Ризикована ідея. Чи потрібні в Україні інтернет-вибори

Команда президента Володимира Зеленського працює над проектом, який дозволить українцям голосувати на виборах онлайн. Про перспективу та потенційні ризики появи інтернет-голосування в Україні УНІАН розпитав експертів.

На наступних президентських виборах у 2024 році українці, можливо, вже голосуватимуть онлайн. За словами радника президента, 6-го номера в списку «Слуги народу» Михайла Федорова, наразі команда очільника держави працює над проектом запровадження електронного голосування. «У нас вже зараз є проект The Vote (Голосування)», – заявив він в нещодавньому інтерв’ю Ліга.net.

Федоров розповів, що на першому етапі платформу будуть використовувати для опитувань, завдяки яким президент, прем'єр та інші представники влади будуть дізнаватися реальну думку українців. Система ідентифікації в цьому проекті реалізована через Mobile ID, електронний підпис, Bank ID. З часом хочуть впровадити технологію Smart ID, коли електронний підпис зберігається на смартфоні. «Частина ключа зберігається в хмарі, частина – на смартфоні в додатку. Тут вже не залежиш від оператора. А Bank ID не підходить для більшості послуг», – пояснив він.

За його словами, проголосувати онлайн українці точно зможуть вже в 2024 році, на наступних президентських виборах. «Але я буду робити все, щоб, можливо, пілотно, можливо, повноцінно були і місцеві вибори. Це складне технічне завдання, в якому найголовнішим є забезпечення конфіденційності, цілісності та анонімності голосування», – розповів радник президента.

Запровадження онлайн-голосування підтримує голова громадської організації «Електронна Україна», голова Громадської ради при Державному агентстві з питань електронного урядування України Єгор Стефанович. На його переконання, зважаючи на монобільшість «Слуги народу» у Верховній Раді, сьогодні в Україні є всі можливості досить швидко зробити проривні речі у сфері електронного урядування. «Те, що раніше робили за три-п’ять років, можна заробити впродовж одного бюджетного року», – переконаний Стефанович.

Він переконаний, що, застосовуючи необхідний захист даних, ризики підробки, втручання або маніпулювання інформацією на електронних виборах будуть значно менші, ніж зараз, коли підрахунок голосів відбувається «на папері». За словами Стефановича, при формуванні Громадської ради вони тестували інтернет-голосування, і система себе добре показала. Плюс, є успішна світова практика. До прикладу, в Естонії офіційні інтернет-голосування на виборах проводять понад десять років.

«Повноцінні електронні вибори в Естонії проходять з 2005 року. Це означає, що можна голосувати через ІD-картку або спеціальну захищену сімку і MobilID», – розповідає громадянка цієї країни, експертка електронного уряду Яніка Мерило.

Крім того, можна голосувати протягом тижня, без прив'язки до місця свого перебування. «Звідси - більш висока явка виборців серед молоді та тих, хто перебуває за кордоном», – зазначає вона.

В Естонії провели вже одинадцять голосувань через інтернет. Останні голосування встановили черговий рекорд – вже 47% з загальної кількості голосуючих проголосували, застосовуючи ІD-картку або MobilID. При цьому, громадяни країни можуть обирати – голосувати через інтернет або на дільницях. «Для багатьох залишається важливим прийти в неділю на ділянку, віддати свій голос, поспілкуватися. І це теж демократія – голосувати, кому як зручно», – пояснює Мерило.

В Сполучених Штатах на дільницях стоять спеціальні сканери / REUTERS

Ризики онлайн-голосування

Аналітик Комітету виборців України Денис Рибачок стверджує, що, окрім згаданої Естонії (де усього 800 тисяч виборців), в інших країнах використовуються лише певні елементи електронних технологій. Наприклад, в Сполучених Штатах на дільницях стоять спеціальні сканери. Заповнивши бюлетень, виборець відправляє його в цей сканер, який швидко передає інформацію на обробку. Відповідно, результати виборів стають відомі набагато швидше, ніж у нас. «Але певне суспільне переконання, що майже всі цивілізовані країни сьогодні голосують онлайн через смартфони чи комп’ютери –  це міф. Насправді не доведено, що це робить демократію більш якісною», – підкреслює Рибачок.

За його словами, навпаки, є країни, які відмовилися від електронного голосування. Наприклад, Франція тривалий час дозволяла своїм громадянам за кордоном голосувати за допомогою певних електронних засобів. «Нещодавно вони відмовилися від цієї практики і перейшли до звичайного голосування поштою. Бо ризики перевищують вигоди. Схожа ситуація у Фінляндії», – розповідає аналітик.

Експерт «Лабораторії цифрової безпеки» Вадим Гудима також зазначає, що через низку причин по всьому світу вважають недоцільною відмову від паперових бюлетенів під час державних та місцевих виборів. 

По-перше, будь-яке програмне забезпечення є вразливим: «Не лише Україна, а й людство загалом досі не навчилися писати безпечні програми. У будь-якій електронній системі голосування завжди будуть вразливості, які зловмисник може експлуатувати, щоб спотворити результати волевиявлення».

По-друге, онлайн-атаки, зазвичай, дешевші і простіші, ніж офлайн. Для того, щоб фальсифікувати паперові бюлетені, треба забезпечити фізичний доступ або до них самих, або до тих, хто їх рахує. «Це завжди вимагає від зловмисників значних коштів та організації, і це достатньо важко приховати. Для фальсифікації або знищення результатів онлайн-голосувань достатньо мати лише кваліфікованого програміста, доступ до Інтернету та трішки удачі», – підкреслює Гудима.

Інша проблема – підробка паперових бюлетенів погано масштабується, на відміну від підробки результатів онлайн-голосувань. Організація фальсифікацій з паперовими голосуваннями на одному окрузі – це вже складно і проблемно, а фальсифікації на рівні країни доступні лише тим, хто контролює весь адміністративний і поліцейський апарат. Натомість, знання про критичну вразливість у програмному забезпеченні, яке забезпечує підрахунок чи передачу даних онлайн-голосувань, дає можливість будь-кому підробити результати як на окремому окрузі, так і на рівні країни.

«Часто, як у випадку онлайн-голосування за улюблений вид сиру або найкращу пісню, усі перелічені ризики можна ігнорувати. Для дорадчих голосувань чи петицій можна ускладнити маніпуляції голосуванням технічними засобами захисту настільки, щоб ця атака ставала економічно та політично не вигідною. Утім, вибори чи імперативні референдуми – будь-які рішення щодо нашого спільного майбутнього – це зовсім інші ризики й інша відповідальність», – підкреслює експерт.

В свою чергу, аналітик КВУ Денис Рибачок нагадує, що в умовах України залишається ризик зовнішнього втручання в онлайн-голосування з боку Російської Федерації: «Уявімо, що переводимо весь виборчий процес в електронний формат. А Росія якимось чином отримала доступ до цих даних. Як наслідок, ми просто втрачаємо довіру виборців до результатів волевиявлення».

Крім того, постає питання,  як проконтролювати справедливість онлайн-голосування. «Підкуп виборців – одна з ключових проблем в Україні. А електронне голосування в рази полегшує життя для тих, хто хоче підкупити виборців. Тому наразі ризиків більше, ніж позитивів. І те, що Україна використовує чи не найпримітивнішу форму організації виборів «вручну» –  це наш захист від кіберзагроз і втручання у вибори», – додає він.

На ризиках реалізації в Україні систем онлайн-голосування і систем електронних підписів наголошує також IT-аналітик Надія Баловсяк. Вона вважає, що реалізована через MobileID (BankID) система ідентифікації обмежує коло громадян, які можуть брати участь в такому голосуванні. «Попри високі показники інтернет-проникнення та велику кількість смартфонів, яка є на руках у українців, багато з них не користуються електронними платіжними системами та, відповідно, не мають згаданих ідентифікаторів», – пояснює Баловсяк.

Ба більше, за її словами, деякі банки для таких клієнтів значно ускладнюють будь-які онлайн-операції без особистого візиту у відділення. Тому, на думку експертки, така система ідентифікації і відповідні спроби проведення опитувань та голосувань виглядають не як інструменти прямої демократії, а як елементарний спосіб накрутити потрібні голоси.

Ще одна проблема полягає в тому, що в Україні не розвинута контрактна система взаємодії з мобільними операторами. «Переважна більшість громадян користується pre-paid-пакетами, які є зовсім не захищені від викрадення зловмисниками. І море прикладів втрати коштів саме через pre-paid-номери, описаних в медіа, можуть перетворитися в інструменти накрутки голосів», – пояснює аналітик.

Згадувана система Smart-ID (підпис в смартфоні + хмара) ідентифікує не людину, а її смартфон, який легко можна викрасти. Окреме питання щодо забезпечення системи безпеки збереження даних в хмарі. На думку Надії Баловсяк, цей підхід може використовуватись для чого завгодно, але не для таких важливих речей як голосування чи проведення операції з реєстрами: «Навряд чи люди будуть щасливі, що після того, як вони загубили смартфон, зіткнулись з тим, що їм не належить їх квартира чи машина, чи створений ними бізнес. А ті, хто розуміє ризики, завчасно подбає про заборону операцій з майном чи бізнесом без особистої присутності».

Український шлях: експертна думка

Але не все це зовсім не означає, що Україні слід зовсім відмовлятися від використання технічного прогресу. Наприклад, Комітет виборців України підтримує впровадження певних елементів нових технологій у виборчий процес. Зокрема, для пришвидшення підрахунку голосів виборців. «Щоб результати передавалися не від дільниць до окружних комісій, а потім тільки до Центральної виборчої комісії. А за допомогою певних електронних засобів відразу від дільниць до ЦВК. Тоді ми отримували б результати виборів не на десятий день після голосування, а буквально того ж дня, коли вибори закінчилися», – розповідає Денис Рибачок.

Ілюстрація / REUTERS

Така концепція вже була розроблена за минулого складу ЦВК. На думку аналітика, це досить реалістичний та адекватний спосіб впровадження електронних цифрових технологій у виборчий процес.

Експерт «Лабораторії цифрової безпеки» Вадим Гудима також вважає оптимальною змішану модель голосування на виборах – паперові бюлетені на дільницях, швидкий їх підрахунок та передача даних до ЦВК за допомогою спеціального обладнання, подальша звірка отриманих даних з паперовими бюлетенями, що обраховуються вручну членами виборчих комісій. «Це не ідеальна, але працююча, перевірена і достатньо стійка до фальсифікацій модель», – підкреслює він.

В свою чергу, експертка електронного уряду Яніка Мерило підкреслює, що перед запровадженням онлайн-голосування на виборах в Україні, нам треба побудувати надійну електрону ідентифікацію людини, створити систему голосування з повним захистом від злому, впровадити захисні механізми від можливості передати картку. «Поки фундамент всього електронного в Україні не готовий, але можемо продовжувати йти до нього. Крок за кроком створювати механізми, забезпечувати їх, масштабувати і запускати», – додає вона.

Важливо, що в раніше згаданому інтерв’ю радник президента Михайло Федоров визнавав необхідність добре підготуватися до запровадження онлайн-голосування інфраструктурно, з кібербезпеки, а також ментально. Однак, окрім публічних заяв, жодної концепції чи чіткого плану дій в цьому напрямку презентовано ще не було. Тоді як в українських реаліях, коли є постійний ризик зовнішнього втручання з боку Російської Федерації, підходити до питання електронних виборів треба напрочуд обережно. Тим більше, що підстав вважати електронні вибори обов’язковим елементом демократії кожної сучасної держави, насправді не має.

Ірина Шевченко

УНІАН в Google News