Мітинг під ВР: Павличко став польовим командиром, Ющенко, Яценюк, Гриценко не з’явилися

Міліція ходила по вагонах, вираховувала «підозрілих» і знімала їх з поїздів… Усе, що ми здобули за 18 років, у нас хочуть забрати… Янукович сьогодні – як радіація… Репортаж

У бій ідуть одні старики… Так сьогодні можна охарактеризувати нашу опозицію. Саме революціонери-ветерани Дмитро Павличко (80 років), Левко Лук’яненко (82 роки), Володимир Василенко (73 роки) та інші створили Народний комітет захисту України, у який запросили опозиційні сили. Проте ще далеко не всі біжать уступати в нього.

Створили вони такий комітет тому, що «не хочуть померти у рабській країні».

Дмитра Павличка визначили координатором КЗУ. І сьогодні на мітингу під Верховною Радою цей вісімдесятирічний чоловік, на адресу якого лунало багато неоднозначних звинувачень, стає ще й польовим командиром нинішньої опозиції.

Павличко вирішив започаткувати нову традицію – щоб кожен мітинг починався з пісні «Ой, у лузі червона калина», а завершувався – Гімном України.

Так почався і цей мітинг.

Демонстрація, щоправда, вийшла ріденька. Організатори називають декілька причин: ДАІ не випускала автобуси з людьми з регіонів, перевізники під тиском втрати ліцензії скасували маршрути. А можливо, люди ще не настільки готові до протестів? Чи тому, що опозиція так поки й нестала об’єднаною. Бо ні Ющенко, ні Яценюк, ні Гриценко і взагалі ніхто з нашоукраїнців не прийшов мітингувати, хоча 27 квітня обіцяли.

Заступник київського осередку ВО «Свобода» Андрій Іллєнко каже, що багато з їхніх людей просто не приїхали:

– Спостерігаємо абсолютно дикунську ситуацію – ще відучора почали відміняти автобуси, причому рейсові. Не кажучи вже про якісь організовані. Люди не могли повернутися з вихідних додому. Міліція ходила по вагонах, вираховувала «підозрілих» і знімала їх з поїздів. Гадаю, влада грається з вогнем… Сьогодні наша мирна акція супроводжується нечуваною кількістю міліції і силовиків. Офіційні дані – близько двох тисяч, але, гадаю, що набагато більше. До Києва стягнуто представників «Беркуту», внутрішніх військ сусідніх областей. Я не розумію, чому це робиться, оскільки в нас абсолютно мирна акція. Вони, мабуть просто хочуть залякати людей.

Дмитро Павличко зі сцени доносив до людей мету створеного комітету, суть якої – збереження цілісності України, відстоювання основоположних свобод і гідності громадян, боротьба за євроатлантичний вибір України. Координація комітету базуватиметься лише на відкритості, відмові від взаємопоборювання.

– Насамперед звертаюся до президентів України Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми і навіть до Віктора Ющенка, який добре знає, що він завинив…

У цей момент з натовпу залунало: «Ганьба!»

Та Павличко їх зупинив:

– Не треба кричати «ганьба», треба об’єднуватися! Я звертаюся до міністрів закордонних справ, економіки, до тих людей, які 18 років тому відновили Українську державу. І за ці 18 років ми щось здобули, бо ми маємо державу, маємо кордони, валюту, армію, європейський напрямок свого розвитку. І все це хочуть у нас забрати.

Польовий командир звернувся до студентів, які вийшли начебто на захист Януковича:

– Ви за сто гривень продаєте свою можливість навчатися в європейських університетах.

Він звернувся і до українських бізнесменів і народних депутатів:

– Пам’ятайте, якщо ви не підтримаєте нас, вас розтопче великий капітал, який лише й чекає, аби забрати найважливіші важелі будови України. Хочу звернутися до наших депутатів-демократів. Їх у Верховній Раді вже не повинно бути, бо вони статисти, а не актори в тому театрі, де режисером виступає Янукович. Депутати, кидайте цю Раду, їдьте до району, села, розвивайте комітети. Бо комітет – це Майдан, який обов’язково буде. Бо сьогоднішні володарі – це не наші володарі, а люди, які хочуть поперед батька в пекло, поперед кремлівських вождів створити імперію. А почали з того, що побудували пам’ятник Сталіну в Запоріжжі – на священній запорізькій землі… Дорогі люди, не бійтеся їх! Не шукаймо винних, бо ми всі винні…

Хоча з’явилася і Юлія Тимошенко, слова Павличко їй не давав, її приготували «на закуску», і вона терпеливо чекала, уважно слухаючи всіх.

Виступили дисидент Лук’яненко, поет Цибулько, студент Пушкаренко, політики Ратушний, Тарасюк, Тягнибок…

– Дорогий Олегу, ходи сюди! – запросив Павличко лідера ВО «Свобода» Олега Тягнибока на сцену.

Головний свободівець накидав шпильок на адресу нардепів, які не зуміли протистояти ратифікації Харківських угод.

– Українська національна революція котиться зараз по всій державі… Громадськість обов’язково дасть реакцію. І Київ теж. Дасть реакцію навіть через те, що влада Януковича і його оточення трошки для себе не уяснили, що Київ – це не є Донецьк. Янукович за рівень губернатора не виріс, але він вирішив будувати тут ту кліку, чого його десь там навчили. Але він глибоко помиляється, тому що буде дуже серйозна реакція людей. Можливо, сьогодні ми ще не відчуваємо реально революційної ситуації в класичному її сенсі. Але вже бачимо передреволюційну ситуацію. Революційна ситуація буде тоді, коли очі горітимуть у всіх українців, коли люди відчують внутрішньо, що вони можуть залишити своє буденне життя й приїжджати, аби протестувати проти цієї влади. Бо влада боїться тиску народу.

Тягнибок закликав усіх виходити на вулиці, на марші.

– У мене складається враження, що місцеві депутати, яких є десятки тисяч, так званих націонал-патріотів, які прийшли завдяки вам до влади у 2006 році, зараз розжиріли. Вони побували при владі, почали дерибанити землю, вони звикли до хорошого життя й забули, на яких гаслах ми з вами їх приводили до влади. Саме тому вони першими мусять стояти на мітингах.

Свободівець перейшов до звинувачень вищого рівня:

– Парламентська опозиція в принципі є беззубою. Вона не зуміла протистояти 27 квітня бандам Януковича, а зробити це можна було. Пригадуєте, як на початку 90-их років Народна рада (антикомуністична опозиція у ВР. – Авт.) мала 120 депутатів і грудьми лягали, коли це було потрібно. То чому цього разу ми спостерігали ганьбу, коли кількох депутатів тлумили, а решта двісті стояли в засаді. Я роблю висновок, що цей парламент як з одного, так і з другого боку є недієздатним. Тому основним гаслом мають бути нові вибори парламенту. Бо ті люди, які приходили на інших гаслах, зараз утворили собі групу «тушок». Наше завдання ці «тушки» законсервувати. Ви маєте реагувати, робити пікети під квартирами тих зрадників-«тушок». Усі сусіди мають знати, що тут живе зрадник-«тушка». Зрадник, який на гаслах національної ідеї прийшов до влади, нахапався, накрався, а зараз здав свою країну. Українці, ми сильна нація, якщо ми йтимемо з національною ідеєю, обов’язково переможемо.

Тимошенко з відповіддю Тягнибоку не забарилася. Вона говорила, як завжди, з запалом, демонстративно закликала до всього святого, що в нас є…

– Хочу, щоб зараз кожен, хто піднімає слово проти нашої команди, яка десятки років відстоює незалежність України, трошечки прикусили язик, - сказала вона. - Хочу сказати, що команда, яка й сьогодні починає рух опору, гідна поваги. А якщо є декілька зрадників зі 156 людей, так зрадники завжди були… Ми добре розуміємо, що після приходу нового президента, не працює Конституція, і її гарант не є гарантом. Не працює Конституційний суд, тому що там працює продажне отреб’є, яке здало Україну за три дні. Частину посад у силових структурах займають люди, як і президент з однією, двома судимостями…

Лідер БЮТ довго перелічувала гріхи біло-голубих, а також критикувала тих, хто поки що не ввійшов до комітету, аби рятувати країну. Вона пообіцяла, що Харківські угоди будуть денонсовані, як тільки вдасться повернути патріотичну команду до влади, але поки що події розгортаються далі:

– У мене зараз у руках є пакет документів, заради якого ми зібралися сьогодні. Ось лист, який спрямований заступником міністра палива та енергетики Росії на міністра України, цитую оригінал: «Свидетельствую вам свое уважение и соответственно с договоренностью направляю подготовленный Минэнерго России проект соглашения между правительством РФ и правительством Украины о расширение стратегического сотрудничества в области энергетики. Примите, уважаемый наш министр, уверения в моем высоком к вам уважении». А далі – проект, який готувався в Україні, на кожній сторінці принижує Україну і забирає по всіх напрямках паливно-енергетичного сектора наше майно. Ось проект головного додатку до так званого проекту цієї угоди. Перше…

Тут Тимошенко розповіла суть документа. 

Якщо така угода буде підписана, то, за її словами, ми підемо з простягнутою рукою.

– Чи подарували б росіяни хоч якесь своє родовище нафти і газу українцям? – риторично запитала вона. - Може, нам подарували хоч одну російську гідроелектростанцію чи включили Україну в спільне підприємство? Ні, я в цих угодах не знайшла нічого, що б дало можливість розраховувати на примноження наших можливостей… Які антиукраїнські документи вони підписуватимуть, які видаються, як благо, інвестиції, спільна робота? Ми хочемо послухати в парламенті, як нас оббирають. Учора їхні політики сказали, що ніхто не звітуватиме, бо це право президента підписувати те, що він хоче.

Юлія Володимирівна знову звернулася до народу з запитанням, чи давав він Януковичу таке право? Усі сказали, що ні.

– Завтра вони починають свій гнилий робочий день з того, що доповідатимуть, що підписуватимуть 17 травня. Дякую вам за цю перемогу. Якщо вас збереться сотні й сотні тисяч, то Янукович піде у відставку, бо вони всі вас бояться… Янукович сьогодні як випромінююча радіація: будинки всі стоять, а все живе гине: мова, культура, паплюжаться наші герої і лідери…

Далі Тимошенко кинулася до народу цілуватися, потискати руки й казати, як вона всіх любить. Народ у перших ешелонах аж вищав, так хотів цілуватися з нею. Славнозвісна революціонерка баба Параска заради обіймів з Тимошенко прийшла аж на милицях.

– Не чіпайте мене, – кричала зі сльозами баба Параска, – я стілько отут стояла, то хоч поглянути на неї хочу…

– А від чого у вас перелом? – поцікавилася я пані Параски.

– Та я вже чотири місяці як переламана. Ну так агітувала на виборах.

…Хоча мітинг носив мирний характер, без сутичок не обійшлося. Після палкої промови Тимошенко, мітингувальники хотіли пройтися по Грушевського, але численні силовики стали на перешкоді, виділивши лише один тротуар для них, по другому боці стояли типу прихильники Януковича, відгороджені «Беркутом». Проте опозиціонери проривалися, їх обурили такі дії міліції, їм не залишалося нічого іншого, як бити їх парасолями. Силовики, у свою чергу, теж поривалися застосовувати до мітингувальників силу.

– Зека геть, – скандували люди й пояснювали молодикам у формі, що вони мають захищати Україну, а не «бандитську владу».

Я поцікавилася в протестувальників, що б вони хотіли зробити з Януковичем - ну так, гіпотетично...

Але на моє здивування нічого поганого йому не побажали. Наприклад, дядько Іван сказав, що заплював би йому очі, хоча це й не по-чоловічому.

– Нам би хотілося, щоб він поїхав туди, на кого він працює, - сказали молоді чоловіки, що приїхали з Рівненщини попутним транспортом, бо їхній автобус відмовився їх везти. – Ми йому не хочемо нічого поганого.

Побажання, щоб Янукович виїхав у Росію чи «повернувся на нари», звучало найчастіше. Фізичної розправи ніхто не бажав.

Звісно, не обійшлося без провокацій. До опозиціонерів хтось запустив неврівноважених жіночок з іконами, які кидалися на людей, плювалися й тицяли дулі тим, хто кричав «Слава Україні».

Про подальший розклад на мітингів пообіцяли повідомити. Тож, як казав, Лесь Подерев’янський, «якщо ви не барани, то готуйтеся, і хай автобуси не будуть вам на заваді».

Оксана Климончук

УНІАН в Google News