Чому Україна не може побороти епідемію туберкульозу?

Чому Україна не може побороти епідемію туберкульозу?

Пройшли громадські слухання на тему «Загально­державна програма протидії захворюванню на туберкульоз у 2007 — 2011 роках» за  участю представників МОЗ, фахівців-медиків, журналістів...

Хоча прийнято вважати, що туберкульоз — це хвороба переважно найбідніших, знедолених та соціально дезадаптованих верств населення, проте історія знає дуже багато випадків, коли туберкульоз вражав відомих, талановитих і соціально активних людей. Ось лише окремі імена: прозаїки і поети — Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Максим Горький, Шолом-Алейхем, Ілля Ільф, Олександр Грін, Борис Грінченко, Федір Достоєвський, Антон Чехов, Джордж Байрон, Роберт Стівенсон, Анна Ахматова, композитори і музиканти — Фредерік Шопен, Нікола Паганіні, філософи — Бенедикт Спіноза, Альбер Камю, учений Володимир Вернадський. Ці видатні особистості, що страждали від туберкульозу, зробили неоціненний внесок у скарбницю світової культури. Відомо, як мужньо переносила фізичні і моральні страждання Леся Українка, а її знаменита поезія Contra spem spero сповнена колосальною енергетикою боротьби з недугою. Схиляючись перед життєвим подвигом цих людей і водночас з метою попередження сучасників про небезпеку цього захворювання Міжнародна коаліція організацій «Зупинимо туберкульоз разом!» та Громадська рада з питань протидії захворюванню на туберкульоз в Україні звернулися до президента нашої держави В. Ющенка з пропозицією оголосити 1 серпня — день смерті Лесі Українки — національним Днем вшанування пам’яті постраждалих від туберкульозу.

 

Проти туберкульозу – всією громадою, як і сто років тому

Чому зусилля держави щодо подолання епідемії не дають очікуваних результатів? Лише впродовж останніх п’яти років прийнято вже другу поспіль національну програму протидії туберкульозу, однак паличка Коха затято «саботує» всі програми, укази та постанови і воліє жити за своїми законами. Медики-фтизіатри іронізують, мовляв, тих, хто на державному рівні причетний до прийняття рішень стосовно боротьби з туберкульозом, варто хоча б на тиждень помістити у тубдиспансер. В ефективності такого методу лікарі не сумніваються. Принаймні ті, хто страждає синдромом чиновника, на власні очі пересвідчилися б, в яких умовах утримуються та лікуються хворі, в якому жалюгідному стані знаходяться окремі протитуберкульозні заклади (ПТЗ). Фахівці б’ють на сполох: більшість ПТЗ не відповідають санітарним вимогам, стічні води у них не знезаражуються (лише близько дев’яти відсотків таких закладів мають очисні споруди). Для палички Коха — просто рай!.. Для нас із вами навпаки — чим більше забруднене навколишнє середовище, тим більше шансів захворіти на туберкульоз.

Нещодавно пройшли громадські слухання на тему «Загально­державна програма протидії захворюванню на туберкульоз у 2007 — 2011 роках»: перший рік впровадження». У них узяли участь представники громадських організацій, МОЗ та інших міністерств, відповідальних за виконання програми, фахівці-медики, журналісти. Державні чиновники, від яких значною мірою залежить хід виконання програми, проігнорували цей захід. Як і окремі народні депутати, зокрема В. Коновалюк, котрий у профільному комітеті Верховної Ради займається саме бюджетними програмами та контролем за використанням державних коштів. Прикро, адже саме від людей, причетних до прийняття рішень на державному рівні, залежить, чи й надалі Україна залишатиметься в списку країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз і в наш бік Захід дивитиметься з пересторогою, що, зрештою, загрожує нам ізоляцією від інших європейських держав, чи ми нарешті зможемо покласти край поширенню соціально небезпечних інфекцій, тим більше що в цьому нам надає підтримку міжнародна спільнота.

