Про «фальшиве інтерв’ю» регіоналки Олени Бондаренко і небезпечний тренд

У Партії регіонів, схоже, занепокоїлися “професійністю” журналістів, які чомусь висвітлюють те, що владі не до вподоби... Публічне невдоволення діяльністю ЗМІ з боку представників ПР просто не вщухає.

У Партії регіонів, схоже, занепокоїлися “професійністю” журналістів, які чомусь висвітлюють те, що владі не до вподоби... За останній місяць публічне невдоволення діяльністю ЗМІ з боку представників ПР просто не вщухає.

Олена Бондаренко

Кілька тижнів тому обурилася депутатка від партії влади пані Олена Бондаренко . Її блог в “Українській правді” був, зокрема, присвячений її спілкуванню з неназваною журналісткою з “відомого інформагенства”. Ішлося про коментарі до горезвісного законопроекту щодо скасування обов’язкових мінімальних квот (50 відсотків) на українську музику в радіоефірі.

Ми здогадалися, що йдеться про матеріал “Олена Бондаренко – про квоти у музиці: чому хтось вважає себе розумнішим за депутата”, розміщений на веб-сторінці УНІАН. Та оскільки ні прізвищ, ні агентства пані Б. не називала, ми вирішили не реагувати на її закиди.

Проте через кілька днів у телеефірі пролунав аналогічний випад від “регіонала” пана Єфремова. Він обурився тим, що тележурналісти “5 каналу” цікавляться “дрібницями” (так і сказав), замість того, щоб висвітлювати досягнення країни на шляху реформ. Журналістів цікавило питання: чому депутати голосують картками не лише за себе, й за колег. “Це непрофесійно – порушувати такі дрібні теми”, - безсоромно заявив Єфремов.

Голова Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк не відстаєвід своїх колег: нещодавно він звинуватив ЗМІ... у проблемах медицини. “Це не на користь людей (неефективна робота медустанов. – Авт.), це на користь кореспондентів, які хочуть побачити щось гаряченьке”, – нічтоже сумняшеся заявив він.

Луганський губернатор Володимир Пристюк пішов ще далі й побачив злий умисел ЗМІ в нагнітання ситуації навколо цін на хліб та борошно в області.

А мер Новогродівки на Донеччині Олександр Антоненко звинувативжурналістів у комунальних проблемах міста...

Схоже, у партії влади новий тренд намітився – повчати журналістів, вказувати їм на їхнє “строго відведене місце” та на “непрофесіоналізм”...

Фото ТаблоID

Враховуючи цю тенденцію, ми вирішили повернутися до публічних обурень пані Бондаренко.

...Кореспондент УНІАН Оксана Климончук отримала редакційне завдання дослідити тему квотування української музики в радіоефірі. Як відомо, нині діє вимога, за якою не менш як 50 відсотків усієї музики на українському радіо має бути українського походження. Пані Бондаренко ініціювала закон, який скасовує цю норму, і його вже прийнято в першому читанні. Десь вона заявила, що це сприятиме поліпшенню якості музичних радіопередач, оскільки в ефір потраплятиме більш якісна музика. Журналістка зателефонувала пані Бондаренко, аби з’ясувати, що для неї є критерієм якості музики. Вийшов цікавий діалог, який авторка вставила у свій матеріал.

Тепер власне до “звинувачень” від пані Б.

1. Депутатка вдалася до іронічної (принаймні так це має виглядати) характеристики журналістки.

Отже, за її словами, вона почула в телефонній трубці “тоненький и очень взволнованный, можно даже сказать, крайне взволнованный голос девушки”. Далі журналістка начебто видала “довольно нервный спич в защиту квотирования украинского радиоэфира”; “меня обрывали, и трубка тут же начинала говорить снова и снова”... І далі в такому ж дусі.

