Газові угоди: як Тимошенко прив’язала до себе Путіна

Газові угоди: як Тимошенко прив’язала до себе Путіна

Бакай представляв у Москві інтереси Тимошенко і консультував українську сторону. Дарма що проти нього було порушено кримінальну справу і він офіційно перебував у розшуку… Продовження

Бакай представляв у Москві інтереси Тимошенко і консультував українську сторону. Дарма що проти нього було порушено кримінальну справу і він офіційно перебував у розшуку… Продовження. Попередню частину дивіться тут.

Оборудка в кілька мільярдів

Юлія Тимошенко під час брифінгу в Києві. 24 червня
Окреме місце навколо подій, пов’язаних з підписанням газових угод, займає історія з 11 млрд. кубометрів газу, що належав «РосУкрЕнерго» (далі РУЕ). Очевидно, що без розуміння всіх перипетій навколо цього газу важко розібратися не тільки в тому, що діялося на початку 2009 року, а й нині.

Отже, що відбулося з тим “росукренергівським” газом...

19 січня 2009 року одночасно з підписанням основних довгострокових газових контрактів щодо купівлі російського газу та його транзиту по Україні було укладено ще один договір. Цим документом передбачалося, що Газпром авансом заплатив Нафтогазу 1,7 млрд. доларів за транзит російського газу в 2009 році. Одночасно вказувалося, що отримані за транзит кошти, Нафтогаз спрямує на придбання прав вимоги Газпрому і ТОВ "Газпром експорт" до РУЕ на ті самі 1,7 млрд. доларів за газ, поставлений компанії РУЕ за шістьма контрактами. (Російські газові компанії поставили 11 млрд. кубів газу РУЕ, за який РУЕ мала розрахуватися пізніше, а Нафтогаз викупив у них право вимоги до РУЕ. Тобто РУЕ вже мала розраховуватися за той газ перед Нафтогазом, а не Газпромом).

Текст цього договору ретельно приховувався керівництвом Нафтогазу та уряду Тимошенко і став відомий громадськості лише 19 лютого 2009 року внаслідок “витоку” в ЗМІ.

Водночас пані Тимошенко тоді постійно наголошувала, що Газпром продав Нафтогазу саме газ, а не просто права грошової вимоги до компанії РУЕ. Внаслідок того, що розрахункова ціна цього газу становила 153,9 дол. за тисячу кубів, очікувана середня ціна всього газу, який Нафтогаз мав придбати протягом 2009 року, становила від 228 до 235 дол. Без цих 11 млрд. кубометрів по 153,9 дол. середня ціна газу, придбаного Нафтогазом у Газпрому у 2009 році, сягала б близько 250 дол.

В інтерв’ю «Дзеркалу тижня» на питання – чи достатньо 50-відсоткової частки Газпрому в РУЕ для того, щоб зробити юридично незворотним рішення про вилучення газу в рахунок боргу, - пані Тимошенко відповідала: «Безумовно, достатньо. У Газпрому дуже сильні й професійні юристи. Вони оформили, провели й прийняли рішення, у результаті якого НАК «Нафтогаз» став багатшим на 11 млрд. кубів, що вже містяться у наших сховищах і, по суті, вже оплачені».

Громадськості було складно розібратися, наскільки ці твердження відповідають дійсності, бо, як згадувалось, текст договору переуступки ретельно приховувався. Та що там громадськість – навіть Президентові України Віктору Ющенку уряд відмовлявся передати всі підписані в ті дні документи.

Безапеляційні заяви пані Тимошенко 29 січня 2009 року несподівано були спростовані. В той день на запит «Економічної правди» в управлінні інформації Газпрому повідомили:

"Ні Газпром, ні "Газпром експорт" не мають якихось прав на газ РУЕ, який перебуває в ПСГ України, і, відповідно, не укладали якихось угод з цим газом, у тому числі не передавали Нафтогазу якихось прав щодо зазначеного газу. Відповідно до Договору переуступки від 20.01.2009 р. Газпром і "Газпром експорт" уступили Нафтогазу права вимоги до РУЕ виключно грошової заборгованості в розмірі 1,7 млрд. дол. США".

Ця заява від 29 січня дає зрозуміти, що малювання схем відбирання газу "РосУкрЕнерго" відбувалося вже після цієї дати. Крім того, схоже було, керівництво Газпрому намагалося відхреститися від своєї участі в сприянні прем’єр-міністру України Юлії Тимошенко з відбирання цього газу в РУЕ.

Річ у тім, що підписавши договір переуступки прав вимоги, Юлія Тимошенко та її команда зіштовхнулися з правовою проблемою. За митними документами, 11 млрд. куб. м газу перебували в українських газосховищах як нерозмитнені, у режимі транзиту, і офіційним власником його була РУЕ. Аби оформити цей газ як такий, що належить Нафтогазу, мав бути підписаний акт переходу прав власності від РУЕ до Нафтогазу. Зрозуміло, що отримати такий акт від цієї компанії було неможливо. А тому, отримавши право грошової вимоги до "РосУкрЕнерго", Нафтогаз залишався лише з документами, які не давали йому право ані газ забрати, ані в силу умов договору переуступки вимагати від Газпрому повернути 1,7 млрд. дол., які були йому виплачені. Причому й від РУЕ, схоже, негайно вимагати кошти Нафтогаз теж не міг.

У статті «Політичні репресії на тлі дивовижних ігрищ навколо Тимошенко» мені вже доводилося пояснювати, що в РУЕ не могло бути прострочених зобов’язань за газовим контрактом з Газпромом з доволі прозаїчних причин. Річ у тім, що 11 млрд. кубометрів, які перебували в українських газових сховищах, мали бути (не без погодження з Газпромом) спрямовані в зимовий період 2009 року в Польщу, Угорщину та деякі інші європейські країни, що, до речі, у своєму інтерв’ю «Дзеркалу тижня» підтверджувала сама пані Тимошенко.

Очевидно, що розрахуватися за цей газ РУЕ мала не раніше, ніж поставить його європейським споживачам. Відповідно, Газпром не міг вимагати від компанії РУЕ, 50 відсотків капіталу якої йому належить, гроші до здійснення поставок. Зрозуміло, що такого не могло бути, і такого не було.

Тимошенко взяла Путіна в заручники?

Юлія Тимошенко і Володимир Путін після закінчення спільної пресс-конференції за підсумками двосторонніх переговорів. Ялта, 19 листопада
Що сталося після 29 січня 2009 року і якими аргументами українському прем’єр-міністру вдалося переконати свого російського візаві піти на здійснення масштабного міжнародного шахрайства, сказати не берусь.

Але гадаю, саме ця подія значною мірою пояснює дії російських та українських політиків не тільки протягом 2009-2010 років, а й сьогодні. Саме через цю оборудку Юлія Тимошенко намертво приклеїла до себе Володимира Путіна, фактично зробивши його своїм заручником. Тепер її показань під час слідства, а тим більше судового процесу, достатньо, аби публічно визнати прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна (разом з нею) учасником змови з метою вчинення злочину.

Зрозуміло, що безпосередньо кримінальне переслідування Володимиру Путіну не загрожує, принаймні поки він залишатиметься реальним керманичем Росії. Водночас особа, яку в суді визнано причетною до скоєння злочину, стає не дуже бажаною щодо участі в переговорах будь-якої країни світу з Росією, за винятком хіба що таких впливових держав, як Вануату та Науру.

Договори заднім числом

Нафтогаз-ГазпромЗа даними ЗМІ, 2 лютого 2009 року Газпром і Нафтогаз заднім числом (від 20 січням 2009 року) підписали два договори.

Згідно з одним із них, Нафтогаз у рамках експортної операції продав Газпрому 11 мільярдів кубометрів газу вартістю 1,7 млрд. доларів. За другим договором, того ж дня "Нафтогаз України" вже в рамках операції з імпорту купив той самий обсяг газу за тією ж ціною назад у Газпрому.

Зрозуміло, що економічного сенсу такі два правочини не мають, тому виглядають як удавані, тобто здійснені з метою приховати інший (реальний) правочин. Удаваний правочин укладається, як правило, з незаконною метою. Не винятком є і цей випадок.

Сторони мали створити видимість появи в Нафтогазу 11 млрд. кубометрів газу, який він начебто купив у Газпрому, а тому може його законно розмитнити як свою власність.