На жаль, у слуханнях не брав участі один із головних співвиконавців загальнодержавної програми — Державний департамент з питань виконання покарань, де ситуація з поширенням цієї інфекції найзагрозливіша. І хоча останнім часом у підвідомчих йому установах намітилася тенденція щодо зниження захворюваності, проте для оптимістичних рапортів підстав поки немає. Показник захворюваності на туберкульоз, за даними департаменту, становить нині 1600 (на 100 тисяч), що в двадцять разів перевищує показник серед цивільного населення. На сьогодні в установах кримінально-виконавчої служби перебуває близько шести тисяч хворих на активну форму туберкульозу, з них у туберкульозних лікарнях для засуджених — 5120 та 700 — у слідчих ізоляторах. Це взагалі нонсенс — хворий з активною формою туберкульозу в СІЗО, де існують просто-таки тепличні умови для розповсюдження інфекції. На сьогодні в слідчих ізоляторах (усього їх 32) утримується майже 33,5 тис. осіб. Скільки з них стануть жертвами палички Коха за час, поки знаходитимуться під слідством? Ще у 2004 році Радою національної безпеки та оборони було прийнято рішення стосовно створення спеціальних відділень при тубдиспансерах, куди будуть направлятися на лікування з ізоляторів тимчасового утримання хворі на туберкульоз до набрання чинності вироку суду. Однак вирішення питання щодо відкриття таких відділень упирається в ряд проблем законодавчого характеру. Якщо в парламенті попереднього складу ще були фахівці, які розуміли проблему та ініціювали відповідні зміни та доповнення до Закону «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», то нинішніх нардепів, схоже на те, подібні проблеми не турбують. (А даремно. Адже, як мовиться, від тюрми і від суми не зарікайся.) Сьогодні фахівці департаменту намагаються знайти вихід із ситуації, відкривши тимчасові слідчі ізолятори в лікарнях для засуджених. Розроблена модель системи виконання покарань. Хвора людина за гратами — одна із складових цієї моделі. Але це — окрема тема.

Певний песимізм, що запанував на початку слухань, дещо розвіявся після того, як до обговорення прилучився Святослав Вакарчук. Участь у них відомого співака і народного депутата аудиторія сприйняла з оптимізмом: з’явилося сподівання на те, що думку широкої громадськості вдасться донести до парламентаріїв та урядовців, надати проблемі соціальної гостроти, загалом роль популярної особистості у цій справі може стати дуже значимою.

Святослав Іванович сказав, що вважає своїм громадянським і суто людським обов’язком приєднатися до руху «Зупинимо туберкульоз разом». Ця проблема озвалася болем у його серці, адже довелося зіткнутися з нею дуже близько. Занедужав один із друзів. Лікар, до якого звернувся хлопець, поставив діагноз—туберкульоз і призначив лікування. Однак через певний час хвороба знову загострилася. Знову — лікарня, аналізи, лікування. Минуло ще кілька місяців, і інший лікар, відомий професор, який консультував хлопця, сказав, що лікування було неефективним. «Це наводить на думку про те, на якому рівні така європейська держава, як Україна, займається профілактикою та лікуванням туберкульозу. На жаль, у нас знизився рівень освіти та професіоналізму, — констатував С. Вакарчук.

Народний депутат переконаний, що, крім питань, які потребують вирішення на законодавчому рівні, є й інший, не менш важливий аспект, якому не приділяється належної уваги, — освітньо-інформаційний. Сьогодні в уяві пересічного українця туберкульоз не стоїть у ряду першочергових проблем, про цю підступну інфекцію він дуже мало обізнаний. І це при тому, що, за даними медичної статистики, 80% смертей внаслідок усіх інфекційних і паразитарних хвороб разом узятих припадає на туберкульоз.

Учасники громадського обговорення, проаналізувавши результати виконання загальнодержавної програми за минулий рік, дійшли невтішних висновків. Головний із них можна сформулювати так: відсутність базового фінансування переводить проблему подолання епідемії туберкульозу в ранг другорядних.

Чи можна говорити про результативність виконання програми, якщо із визначених нею 44 заходів з Державного бюджету перед­бачено профінансувати тільки 13, якщо значний тягар у виконанні її завдань покладено на обласні і місцеві бюджети, а фінансування частини заходів взагалі не передбачено? Серйозним недоліком програми є те, що фінансується не цільова комплексна програма, а лише окремі закупівлі (ліків, тест-систем, медичних засобів та обладнання). І то не в повному обсязі. Як і раніше, основні видатки припадають на друге півріччя.

Так, асигнування закупівель протитуберкульозних препаратів у 2008 році у помісячному розписі видатків Державного бюджету передбачене тільки з третього кварталу. Це означає, що протитуберкульозні препарати можуть потрапити до лікувальних закладів у кращому випадку в серпні. Але ж перерви у лікуванні хворого визначеними протитуберкульозними препаратами (ПТП) призводять до формування резистентних (нерідко невиліковних) та хронічних форм туберкульозу. Цю проблему — хіміорезистентного туберкульозу (ХРТ) лікарі-фтизіатри недаремно називають рукотворною. До речі, дослідження, проведене науковцями Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Т. Яновського в лікарнях пенітенціарної системи, показало: кожен другий хворий має хіміорезистентний туберкульоз, причому трапляються непоодинокі випадки стійкості мікобактерій до всіх протитуберкульозних препаратів. Тобто таку форму туберкульозу вилікувати практично неможливо. Вийшовши на волю, такі хворі нерідко зникають з поля зору фахівців, не стають на облік в тубдиспансері, не лікуються, а розносять інфекцію серед здорового населення. Причому не звичайного, відомого з часів Коха бактеріального туберкульозу, а стійкого до антимікобактеріальних препаратів. По суті, все суспільство є заручником такої ситуації. А тому, переконані фахівці, подолання епідемії вимагає більш радикальних заходів, і пропонують узаконити примусове лікування, зокрема осіб, які вийшли з місць позбавлення волі.

На нарадах з участю фахівців неодноразово звучала також пропозиція про необхідність децентралізації видатків на заходи із подолання туберкульозу шляхом надання субвенцій місцевим бюджетам.

— Кошти, передбачені на виконання загальнодержавної програми, витрачалися б значно ефективніше, якби їх передали в регіони. Навіщо мені індійські ліки або китайська апаратура? Виділіть кошти і я сам придбаю те, що нам потрібно, а не те, що нав’яжуть «згори». Однак на це чиновники не йдуть, і зрозуміло чому — не хочуть позбутися годівнички. Кажуть, що будуть зловживання на місцях. Та мене щороку КРУ перевіряє… — так дещо емоційно (наболіло!) виступив в обговоренні головний фтизіатр Вінницької області Іван Горбатюк.

Цікаво, що коштів на медичну галузь з кожним роком виділяється все більше, проте пацієнти протитуберкульозних закладів цього не відчувають. І хоча ліками всі ПТЗ були забезпечені у минулому році в повному обсязі, цього аж ніяк не скажеш про харчування хворих, яке в жодному регіоні країни не відповідає добовим нормам. Але ж відомо, що для ефективного лікування хворого на туберкульоз потрібні не лише лікарські засоби, не менш важливо, щоб він отримував повноцінне збалансоване харчування. Проте зараз цю проблему намагаються замовчувати, начебто її взагалі не існує.

Загальнодержавною програмою та Держбюджетом не передбачені цільові видатки на 2007 та 2008 роки на проведення капітального ремонту протитуберкульозних закладів та реконструкцію їх очисних споруд, стан більшості з яких не витримує ніякої критики. За інформацією МОЗ, 52 ПТЗ розташовані з порушенням санітарних правил, без дотримання санітарно-захисних зон щодо житлової забудови. Більшість таких закладів знаходяться в приміщеннях, які не відповідають вимогам санітарних норм і правил.

Крім МОЗ, АМН України та Департаменту з питань виконання покарань, видатки на реалізацію завдань «Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007 — 2011 роках» іншим співвиконавцям —МОН, Мінсім’ї і молоді тощо — Державним бюджетом не передбачені. Не виділено ані копійки також на інформаційно-просвітницьку роботу, отож не доводиться дивуватися, що обізнаність населення про туберкульоз, як і про інші соціально небезпечні інфекції, вкрай низька.

— Низька ефективність державних заходів боротьби з туберкульозом зумовлена зокрема тим, що основний потік фінансування традиційно спрямовується на подолання наслідків епідемії, а не на профілактику та попередження захворювання, що, в свою чергу, призводить до поширення епідемії та зростання затрат на її подолання, — вважає виконавчий секретар Громадської ради з питань протидії захворюванню на туберкульоз в Україні Сергій Борткевич. — Успіху в боротьбі з туберкульозом можна досягти лише об’єднавши зусилля всього суспільства.

Інакше ми приречені ще довго спиратися на паличку Коха. Та, як сказав поет, спираючись на неї, не можна пройти по життю.

Найбільшою помилкою в реалізації протитуберкульозних заходів є незадовільний менеджмент у фтизіатрії і те, що ми не дотримуємося пріоритетів при фінансуванні й проведенні протитуберкульозних заходів, які рекомендує нам епідеміологія тубер­кульозу.

Ю. Фещенко, директор Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Т. Яновського, академік АМН України

Згідно із статтями 48, 49 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює казначейське обслуговування видатків Державного бюджету України за розписом, затвердженим Міністерством фінансів України, яким асигнування на проведення заходів «Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007 — 2011 роках» окремою бюджетною програмою не передбачено.

С. Даневич, перший заступник голови Державного казначейства України

Практично неможливо застосувати систематизований підхід до аналізу заходів (оскільки державні цільові програми, що входять до КПКВК 2301370 («Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІД, лікування онкологічних хворих».), не взаємопов’язані, не спрямовані на досягнення єдиної мети і завдань, які необхідно досягти протягом бюджетного періоду.

В. Петренко, голова Комітету з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІД та іншим соціально небезпечним хворобам Міністерства охорони здоров’я

Автор: Лідія СУРЖИК

dt.ua

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter