Радник прем’єра покладає провину за інфляцію на апокаліптичні істерики
Радник прем’єра покладає провину за інфляцію на апокаліптичні істерики

Радник прем’єра покладає провину за інфляцію на апокаліптичні істерики

10:51, 27.03.2008
13 хв.

Якщо комусь дуже кортить нав’язати уряду якийсь бюджетний пріоритет, та раджу спочатку сходити на парламентські вибори... Росія усвідомила марність намірів тиснути на Україну... Інтерв’ю

Опозиції треба набратися не лише цинізму, навішуючи ярлики, а й трохи відваги... Якщо комусь дуже кортить нав’язати уряду якийсь бюджетний пріоритет, та раджу спочатку сходити на парламентські вибори... Росія усвідомила марність намірів тиснути на Україну... Інтерв’ю з народним депутатом України, радником прем’єр-міністра України Віталієм Чудновським.

Пане Чудновський, як би Ви сформулювали головний принцип, що було покладено в основу роботи нинішнього уряду?

Радник прем’єра покладає провину за інфляцію на апокаліптичні істерикиЦей принцип надзвичайно простий і очевидний з точки зору необхідності для сучасної України – повернення довіри народу до влади. Іншими словами, виконувати взяті на себе передвиборчі зобов’язання треба не за 2–3 місяці до закінчення роботи Верховної Ради чергового скликання, а відразу, на наступний день після формування парламентсько-урядової коаліції.

Відео дня

Але багато хто називає такий підхід політичним популізмом і навіть соціальною корупцією...

Нашим політичним опонентам треба набратися не лише цинізму, навішуючи безпідставні ярлики, а й трохи відваги, аби спробувати довести народові, що оптимальною була їхня політична й управлінська діяльність, під час якої 78% державної власності було по суті розкрадено, адже сума в 17 млрд. 900 млн. гривень не йде ні в яке порівняння навіть із підготовленою Юлією Тимошенко до приватизації «Криворіжсталлю», яка принесла в казну 24 млрд. 800 млн. гривень. М’яко кажучи, мене дивує нахабство тих, хто спочатку привласнив на безцінь підприємства, потім упродовж років користувався їхніми прибутками, а на додаток ще й критикує нинішній уряд за соціальну спрямованість його роботи. Не ми, а наші опоненти перетворили Україну в європейського ізгоя. Задумайтесь: Україна зразка 2007 року посіла першу сходинку в Європі за критерієм економічно-майнового розшарування: провалля між бідними та багатими в нас є найглибшим серед усіх європейських країн. Скажіть, будь-ласка, як за таких обставин вести мову про наміри інтегруватися в Європу і як європейцям сприймати такі наміри?

А що стосується повернення довіри народу до влади, то йдеться не про конкретну владну персону, а владу як державний інститут – тобто всіх, хто асоціюватиметься з владою не лише нині, а й у майбутньому. Тому якби в опонентів Тимошенко залишилося б хоч трохи совісті й порядності, то вони б мали виказати їй вдячність.

Довіри народу до влади насамперед потребує сама влада?

Знаєте, як показує вітчизняний досвід, для того, щоб розкрадати країну, владі зовсім не обов’язково мати значний кредит довіри народу. Потреба в такій довірі виникає тоді, коли необхідно провести значні структурні перетворення в господарсько-економічній і суспільно-політичній сферах. Нині Україна стоїть на порозі саме такої необхідності, бо якщо ми втратимо ще 3–5 років, то назавжди опинимось на далекій периферії цивілізованого світу.

Говорячи про виконання передвиборчих обіцянок, Ви, очевидно, насамперед мали на увазі повернення знецінених заощаджень Ощадбанку СРСР? Але люди часто нарікають на несумірність купівельної спроможності тодішніх і теперішніх грошей.

Нарікання завжди були і будуть, тому намагатися їх уникнути – марна трата часу. Краще зосередити зусилля на динаміці, на руху в певному напрямку, а народ нехай сам порівнює і робить висновки. Наприклад, загальна сума виплат за знеціненими заощадженнями у 2008 році перевищить суму, виплачену у 2007 році урядом Януковича, аж у 31(!) раз. Це в 5,3 раза більше, ніж було повернуто вкладникам за всі роки незалежності України. А щодо купівельної спроможності, то обмінний курс радянського рубля до гривні, установлений урядом Тимошенко для розрахунків, є найвищим у СНД: зокрема, він у 5 разів вищий, ніж у Росії, у 35 – ніж у Казахстані, у 105 – ніж у Білорусі.

Так ось звідки інфляція...

Таке припущення доволі поширене, однак воно хибне.

Насправді Кабмін і Нацбанк проводять дуже жорстку монетарну політику: кількість вилученої з обігу готівкової маси є вищою, ніж обсяги виплат за боргами Ощадбанку СРСР. Тому монетарний чинник не має жодного стосунку до теперішньої інфляцієї.

А що ж до неї має стосунок?

Причини три: економічно-цінова інерція, брак структурних перетворень і психологічні очікування. Наприклад, закони економічної інерції доводять неможливість зміни попередньої інфляційної ситуації впродовж щонайменше трьох місяців. Власне, це ми й спостерігаємо нині: інфляція знижується, але все ще відчувається інфляційний тиск останнього кварталу 2007 року.

Структурні перетворення – найскладніший аспект. Він потребує господарсько-економічної оптимізації та підвищення ефективності функціонування всіх складників економіки. На жаль, упродовж усіх років державної незалежності цією проблемою практично ніхто не займався. А час жорсткий і невблаганний: обладнання й устаткування зношується, виробничий ресурс вичерпується, інфраструктура подекуди функціонує лише на чесному слові. Зрозуміло, все це негативним чином позначається на ефективності праці та конкурентоспроможності українських товарів.

Але ми не нарікаємо на долю, а лише пояснюємо, що в цій сфері потрібні цілеспрямовані зусилля впродовж років.

Третій інфляційний складник – психологічний фактор – є поточним чинником. Його суть полягає в тому, що чим частіше політики й чиновники зчинятимуть апокаліптичні істерики, тим вищими будуть інфляційні очікування. Чи відомо це тим, хто ініціює такі істерики? Відомо. Тоді виникає інше запитання: навіщо вони це роблять? Очевидно тому, що нечистоплотна політична конкуренція для них має більше значення, ніж сама інфляція і її негативні наслідки для народу.

Аналітики висловлюють сумніви щодо реальності виконання БЮТ усіх передвиборчих обіцянок.

Ми завжди виходили з тих міркувань, що для передвиборчих обіцянок головне – реалістичність, готовність і вміння їх реалізувати. БЮТ ніколи не вдавався до послуг дешевого популізму: кожну свою обіцянку ми можемо детально підтвердити цифрами, фактами, механізмами і засобами реалізації.

Опозиція звинувачує Тимошенко в тому, що вона з легкістю відмовилася від передвиборчої обіцянки запровадити вже в цьому році контрактний принцип формування збройних сил...

Радник прем’єра покладає провину за інфляцію на апокаліптичні істерикиДавайте будемо коректними: по-перше, Тимошенко не відмовилася від цієї обіцянки, а по-друге, аж ніяк не «з легкістю». Тут треба мати на увазі, що кожне програмне положення політичної сили має певну бюджетну ціну. Навіть якщо ви визначили її дуже точно, то для втілення в життя треба, щоб блок утворив парламентську більшість за рахунок лише своїх депутатів. Якщо ж коаліцію складає декілька суб’єктів виборчого процесу, то цілком природно, що кожній політичній силі доводиться переглядати свої передвиборчі обіцянки з точки зору їх пріоритетності, адже одна річ – коли бюджет спроможний реалізувати проекти однієї політичної сили, а зовсім інша – коли доводиться реалізовувати обіцянки двох політичних сил. Тобто в нашому випадку правильніше вести мову не про відмову, а про деяке відтермінування окремих обіцянок, зумовлене ресурсними можливостями бюджету.

Експерти не можуть збагнути, навіщо Тимошенко витрачала так багато зусиль на усунення газових посередників, якщо ціну газу так і не вдалося знизити?

По-перше, ціну російського газу на 2008 рік не вдалося знизити, оскільки всі домовленості, які стосуються цього аспекту, вступили в силу ще до початку роботи уряду Тимошенко. Давайте поглянемо на речі тверезо й неупереджено: посередник ніколи не виконуватиме своїх функцій, якщо не матиме прибутку. Тому позбутися посередника – означає поповнити бюджет коштами, які досі присвоював посередник. Це відповідальний державницький підхід. І мене дивує, коли декому з політиків та чиновників доводиться популярно пояснювати такі прописні істини. Схоже, в даному разі ми маємо справу не з розумінням елементарних речей, а з небажанням їх зрозуміти, продиктованим корупційною дельтою, виділеною газовими посередниками для лобіювання своїх інтересів.

По-друге, завдяки Тимошенко Україна вперше за багато років зарекомендувала себе ефективною переговорною стороною, яка послідовно відстоює національні інтереси. Така послідовність була з повагою визнана навіть офіційними особами Росії. Вона має важливе значення не лише для перспектив подальших газових переговорів, а й будь-яких взаємин із північно-східним сусідом, який нарешті усвідомив марність своїх намірів спілкуватися з Україною з позиції сили.

