Ззовні приваблива коаліція...

Спільна нелюбов до чинного Президента знов об’єднала Тимошенко й Мороза, як колись Кучма та конституційна реформа... Тимошенко щиро вірить, ніби “вайлуватий” Ющенко боїться її особистої енергії, її електорату та її курсу на президентську посаду...

“Ззовні симпатична жінка”, – сказав Олександр Мороз з приводу Юлії Тимошенко, коли вони востаннє не порозумілися, здається, ще напередодні президентських виборів з приводу конституційної реформи.

Відтоді особливої теплоти між ними не спостерігалося, зокрема й під час Юлиного прем’єрства. Хоча ставлення до конституційної реформи в Тимошенко змінилося на користь позиції Мороза.

Аж ось між давніми соратниками антикучмістського руху знову зажевріло порозуміння, тепер – з приводу необхідності якнайшвидшого підписання коаліційної угоди на умовах, вироблених меморандумом трьох “майданних” сил напередодні парламентських виборів. І дивна річ: знову Тимошенко пристала на умови, прописані в цьому меморандумі, які особливо наполегливо обстоює Мороз, - хоча умови ці в разі дотримання зовсім не вигідні лідерці БЮТ, за винятком гарантій її прем’єрства.

Лівий марш помаранчевого альянсу

Очевидно, “ззовні симпатична жінка” вирішила таки, що умови завжди можна переписати, а ось підтримку соціалістів щодо посади прем’єра треба зафіксувати й протиставити позиції “Нашої України” негайно. Аж так негайно, що найзапекліший опонент Тимошенко – Порошенко - вирішив відверто застерегти громадськість, що БЮТ та СПУ в такий спосіб просто розподілили між собою посади прем’єра та спікера.

Власне, не таке вже вражаюче викриття. Адже після того, як крісло глави парламенту вже пропонувалося БЮТом Безсмертному, - повернення до ідеї спікера Мороза при прем’єрові Тимошенко цілком природне. Й автоматично знімається жорсткість умов “Морозового” меморандуму для Тимошенко: якось у межах коаліції вони б домовились. Залишаються у передвиборчому тексті меморандуму лише суворі обмеження щодо й без того урізаних повноважень Президента Ющенка: і вето на посади, і навіть на певні закони він не може накладати, і фактично на здійснення зовнішньополітичного курсу не повинен впливати, бо керуватиметься виробленими коаліцією основними засадами зовнішньої та внутрішньої політики... Не кажучи вже про заборонену Ющенкові ревізію Конституції...

Одне слово, спільна нелюбов до чинного Президента знов об’єднала Тимошенко й Мороза не гірше, ніж колись Кучма та конституційна реформа. А коли лідерка БЮТ по телебаченню назвала свою політичну силу лівоцентристською, - між нею та лідером СПУ, здавалося, виник повний і незаперечний альянс.

У чому прорахувалася Тимошенко

Єдине, чого їм разом не вистачає для здійснення в країні лівоцентристського повороту, до якого (аж поки не отримав менш як 6% голосів на виборах) закликав лідер СПУ, - так це якихось кількох десятків голосів для створення в майбутньому парламенті правлячої коаліції...

Тож не чекати милості від потенційних партнерів, а взяти ці голоси в “Нашої України” - такою була мета Тимошенко й Мороза, коли вони фактично в обхід формальних лідерів НУ звернулися з листом до Президента Ющенка як гаранта коаліції. Вимагаючи від нього підпису під меморандумом, зміст якого аж ніяк не міг бути прийнятним для Президента.

На що в цій ситуації могла розраховувати Тимошенко, приблизно зрозуміло: вона щиро вірить, ніби “вайлуватий” Ющенко просто боїться її особистої енергії, її електорату та її курсу на президентську посаду. А тому вона могла сподіватися, що Ющенко або погодиться на її прем’єрство з метою “спалити” главу уряду (а Юлі й цього досить, бо вона знає, як виходити з подібних ситуацій), або відмовить від підпису під меморандумом зі своїми розпливчастими поясненнями про потребу єднати країну й робити висновки з провалу колишньої коаліції. Юля ж на цьому вкотре і вже аргументовано підтвердить, що ось, мовляв, Президент таки має намір об’єднатися з кланом Партії регіонів. Ющенко ж, на її думку, злякається і на коаліцію з “Регіонами” не піде, а дострокові вибори стануть для БЮТу переможними й остаточними...

Власне, ставка Тимошенко на дострокові вибори так і проглядала в усіх її виступах до 10 квітня в абсолютно передвиборчих промовах... Так само, як і тактика приниження Ющенка як слабкого та майже неадекватного Президента...

