Хто з`їв Тарасюка?

Секретаріат Президента діяв, скоріше, на шкоду міністрові закордонних справ, аніж допомагав йому. У біографії Грищенка є  істотна вада – участь в парламентських виборах 2006 року в списках блоку «Не так!», що прославився антизахідними устремліннями... 

Борис Тарасюк

З самого початку затіяної Кабміном епопеї з визнанням-невизнанням Тарасюка нинішній екс-міністр закордонних справ висловлював намір стояти до переможного кінця. А Ющенко – боротися за свого ставленика всіма можливими засобами. Хто допоміг міністрові змінити рішення, а Президентові з цим погодитися? 

Сам Тарасюк...

Якщо пам`ятаєте, заявляючи про свою відставку, він наполягав на тому, що ухвалив рішення самостійно. Мовляв, в результаті чергової відмови суду розглядати по суті його позов до Верховної Ради (про незаконність зняття Бориса Івановича з посади міністра закордонних справ), Тарасюк прийшов до висновку, що над ним і колективом МЗС просто знущаються, і, будучи не в силах більше це терпіти, написав Президентові заяву про відставку. І Ющенко, як це не дивно, заяву підписав. Хоча, як сам говорив неодноразово, нічого подібного робити не збирався.

Втім, людині, хоча би поверхнево знайомомою з ситуацією в міністерствах і відомствах України, в щирість оголошених Тарасюком мотивів відставки,  повірити складно. Важко припустити і те, що чиновник, який звик керувати, раптом задумався, чи не приносить його перебування на посаді моральної або іншої незручності підлеглим.

Отже, швидше за все, Борис Іванович як політик і дипломат з великим досвідом правильно оцінив ситуацію, що склалася без його участі або всупереч його зусиллям, і красиво вийшов з положення. Продемонстрував модну нині в українській політиці принциповість і незалежність від уряду Януковича, в якому працював. І, скажімо, на відміну від екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка зумів уникнути реноме кар`єриста-невдахи, навпаки – зміцнивши власний імідж принципового опозиціонера.

Янукович і Ко...

Клюєв, Азаров, Янукович

Вони, зрозуміло, також приклали руку до відставки Тарасюка. Але чи були їх дії дійсною причиною відставки? Демонстративне невизнання Тарасюка на посаді міністра закордонних справ тягнулася так довго, що, навіть з урахуванням загострення пристрастей з обох боків, вважати його ексклюзивною причиною відставки, мабуть, не варто.

Скоріше вже слід було б погодитися з тим, що Тарасюку не пощастило стати розмінною фігурою в торгах Януковича з Ющенком за владні повноваження. Проте і це причиною не є. Вже внаслідок того, що міністра закордонних справ Президент усунув з посади, натомість не одержавши нічого відповідного за ступенем жертовності. Якийсь час передбачалося, що Бориса Івановича розміняють на вирішення на користь Ющенка ситуації навколо закону про Кабінет міністрів. Але цього не відбулося. В тому сенсі, що сьогодні розвиток подій йде за сценарієм імені Януковича.

Візит прем`єра до Давосу, що передував відставці Тарасюка, теж не можна скидати з рахунків. Хоч б як можливість особистого спілкування з представниками світового бізнесу, яким не потрібно зайвий раз пояснювати, що великі гроші суєти не люблять. У тому числі і суєти у вищих ешелонах української влади.

Секретаріат Президента...

Як би це не здавалося дивним на перший погляд, у всьому, що стосувалося Тарасюка і пов`язаних з ним скандалів, Секретаріат діяв скоріше на шкоду міністрові закордонних справ, аніж допомагав йому. Тобто зовні ніби допомагав і підтримував. Проте істинно ведмежа якість таких послуг примушує засумніватися якщо не в щирості допомоги, то в душевному здоров`ї чиновників, що вирішили залагоджувати суперечності між членами Кабінету міністрів методом слона в посудній лавці. 

Принаймні, окремі представники Секретаріату не завжди «морочаться» узгодженням власної позиції з позицією Президента. Досить пригадати коментарі Секретаріату до закону про Кабінет міністрів, процедуру його ухвалення,  ветування і так далі, що примусили всю країну ялозити тему: чи є життя після вето. Вони ж практично перекреслили для Ющенка можливості домовитися як з прем`єром, так і із спікером Верховної Ради (навіть якщо б він хотів це зробити).

Отже підкилимові інтриги залишаються одним з найбільш вірогідних пояснень. Втім, можна припустити, що інтрига була багатоходовою і здійснювалася декількома учасниками з двох протилежних таборів.

Олександр Чалий і Костянтин Грищенко...

Обидва називаються в числі найбільш ймовірних претендентів на посаду міністра закордонних справ. Обидва не відчувають особливої любові ні до Бориса Тарасюка, ні один до одного. До речі, саме Борис Іванович в черговий раз зіштовхнув лобами Чалого і Грищенка (мабуть, наприкінці розважився), назвавши прізвища найбільш вірогідних інтриганів проти нього як найбільш вірогідних своїх наступників.

Олександр Чалий – в даний час заступник глави Секретаріату Президента. Костянтин Грищенко – радник прем`єра. У кожного з них були прекрасні можливості підсидіти Тарасюка. І, мабуть, обидва цими можливостями користувалися. Хто виграв, стане відомо найближчим часом.

Костянтин Грищенко

Грищенко – не тільки досвідчений, але і потомствений дипломат. Його батько, Грищенко Іван Филимонович, був постійним представником УРСР при європейському відділенні ООН. А Костянтин Іванович вже в 23 роки, після закінчення МДІМО, став співробітником секретаріату ООН в Нью-Йорку. Після проголошення незалежності України до Києва на дипломатичну роботу Грищенка запросив Анатолій Зленко, якого дещо пізніше, в 2003 році, Грищенко змінив на посаді міністра закордонних справ, потіснивши при цьому Олександра Чалого.

В кінці 90-х Костянтин Іванович був наступником Бориса Тарасюка на посаді посла в країнах Бенілюксу і главою місії України при НАТО за сумісництвом. Був послом України у Вашингтоні. Займався питаннями обмеження озброєнь і роззброєння. Його ім`я пов`язують з делімітацією українсько-російського кордону і потеплінням в українсько-американських відносинах часів пізнього Кучми. Також Грищенко особисто брав участь в розрулюванні «кольчужного скандалу».

Крім всього цього Грищенко, на відміну від Чалого, добре відомий і користується відмінною репутацією в міжнародних структурах. Можна припускати, що саме він використовував ініційований Кабміном і Секретаріатом скандал навколо Тарасюка і під час візиту віце-прем`єра Андрія Клюєва до Брюсселя (Грищенко його супроводжував), замовив слівце своїм хорошим знайомим . Внаслідок чого в керівництві Євросоюзу інформацію про дату проведення засідання Україна – Трійка ЄС назвали помилковою, наступивши на коханий євроінтеграційний мозоль Віктору Андрійовичеві. Втім, про це, як і про дивний збіг за часом «консультативної» роботи Грищенка в Брюсселіз «раптовим» підписанням Ющенка відставки Тарасюка УНІАН вже писав.

Навряд чи Костянтин Іванович із самого початку придумав і організував всю цю комбінацію. Скоріш за все, скористався прорахунками і деякою прямолінійністю колеги Олександра Чалого, витончено повернувши події в бажану для Грищенка сторону.

За деякими даними, Грищенка і в Європі розглядають як більш підходящого міністра закордонних справ України. Що знову-таки важливо на користь просування України до Європи.

Хоча в біографії Грищенка є одна істотна вада. Це його участь в парламентських виборах 2006 року в списках блоку «Не так!», що прославився антинатівськими і взагалі антизахідними устремліннями. Блок провалився, але осад залишився...

Олена Перегуда