Не станемо пояснювати носійці мандата від народу, що її ремарки, м’яко кажучи, не зовсім етичні. Приміром, у своєму матеріалі ми ні до чого такого не вдалися й не писали: “У трубці почули хрипкий голос, грубий донецький акцент; ми ставили запитання літературною мовою, а у відповідь чули суржик – російські слова з характерним українським вимовлянням голосних звуків”. Ми не написали це тому, що вважаємо: кожна людина, хай навіть народний депутат, має право висловлювати свої думки на досяжному їй рівні.

2. Пані Бондаренко пише, що начебто чула “скомканные вопросы и, что удивительно, ЕЕ (тобто журналістки. – Авт.) столь же скомканные ответы на них”. “Я терпеливо слушала, пытаясь понять, зачем эта эмоциональная девушка звонит мне”. “Регіоналка” також обурилася тим, що журналістка назвала себе “громадянкою”, для якої небайдужі проблеми вітчизняної музики.

Що чула пані Бондаренко, читач має можливість судити сам (дивіться розшифровку розмови нижче). Про “скомканість” запитань і відповідей – теж.

Що ж до “зачем звонит мне”, то хочеться, аби кожен посадовець розумів і пам’ятав: робота журналіста – готувати матеріали на соціально значущі, тобто важливі й цікаві для суспільства, теми. Якщо журналіст телефонує, то його мета – роздобути інформацію, отримати коментар, якісь пояснення тощо. А також – викликати політика чи експерта на відвертість, почути, що він реально думає, зрозуміти, чим керується, ухвалюючи ті чи інші рішення. Журналіст – не ходячий мікрофон, покликаний записувати лише те, що політик воліє донести до суспільства. Його завдання – добитися від тих же політиків – будь-яким законним шляхом – правди. Аби вони сказали те, що насправді думають.

3. “У журналиста, помимо права, есть еще и обязанность – быть объективным, "неупередженим" и соблюдать баланс”, - вказує пані депутатка, з чим сперечатися ми, звісно, не станемо. Зауважимо лишень, що обов’язок народних депутатів – ухвалювати справедливі закони, захищати національні інтереси й протистояти корупції. А також бути “неупередженим” щодо будь-чийого бізнесу.

Щодо об’єктивності, то сама спроба журналістки розібратися з мотивацією авторки такого, м’яко кажучи, спірного закону – промовляє сама за себе. Якраз для забезпечення балансу ми зателефонували до пані Бондаренко. Інше питання – що вона не знайшла гідного пояснення для суспільства – чим керувалася, ініціюючи свій закон...

4. “Каково же было мое удивление, когда на сайте того самого информагентства "девушки-гражданки" появилось интервью с... Бондаренко Еленой, то есть со мной”, - емоційно пише депутатка. І трохи нижче: "Гражданка" не предупредила о том, что это было интервью”.

Щодо визначення “інтерв’ю” як жанру журналістики, то відсилаємо пані депутатку до спеціальної літератури. Вкраплений у матеріал діалог (а не інтерв’ю як жанр) доносить до читачів ідеї та настрій пані Бондаренко у “нескомканому” вигляді, передати їх своїми словами журналістові було б досить складно.

Коли політик спілкується з журналістом, то завжди має пам’ятати, що його слова можуть бути використані в ЗМІ. У цьому, зокрема, полягає професійна діяльність журналіста. Для того, власне, він і розмовляє з вами. А не тому, що ви приємна співбесідниця, гарна людина чи інтелектуалка.

5. “Еще более удивилась, когда, прочитав его (“інтерв’ю”), нашла не только массу фактических ошибок, но и откровенное перевирание и, так сказать, вольную интерпретацию моих высказываний в беседе с "гражданкой-нежурналисткой". Некоторые куски беседы были грубо секвестированы, что полностью меняло смысл сказанного”. - обурюється пані Бондаренко.

Проте сама змушує дивуватися, адже жодних прикладів “перебріхування” чи “вільної інтерпретації” не наводить. Чому? Чи не тому, що їх немає? Про це читач може судити сам, прочитавши діалог журналістки УНІАН з пані Бондаренко в повному обсязі.