Неминуче поставало кілька питань. Чий газ Нафтогаз продав Газпрому? Якщо це був газ РУЕ, то на якій підставі він його продав Газпрому та хто йому дозволив продати чужу власність? Якщо той газ не належав РУЕ, то чому після проведення цих двох правочинів заднім числом було знову оголошено, що в українських газосховищах газу РУЕ вже немає. А куди він тоді дівся? Випарувався?

Тимошенко та її піар-команда постійно намагалися довести, що це, мовляв, Газпром, враховуючи фактично «материнський» статус щодо РУЕ, яка йому заборгувала 1,7 млрд. дол., вирішив забрати газ і продати його Нафтогазу. Але навіть маючи контроль над РУЕ, забрати щось у іншої юридичної особи Газпром міг лише на підставі укладання з нею відповідного правочину. При цьому для переходу прав власності до Газпрому мав бути підписаний відповідний акт прийому-передачі того чи іншого активу.

Інший шлях – рішення суду, яке дає змогу за допомогою виконавчого впровадження відібрати газ. Іншого правового механізму не існує.

Крім того, наявність грошової заборгованості за поставлений товар, не дає кредиторові права претендувати на нього. Кредитор може лише вимагати гроші на підставі договору з продажу товару. Отже, Газпром не мав правових підстав та юридичних механізмів забрати в РУЕ газ, який раніше був проданий. А тому жодних дій щодо газу, який належав РУЕ, посадові особи Газпрому не могли вчиняти. Але при цьому, погоджуючись на укладання удаваних договорів, вони сприяли незаконному відчуженню від РУЕ газу, тобто ставали співучасниками шахрайства з метою заволодіння чужим майном.

Очевидно, що посадові особи Нафтогазу та Газпрому не могли не розуміти правових наслідків своїх дій, до того ж ішлося про оборудку в 1,7 млрд. доларів. Тому наважитися на неї вони могли лише на підставі прямих вказівок найвищих посадовців держави. З українського боку такою особою була прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, яка неодноразово наголошувала на тому, що саме вона дала доручення, як вона висловлювалася, «забрати в кримінальної структури газ». З російського – таку команду міг дати лише прем’єр-міністр Володимир Путін. Ніхто б у Газпромі не наважився вчинити дії, які мають всі ознаки злочинних, особливо коли це стосується іноземної компанії. Причому злочинними вони розцінювалися б відповідно до кримінального законодавству не тільки Росії та України, в будь-якій іншій державі світу.

Щоб Фірташ не рипався

Дмитро Фірташ під час засідання Союзу хіміків України в Києві. 20 квітня
Усвідомлюючи, м’яко кажучи, не дуже законний характер своїх дій, Юлія Тимошенко та Володимир Путін узгодили проведення запобіжних заходів, які мали втримати Дмитра Фірташа на короткому повідку – щоб не дуже рипався. Для цього, як писали ЗМІ, російська Генпрокуратура викликала Фірташа на допит у якихось кримінальних справах, його збиралися затримати й арештувати. Крім того, як пояснювала сама Тимошенко, з Путіним було досягнуто домовленість про те, що Газпром не даватиме РУЕ згоду на подачу позову до Нафтогазу в Стокгольмський суд.

У цьому контексті вже після президентських виборів пані Тимошенко заявляла, що її зрадили, бо ця домовленість не була виконана і Газпром дозволив РУЕ подати позов проти Нафтогазу. Правда, якби Юлії Тимошенко не бракувало юридичних знань і якби не її правовий нігілізм, то, можливо, вона б передбачила такий розвиток подій…

Розпочавши війну проти Фірташа, який мав і має потужне лобі в українському та російському політикумі, пані Тимошенко мала б подумати – яким чином той намагатиметься захищатися. А це очевидно: Фірташ як співвласник РУЕ (через "Центрогаз Холдинг") міг подати позов проти Нафтогазу і без згоди Газпрому. Про такі його наміри повідомлялося в ЗМІ влітку 2009 року. При цьому в разі відмови Газпрому на позов РУЕ проти Нафтогазу, "Центрогаз Холдинг" (тобто Фірташ) мав би подати позов не тільки проти Нафтогазу, а й Газпрому, за участю якого, як ми пам’ятаємо, і відбувалося відбирання газу в РУЕ. Тобто російські керманичі опинилися перед дилемою: або давати згоду на позов РУЕ лише проти Нафтогазу без згадки в ньому Газпрому, або мати публічну судову тяганину між "Центрогаз Холдингом" та співвідповідачами в особі Нафтогазу й Газпрому.

І тоді назовні вилізли б учинки посадових осіб, пов’язані з фактом шахрайства, спрямованого на незаконне заволодіння газом та заподіянням збитків комерційній структурі.

Хто відкликав аргументи захисту Нафтогазу

Володимир Путін
Зрозуміло, що такий розвиток подій не міг влаштовувати Газпром та російських можновладців. Погодившись на позов РУЕ до Нафтогазу, вони за жодних умов не могли допустити згадування Газпрому під час судового розгляду справи. Тож коли в Стокгольмському суді українська сторона, обґрунтовуючи відчуження газу в РУЕ, спробувала посилатися на те, що це було зроблено за згоди Газпрому, який є співвласником позивача, на Тимошенко відразу вчинили тиск. Очевидно, що єдиною персоною, яка могла вимагати від Юлії Тимошенко прибрати з документів українських захисників будь-яке посилання на Газпром та керівництво Росії, був Володимир Путін.

Враховуючи, що без згадування в суді ролі Газпрому та російських керманичів в історії з газом РУЕ позиція Нафтогазу ставала просто безнадійною, і 1 жовтня 2009 року керівник юридичного департаменту НАКу Сергій Давиденко надіслав у Міністерство юстиції лист із тезами щодо спору з РУЕ і "щодо згадування російської сторони в поданні Нафтогазу".

У цьому листі, зокрема, зазначалося:

"Відкликання аргументів Нафтогазу, що були висунуті зі згадуванням Газпрому, завдасть критичної шкоди позиції Нафтогазу в справі, адже це є єдиними достатньо сильними аргументами, якими володіє Нафтогаз. Усі інші аргументи є допоміжними та у своїй більшості орієнтовані на деталі справи. Відкликання подання Нафтогазу неминуче призведе до поразки Нафтогазу в арбітражній справі, що матиме вкрай негативні наслідки для компанії та для держави в цілому як з економічної, так і з політичної точок зору".

Незважаючи на цей лист, уже наступного дня, 2 жовтня 2009 року, керівництво НАКу отримало пряме доручення уряду. Виявилося, що несподівана зміна позиції української сторони не була примхою чи помилкою юристів. Уточнення позиції Нафтогазув Стокгольмському суді щодо згадування ролі Газпрому та вищого керівництва Російської Федерації були ініційовані особисто прем`єр-міністром Юлією Тимошенко.

Причому, за даними ЗМІ, міжнародна компанія White&Case, яка була головним захисником інтересів Нафтогазу в арбітражному суді Стокгольма, тоді надіслала українській стороні меморандум щодо намірів внести зміни до своєї позиції в суді.

У документі досить розлого пояснювалася хисткість позиції НАКу в суді, але водночас висловлювалося сподівання на те, що в разі невідкликання інформації щодо ролі Газпрому та російського керівництва в клієнта є всі шанси виграти окремі епізоди.

При цьому юридична компанія у своєму меморандумі зазначала:

«Відсутність таких пояснень ще більше погіршить і без того негативну ситуацію для Нафтогазу".

Отже, як бачимо, і без того мізерні шанси Нафтогазу в суді остаточно були знищені саме за прямою вказівкою прем’єр-міністра Юлії Тимошенко щодо відкликання інформації про роль Газпрому й російського керівництва.

Проте це не заважає пані Тимошенко та її піарникам дезінформувати українське суспільство, подаючи все так, ніби багатомільярдні збитки Україні завдано не її діями, а внаслідок зради Віктора Януковича та уряду Азарова, представники яких визнали в Стокгольмському суді провину Нафтогазу. Хоча всі оприлюднені документи свідчать про протилежне.

