Голова київського осередку "Слуги народу" Леся Забуранна: Ми є державою, яка підтримує європейський підхід і цінності та прагне до децентралізації, але у Києві, виходить, що, навпаки, усе занадто централізуємо

Голова київського осередку партії "Слуга народу", народний депутат Леся Забуранна розповіла УНІАН, чи будуть зменшені тарифи для киян та покращена інфраструктура міста, як вирішуватимуться проблеми у сфері ЖКГ, коли розпочнеться реконструкція аварійних мостів, чи варто очікувати на розділення функцій мера та голови КМДА, та які ключові реформи стоять на порядку денному у партії "Слуга народу".

Нещодавно ви очолили київську міську організацію «Слуг народу». Хто і коли вам це запропонував? Які завдання ви перед собою ставите?

Ідея і відповідна пропозиція виникли у березні. Вони надійшли від голови партії Олександра Корнієнка та голови фракції Давида Арахамії. Я, як київський депутат-мажоритарник, який доволі активно працює на окрузі, була номінована на це місце.

Найперше завдання, яке я ставлю перед собою та осередком –  повністю переформатувати присутність «Слуги народу» у місті Києві з точки зору підвищення ефективності нашої роботи та задоволення актуальних потреб і запитів киян. Партійні інтереси ставлю після національних.

Зараз ситуація в столиці по деяких напрямках розвитку критична й потребує нашого негайного втручання. Розраховую на підтримку та зусилля усіх політичних сил.

Яким чином плануєте цього досягати, та про задоволення яких ключових потреб йде мова у першу чергу?

Одна з важливих та першочергових задач у Києві – це покращення екології. У мене в окрузі (216 округ, що об’єднує частину Дарницького та Дніпровського районів Києва – УНІАН) зосереджена велика кількість об’єктів, які є вкрай ризиконебезпечними з точки зору екології. Це і Бортницька станція аерації, і завод «Енергія», і неподалік - завод «Радикал», які наносять шкоду здоров’ю людей. Дуже важливо зараз зробити усе можливе і неможливе, щоб модернізувати їх і мінімізувати викиди.

Друге питання – транспортне. За оцінками експертів, міст Метро і міст Патона знаходяться в аварійному стані та потребують ремонту. Якщо все залишити як є, у будь-який момент вони можуть призвести навіть до, не дай Боже, летальних випадків. Також одне з пріоритетних для мене питань, і я вірю, що ми його вирішимо – це будівництво авторозв’язки Дарницького мосту, яка значно знизить навантаження та потік людей, що їдуть з лівого на правий берег, і навпаки. Роботи у цьому напрямку мають розпочатися найближчим часом. У пріоритеті і ситуація з Подільсько-Воскресенським мостом, адже треба нарешті встановити чіткий дедлайн, дати ясність коли об'єкт буде здано. Наші люди сьогодні проводять значну частину свого життя у заторах, і вирішення зазначених проблем дозволить значно покращити цю ситуацію.

Третє – це питання, пов’язані з тарифами і з житлово-комунальним господарством. Плануємо запропонувати чіткий та прозорий економічний механізм щодо зменшення тарифів.

Паралельно у нас є ідеї щодо формування вкрай важливого спеціального фонду, кошти з якого будуть спрямовані виключно на оновлення зовнішніх комунікацій. Ми бачимо, яка кількість новобудов постійно з’являється у Києві. Усі вони підключаються до вже існуючих зовнішніх комунікацій, які, в принципі, зношені, оскільки перебувають в експлуатації близько 60 років, - й майже не вкладають кошти в їх оновлення і ремонт. Рано чи пізно з такою політикою київських управлінців столиця прийде до колапсу, коли гейзери з тепломереж та відключення теплопостачання будуть виникати не періодично, а регулярно. Ми зараз у робочій групі опрацьовуємо, якими будуть джерела наповнення цього фонду. Його створення також вплине і на суми, які люди сплачують за житлово-комунальні послуги, оскільки будуть менші втрати тієї ж енергії, води і, відповідно, покращиться якість життя людей.

Обов'язково, у пріоритеті національна політика формування раціональних планів територій і забудов. На жаль, ми не знаходимо балансу у цьому питанні. Безумовно, будувати нове житло потрібно, але не можна забувати і про соціальну інфраструктуру, про зони відпочинку, про парки та сквери. Ми не хочемо повторень останньої скандальної ситуації у Київраді, коли депутати проголосували за детальний план територій для Мінського масиву, що фактично не передбачав достатньої кількості об’єктів соціальної інфраструктури і зон відпочинку. І у мене є підозра, що питання оновлення комунікацій у тому масиві також не перебувало.

Також із занепокоєнням спостерігаємо за складною ситуацією довкола будівництва нових станцій метро. Жодної станції метро за багато років не відкрито. Величезні кошти виділяються, а результатів немає. Компанія, що відповідає за будівництво - Київметробуд - постійно перебуває в центрі якихось скандалів, звітує про поточні досягнення, а нових станцій як не було, так і немає. Три роки нам розповідають про те, що незабаром з’являться дві нові станції на Виноградар. Тут днями знову обережно пообіцяли, але тепер, що, як мінімум, одну станцію намагатимуться відкрити. При цьому, через технічних експертів ми чуємо, що і це може бути ще оптимістичний прогноз. Має ж бути якась відповідальність?

Ось такий «ТОП» пріоритетів на даний момент. Відповідно до проведеного нами дослідження, кияни вказували на ці питання як на найбільш вагомі та проблемні.

Процитую одну з ваших заяв після обрання головою осередку: «Одним з основних завдань Київської міської організації партії «Слуга народу» є посилення політичного контролю за діяльністю міського голови Києва і Київради через депутатів, які є членами політради». Як саме буде здійснюватися цей контроль, і що робиться зараз в цьому напрямку?

На часі розділення посад київського міського голови і очільника КМДА, що дозволить сформувати більш ефективну та прозору систему управління містом. Я думаю, що ця ідея доволі правильна.

Коротко поясню, чому. Якщо ми подивимось на існуючу зараз ситуацію, то отримаємо доволі замкнуту систему, коли очільник міста і голова КМДА в одних руках тримає усю повноту влади. Діючий мер, по-перше, призначає усіх керівників комунальних підприємств, власних заступників - а їх на сьогодні аж тринадцять. На моє глибоке переконання, тринадцять заступників – це, напевно, надто розширена система управління, менша кількість була б точно не менш ефективною.

По-друге, він впливає за рахунок того, що очолює Київську раду, на розподіл бюджету та визначення пріоритетних напрямів фінансування. І, у той же час, одноосібно контролює ефективність роботи як комунальних підприємств, так і департаментів, що існують у структурі. Це цілком закрита, закапсульована та непрозора система, без механізмів впливу суспільства.

Через це майже неможливо оцінити наскільки прозора та ефективна ця робота відбувається. Ми є державою, яка підтримує європейський підхід і цінності та прагне до децентралізації, але у Києві, виходить, що, навпаки, усе занадто централізуємо. Таким чином, розділення даних посад і відповідний контроль дозволить більш ефективно та раціонально витрачати кошти, тому що, врешті решт, усі кошти, які є у розпорядженні Києва – це кошти киян.

Серед ваших нещодавніх заяв була також теза про те, що треба почати займатися розвитком міста і господарською діяльністю, а не корупцією…

Так. Але я хочу підкреслити, що ми йдемо не з критичними заявами, а з ініціативами, з планами та пропозиціями. Критика й політичні маневри зараз нікому не потрібні.

У той же час, ми не толеруємо жодних виявів корупції. Маємо чітке бачення, чіткий план, як саме, у який спосіб та у які терміни зробити місто кращим та комфортнішим для життя. Жодна політична сила не впорається з цим завданням самотужки. Тому вимога самого життя до всіх українських політичних сил - скидати баласт корупціонерів та домовлятися разом про спільні дії з розвитку нашого міста. Мер має визначитися з ким він: з киянами, чи тими, кого цікавлять лише кошти містян.

Всі українські політичні сили мають домовлятися разом про спільні дії з розвитку Києва, каже голова осередку / фото надано героїнею

Про план ми вже з вами поговорили, а от про які терміни йдеться?

По тим питанням, які були озвучені, ми покажемо високий результат ще за час нашої каденції. Я вважаю, що це достатній термін для того, щоб, якщо не завершити ряд проектів, то принаймні довести їх до фінальної стадії реалізації і започаткувати зазначені реформи у житлово-комунальному господарстві, тарифному, транспортному напрямках, щоб дороги назад у їх впровадженні вже не було. Ми маємо задати здоровий порядок денний для нашого міста.

Найближчим часом ми обов’язково розпочнемо ремонт аварійних мостів. Дарницький міст вже переданий на баланс, ми здійснюємо парламентський контроль і незабаром починаємо його модернізацію. Працюємо над розробкою законопроекту щодо створення спецфонду для формування бюджету на модернізацію зовнішніх мереж і комунікацій.

Ми активно, у тому числі, за допомогою депутатів Київради відстоюємо екологічну повістку дня і забороняємо тотальну бездумну забудову міста. Певні кроки вже зроблені. Так, наприклад, у Дарницькому районі має з’явитися ландшафтний заказник «Озеро Вирлиця» площею аж 98 гектарів.  Відповідний проект рішення Київради, ініційований нашою депутаткою, вже підтримали екологічна та земельна комісії міської ради. Переконана, що цю ініціативу необхідно ухвалювати якомога швидше, адже це унеможливить використання зазначеної території під забудову. Знаю, що там вже поклали лихе око, й можуть з'явитися чергові бетонні гетто.

Чому, на вашу думку, партія «Слуга народу», отримавши феноменальний успіх на парламентських виборах, програла місцеві – і не лише у Києві? Чи є якийсь план, як це виправити?

Абсолютно погоджусь, що наша парламентська кампанія була унікальною - партія у Києві отримала усі тринадцять з тринадцяти можливих округів. На жаль, у Київраді ми цей успіх не повторили.

На те є об'єктивні причини. Володимир Зеленський - перший президент, який опинився у такому складному становищі: на початок його каденції припали і продовження збройного конфлікту на сході нашої країни, і пандемія коронавірусу, і величезна кількість незавершених або ж абсолютно шкідливих реформ по багатьом напрямкам. Відповідно, реагувати на усі ці виклики одночасно відразу складно, і рішення, які приймались, не завжди були популярними та такими, які можна було використати для піару – власного чи партії. Але вони були необхідні і задають важливий вектор розвитку країни на шляху до європейської інтеграції та успішного розвитку.

Давайте зважимо на те, що, не дивлячись на доволі потужну економічну кризу, з якою зіштовхнулась Україна внаслідок пандемії коронавірусу, як би там не було, ми не спостерігали шалених темпів інфляції, маємо стабільний курс валют, потроху підвищуємо заробітні плати та індексуємо пенсії. Тобто певні невеликі кроки покращення соціальних стандартів життя здійснюються навіть в існуючій ситуації.

Що стосується Києва, я думаю, що варто не озиратися на те, що було раніше, а сконцентруватися на чіткому розумінні наших пріоритетів на майбутнє, і тоді ми отримаємо відповідну оцінку людей.

В Україні кроки покращення соціальних стандартів життя здійснюються навіть в умовах пандемії, вважає Забуранна / фото надано героїнею

Наскільки монолітною є фракція «Слуги народу» в Київраді? Як ви можете охарактеризувати свої відосини з вашими колегами депутатами?

Найперше, що я можу зазначити про фракцію у Київраді – це те, що вона є професійною та різноманітною у гарному сенсі цього слова. Серед депутатів є спеціалісти з екології, освіти, спорту, медицини – з усіх можливих питань. Хто б що не казав, але їх об’єднують саме прагнення виправдати довіру людей та реалізувати певні патріотичні амбіції. Ми у ефективній комунікації з керівником фракції Андрієм Вітренко, він згуртовує фракцію в політичних, ідеологічних, визначальних для Києва питаннях. Я ніколи не бачила у фракції різночитань, завжди могла знайти діалог з колегами та прийти з ними до єдиної точки зору.

Які у вас взаємини з Денісом Комарницьким, якого називають новим «смотрящим» за Києвом. Чи правда що у нього є вплив на частину фракції в Київраді?

У мене з ним немає взаємин. Він не має впливу на представників фракції «Слуга народу», але я допускаю, що, можливо, має вплив на представників інших політичних сил.

Хотілося б констатувати, що часи змінюються, свідомість виборців та депутатів змінюється, і, я думаю, термін «смотрящий» відійде у минуле. Для цього ми маємо сформувати нову політику у нашому місті, яка буде абсолютно прозора, контрольована киянами і спрямована на задоволення потреб не окремих стейкхолдерів, а міста в цілому, як це робиться в усіх цивілізованих країнах.

Але, скажу вам чесно, я знайома з Денисом давно. Ми навчалися в одній школі - 92-ій на вулиці Тарасівській у Києві, він на три або чотири роки був мене старший. Був спортивний, симпатичний. Пам’ятаю, що він зустрічався з моєю однокласницею [посміхається]. Ми ніколи не були друзями, зрідка спілкувалися. Але після того, як він закінчив школу та вступив до університету, наш контакт загубився.

Коли ви останній раз зустрічалися з міським головою Віталієм Кличко? Чи налагоджений між вами діалог?

Останній раз ми бачилися, коли Віталій Володимирович був на засіданні Комітету з питань бюджету як очільник Асоціації міст і брав участь у обговоренні проекту Державного бюджету на 2021 рік. Після того у нас з ним комунікації не було.

Хочу сказати, що є прикрим той факт, що йому не цікаво формувати діалог з партіями, які представлені у Київраді. Тим більше, що депутати «Слуги народу» у Верховній раді представляють абсолютно всі виборчі округи міста Києва, і це потенційно може сформувати ефективний симбіоз.