У Секретаріаті Президента говорять про необхідність перегляду пріоритетів бюджетної політики. Але урядовці чомусь не виказують вдячності за такі поради. Чим це пояснити?

Причин декілька. По-перше, нагадаю, що парламентсько-урядова коаліція володіє мандатом довіри українського народу, який вона виборола на попередніх парламентських виборах. Тому цілком природно й закономірно, що уряд передусім спрямовує бюджетні зусилля не на забаганки, які спадають на думку різним клеркам Секретаріату Президента, а на пріоритети, зазначені у виборчих програмах і в обіцянках виборцям суб’єктів коаліції. Наскільки мені відомо, Секретаріат Президента не є суб’єктом парламентсько-урядової коаліції, тому якщо комусь із чиновників на Банковій дуже кортить нав’язати уряду якийсь бюджетний пріоритет, та раджу спочатку сходити на парламентські вибори і заручитися переконливою підтримкою українських громадян. Або вже треба докорінно змінити законодавство: якщо уряд призначатиметься не за результатами народного волевиявлення під час чергових парламентських виборів, а з ласки Секретаріату Президента, то в такому разі пріоритети Секретаріату автоматично стануть пріоритетами уряду.

По-друге, урядовці не стримували б емоцій вдячності, якби чиновники Секретаріату Президента підказували не лише витратні пріоритети, а й джерела поповнення бюджету. Натомість ми маємо справу скоріше з діаметрально протилежною ситуацією, коли керівництво Секретаріату наполягає на знятті з приватизації того чи іншого об’єкта або на «впорядкуванні» цього процесу, що призводить до істотного гальмування приватизаційної динаміки і втрати потенційних інвесторів.

Чиновникам з Банкової треба частіше нагадувати собі прописні істини: наприклад, що бюджетні пріоритети уряду – це не преференції, визначені на власний розсуд Юлією Тимошенко, а пріоритети всієї коаліції. Також не зайвим було б усвідомлення, що єдиним суб’єктом приватизаційних процесів в Україні є уряд, а не клерки Секретаріату Президента, РНБОУ та інших амбітних установ.

Тобто, висловлюючись евфемістично, у питаннях узгодження владних повноважень уряду нелегко знайти порозуміння із Секретаріатом Президента?

Справа в тому, що рекомендувати чи, тим більше, наполягати на прийнятті певних рішень можуть структури й установи, які несуть політичну відповідальність. Виникає запитання: а яку відповідальність несуть чиновники Секретаріату Президента за те чи інше приватизаційне або інвестиційне рішення виконавчої влади? А жодної!

Якщо у Секретаріаті Президента позбиралися справді фахівці високого ґатунку, які спроможні переконливо обґрунтувати доцільність певних рішень виконавчої влади, то це – інша річ: уряд, очолюваний Тимошенко, завжди з удячністю сприйме кожну ефективну ідею.

Президент визнав, що урядові вдалось істотно підвищити дохідну частину бюджет...

Радник прем’єра покладає провину за інфляцію на апокаліптичні істерикиЯк кажуть у таких випадках, важко заперечити те, що заперечити неможливо. Адже цифри – річ уперта: наприклад, у січні 2008 року порівняно з січнем 2007-го бюджетні доходи зросли на 48%. Додаткові надходження до центрального бюджету сягнули 12 млрд. гривень, а до місцевих бюджетів – 3 млрд. гривень. Отже, корекція державного бюджету в бік збільшення доходної частини становить близько 15 млрд. гривень. Такого результату досягнуто за рахунок потужної кампанії з виведення економіки з тіні. Зокрема, скасовано необґрунтовані податкові пільги й преференції, встановлені попередніми урядами, зруйновано злочинні схеми ухилення від сплати податків, покладено край практиці незаконного відшкодування ПДВ.

Між іншим, тут напрошуються цікаві запитання: невже про жахливі зловживання у митній і податковій сферах не було відомо попередній владі? А якщо було відомо, то чому вона палець об палець не вдарила для припинення неподобств? І чому пильні чиновники на Банковій замість того, щоб бити на сполох, не проронили ні пари з вуст?

У нинішньої парламентсько-урядової коаліції є одне-єдине щире бажання – працювати на благо українського народу. Між іншим, на цьому відповідальному шляху знайдеться місце всім – як тим, хто в коаліції, так і тим, хто поза нею.

А нашим опонентам раджу інтенсифікувати роботу, бо якщо людина по-справжньому працює, то в неї не залишається ні часу, ні бажання для інтриг і афер.

Розмовляв Микола Котенко

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся