Чи згадають Маляренку Фельдмана?

Голова Верховного суду Маляренко не потрапив у депутати і йде на пенсію. При цьому залишає низку вкрай неприємних запитань. Якщо суспільство отримає на них правдиві відповіді, то відставка Василя Тимофійовича може виявитися досить гучною...

Одразу після парламентських виборів подав у відставку голова Верховного Суду України Василь Маляренко. Він пообіцяв так вчинити ще до виборів. Звичайно, Василь Тимофійович сподівався, що з крісла суддівського пересяде на парламентську лаву. Для того і балотувався за списком блоку Литвина. Та не вийшло. Маляренко, який ось-ось досягне критичного для судді віку 65 років, просто йде на пенсію. Тихо і спокійно. Але залишає цілу низку вкрай неприємних запитань. І якщо суспільство отримає на ці запитання правдиві відповіді, то, як уявляється, відставка Василя Тимофійовича буде аж ніяк не тихою та спокійною.

За відставку Маляренка ще має (після Вищої ради юстиції) проголосувати Верховна Рада України. Було б логічно, якби найвищий законодавчий орган дав оцінку чотирирічній діяльності Маляренка на тій високій посаді.

Ось запитання, які виникли в автора цієї публікації після ближчого знайомства з біографією Василя Тимофійовича Маляренка:

Чи правда, що через руки Маляренка, який з 1980 року працює у Верховному Суді, проходили касаційні скарги дисидентів, засуджених за антирадянську пропаганду, зокрема Оксани Мешко, Івана Сокульського, Віталія Калиниченка, християн-баптистів Миколи Поліщука, Миколи Машницького та багатьох-багатьох інших? І жодна з цих скарг не була задоволена?

Чи правда, що у 2002 році Маляренко став головою  Верховного Суду за активної підтримки тодішнього Президента Леоніда Кучми та глави його АП, добре відомого юриста Віктора Медведчука? Чи правда, що раніше, обіймаючи посаду заступника голови ВС, а згодом і голови ВС, Маляренко працював у тісній координації з головним податковиком Миколою Азаровим та його „бойовим замом” Святославом Піскуном, виконуючи замовлення Кучми?

Якою є у цьому зв’язку роль Маляренка в сумнозвісній справі віце-президента банку „Слов’янський” Бориса Фельдмана? Чи відповідає дійсності зміст зафіксованої на „плівках Мельниченка” розмови Азарова з Кучмою, під час якої Микола Янович інформує Леоніда Даниловича про те, що досягнуто домовленість про передачу справи за обвинуваченням Фельдмана до Луганського суду? Азаров повідомляє Кучмі, що питання передачі справи в Луганський суд (точніше Артемівський місцевий суд м. Луганська) і притягнення Фельдмана до кримінальної відповідальності погоджувалися з заступником голови ВС Василем Маляренком. Ще в одній розмові Азаров повідомив Кучму про те, що мали місце консультації „саджальників” Фельдмана з Маляренком щодо того, як зручніше „навісити” на останнього обвинувачення в отриманні хабара.

У заяві адвокатів Фельдмана В.Агєєва та А.Федура від 6 листопада 2002 року  вказується, що передача справи до Луганського суду була завідомо незаконною, а проти Маляренка потрібно відкрити кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених  ч. 1 ст. 365 КК України та ст. 27, ч. 1 ст. 375 КК України, та притягнути його до дисциплінарної відповідальності. Річ у тім, що справа передавалася до Луганська з кричущими порушеннями законодавства. Заступник генпрокурора Виноградов замість того, щоб, згідно з законом, спрямувати її до суду першої інстанції, передав справу... Маляренкові.

Дозволимо собі витяг із заяви адвокатів Фельдмана (зберігаємо орфографію та пунктуацію оригіналу):

„Голова Верховного Суду України чи його заступник не мають права прийняти справу, направлену прокурором, і тим більше направити її після цього в інший суд.

Оскільки Голова Верховного Суду України та його заступники наділені правом передачі справи з одного суду до іншого, і не наділені правом передавати справи від прокурорів до судів,  і навіть не наділені правом отримувати від прокурора справи, які направляються для розгляду по першій інстанції, тим більше направляти їх до інших судів  (і тим більше грубо порушуючи норми про територіальну підсудність).

Отже, справа направлена до суду з порушенням норм КПК України, що й започаткувало небувалу досі в незалежній Україні суддівську вакханалію беззаконня і знущання над самою ідеєю правосуддя.

Як видно з опублікованої на зазначених інтернет-сайтах розмов у кабінеті Президента України, незаконна передача справи за обвинуваченням Б.Фельдмана до Луганського суду була результатом злочинної змови між керівництвом податкової служби України та заступником голови Верховного суду України Василем Маляренко.

Крім того, як свідчать вказані публікації, незважаючи на те, що за Кримінальним процесуальним кодексом слідчий повинен бути незалежним, слідством у справі Б.Фельдмана керували люди, які за законом таких повноважень не мають, зокрема голова ДПАУ, при цьому ці люди узгоджували свої дії з заступником голови Верховного суду України В.Маляренко”.

Чи відповідають дійсності ці обвинувачення на адресу Маляренка? А може, час повернутися до цієї гучної справи, яка закінчилася не менш гучним „пшиком”? Щоб пояснити, хто винен у кількарічному ув’язненні людини, яка була визнана невинною? Хто доклався до того, аби серйозно зіпсувати міжнародний імідж України?

Далі. Наскільки законною була процедура обрання Маляренка з’їздом суддів у 2002 році? Чи був все ж таки кворум? Яка доля заяви до прокуратури про відсутність кворуму?

Що за трагікомічна історія була з телефонними дзвінками і жіночим голосом, який розповідав про „снайперів”, які нібито полюють на Маляренка? Чому Василь Тимофійович спочатку відмовився балотуватися на голову ВС, але після співчутливих реплік Кучми змінив своє рішення? Що там було насправді?

До речі, чому 18 січня 2005 року, коли сторона кандидата у Президенти Віктора Януковича заявила клопотання про зміну головуючого на розгляді його скарги у Верховному Суді Анатолія Яреми, то представник Януковича Нестор Шуфрич додав, що представники кандидата клопочуть про те, аби засідання вів голова ВС Василь Маляренко? Чим він так подобався стороні Януковича?

Якою є правда щодо ТОВ „Планета інвестицій”, створеного на паях дружиною Піскуна Світланою Севастьяновою, чи то сусідом, чи то родичем Піскуна Брієм Триндюком, дружиною Азарова Людмилою Миколаївною та дочкою Василя Маляренка Анжелікою Грек? Це ТОВ узяло в оренду в ДАК „Хліб України” комбінат хлібопродуктів у м. Новоукраїнці Кіровоградської області („Сегодня”, 26.10.05). А коли завдяки депутатам В.Стретовичу і М.Карнауху ця інформація стала надбанням ЗМІ, виявилося, що ніхто з цих достойних осіб до фірми відношення вже не має. А ТОВ, за твердженням Маляренка, – збиткове. А чи був аудит фірми? Збиткове підприємство чи прибуткове? Адже правдивість слів голови Верховного Суду про бізнес своїх родичів – це питання не приватне, а державне.

Які обставини дали підстави міністрові юстиції Сергію Головатому в ефірі каналу НТН 21.11.2005 заявити, що рішення Верховного Суду стосовно закриття всіх кримінальних справ щодо керівництва ЄЕСУ не обійшлося без певних консультацій голови ВС Маляренка зі Святославом Піскуном? Він порадив тоді звернутися за коментарем з приводу закриття цих справ до самого Маляренка: „Я гадаю, що він краще знає цю епопею, яка стосувалася цих справ, включаючи колишнього генпрокурора, нині безробітного Піскуна, який також маніпулював цими справами...”

Приймаючи рішення про балотування до Верховної Ради у складі блоку політичних сил, Василь Тимофійович, мабуть, не надав значення деяким положенням вітчизняного законодавства. Зокрема, частині другій статті 127 Конституції України та статті 5 Закону України «Про статус суддів», які забороняють суддям займатися будь-якою політичною діяльністю. Як це все узгоджується з законом?

Чи були підстави в одного з лідерів СПУ Йосипа Вінського заявити 16.03.2006 таке: „Я абсолютно чітко пов’язую блокування розгляду справу про вбивство Гонгадзе саме з тим, що голова Верховного Суду Маляренко балотується у списку Литвина. Зв’язок є абсолютно очевидним”? Якою є роль Маляренка у блокуванні справи Гонгадзе?

Якими були підстави для заяви відомих адвокатів Власенка та Рєзнікова від 29 листопада 2005 року про те, що судова процедура дедалі більше перетворюється на фарс, а винні в цьому керівники судової системи, зокрема голова Верховно Суду Василь Маляренко і голова Вищого Господарського суду Дмитро Притика?

Якщо українське суспільство не навчиться отримувати відповіді на тяжкі та неприємні питання, незважаючи на особи, воно ніколи не стане громадянським.

Микола Писарчук

УНІАН в Google News