Головна політична перемога Тимошенко

Виникає питання: а навіщо пані Тимошенко потрібно було забрати саме цей газ у РУЕ і чи не можна було забезпечити газовий баланс Нафтогазу не в такий скандальний спосіб? Імовірно, що можна, але для Тимошенко було важливо публічно відібрати газ у РУЕ й тим самим показати всім українським олігархічним елітам, на кого насправді зробив ставку правитель Росії. Саме в цьому була головна політична мета всіх газових угод Тимошенко з Путіним і саме в цьому більшість політичних оглядачів у січні-лютому 2009 року бачили політичну перемогу Тимошенко.

А як діє нинішня влада?

Юлія Тимошенко перед початком допиту в Генпрокуратурі. Київ, 29 грудня
Водночас повісити «всіх собак» на Тимошенко за те, що Україні завдано багатомільярдні збитки, пов’язані з рішенням Стокгольмському суді, було б не дуже правильно.

Дії сьогоднішніх урядовців теж похвали аж ніяк не заслуговують.

Щодо Стокгольмського суду, то тут їм нічим дорікнути. Незаконність відчуження газу суд би визнав у будь-якому разі. Більш того, заперечуючи незаконність такого відчуження, вони фактично ставали б співучасниками злочину, скоєного не ними. До того ж урядовці Азарова неодноразово висловлювалися щодо незаконності дій уряду Тимошенко й Нафтогазу щодо газу в українських газосховищах.

Водночас визнавши обґрунтованість вимог РУЕ щодо повернення незаконно відібраних 11 млрд. кубометрів газу, а також сплати компенсації у вигляді передачі ще 1,1 млрд. кубометрів та 200 млн. дол., сьогоднішні можновладці не вживають правових заходів, спрямованих на те, щоб домогтися відшкодування всіх збитків від тих юридичних і фізичних осіб, котрі скоїли це шахрайство. А вони, як уже згадувалося, добре відомі: крім ув’язнених Ігоря Діденка та Анатолія Макаренка, це посадоці Газпрому, а також Юлія Тимошенко й Володимир Путін.

Саме ці особи були задіяні в діях, що мають ознаки шахрайства, внаслідок якого українській державі завдано багатомільярдних збитків.

Не завадило б також розібратися з роллю в цих подіях пана Андрія Портнова, який з 2006-го по 2009 рік був членом ВО "Батьківщина", очолював юридичний департамент БЮТ і вважався головним юридичним консультантом пані Тимошенко. Саме йому українські ЗМІ приписували розробку схеми з відбирання газу РУЕ. І він цього факту ніколи не заперечував.

Проте замість цього в кримінальній справі, порушеній у зв’язку з незаконним відчуженням газу, колишнього головного митника Макаренка звинувачують у халатності, а колишнього першого заступника Нафтогазу Ігоря Діденка – у зловживаннях, тобто в усьому що завгодно, тільки не в шахрайстві. Ну а пан Портнов, перебігши вчасно від Тимошенко, взагалі на підвищення пішов – став заступником глави Адміністрації президента України Віктора Януковича.

При цьому Юлію Тимошенко, яка неодноразово заявляла, що саме вона давала доручення відібрати в РУЕ газ, Генеральна прокуратура не опитувала в цій справі навіть як свідка. Справа в тім, що, порушивши кримінальну справу за статтею шахрайство, українська влада фактично оголосила б війну керівникам Газпрому та особисто Володимиру Путіну. Бо їхня участь і роль у цих подіях добре відома, і показання Тимошенко юридично закріпили б цей факт.

Але без порушення кримінальної справи саме за шахрайство неможливо домагатися, у тому числі через міжнародні судові інстанції, відшкодування збитків, завданих Україні.

Українські можновладці чудово розуміють, яку тримають зброю проти російських керівників. За словами наближених до уряду осіб, українська сторона різними способами доносить це до російських керманичів під час газових переговорів. Саме у зв’язку з цим стався такий «дивний збіг», як порушення кримінальної справи проти Тимошенко безпосередньо в день приїзду в Україну Володимира Путіна. А в день останнього візиту до Києва голови Газпрому Олексія Міллера теж за «дивним збігом» у приміщенні слідчого управління Генпрокуратури влаштували показове шоу з «майже арештом» Тимошенко.

У великій політиці збігів не буває, а тому очевидно, що ці дії Генпрокуратури мали наочно продемонструвати готовність наших можновладців розпочати справжню війну проти Юлії Тимошенко та її російського партнера. Наші керманичі, схоже, сподіваються в такий спосіб примусити російську сторону все ж таки піти на поступки з перегляду «газових угод» цієї солодкої для Росії та гіркої для України парочки.

Бакай розкрив, як Ющенко «заважав» партнерам

Цікаво, а коли Путін і Тимошенко почали обговорювати ідею відбирання газу в РУЕ й фактично ліквідацію цієї структури? І коли прийняли остаточне рішення з цього приводу – до чи після 1 січня 2009 року?

Я довго не мав відповіді на це питання. З одного боку, розумів, що таке рішення не могло бути експромтом, який народився з початком 2009 року. З другого – очевидна незаконність такого кроку, яка, крім того, мала призвести до невиконання з боку РУЕ як структури Газпрому своїх зобов’язань перед споживачами газу в Центральній Європі, мали б зупинити Володимира Путіна та керівників Газпрому діяти в такий спосіб.

Перечитуючи сотні різних заяв, повідомлень, коментарів того часу, я несподівано для себе отримав відповідь на це питання, і вона, як з’ясувалося, лежала на поверхні, – в інтерв’ю Ігоря Бакая «Дзеркалу Тижня» від 17 січня 2009 року (тобто ще до підписання газових угод). І жодного разу ані Тимошенко, ані будь-хто з представників БЮТ не заперечували того, що сказав Бакай у тому інтерв’ю.

Тоді цього пана «Дзеркало тижня» представило як колишнього керівника НАК «Нафтогаз України», котрий консультував на переговорах представників української сторони. Напряму не названо прізвище того, кого з української сторони він консультував. Але в ЗМІ того часу прямо вказувалося, що це була пані Тимошенко, і представляв він у Москві саме її інтереси.

Цікаво, що консультантом української сторони виступала людина, проти якої в той час було порушено кримінальну справу і яка офіційно перебувала в розшуку. Крім того, це та людина, яка, відповідно до визнаних Генеральною прокуратурою плівок Мельниченка, фігурує в розмовах Азарова з президентом Кучмою. Тоді, доповідаючи Кучмі, Микола Азаров (у той час голови ДПА) казав: "Сказал ему дословно следующее: "Значит, Игорек, ты минимум, ну так, миллионов 100 положил в карман, минимум. Я понимаю, конечно, что я, разумеется, тебя подставлять не буду. Я тебе даю две недели, ну, максимум, месяц. Уничтожь, так сказать, все эти бумаги, которые свидетельствуют прямо или косвенно о всех твоих этих... Ты делал все тупо и глупо".

Невже пан Бакай це якраз та людина, яка могла консультувати Юлію Тимошенко з приводу того, як краще захистити національні інтереси України в переговорах з росіянами?

Так ось Бакай, який був найкраще обізнаний у перебігу неофіційної частини переговорів, в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» головною причиною зриву українсько-російських газових переговорів наприкінці 2008 року називає суперечку довкола права власності на поставлений для РУЕ газ, який перебував в українських підземних сховищах.

"Найголовніша причина – це спірний газ в українських сховищах, - пояснив він. - Кому належать 11 млрд. кубометрів, поставлених на адресу посередника у 2008 році?"

А нам сотні, тисячі разів зі шпальт друкованих та Інтернет-видань, а також із екранів телебачення й по радіо пані Тимошенко та її піар-команда намагалися довести, що це Президент Ющенко винен у зриві переговорів в останні дні 2008 року. Та виявляється, найголовнішою причиною їх зриву було те, що пані Тимошенко ніяк не могла переконати пана Путіна погодитися на відбирання газу РУЕ.

Хоча насправді впевнений, що підписання газових угод напередодні 2009 року все рівно не відбулося б. Це не входило в плани ані Володимира Путіна, ані Юлії Тимошенко.

Бо ще задовго до завершення 2008 року розписувався такий собі політико-економічний преферанс, де в ролі «бовдура» виступав український народ, який було відверто пограбовано.

Далі буде

Борис Кушнірук

 

 

 

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter