Як Луценко владу вирішив налякати

Юрій Віталійович, натхненний дозою коньяку, прийнятого в автобусі, усіх слухав, щось комусь радив, обіймався з бабцями і приймав у подарунок квіти з жартівливим доріканням: “Ну хто ж мужику квіти дарує?”...

Юрій Луценко, “вічний революціонер”, колишній міліціонер і нинішній “самбіст”(російською мовою слово "самбо" розшифровується як "самооборона без оружия"), вирішив вийти в люди. Лідер нового руху – громадянської ініціативи “Народна самооборона” – вирушив у турне областями України. Розпочав з Вінничини.

Київ, 23 січня, 7 ранку. З центру в напрямку Вінниці відправляється автобус з журналістами і лідерами “Народної самооборони”. Приблизно в той же час і в тому ж напрямку з Рівного вирушають кілька автомобілів. Кілька вітчизняних машин з емблемою громадської організації “Антикримінальний вибір”, і одна чорна Тойота – з братом Луценка Сергієм на борту.

Вінницька область, село Калинівка, 10 ранку. На головному майдані села біля клубу з модною назвою зупиняються всі вищеназвані транспортні засоби. Звідти виходять люди, до них підходять інші, ті, що вже стояли на майдані. І почалося...

На Вінниччині Луценка зустрічали ображені владою пенсіонери, які переповідали йому свої біди

Вони охоче записувалися до лав “Самооборони”

Луценка оточили десятки пенсіонерів і людей середнього віку. Інші просто стояли осторонь і з цікавістю спостерігали. Ті, що фанатичніші, штурмували екс-міністра з усіх сторін і скаржилися, вимагали, просили.

“Нам терміново потрібна нова революція! Юрію Віталійовичу, коли ви наведете порядок у столиці? Що нам робити – пенсія – 400 гривень, а за комунальні послуги 420 треба заплатити?”

Юрій Віталійович, натхненний дозою коньяку, прийнятого в автобусі, усім догоджав, слухав проблеми, щось комусь радив, обіймався з бабцями і приймав у подарунок квіти з жартівливим доріканням: “Ну хто ж мужику квіти дарує?”

Така перша зустріч, а потім і наступна, дали зрозуміти: політичний рейтинг Луценка, що перевищує рейтинг Ющенка, мабуть, не такий вже і надуманий. Люблять його і пенсіонери, і прості трудящі. "Свій мужик". Навіть надто утопічно ця любов виглядає. Хоча сам Луценко вважає, що саме за це його і люблять – “своїм” вважають. Навіть розповів про свій перший політичний досвід, коли, ще 28-річним парубком, балотуючись в місцеві депутати, на завод пішов, людей за себе агітувати. “А там, - каже, - накинувся якийсь робочий на мене і давай “мать-перемать”. - Я йому: "Слухай, мужик, я тобі так вломлю зараз! Чогось не вистачає? – Іди похмелись!” "А той, - сміється Луценко, - замовк одразу, зупинився на хвильку і потім: “Хлопці, та він свій!”

Згоден, мій земляк (за це мене гордість розпирає) може і по-мужицьки по плечу поплескати, і стопку “хлопнуть”, і поговорить “без цензури”. От тільки підпсувала Юрія Віталійовича міністерська посада, тут вже що поробиш. Важкувато буває з ним спілкуватися. Тільки це він не усім показує. А тому, на його щастя, люди цього не бачать.

А бачать “свого мужика”, який зі зрадниками в одній партії не залишився, бандитів не побоявся бандитами назвати (щоправда, цим “робота з бандитами” і закінчилась), а тепер -  знову в іпостасі революціонера перед народом став, інтереси народні відстоює і людей гуртує. Але не любить польовий командир, коли його революціонером називають. Про це й говорить людям.

Вінниця, 11 ранку. Конференц-зал, де мала проходити прес-конференція, був забитий місцевими журналістами. Київським місця не вистачило.

Потім був концерт на головній площі обласного центру. Площа імені Стуса називається, на ній і “книжка” стоїть – так вінничани будівлю обласної податкової адміністрації називають. Листівками-оголошеннями про приїзд екс-міністра рясніє. Тільки чомусь написано “ЮрЇєм Луценком” на папірцях. Місцеві, правда, не придиралися. Прийшли на площу у призначений час. Хоча до самого мітингу – його, щоправда, так назвати можна лише з натяжкою, оскільки суть заходу зводилася до виголошення двох промов - самого Луценка та його побратима Тараса Стецьківа, - залишалося зо дві години. 

Права рука Луценка – Тарас Стецьків – також спілкувався з людьми

Підготовлена площа чимось нагадувала революційний Майдан – та сама, перевірена сцена, той самий ведучий – “голос Майдану”, повсюди -“корпоративні” кольори “Народного “самбо” і прапори з символікою – стисненою в кулак рукою. Навіть прапор міста, що майорів тут же, нагадував луценківські знамена – він мав ті ж кольори. В усьому цьому вгадувалося щось невловимо знайоме...

Активісти не встигали роздавати агітку – черги не зменшувалися

Пенсіонери, що прийшли на площу, стояли у кількох чергах за безплатною сувеніркою. Здавалося, люди скучили за революційними і передвиборними часами, коли їм щедро сіяли кульочки, ручечки, календарики і всілякий інший красивий непотріб.

Тут роздавали календарики з портретом Луценка, програму його самооборони з відривним купоном і текстом п’яти заповідей. Майже біблійних. Луценко назвав їх “принципами народної самооборони: не красти і не давати красти іншим; не брехати і не давати брехати; не брати й не давати хабарів; не боятися боротися за свої права; любити Україну. Дещо патетично і навіть утопічно. Що, зрештою, можна сказати і про виступ Луценка перед народом. Він критикував “напропалую” усю владу, втім, не називаючи жодного імені чи посади. Говорив про необхідність згуртуватися і розповідав політичні анекдоти. Луценко беріг свій ораторський талант, і цього разу продемонстрував його в усій красі. І люди заслуховувалися. Вони, мов, мух, відганяли від себе думки, що це – чергова агітація. І Луценко вкотре повторював: я не агітую, партій створювати не збираюся і не збираюся (до пори-часу) з кимось об’єднуватися. Натомість запрошую до себе представників інших блоків і партій.

Загалом месидж політика до народу вийшов вірний, хоча, каже він сам, “мене відмовляли від такої концепції”. Люди перестали вірити партіям – особливо після останніх виборів, якими народ обманули. І, партії, що відчувають втрату довіри (що цілком виправдано після парламентських подій), цілком можуть потягнутися до нібито позапартійної організації Луценка.

Особливо захоплено Луценка слухали пенсіонери

Під час цієї першої зустрічі його слухали кілька тисяч людей з області. Приїхали з багатьох районів Вінниччини, принесли з собою усі свої плачі й біди, рвалися до Луценка як до цілителя і вигукували його прізвище, яке лунало як колись прізвище Ющенка.

“Хто це? Народна самооборона йде!”

Ось так Луценко зійшов у люди

Новоявлений гуру подарував вінничанам величезний прапор “Самооборони” і наостанок ефектно пройшовся через натовп, залишивши після себе помітний кільватер.

Дмитро Стаховський

УНІАН в Google News