Останній подвиг Литвина

Чому Президент не з’явився в сесійній залі, як обіцяв? Чому Наша Україна “кинула” спікера? Чому Литвин досі не закрив Верховну Раду? Про що він таємно домовлявся з Ющенком?..

4 квітня спікер Верховної Ради четвертого скликання Володимир Литвин практично  втратив останній шанс залишитись в історії України не лише як миротворець-невдаха, який довго, але безрезультатно балансував на протиріччях кількох потужних політичних течій, але як впливовий політик, здатний змінювати хід подій.

Цього дня спікер НЕ зміг чи НЕ захотів переломити спротив фракцій старого парламенту “Регіони України” та СПУ, що заблокували процедуру складення присяги суддями Конституційного суду. Хоча напередодні голова ВР на зустрічі з Президентом Ющенком фактично домовився про реанімацію КС й навіть запросив Президента взяти участь у цій процедурі та в урочистому закритті сесії.

Проте, як відомо, 4 квітня все завершилося тим, що Президент так і не з’явився в парламент, хоча туди прибули всі високопосадовці, голови судів та уряд, які й гадки не мали, що домовленості вкотре зірвано.

Хоча, власне, про те, що заплановані події в парламенті підуть не так, як спочатку виглядало, можна було дізнатися ще за день до того зі слів першого віце-спікера ВР Адама Мартинюка. По телебаченню він однозначно заявив, що відновлення діяльності Конституційного суду призведе до швидкого скасування Судом уже чинних змін до Конституції, а отже – поховає всі сподівання переможців парламентських виборів 2006 року як на коаліцію, так і на посаду прем’єр-міністра.

Щоправда, Мартинюк навів юридично-процедурні підстави й того, що навіть за теперішньої Конституції Президент може заблокувати кандидатуру на посаду прем’єра від будь-якої коаліції.

Але, схоже, у свідомості “Регіонів” та СПУ закарбувалося перше його твердження – про загрозу коаліції будь-якої конфігурації з боку Конституційного суду.

Принаймні в короткому виступі Олександра Мороза з трибуни парламенту 4 квітня пролунало підтвердження цієї тези, а отже – і заклик знову відкласти відновлення КС. Партія регіонів взагалі не формулювала якихось пояснень, а просто заблокувала трибуну, вимагаючи негайного закриття сесії.

Цікаво, між іншим, що тимошенківці, на реакцію яких саме й було розраховане залякування скасуванням конституційної реформи, гучної участі в зриві присяги суддів КС не взяли.

А що робив спікер Литвин, від якого, як завжди, в парламенті, залежало повернути хід подій у потрібному йому руслі?

Він без зайвого пручання скористався “бунтом” “регіоналів” і соціалістів та запевнив, що коли консенсусу щодо Конституційного суду немає, то він цієї процедури не допустить. Пригадуючи, як свого часу Литвин не зупинявся перед голосуванням з конституційної реформи під шалений звуковий супровід і з іншими спецефектами, - маємо визнати, що не сам лише безлад у залі засідань спричинив теперішню скромність Литвина.

Пояснення зміни його позиції зовні виглядало досить прозоро. Окрім присяги суддів, 4 квітня ВР мала б схвалити ще й постанову про перерахунок бюлетенів по всій Україні щодо результатів парламентських виборів. Судячи з попередніх заяв, пристати на цю вимогу аутсайдерів перегонів збиралася й фракція “Нашої України”. Й оскільки проект постанови про перерахунок був поданий, зокрема, членами блоку Литвина Єремєєвим та Надрагою, - виглядало так, ніби блок Литвина сподівався внаслідок перерахунку отримати додаткові голоси задля перетину 3-відсоткового бар’єру.

Зрозуміло, що тоді й перспективи коаліції виглядали б дещо іншими, ніж нині, і “золота акція” була б не лише в руках головних суперників фракцій Литвина – соціалістів. За цих умов Литвин міг домовлятися з Президентом про реанімацію КС та й про збереження в наступному парламенті спікерської посади для себе, яку не відміняє, звісно, навіть скасування конституційної реформи.

Але в останню мить “Наша Україна” з невідомих причин цих домовленостей не виконала. Вона внесла власний беззмістовний проект постанови про результати виборів до ВР, який не мав іншої мети, як дозволити НУ голосувати саме за нього, а не за спільну з блоком Литвина постанову про перерахунок. Через це постанова про перерахунок не набрала більш як 199 голосів...

Між іншим, так і не відомо, чи знав про “кидок” Литвина з боку “Нашої України” сам Президент, який готувався до візиту у ВР, але відмовився від нього під абсолютно надуманим приводом – через відсутність кворуму депутатів. Хоча саме в цей день кворум, як ніколи останнім часом, був досить пристойний.

Можливо, Президент знав. Як і про “приреченість” Конституційного суду...

Та ззовні факт залишився фактом: уся відповідальність лягла на Литвина. І справді: Литвин мав усі підстави образитися на президентську силу та на самого Ющенка за провал перерахунку бюлетенів, аби вже більше не докладати зусиль на присягу суддів КС. І вже колеги з СПУ та “Регіонів” “допомогли” Литвину позбутися навіть надій вирішити за рахунок реанімації Конституційного суду якесь особисте питання подальшого працевлаштування. Ну, наприклад, посади ректора якогось найбільшого в Україні навчального закладу, а може, й академії. Або, за сміливої уяви, й посади у структурах, підконтрольних виключно Президенту, наприклад, РНБО чи, бери вище, секретаріату самого Президента. А  хіба хтось заперечить, що цим установам явно бракує  вправної бюрократичної руки?

Утім, пан Литвин ще залишив за собою право повернутися до зруйнованих домовленостей з Президентом з приводу КС і власних перспектив, оскільки питання про входження Народного блоку до майбутнього парламенту більше не стоїть. 4 квітня спікерові вистачило і повноважень, і сили волі для того, аби відхилити всі вимоги Партії регіонів та СПУ щодо остаточного закриття останньої сесії ВР четвертого скликання. Привід – потреба провести урочисті слухання щодо 20 роковин ЧАЕС 26 квітня. Реальна причина – потреба збирати сесію в будь-який момент, коли цього потребуватиме поточна кон’юнктура.

Отже, за певних обставин Президент Ющенко в разі провалу переговорів з усіма потенційними претендентами на різні конфігурації коаліції, ще може повернутися до “погрози” скасуванням реформи через відновлення роботи Конституційного суду. Не виключено, що це станеться в разі, якщо криза переговорів призведе до іншої загрози – розпуску вже нового парламенту та проведення дострокових виборів.

Звісно, це дещо спрощений варіант вибору, який може постати перед депутатами вже наступного парламенту до 26 квітня, себто після офіційного оприлюднення результатів виборів-2006. Але в будь-якому разі їм доведеться розраховувати так би мовити ф’ючерсні “контракти”.

І, з огляду на скасування недоторканності депутатів місцевих рад, що найболючіше вдарила по Партії регіонів та деяких аутсайдерах, колишніх можновладцях, - не виключено, що наступного разу питання відновлення роботи КС і навіть скасування реформи, виглядатимуть для Партії регіонів доцільнішими, ніж нові зусилля для чергового реваншу через вибори. І навряд чи прихильниками розпуску нового парламенту будуть соціалісти.

От тоді усі важелі знов опиняться в руках пана Литвина. І вибір буде нелегкий: між черговою спробою пробитися в наступний склад ВР через дострокові вибори, з одного боку, і збереженням складу ВР з можливістю повернення Президентові його колишніх повноважень – з другого...

Звісно, в цьому виборі для Литвина важлива домовленість із Ющенком.

Сьогодні Україна не живе за жодним з варіантів Конституції, її чільники продовжують вирішувати всі питання без ключової судової гілки влади, будь-яка коаліція є заручницею гри залаштункових домовленостей окремих посадових осіб, а вибори залишаються лише демократичною ширмою в головному механізмі – постійній, нічим не внормованій зміні правил гри.

На жаль, спікер Литвин, постійно картаючи за все це інших, так сам нічого не зробив, аби хоч трохи поліпшити ситуацію в країні в цьому фундаментальному питанні. І навіть якщо зуміє повернути справи на користь собі особисто – реального внеску в розвиток країни, мабуть, уже не зробить.

Ірина Погорєлова

УНІАН в Google News