Щодо “секвестрування”, то справді, бесіда не була настільки цінною і цікавою, аби публікувати її повністю як інтерв’ю. Жодні ЗМІ не можуть собі дозволити такої розкоші – як оприлюднювати все, що їм наговорили депутати чи інші публічні люди. Тележурналіст може провести з інтерв’юйованим півдня, аби потім використати 10-секунду фразу в передачі.

***

У цій репліці ми не вдавалися до аналізу згадуваного закону, що вийшов за активної участі пані Бондаренко. Не про закон мова – хоча що за ним стоїть, які гроші крутяться, видно неозброєним оком. На наш погляд, її публічна аргументація виглядає непереконливо і наївно. І не тільки в матеріалі журналістки Оксани Климончук.

Якось своєму знайомому я дорікнув, що в його судженнях проскакують антисемітські нотки. “Та який же я антисеміт, - парирував він. – У мене он є товариш єврей...” Аргументи пані Бондаренко аналогічні. Я, мовляв, не можу виступати проти українських пісень на радіо, бо й сама знаю українську пісню (“Про рушник”) і маю диск із записом Ніни Матвієнко...

Але, знову ж таки, не про це мова. Мова про те, що представники влади гучно обурюються критикою на їхню адресу. У цьому, власне, і полягає головна претензія пані Бондаренко, як і її колеги пана Єфремова. Як це так: ми тут усе рішаєм, усіх строїм, ставим на свої місця, приймаємо закони, які нам треба, а журналісти сміють нас критикувати!

Небезпечний для суспільства тренд...

Володимир Ільченко, УНІАН

Розшифровка розмови журналіста УНІАН з депутатом Верховної Ради від Партії регіонів Оленою Бондаренко

Пані Олено, ви сказали, що від вашого закону якість музичних передач тільки поліпшиться, що туди потраплятимуть кращі музичні твори українського походження. А що для вас якісна українська музика? Які критерії? І яких виконавців ви слухаєте – якщо не по радіо, то, може, на дисках?

Скажу точно, какие диски у меня есть. Это значит, раз я их купила, значит, купила исключительно по собственному желанию, а не потому, что мне кто-то навязал их.

У меня дома есть «Океан Эльзы», у меня дома есть Гайтана, у меня дома есть Лама, у меня дома есть С.К.А.Й. Вот в принципе это то, что я слушаю из украинской музыки. У меня также есть эмпетришный диск нашей Нины Матвиенко, но это по очень такому, знаете, специальному настроению я его включаю. Нравится слушать голос. Голос, конечно, очень такой колоритный, масса эмоций бушуют в нем.

И еще у меня есть диск украинской эстрады 80-90-х, там отдельные композиции, которые в свое время исполняли Назарий Яремчук. Там есть Гнатюк, Маренычи, то есть, есть отдельные песни: «Червона рута», допустим, в самом ее первом исполнении, еще без аранжировок. Вот. Там есть песни про рушнык, про чорнобривци, то есть, самый настоящий классический украинский стандарт. Но это, опять таки, по очень особому настроению.

А що ви називаете "по очень особому настроению"?

Ну, это, скажем, когда хочется или погрустить, или подумать. А в данном случае музыка всегда больше служит для человека для подъема настроения. Да? Поэтому, как правило, слушаю очень динамичную музыку, которая как раз таки вводит в такое задумчивое настроение, чтобы погрустить.

Пані Олено, коли я говорила з багатьма музикантами, то вони сказали, що хотіли б, аби ви назвали бодай два десятки українських виконавців, які підходять чи не підходять для радіо. Чи можете ви перелічити, яких виконавців вважаєте якісними, а яких ні?

Да вы что, боже упаси, на что вы меня толкаете? Я в жизни вам не скажу, в жизни.

Чому?

Зачем я сейчас буду выступать в роли обидчика кого-то. Во-первых, это дело вкуса, во-вторых, если вы прочитаете мое интервью, мы говорили о качественной и некачественной музыке, а не о талантливых и бесталантливых.

Ні, я говорю про якісну музику. Що ви називаєте неякісною музикою? За якими критеріями? Які виконавці є на українському музринку, яких ви вважаєте неякісними?

У меня есть по этому поводу соображения, но еще раз подчеркну, я не самоубийца и называть их не буду.

Вы понимаете, что вы сейчас задаете абсолютно провокативный вопрос. Назовите своих врагов на роботе. Вы бы их назвали?

Але все-таки: що таке якісна, що таке неякісна українська музика? Ось ваша колега з парламенту Оксана Білозір каже, що тата з мамою не обирають. Є українська музика і все…

Она не права, когда сейчас практически на одну линию ставят музыку, которую мы выбираем, когда слушаем. Это наши предпочтения, это наши сформировавшиеся в течение жизни вкусы и действительно родители, которые даны от рождения, которых поменять уже нельзя.

Насправді цих квот ніхто й не дотримувався…

Правильно, поэтому надо быть честными.

Зрозуміло, але все одно, як мені розповідають генпродюсери, вишукували українських виконавців, хоча б когось із українським паспортом…

А что важнее? Вы сами себе противоречите…

Досі ніхто не знає, що вважати українським продуктом. Кого не спитаєш, майже всі кажуть: «Чорт його знає, що це таке. Якщо він має український паспорт і не має значення, якою мовою співає…»

Правильно.

Тоді нехай би цей продукт називали російсько-білорусько-українським, чому саме українським? Чому ви не закцентуєте увагу на таких речах? Невже парламентаріям у цьому плані нічим більше перейматися, оскільки навіть немає належного фінансування…

Послушайте, парламентарям нема чим займатися?

Так...

Є чим займатися. Моя спецификация, специализация, если хотите, комитет, который занимается медия. Я занимаюсь конкретно своим делом. Вот дошли у меня руки сейчас до квот, я буду заниматься квотами.

Три дня назад мы зарегистрировали закон, который дает пятилетние налоговые каникулы украиноязычным радиостанциям, дойдет через полгода и до него. И так далее.

Почему кто-то считает себя умнее депутата и пытается формировать за него депутатскую повестку, что и как?!

Ну, ми не вважаем…

Ну, это глупый вопрос! Вы понимаете, вы сейчас задаете вопрос, почему вдруг я этим занялась... Да не вдруг я этим занялась.

Ну, серьезно, когда мысль и идея об этом пришла, я ее реализовала на практике, а угрожать мне тем, что я чем-то не занимаюсь…

Скажіть, а скасуванням цієї квоти кого чи що ви захищаєте?

Я защищаю интерес слушателя.

Я говорила з продюсерами, вони кажуть, що тут шоу-бізнес і тільки. Виходить, ви захищаєте той шоу-бізнес, який він є, і не стимулюєте його бути кращим?..

Я не роблю скидку на то, кто какой комментарий дает. Если они говорят про шоу-бизнес, то, скорее всего, они про шоу-бизнес и думают. Это первый момент, а второй момент – знаете, в чем разница между ними и мною? Я думаю о слушателях, а они думают конкретно о своих прибылях, продюсерских центрах…

А як ви визначали, що потребує український слухач?

А он потребує свободу вибору. Все!

Як це? Наприклад, я не можу включити жодне радіо, бо там немає моєї свободи вибору…

Правильно. А теперь появится. Послушайте, Оксана, вы звоните мне с конкретно сформированным мнением обо мне и моем законе.

Так, я хочу, аби ви мене як громадянина переконали, що це змінить політику на радіо.

Вы сейчас берете у меня интервью как профи, а не как громадянин. Да? Мы с вами разговариваем как журналист с политиком. Вы сейчас не соблюдаете журналистских стандартов.

Неправда!

Вы ведете себя как громадянин, який має определенную, певну точку зору. Да?..

Не забувайте, що журналіст у будь-якому разі є громадянином…

Но только у журналиста есть обязанности – быть сбалансированным, объективным.

Якби я не хотіла бути збалансованою, я б до вас не зателефонувала. Я намагаюся зрозуміти, кого цим законом захищатимуть: шоу-бізнес, типу «поющие труси», чи тепер справді на радіо звучатиме «якісна» українська музика.

Качественная украинская музыка, Оксана, звучала и раньше, поэтому она не боится моего закона, абсолютно.

Тоді для чого ваш закон?

Чтобы быть честнее, чтобы показать, что квоты были глупыми, они не сработали. Благородная цель, которая ими ставилась, – не достигнута. И третий момент – таким образом фактически нас лишили выбора, нам оставили один шансон. Джазовые радио практически канули в лету, классические не выживают радиостанции, радиостанции, которые занимались раньше рок, поп, соул и так далее, - они тоже не выживают. Потому у нас, кроме российской музыки, шансона, попсы, ничего нет.

Це через той закон, який був?

Абсолютно. Более того, я вам скажу, этот закон был абсолютно коррупционен. Никто ж об этом не говорит. А я подчеркну это. Вспомните, когда вводили эти квоты, Нацсовет как главный регулятор в стране прекрасно понимал, что эти квоты совершенно невозможно выдержать, и станции все подвесили на крючок, они прекрасно понимали, что станции будут платить сумасшедшие штрафы постоянно за нарушение этого закона. И что? И Нацсовет нашел в этом плане хорошую для себя кормушку. Больше я по этому поводу ни слова не скажу.

Це ж насправді неправда, бо українську музику пускали вночі і цим самим начебто дотримувалися квот… А ще пускали російськомовних виконавців, типу український продукт… Чому ви своїм законом віднімаєте практично єдину надію для українського виконавця потрапити на радіо, а не приймаєте якийсь такий закон, аби запровадження цих квот працювало...

Скажите, Оксана, чем отличается молодой украинский исполнитель, например, от молодого украинского журналиста или от молодого любого другого украинского специалиста? Почему нам с вами, когда мы начинали свою журналистскую карьеру, никто никаких приоритетов, преимуществ не давал?

Вы говорите сейчас на самом деле о проблеме поколений в музыке. Есть молодое и есть мегазвезды. Мегазвезы – им, конечно, значительно, легче пробиваться, в тому числе и в эфире радиостанций, потому что имя работает на них, но первую половину жизни они работали на свое имя. Точно так же любые другие молодые украинские исполнители пойдут по этому же пути: сначала будут работать на имя, а потом имя работать на них. Другого никто не придумал. Это не только в музыке, это и в искусстве, живописи, в любой другой, возьмите даже офисную работу, - никто молодым не будет уступать место, пока они не докажут своими профессиональными…

А ви зустрічалися з українськими виконавцями, з тими, які себе вважають справді українськими виконавцями? Хоча б зі тими, яких ви вважеєте якісними?

Для чего встречаться?

Тобто ви вважаєте, що можете творити законопроект, не враховуючи позицію тих, кого він безпосередньо стосується?

А вы не понимаете одного – у меня во главе угла этой поправки стояли не виконавці. Виконавцями у нас занимается комитет по культуре. Я занимаюсь медийной отраслью. Я исходила из потребностей слушателей радиостанций.

Я все-таки не почула від вас, які потреби слухача…

Еще раз подчеркиваю – свобода выбора. Любые квоты – это есть своеобразная цензура.

З чого будемо вибирати?

С того, что есть найболее популярного, с того, что может дать западная мировая музыка, с того, что может дать американская музыка и так далее.

А українській музиці, виходить, ніколи не стати світовою музикою?

Самое главное не география. Оксана, здесь главное не география.

А що?

Здесь главное – качество и предпочтение самого слушателя. Вот и все.

Если бы мы пошли по такому пути, который сейчас предлагают наши оппоненты, прикрываясь патриотизмом, тогда давайте введем квоты на продажи автомобилей, чтобы половина была украинских, давайте квоты на транслируемые в кинотеатрах 50% только украинских и 59% только всех остальных…

Українського кіно якраз і нема на 50%…

В-о-т! О чем говорила и я. В Украине, к сожалению, такого количества музыки, необходимой для соблюдения квот, нет.

Це якраз не відповідає дійсності.

Відповідає. Потому что Украине всего лишь 20 лет как государству.

Ви хотите сказать, что Украина обладает музыкальными произведениями в объеме, равном всем остальным странам, начиная со Штатов?..

Та ж ніхто не каже, що стовідсотково має бути українська музика на всіх радіо-ФМ! Але чому, коли заїжджаю на територію Польщі, на радіо майже вся польська музика?

Вы же не хотите слушать мои аргументы, вы слушаете свои аргументы.

Я їх не чую від вас…

Вы говорите о чем угодно, только не о слушателе. Вы говорите о исполнителях, о продюсерских центрах, вы говорите о тех людях, которые кровно кошельком заинтересованы в этом. Я незаинтересованный человек, я как слушатель рассуждаю.

Так скажіть, з чого все-таки вибиратимемо?

Вы вообще не хотите выбора, вы хотите только украинскую, я так понимаю по вашим высказываниям.…

Я точно не хочу шансон…

Я его тоже не слушаю. В этом мы с вами сошлись, так что дальше? А если миллионы этот шансон слушают…

Пройде десять років, наприклад, і вони що, почнуть слухати щось інше, якщо всі ці десять років слухали шансон?

У них будет выбор, еще раз говорю.

Його не буде, тому що ви орієнтуєтеся на смак, які сформували наші радіо-ФМ, і вони й далі його формуватимуть.

Вы не понимаете, как работает радийный рынок. Он работает не только на популяризацию, радийный рынок еще градируется по нишам. Так вот я вам скажу, что в нише джазовой классики не работает ни одна радиостанция. А я хочу, чтобы работали, я хочу дать им шанс. Он у них появится после принятия этого закона.

Добре, пані Олено, поговоримо через якийсь час, побачимо, чи почнуть формуватися інші смаки в наших радіослухачів…

Я как бы не стала патетировать в этом плане и стремиться своей щуплой грудью защитить всю планету, весь мир изменить к лучшему. Вот надо начинать с малого. Я пытаюсь своей дочери привить хороший музыкальный вкус, слава Богу, у меня есть базовое музыкальное образование (7 лет музыкальной школы), у меня были хорошие учителя…

Ви вмикаєте їй наше радіо і так формуєте смак?

К сожалению, у меня нет такой возможности крутить джазовое радио.

Ви їй умикаєте радіо «Шансон», «Авторадио»?..

Вы называете не те радиостанции, которые слушаю я.

У меня нет необходимости слушать это радио.

Тоді скажіть таке, якщо радіо потрапляє до рук людини з абсолютним несмаком, але все-таке воно транслюється на українських радіослухачів. Що тоді робити?

Если это радио не корреспондируется со вкусами большинства, конечно, оно не выживет.

Тоді як має з’явитися цей «вкус большинства»? Чому ніхто не думає, як формувати смак більшості? Генпродюсери сказали мені: «Та про що ви кажете, комерційне радіо не повинне формувати жодні смаки, це маэ робити держава»…

Формировать вкус – это и государственные интересы, да? Но в то же время никто не снимал ответственности с семьи: родителей заниматься своими детьми, чтобы в подрастающего поколения был нормальный, смачный вкус в музыке, в тому числе.

Поэтому я предлагаю каждому индивидуально заниматься своим музыкальным самообразованием, в том числе. Но это не снимает ответственности с государства… Это огромная проблема… Вы ж понимаете, что не радио формирует вкус, да? А радио слушают люди со сформированным музыкальным вкусом.

Це не відповідає дійсності. Радіо слухають усі, як зі «сформірованим», так і «з несформірованим» смаком.

...Добре, бажаю вам успіху у вашій законотворчій діяльності.

Спасибо, Оксана. Спасибо. До свидания.