Лазоришинець: МОЗ перетворили на «міністерство торгівлі та закупівель»

Очільник міністерства охорони здоров’я (з приставкою «т.в.о.») Василь Лазоришенець в інтерв’ю УНІАН розповів, якою мала б бути медична реформа в Україні і як її «прискорює» війна на Сході, хто заробляє на закупівлях в МОЗ та коли в державі буде спрощено реєстрацію імпортних ліків.

Василь Лазоришинець (народився 25 травня 1957 року в с. Сокирниця Хустського р-ну Закарпатської обл.) – не зовсім типовий міністр, більш відомий як кардіохірург. Заслужений лікар України, виконав понад 6000 операцій на серці, є автором 380 наукових праць. З 2003 до 2014 року обіймав посаду заступника директора з наукової роботи Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. Амосова. У 2008-10 роках працював заступником Міністра охорони здоров'я України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 квітня 2014 року № 372-р призначений заступником Міністра охорони здоров'я України – керівником апарату.

А вже за півроку іншим розпорядженням уряду – від 1 жовтня 2014-го, на Лазоришинця тимчасово покладено виконання обов'язків Міністра охорони здоров'я України.

Лазоришинець – помітна постать у медичних колах: Секретар Асоціації серцево-судинних хірургів України, член Європейської Асоціації кардіоторакальних хірургів, член Асоціації торакальних хірургів США, член-засновник Всесвітньої Асоціації дитячих кардіохірургів та кардіологів. Навіщо людині з таким бекграундом взагалі йти на чиновницьку роботу – окрема частина інтерв’ю, яке в.о. міністра після виборів дав УНІАН.

Василю Васильовичу, чому, на вашу думку, за 23 роки не відбулося жодних реальних позитивних змін у системі охорони здоров’я?

Бо за цей час у нас змінилося близько 18 очільників МОЗ. Як можна щось зробити, якщо людина керує галуззю – коли 2 місяці, коли 4, або рік? Найдовше працював Василь Князевич – 2 роки 8 місяців.

Такою є політика у нашій державі... Часто мінялися уряди, відповідно – і міністри.

Через це Україні було важко «зіскочити» з радянської системи охорони здоров’я Семашка, яка розвивалася екстенсивним шляхом, нарощувалися ліжка, збільшувалася кількість лікарів і таке інше. Це була планово-ресурсна система. Тоді знали, скільки фахівців випускають медвузи, куди фахівці підуть на роботу. Фармзаводи виготовляли ліки для конкретної лікарні, а виробники медобладнання знали, для якої лікарні вони виробляли медтехніку. На МОЗ не переводилися жодні кошти. А потім у нас забрали план і ресурси, зруйнували на початку 90-х українську фармацевтичну галузь, заводи, які виробляли медтехніку… Довелось вирішувати вже інші проблеми.

Зрештою, через усі ці фактори, позитивні, якісні зміни впровадити було майже нереально.

Чому МОЗ називають найкорумпованішим відомством?

От, ви кажете у МОЗ – найкорумпованіша система. Та ні. Подивіться, які закупівлі проходять у інших відомствах… Просто охорона здоров’я і медицина завжди в центрі уваги, адже стосуються всіх без виключення – від дитини до людей похилого віку.

Водночас, правда й те, що міністерство охорони здоров’я перетворили на «міністерство торгівлі та закупівель». Я, виступаючи у Верховній Раді, говорив: якщо ми виведемо закупівлі за стіни МОЗ, це дасть можливість спокійно працювати, займатися тим, чим має займатися МОЗ. Насамперед – організацією медичної допомоги, контролем якості цієї допомоги, профілактичною медициною, контролем за роботою закладів охорони здоров’я. Ми маємо контролювати і займатися реформами медицини.

Зараз я стараюся зробити усе, щоб процедури закупівель були абсолютно прозорими. Я, чи мої заступники, щотижня звітуємо на прес-конференціях, що було закуплено, де ми маємо проблеми. Коли я озвучив, що шкіргалантерейна фабрика блокує торги у АМКУ на закупівлю ліків для хворих на гемофілію, подавши скаргу, то через дві години відповідну скаргу забрали...

Ніде у світі МОЗ не займається закупівлями медикаментів. Для цих операцій має бути створений незалежний електронний реєстр або спеціальна агенція. Хай державні підприємства за межами МОЗ займаються цими проблемами. Тоді абсолютно відпаде корупційна складова у системі закупівель, тоді ніхто не буде звинувачувати міністерство, що воно щось краде. Але ж не всім це сподобалося. У пресі мене за це критикували – от, він хоче централізувати усі закупівлі і тому подібне…

Хто заважає проводити ці реформи? Вам відомі прізвища цих людей?

Деякі народні обранці, які «сидять» на потоках. Не МОЗ корумповане, а люди, які присмоктуються до непрозорих схем. І це добре і давно відомо правоохоронним органам. Ці питання давно піднімалися. Прізвища не хочу називати. Вони неодноразово звучали у пресі.

До прикладу – ми вже зробили «хороший» крок, коли вивели інсуліни із централізованої закупівлі. Передали повноваження регіонам, і ціни на інсуліни… виросли від 40 до 90%! Зауважте, у регіонах, а не у міністерстві, яке називають корумпованим…

Замість того, щоб турбуватися про здоров’я пацієнтів, йшла політична боротьба Мусія / Фото: УНІАН

Колишнє керівництво МОЗ провалило 80% тендерів на закупівлю ліків за держпрограмами. Хто конкретно відповідав за це, хто винен, що тисячі хворих лишилися без ліків?

Якщо є достойний керівник, він розуміє, що все залежить від нього. А не киває на іншого: «винуватий Салютін», «винуватий Яценюк»…

Відповідальність за все, що відбувається у галузі, лежить на керівнику галузі. Якщо будемо перекладати з одних плечей на інші, то буде така ж ситуація, як у попередні 8 місяців.

Замість того, щоб турбуватися про здоров’я пацієнтів, про те, що не виконується жодна державна програма по забезпеченню ліків, йшла політична боротьба Мусія на знищення заступників міністра та голови тендерного комітету. Головне було – політична боротьба, а що там буде з пацієнтами – байдуже.

Це була некомпетентність, не бажання працювати чи щось інше?

Я думаю, що, з одного боку, це було бажання підставити першого заступника і показати, що він нічого не зміг зробити. Водночас, жодному з заступників не дали працювати нормально. Це – в першу чергу. По-друге, ніхто не хотів бачити, що за цією бездіяльністю керівництва МОЗ стоять мільйони пацієнтів, які не можуть отримати ліки. Нам зараз доводиться у ручному режимі перетягувати ліки з однієї області у іншу, щоб жодна людина не залишилася без ліків.

Попереднє керівництво МОЗ пропонувало на керівні посади таких «професіоналів» як, наприклад, голову асоціації годинникарів, голову асоціації літописців і тому подібних. Тобто людей, які не мали жодного відношення до медицини. Звичайно, ці пропозиції Мусія уряд не міг прийняти.

Чотири місяці не було структури міністерства охорони здоров’я. Міністр (Мусій, – УНІАН) робив її десь «під ковдрою» - ні з ким не порадившись, нікому її не показавши. Коли її, нарешті, показали, стало очевидним: працювати за нею неможливо.

Чи відомі вам конкретні факти корупції колишніх керівників – Богатирьової та Мусія?

Я не знаю, хто скільки з них вкрав. Це компетенція правоохоронних органів. По Мусію ведеться кримінальна справа у Генпрокуратурі за невиконання обов’язків щодо незабезпечення ліками населення України. По Богатирьовій також ведуться справи.

Для вас була несподіваною пропозиція очолити МОЗ?

Насправді, для мене було несподіванкою, коли 1 жовтня уряд прийняв розпорядження, яким мене призначили виконуючим обов’язки міністра охорони здоров’я. У надскладній ситуації, у дуже важкий час для країни – з одного боку, війна, з іншого – вибори, тяжка економічна ситуація… І, до цього, ще й той факт, що за багато місяців попереднє керівництво МОЗ не спромоглося провести жодної закупівлі ліків…

Лазоришинець відповів, що впорається на новій посаді, якщо йому не заважатимуть / Фото УНІАН

Але я згодився, бо організацією охорони здоров’я я займаюся давно: з 2004-го очолював лікувальне управління Академії меднаук,  2008 року Василь Князевич запросив мене на посаду заступника міністра. На цій роботі я займався питаннями науки та освіти, та висококваліфікованої медичної допомоги. За три з половиною роки добре «відчув» галузь. Вивчив практично кожний куточок України, знаю людей, які працюють в організації охорони здоров’я… Коли цього року, у квітні, Арсеній Петрович Яценюк, після співбесіди (а ми говорили майже дві години), запропонував мені посаду керівника апарату МОЗ, він спитав мене: «Чи ви впораєтесь?» - я відповів: «Якщо мені не будуть заважати».

Що найперше ви зробили на посаді в.о. міністра?

Перше – сформував свою команду. Якщо ти не довіряєш жодному із своїх заступників, то ти і не зможеш ефективно працювати.

Це та команда і ті люди, яких я добре знаю, працював з ними багато років. Я взяв у команду професіоналів, які пройшли шлях від рядового спеціаліста до заступника міністра.

Тож, вам вдається виправити ситуацію із закупівлею ліків? Як?

Ми почали з інвентаризації залишків ліків. По деяким програмам, дійсно, були проблеми у певних регіонах, але ми їх вирішували у ручному режимі, звернулися до пацієнтських організацій за допомогою. Близько 10 пацієнтських організацій нам допомагали у вирішенні проблем постачання ліків. Також нам надавали гуманітарну допомогу самі виробники ліків.

Питання, яке чи не найбільше турбує багатьох хворих: чи буде в Україні, врешті-решт, спрощуватися система ліцензування, реєстрації лікарських засобів? Адже дуже часто сучасні і ефективні ліки недосяжні для українського пацієнта через те, що дистриб’ютор не може роками отримати ліцензію, зареєструвати препарат.

На сьогодні вже є проект постанови про спрощення цих процедур. Він зараз на етапах погодження. Якщо ліки мають сертифікат якості у країнах ЄС, США, Австралії, Канаді, Японії, Швейцарії, Великій Британії – то вони не будуть проходить в Україні жодних випробувань. Лише проходять контроль якості і реєструються. Як і вироби медичного призначення.

Хотіли би працювати у новому уряді?

Вважаю, що разом зі своєю командою довів, що за місяць у системі охорони здоров’я можна зробити багато. Я готовий працювати, бо знаю, що треба робити, як робити, з ким робити. Якщо запросять – буду працювати. Якщо ні – за крісло триматися не буду.

На нещодавній колегії міністерства ви заявили, що державне фінансування медицини недостатнє, але, при цьому, воно з року в рік зростало. Чому, натомість, якість медичного обслуговування не поліпшується, здоров’я населення гірше, смертність зростає?

З року у рік нам розказують, що збільшують видатки на медицину. Але ж, від ВВП у відсотковому відношенні і у доларовій складовій наскільки ці видатки збільшилися? Взагалі нічого не збільшилося! Тільки зменшується фінансування галузі охорони здоров’я. Всесвітня організація охорони здоров’я щоразу наголошує – якщо країна менше 5 % ВВП вкладає у галузь – населення вимирає. В Україні вкладалося у різні роки – від 3,4% до 3,7% ВВП (наприклад, у США – 17,5%). У нас же сьогодні дві величезні проблеми – великі показники захворюваності та смертності, та відсутність можливості отримувати доступну висококваліфіковану медичну допомогу. Їх треба вирішувати.

З року у рік нам розповідають, що збільшують видатки на медицину / Фото: k-istine.ru

Система охорони здоров’я якої країни вам найближча, на чий досвід у реформах плануєте орієнтуватися?

Ми повинні створювати свою систему охорони здоров’я. Зараз взяти якусь конкретну «голу» модель і її притягнути на нашу дійсність не зможемо. На мою думку, треба використовувати найкращий досвід усіх світових систем охорони здоров’я, досвід і рекомендації ВООЗ та адаптувати до особливостей України.

Чи продовжуватиме медичні реформи, започатковані Богатирьовою?

Я би не називав це реформами Богатирьової чи ще будь-кого. Тому що над тією системою надання первинної медико-санітарної допомоги (яку згодом розпочали за Богатирьової, - УНІАН), ми всі працювали з 2009 по 2010 роки. Тоді був випрацюваний цей закон. Прийняли його пізніше, і так недолуго впровадили, що аж п’ять медичних закладів надають певну допомогу людям у випадках, коли достатньо одного нормального закладу… На жаль, сьогодні роботу сімейних лікарів дублюють і терапевти, і педіатри…

Чи вважаєте, що зміни у системі охорони здоров’я треба проводити швидко, радикально чи поступово?

Я – хірург. Тому вважаю, що зміни у медицині потрібно робити радикально і швидко, але ретельно зважити всі ризики. На  сьогодні ми маємо таку унікальну можливість.

Які треба зробити три основні кроки по реформуванню медицини?

За 2-3 тижні відбудеться колегія по реформам у системі охорони здоров’я. Найперше – нам необхідно вивчити те, що ми на сьогодні маємо. Реформу 2012-2014 треба проаналізувати. Робоча група поїде по пілотним регіонам і виявить, що зроблено, що – ні, і що треба робити, щоб виправити ситуацію. Реформа первинної допомоги – завалена. Це – не секрет. Ми створили центри первинної медико-санітарної допомоги. Паралельно ж існують клініки для дорослих і для дітей. Це – не реформа. Так не може бути.

Треба, насамперед, вирішити три основних питання. Перше – зміна фінансування. У нас зараз іде фінансування по ліжкам. А слід платити (мається на увазі, з бюджету – лікарні, - УНІАН) не за місце, а за медичну послугу. Друге – повинен бути мінімально гарантований обсяг медичної допомоги, який має забезпечуватися державою за рахунок бюджету. Третє питання – страхова медицина. Вона повинна вводитися якнайшвидше.

Треба це впроваджувати «хірургічним» методом. Радикально. Ввели і працюємо далі. На мою думку, право на життя має змішана форма бюджетно-страхової медицини. Де держава платить зарплату медичним працівникам, платить комунальні послуги, утримує заклади охорони здоров’я, а страховий фонд – повністю оплачує лікування пацієнта. Тут виникає питання якості. Бо страхова компанія, яка оплачує лікування, буде контролювати рівень якості надання медичної допомоги.

На моє переконання, держава має безоплатно забезпечити найнезахищеніших – дітей. Пенсіонерів мають захищати держава і пенсійний фонд спільно. Страхові внески за працюючих мають сплачувати роботодавці.

Але ж уже багато років у нас говорять про страхову медицину – то чому ж досі вона не впроваджена?

У Верховній Раді вже з десяток років лежать 7 законопроектів про страхову медицину. Але чимало депутатів бачать головою фонду страхової медицини свого родича... Скажімо так: якщо Верховна Рада нарешті визначиться і проголосує, ми можемо дуже швидко ввести страхову медицину.

І лікарі перестануть брати гроші зі своїх пацієнтів?

Щоб не брали, не треба давати. Це найперше. З іншого боку, лікар, який після інституту влаштовується на роботу, отримує копійчану зарплатню. Як медики мають жити? Наприклад, станом на 1 вересня середня зарплата у галузі становила 2 394 грн, ставка лікаря  десь 3600 грн, середній медперсонал – 2,5 тис грн, а медсестри отримують взагалі 1700 грн. Як бачите у медиків зарплата на 20-30% менша навіть ніж у освітян.

Лікарі мають отримувати гідну зарплату, хоча би удвічі вищу, ніж зараз... Якщо ми платню не піднімемо, змін на краще не буде.

Лікарі в зоні АТО максимально надають медичну допомогу / mil.gov.ua

Як керівник МОЗ ви неодноразово були у зоні АТО. Розкажіть, будь ласка, ваші враження від того, як працює система охорони здоров’я там.

Найперше – я жодного слова поганого про медиків від людей, які там лишилися жити, чи від поранених – не чув. Вони тільки дякують. Лікарі в зоні АТО максимально надають медичну допомогу, часто ризикуючи своїм життям… До речі, можна сказати, що своєрідна радикальна медична реформа зараз розпочалася якраз на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. З 225 медзакладів Луганської області на сьогодні на звільненій території знаходяться 90 закладів. Нам треба надати допомогу і серцевим хворим, і онкологічним, і іншим, по багатьох профілях, а більшість спеціалізованих закладів – на окупованій території. Тому нам доводиться для трьох районів робити один заклад, який надає допомогу, наприклад, онкологічну. У інших трьох районах організували терапевтичний медзаклад. Диво, але це і є перші кроки до утворення госпітальних округів, за які ми боремося вже багато років. Територіально-адміністративний розподіл в Україні нікого не влаштовує. Усі ці зайві адміністрації, зайві чиновники, зайві «швидкі», зайві головні лікарі, які нікому не потрібні... А от коли об’єднати три-чотири райони адміністративно… До прикладу, є ж райони в Україні з населенням по 9 тисяч осіб, а кожна лікарня вторинного рівня (районна, міська, обласна лікарня, - ред..) повинна бути розрахована на 150-200 тисяч населення, як це є в Європі. Так ось  біля лінії фронту  уся ця реорганізація робиться вже зараз.

Як працюють лікарняні заклади на окупованій території сходу? Чи є у вас зв’язок з головними лікарями?

Ні, наразі вони нам абсолютно непідконтрольні. Інформація, яку ми маємо, неоднорідна. Є медики, які працюють на окупованій території – добровільно. Є лікарі, яких під дулами автомата змушували виконувати операції, лікувати або проводити судово-медичну експертизу (коли була ситуація зі збитим літаком малазійських авіаліній). Проте, офіційної інформації про роботу медичних закладів на окупованій території ми не знаємо. Нам розповідають свої враження волонтери, але це – десята частина з того, що там відбувається.

Ми маємо зв’язок з керівниками департаментів ОДА, але ж вони працюють на звільнених від окупантів територіях, і навіть вони не завжди знають, що відбувається на окупованій території.

Усі лікарі, які працюватимуть на звільнених територіях, будуть отримувати заробітні плати.

Amnesty International заявила, що медики на сході України фальсифікують дані про поранення людей, отриманих внаслідок насильницьких дій. Чи мають лікарі за це відповідати?

Напевне, йдеться про те, що лікарі не повідомляли правоохоронним органам про кульові поранення. Хочу підкреслити, що не наша справа давати цьому правову оцінку. Але все ж таки лікар керується клятвою Гіппократа – де б ти не перебував, ти маєш надати медичну допомогу хоч українському солдату, хоч сепаратисту. Якщо у тебе є совість і моральний обов’язок. Я вважаю, що лікаря, за те, що він прооперував пораненого, на моє переконання, не можна карати.

Ви згодилися керувати таким проблемним відомством, у дуже тяжкі часи, на посаді, яка постійно кимось критикується, яку завжди підозрюють у корупції.  Але ж ви – класний дитячий кардіохірург, врятували і рятуєте тисячі маленьких життів. Навіщо вам урядова робота?

Я багато років поєдную і хірургію, і організаторську, адміністративну роботу.   У мене є величезний досвід. Відчуваю, що можу змінити систему охорони здоров’я.

Знаю, ви й досі щоранку оперуєте. Потім їдете у міністерство, там працюєте… Як витримуєте такий темп життя, тримаєте себе у тонусі? Дайте пораду нашим читачам.

Щодня – 10-хвилинна зарядка. Коли є можливість, люблю пограти у теніс, у футбол. Але на це вже давно немає часу… Усі ми працюємо у 24-годинному режимі, особливо тендерний комітет, робочі групи, лікувальний департамент, усі заступники.

А читачам можу порадити лише одне: краще витрачати час і сили на здоровий спосіб життя, ніж гроші на лікування.

Наталія Максименко

УНІАН в Google News