Генерал СБУ Рокитський: розмови, що Пукача знайшли давно, - аматорські казочки

Коли ми затримали Пукача - групою керували Столярчук, Шубін, слідчий генпрокуратури Грищенко, - треба було одразу всю доказову базу класти на папір...Інтерв`ю

Начальник управління СБУ в Закарпатській області, генерал-майор Володимир Рокитський шість років тому представляв СБУ в групі Генеральної прокуратури, яка займалася  розслідуванням вбивства Гонгадзе. Тоді, переконаний офіцер, просто не вистачило політичної волі для завершення справи.

УНІАН звернувся до генерал-майора з проханням прокоментувати затримання Пукача і розвиток подій після нього.

Володимире Георгійовичу, Ви поділяєте дуже популярну нині версію, що  Пукач – це просто «козир» напередодні виборів? 

Як на мене - це збіг. Просто так трапилося, що Пукача сьогодні затримали, а вибори десь там завтра-післязавтра. Я навіть не знаю, хто наразі займався розслідуванням вбивства Гонгадзе, але я вдячний тим людям та керівникам, котрі здійснили затримання Пукача. Бо вони підняли в очах людей імідж правоохоронних органів.

Те, що пишуть, що Пукача десь тримали – не віриться. Та є ж свідки, що він там жив, є покази людей, очевидців. Я не вірю в те, що спецслужби привезли його туди й відпустили — мовляв, ти собі погуляй, а ми потім прийдемо, коли нам зручно, та й затримаємо тебе. Це нереально. Спецслужби могли десь там поряд бути, могли слідкувати, виконувати спецоперації під прикриттям. Зрештою, фахівці повинні були впевнитися, що це сама та людина, яку шукають. Може, навіть зробити фото і показати експертам чи навіть тим засудженим, котрі були його підлеглими й добре його знають. А підстава до виборів - це смішно. Інша справа, що на цьому зараз роблять багато піару. Певна річ, Президент повинен отримувати повну інформацію, це зрозуміло. Але як проходить слідство, які покази дає Пукач, треба просто мати витримку і дочекатися завершення слідства. Тим більше, що закон вимагає нерозголошення кримінальної справи на стадії розслідування. І політичну оцінку давати сьогодні факту затримання Пукача – це, як на мене, неприйнятно. Так, він виконавець тяжкого злочину, але це не посягання на конституційний устрій України чи на територіальну цілісність, де ми можемо говорити про політичне замовлення; це тяжкий злочин, і його треба розслідувати, довести до суду, а вже потім давати коментарі та оцінки. 

А як Ви з точки зору професіонала прокоментуєте сам момент затримання Олексія Пукача, бо відео з місця події виглядало якось непереконливо і було схоже на якусь постановку... 

Знаєте, розшук особи, тим більше такої, яка скоїла важкий злочин, - це дуже непроста справа. Тим паче, і Пукач - далеко непроста людина, він професіонал своєї справи. Коли ще я особисто займався розслідуванням справи Гонгадзе, у нас була інформація, що Пукач може перевтілюватися, може змінювати зовнішність, документи тощо. Треба враховувати, що цей чоловік очолював Головне управління кримінального розшуку Департаменту зовнішнього спостереження МВС України, пройшов усі етапи роботи, від найнижчого до найвищого щабля, тому прекрасно знає всі нюанси роботи, всі методи, засоби, способи… Я ще раз повторюся — ця людина надзвичайно розумна і могла грати в схованки не один рік.

Тому коли розказують якісь такі речі, що Пукача можна було знайти давно, чи навіть знайшли давно і переховували, але правоохоронні структури належно над цим не працювали, — це аматорські казочки.

Є версія, що затримали Пукача, вирахувавши за мобілкою. Наскільки це може відповідати дійсності?

Ні, вирахувати людину лише за одним мобільним телефоном практично неможливо. Взагалі ж, технічні заходи, які проводяться згідно з чинним законодавством, дають певні результати і можливість пред’явити звинувачення лише в тому випадку, коли вони отримані законно. І в той же час я стверджую, що ніколи не було результатів, коли працювала лише одна техніка. Це помилка, і зазвичай виключно молодих співробітників, які хочуть щось комусь довести. Але якщо застосовувалися тільки технічні можливості при розслідуванні того чи іншого злочину, майже ніколи такі справи не мали законного завершення. А законне завершення – це слідство, суд, вирок суду. Тому всі результативні справи – це такі справи, коли задіяний комплекс оперативно-пошукових заходів, причому ще раз наголошую – повний комплекс. І особливо по такому фахівцю як Пукач.

Якось в одному з інтерв’ю Ви казали, що справу Гонгадзе можна було завершити вже давно, якби була на то політична воля. Що Ви мали на увазі?

Я мав на увазі таке, що політична воля могла відіграти ключову роль саме тоді, коли вперше затримували Пукача у жовтні 2003 року за обвинуваченням у знищенні документів, що свідчили про стеження за Гонгадзе в травні-липні 2000-го.

На жаль, у той час, коли ми вперше затримували генерала, ми не мали доказів того, щоб пред’явити йому обвинувачення у вбивстві журналіста.

Знаєте, від початку розслідування справи було дуже багато проблем. У ті часи люди страшенно боялися давати будь-які свідчення, вони могли розповідати одне одному подробиці, нюанси справи, але не надавати ці дані офіційно. Нашій групі доводилося збирати інформацію маленькими крупинками. Хтось десь знав, як здійснювалося стеження за журналістом, хтось чув, які установочні заходи проводилися. І в принципі, інформація надходила. Проте на все це великим негативом наклався той факт, що на момент початку слідства у справі вбивства журналіста в МВС почали знищувати документальні матеріали, тобто ті завдання, за якими проводилися заходи зі стеження тощо. Відчувався дуже великий супротив! Зрештою, коли ми затримали генерала Пукача - а це було фізичне затримання, групою керували Юрій Столярчук, Роман Шубін, слідчий генпрокуратури Грищенко, - треба було одразу всю доказову базу класти на папір, щоб мати на руках матеріали, з якими можна б піти до суду. Тоді ми могли і затримали генерала за скоєння службового злочину  - знищення документів.

Якби його тоді не випустили, може, й клубок розпутали б ще шість років тому?

Тоді це був перший етап роботи у складній справі, ми були дуже задоволені, що змогли затримати Пукача. Зрештою, додавало позитиву те, що люди побачили (банальна фраза, але доречна) – є в цьому світі та й у нашій державі якась справедливість.

Щоправда після затримання Пукача включився величезний тиск на слідство, й генерала випустили під підписку про невиїзд. Після цього у всіх нас виникло відчуття недовіри до влади. Усі розуміли, що є особи, які займають високі посади і можуть одним словом вирішити будь-які за складністю питання. Довіру підточило ще й те, що наших людей почали відкликати з відряджень, звільняли, переводили з посади на посаду – все, аби відсторонити від розслідування справи. Це все також робилося не просто так. І не тільки в спецслужбі, навіть у міліції. Тому під політичною волею я мав на увазі те, що якби керівництво держави дало певні гранти на той час Генеральній прокуратурі та обмежило тиск на цю структуру – то, звичайно, можна було б ще тоді розставити чимало крапок над «і» в цій справі й може навіть довести її до логічного кінця.

Думаєте, тепер доведуть? Чи й тепер не включиться політична воля?

Думаю, що доведуть.

Проте скажу ще таке. Ще в часи, коли створювалася Служба безпеки України йшлося про те, що в ній повинні працювати люди, які не входять до жодних політичних партій. Тобто, такий спеціальний орган повинен бути поза політикою і працювати виключно в правовому полі. Є закони України, є кримінальний, кримінально-процесуальний кодекс – ми повинні працювати виключно за їхньою буквою. Й більше того, як на мене, то будь-яка політична оцінка чи втручання політики у справи ніколи не давало користі. Я слухав виступ Генпрокурора й цілком з ним погоджуюся: неприпустимим є оприлюднення будь-якої інформації стосовно свідчень, які надав після затримання Пукач. Бо якщо постійно коментувати кожен крок слідчих чи кожне слово затриманого, то будемо не займатися справою, а шукати ворогів у своєму стані. Бо так воно зараз й інтерпретується: «…Боже, які погані правоохоронні органи, вони роками у себе «під носом» не могли побачити і затримати Пукача, давайте шукати винних серед них». Я би сказав: зачекайте, давайте спочатку закінчимо цю справу, хай спочатку доведуть, що він зробив, хто замовляв, хто і як говорив, хто йому сприяв чи допомагав переховуватися, і лише тоді, коли ми відстежимо кожен крок генерала, тоді будемо видавати інформацію, коментувати її, давати оцінку. І тоді вже хай вирішують у прокуратурі та в суді чи доцільним проведення розслідування щодо виконання службових обов’язків тих чи інших посадових осіб.

Вела розмову Наталія Петерварі