Але ця проста схема зовсім не задовольняє Мороза! Не треба багато аргументів: йому аж ніяк не вигідні дострокові парламентські вибори, які він та СПУ можуть остаточно програти, віддавши залишки електорату тепер уже лівоцентристському БЮТу! Але й троїста коаліція, яку він категорично не бажає називати помаранчевою, - йому так само не вигідна, навіть з посадою спікера, якщо її чекає швидкий розвал через контри Тимошенко з Президентом...

Тут, мабуть, треба спеціально пояснити, що схвалений не без активної участі СПУ Регламент ВР виявився досить жорстким для глави парламенту: зігнати його з посади й замінити іншим у межах нової коаліції досить просто – достатньо 226 голосів. Цю хистку норму писали чи не навмисне для Литвина, але нині вона підважує й позиції будь-якого майбутнього спікера. Тож сама по собі “змова” Тимошенко з Морозом щодо “розподілу посад” в коаліції, де б третій учасник – “Наша Україна” - залишався заручником президентських фобій, аж ніяк не влаштовує лідера СПУ.

Регіональні “поползновенія” Мороза

Його влаштовує коаліція з Партією регіонів. Чимало доказів цього могли спостерігати журналісти, не лише фіксуючи відмови СПУ від назви “помаранчева коаліція”, але й спостерігаючи, як Мороз почав розмови про “єднання сходу й заходу”, про потребу залучити ПР до влади спочатку в регіонах і як не бажав спростовувати можливості альянсу з ПР у так званій широкій коаліції. Годі й казати, що в СПУ та “Регіонах” практично немає розбіжностей ані в ставленні до ЄЕП, НАТО, російської мови, та й путінської Росії загалом. Лише щодо  вигаданого “регіоналами” віртуального федералізму.

А останнім часом СПУ та ПР взагалі однаково ставляться і до питань приватизації великих промислових комплексів, і до конституційної реформи, не кажучи вже про Конституційний суд... Ба навіть ставлення СПУ до кланів та олігархів, особливо донецьких, після залучення до партії та списку кількох колишніх “червоних директорів” і Кучминого хрещеника Андрія Деркача, насправді не таке вже й негативне...

Одне слово, прагнути до союзу з “регіоналами” в Мороза є набагато більше підстав, ніж до “помаранчевої коаліції”. І якби не відмова від такої коаліції з боку КПУ, що пролунала з вуст лідера комуністів Симоненка, - то ще велике питання, чи взагалі мав би Мороз  справи з Тимошенко та “Нашою Україною”...

Утім, таки мав би – для плавного переходу в синьо-білу коаліцію після спеціальних зусиль, спрямованих на унеможливлення скласти разом колишніх “майданників”. І Тимошенко в цій прозорій схемі Мороза – не більш як знаряддя, зброя з передбаченою руйнівною силою та спрямованістю. Хоча – з відтермінованою дією.

Тоді як самому Морозові від коаліційного процесу потрібно було спочатку інше: вичавити з Ющенка відмову від ревізії Конституції... Та, власне, й не це, а просто заблокування відновлення діяльності КС, що є фактично єдиним механізмом підриву будь-якої коаліції разом зі всіма неконституційними конституційними змінами....

Власне, участь СПУ в коаліційному процесі з БЮТ та НУ мала б тривати протягом усіх останніх тижнів правомочності старої Верховної Ради, коли б (на вимогу Ющенка) залишалася загроза позачергового засідання ВР та складання присяги суддями КС. СПУ всіма доступними їй засобами мала б чинити спротив, зокрема й з допомогою тиску всередині коаліційного процесу...

Після початку ж повноважень нової ВР, коли присяга суддів буде неможлива через відсутність спікера, СПУ могла б спокійно покинути “коаліцію демсил” напризволяще й іти торгуватися з Партією регіонів, у тому числі й за посаду Голови ВР, який став би на захист конституційної реформи не гірше, ніж стояв нещодавно пан Литвин...

Мабуть, на цьому етапі до синьо-біло-рожевої коаліції долучилися б і комуністи, яким насправді також нема що робити на дострокових виборах.

Треба сказати, що чудовим тлом для всіх перелічених маневрів Тимошенко й Мороза була позиція представників “Нашої України”, які під приводом вироблення програмних засад коаліції просто зволікали. Аж так, що сама Юля не витримала й запропонувала їм те, що вони вимагали раніше, – взяти за основу програму Президента “10 кроків назустріч людям”.

“Ви ж не відмовляєтеся від програми Президента?” - спитала пані Тимошенко панів Безсмертного та Зварича так само, як рік тому запитала Президента Путіна: “Ви ж не відмовляєтесь від ЄЕП?” Що потім було з ЄЕП за прем’єрства Тимошенко – усі пам’ятають. А ось подітися представникам НУ, та ще коли Юля тут же відмовилася від балотування на Президента, - не було куди...

Тому на переговори про коаліцію Тимошенко з Морозом вирушили 10 квітня, озброєні своїм меморандумом, у повному переконанні, що все йде за планом.

Але 10 квітня на цей не надто складний сценарій, який до того ж підігрівався з Росії нагадуваннями президента Путіна про ЄЕП та його принади для певних політичних сил України, - було накладено... “вето” Президента.

Ультиматум “Нашої України”

Через главу секретаріату Олега Рибачука Ющенко повідомив усіх зацікавлених осіб, що коаліція за старою схемою із перспективами кризи а-ля 2005 рік його не влаштовує зовсім, а коаліція з Партією регіонів – не лякає.

Одночасно НСНУ висунула свій “ультиматум” майбутнім коаліціянтам: продовження конституційної реформи з поверненням частини повноважень Президенту. Зокрема – щодо повного контролю Генпрокуратури та СБУ, що є абсолютно логічним правом гаранта стабільності в умовах очікуваної мінливості парламентської коаліції та уряду, а також – залежності імунітету місцевих депутатів тепер уже від місцевих силовиків, а не Рад...

Заодно НУ запропонувала й інші нові конституційні зміни – про скасування імперативного мандату, депутатської недоторканності, наглядової функції прокуратури. Але все це разом вкладається в просту вимогу відновлення діяльності Конституційного суду, без якого продовження реформи неможливе...

От лишень відмовитись від умов “Нашої України” в цьому контексті, принаймні СПУ, складно, навіть якщо вона здогадується: президентська сила пропонує не скасування, а лише розвиток реформи, а отримавши Конституційний суд – матиме засіб для її скасування. Але як знову висловлювати ці підозри, власноруч руйнуючи таку потрібну для своїх тактичних цілей коаліцію? Та ще й у момент, коли повноваження старої Ради все ще не завершились, і Ющенко ще може звернутися до Литвина?

Не краще й Тимошенко: усі її жертви на олтар прем’єрства залишились марними, Ющенко не побоюється розвалу “коаліції демсил”, а вбачає за краще “широку коаліцію” з Партією регіонів якнайшвидше – замість “тягти кота за хвіст” із цим самим результатом, але зі втратою часу...

Та найцікавіше тепер, як на тлі дедалі більш відвертого потягу Президента до коаліції з ПР: проти такої коаліції виступає “Наша Україна”! Ну не бачить Роман Безсмертний змоги поєднати програмні засади Партії регіонів з “нашоукраїнськими”, і все тут. А воно таки й справді неможливо, бо самі “Регіони”, які одразу по виборах почали було задкувати зі своїми ультиматумами, нині знов за старе. Та ще й у “конструктивну опозицію” йти не хочуть, жодного прем’єра в “помаранчевих” не бачать, плюс на регіональному рівні погрожують Президентові зруйнувати його виконавчу губернаторську вертикаль...

У цих складних умовах подальші ігри СПУ та БЮТ у внутрішньокоаліційний шантаж навряд чи матимуть схвалення серед їхніх власних виборців. Врешті, чи не ці ігри здобудуть з часом тавро “зради Майдану”?

І ... не залишається вибору, як Юлі - відмовитись від прем’єрства, не обмеженого жорсткими умовами коаліції, а Морозу – від недоторканності конституційної реформи...

Маючи досвід правління Кучми, можна було б вважати, що Ющенко разом з ПР у чотири руки “розводять” теперішніх коаліціянтів. З тією різницею, що не розводять, а зводять до купи, примушуючи нарешті виробити спільні правила гри. Чи свідомо бере в цьому участь Партія регіонів, чи її роль – така сама службова, як колись при Кучмі у комуністів, - ми не знаємо, це й не так важливо.

Важливий результат – правила гри для першої після виборів коаліції, яка може мати самоцінність навіть незалежно від умов нав’язаної конституційної реформи. Якщо ці правила гри виявляться більш-менш сталими, - саме поняття коаліції втратить негативний присмак, що вже починає в нього з’являтися, і отримає необхідну привабливість не лише для владної корпорації.

Не варто й казати, що саме дійова повноцінна коаліція – єдиний спосіб реабілітувати кострубату й фактично нелегітимну конституційну реформу, і зробити це краще, ніж будь-які чергові інтриги, шантаж та схеми. Якщо ж коаліція й далі залишатиметься способом досягнення монопольної влади будь-якої з політичних сил, - шансів немає.

Ірина Погорєлова

УНІАН в Google News