Олено, ви знялися у "Перевізниці" – міжнародному серіалі про війну. Як це – бути частиною українського кінематографа у такі часи?
Бути частиною українського кіно зараз – це про велику відповідальність та вдячність. Я хочу, щоб про нас кричали з усіх радіо, екранів, сцен та майданчиків. Ми боремося, ми стоїмо і тримаємося. Світ повинен це знати. Кіно, серіали, музика – це інструменти. Ми маємо показувати ситуацію такою, якою вона дійсно є.
Постійні повітряні тривоги, обстріли, не завжди втішні новини. Що допомагає переживати складні моменти особисто вам?
Мене рятують мої тваринки. Вони – мій справжній антистрес. Без них я б вже втратила здоровий глузд. Прогулятися з песиком, пообійматися з котиком, погратися з білочкою – що може бути краще?
Як ви готуєтесь до ролі? Можливо, є якісь ритуали перед виходом на знімальний майданчик?
Я дуже відповідальна. І кожна роль – це моє життя. Я буквально живу персонажами. Придумую їм якісь фішки та постійно використовую їх у житті, аби вони були максимально природними. Коли виходжу з дому та їду на зйомку, завжди кажу собі: "пір‘ячко мені в капелюх". Так мене навчила моя вчителька з фортепіано.
Хто з українських акторок може скласти для вас найбільшу конкуренцію? З ким би точно не хотіли опинитися разом на одному кастингу?
Мені здається, що актори між собою насправді не конкуренти. Так, нас обирають. Але це про інше. Ми всі різні й тут питання лише в одному: хто більше підходить на роль. Жоден актор не стає від цього гіршим чи кращим. Просто так складаються зірки. Я хочу попрацювати з усіма. І якомога більше.
Якби це були зйомки романтичної комедії, а ви грали головну роль, кого б хотіли бачити своїм партнером на знімальному майданчику? З ким би з українських акторів зіграли кохання?
Ви знаєте, які у нас шикарні чоловіки – актори? У всій Європі не знайдеться стільки, скільки в одному Києві. Але ж якщо обирати, то я б дуже хотіла знову зіграти пару з Ігорем Колтовським. Після прем’єри "Перевізниці" люди питали мене, чи не пара ми в реальному житті (сміється). Він неймовірний актор. Не думаю, що це буде пара для класичної романтичної комедії, але чому б ні?
А з ким з українського шоу-бізнесу товаришуєте?
У мене дуже тісне коло близьких мені людей. З усіма зірками, з ким знайома, маю хороші взаємини. Я взагалі людина абсолютно неконфліктна. Я завжди за діалог.
У перші місяці війни ви теж були волонтеркою – перевізницею. А у скільки років взагалі отримали водійське посвідчення? У багатьох є різні смішні спогади, повʼязані з навчанням в автошколі. Чи були якісь курйозні випадки під час навчання у вас?
Я отримала посвідчення водія у 18 років, бо дуже хотіла цього. А за кермом я з дитинства. Мій дядя Юрій Протасов – чемпіон України та віцечемпіон світу з ралі. Він і був моїм першим вчителем. Потім мене навчав його друг, власник школи контраварійної та спортивної підготовки Сергій Скок. На останньому занятті я пробила колесо, і він відправив мене на СТО саму.
На цьому навчання закінчилося, бо він сказав, що я вже все знаю. Віру в себе і те, що авто треба не боятися, а відчувати, дав мені батько мого дяді, чемпіон СРСР з ралі Леонід Протасов. І хоча я вчилася водити на автоматі, ці знання і віра в себе підштовхнули мене на одну дурість (сміється). Треба було забрати машину, я погодилася, але вже в дорозі дізналася, що вона на механіці. Я їздила з дядею на механіці багато разів, але, тільки коли сіла за кермо, зрозуміла, що ніколи не гальмувала сама. Дякую, що в нашому світі існує ютуб та відеоуроки (сміється).
Щодо вашого життя закордоном. Зараз можна почути багато різних історій як про гарне ставлення іноземців до українців, так і навпаки. Як було у вас? Які виникали труднощі?
В мене було по-різному. Мої брати на фронті, колись я розказала про це польському таксисту і він не взяв з мене кошти, а попросив купити пляшку і передати її хлопцям. Я купила польську соплицю і передала. Хлопці бережуть її до дня нашої перемоги. Було таке, що сама везла від поляків 4 тонни гуманітарної допомоги для українців. Але також я часто чула: їдьте до себе в Україну! Та на мою думку, не варто загрібати всіх під одну гребінку.
Як ставитеся до хейтерів та чи є вони у вас?
Нещодавно в мене з’явилася перша хейтерка. Мене це забавляє. Якщо люди мене обговорюють – це вже добре. А в інших нас бісить те, що точно є в нас самих.
