантій рівного і справедливого доступу громадян до неї.

Проектом Міносвіти передбачено, так звану «триступеневу системи вступу» до ВНЗ, яка ґрунтується на врахуванні середнього балу шкільного атестату, результатів ЗНО та «балу ВНЗ». Як свідчить практика останніх виборчих компаній,  подібний фільтр посилює  рівень хабарництва в школі і корупції при вступі до вищого навчального закладу.

Очевидно, марно розраховувати на те, що Дмитру Табачнику про це не відомо. Так само, як і на те, що його ставлення до керованого ним міністерства й української освіти зміниться, доки він сидітиме в тому кріслі.

Схоже, так само марно сподіватися і на те, що Віктор Янукович відреагує на зловживання міністра, як належить керівникові української держави. Хоча до 2015 року винятково від нього залежатиме, як довго Дмитро Табачник у тому кріслі сидітиме.

Якщо опозиція наступного року не здобуде парламентської більшості.

Леся Оробець, Лілія Гриневич, спеціально для УНІАН

УНІАН в Google News