Я від нього ініціативи по створенню платформи для пошуку конструктиву поки що не побачила. А шкода, бо, на моє переконання, зустрічатися з очільниками представлених партій та шукати спільні інтереси на користь киян – гарна ідея для очільника міста, який хотів би, за його ж словами, об’єднати столицю.

Крім того, є ряд питань щодо прозорості та ефективності витрачання коштів місцевого бюджету на всіх рівнях, що унеможливлює ефективний та цивілізований розвиток міста. Можливо, в цьому йому заважають деякі персони в його оточенні. Сподіваюся, що мер таки повернеться обличчям до киян і партій, які вони обрали.

На початку нашої розмови ви озвучили багато досить амбітних цілей, які, очевидно, потребують фінансування. У той же час, Віталій Кличко заявляє, що Київ надмірно страждає від бюджетного вилучення, та скаржиться на нестачу фінансів. При цьому витратна частина бюджету міста значна і не завжди ефективна. У чому секрет столичної «бюджетної діри» та як ви плануєте її латати?

Треба провести аудит поточного стану. При тому, що Київ має специфіку ПДФО, яке лишається на місцях – це 40% на відміну від інших міст, - треба також не забувати про певні додаткові аспекти у формуванні бюджету Києва, враховуючи, що він має статус столиці. Є певні компенсатори, про які Віталій Володимирович не згадує. Я впевнена, що Київ не готовий від них відмовлятися і, напевно, не треба, бо він виконує роль столиці.

Але, у той же час, я думаю, що на формування діри у київському бюджеті впливають ще два особливо важливих моменти. По-перше, це відсутність зрозумілої та чіткої стратегії міста. Де-юре, на папері вона є, але де-факто – не відповідає інтересам і здоровому розвиткові Києва. По-друге, комунальні підприємства та інші розпорядники коштів місцевого бюджету не завжди витрачають їх прозоро та ефективно. Давайте будемо відверті, всі це розуміють.

Через чесний аудит, зрозумівши, якими є наші пріоритети, ми знайдемо додатковий ресурс. Також ми напрацьовуємо ряд законодавчих ініціатив, зокрема, щодо розміру ПДФО та інших джерел наповнення місцевого бюджету через спецфонди для того, щоб ефективно виконувати задачі, які перед нами стоять.

Депутати «Слуги народу» у Верховній раді представляють абсолютно всі виборчі округи Києва, розповіла Забуранна  /фото надано героїнею

Давайте трохи відійдемо від теми Києва. Які реформи зараз у пріоритеті у фракції «Слуга народу»?

Ми маємо обов’язково реалізувати судову реформу. Країна, у якій не здійснюється справедливе правосуддя, не може бути цінним партнером, привабливим для інвестицій та розвитку будь-якого бізнесу. Судова реформа міститься у багатьох програмних та міжнародних документах, і ми мусимо її відпрацювати. Це номер один.

Також реформа правоохоронних органів. Ми зараз займаємося реформою СБУ, створенням додаткових контролюючих інституцій, Бюро економічної безпеки, Державного бюро розслідувань тощо. Це надважливі напрямки, які дозволять на рівні держави ефективно та прозоро контролювати витрачання коштів. Важливим є продовження реформи децентралізації, передача повноважень і бюджетів на місця та розвиток самоспроможності громад до розвитку.

І, хоча це не є реформою, але зараз на це є великий запит з боку суспільства – деолігархізація. Не у контексті якогось політичного утиску, а у контексті відновлення справедливості з точки зору повернення контролю над тим, що належить народу України.

В контексті деолігархізації, про яку ви щойно згадали. Скажіть, як член бюджетного комітету Ради, що ви думаєте з приводу урядового законопроекту, яким передбачається підвищення податків для великого бізнесу? Світовою практикою доведено, що фіскальні методи наповнення бюджету неефективні і призводять лише до збільшення тиску на підприємства та ще більшої тінізації економіки. У цьому контексті чи підтримуєте ви цю ініціативу?

Дійсно, існує такий законопроект, та уряд стверджує, що його імплементація дозволить залучити до бюджету понад 60 мільярдів гривень – це за підрахунками Мінфіну.

Насправді я вважаю, що істина десь посередині. З точки зору базових принципів економіки, дійсно, посилення фіскалізації не завжди дає позитивний ефект. З іншої точки зору, якщо ми подивимося на великі компанії, які працюють за кордоном, у них є так звана корпоративна соціальна відповідальність, що дуже мені імпонує. Тобто на Заході під патронажем компанії, яка заробляє достатньо коштів, завжди реалізуються масштабні соціальні ініціативи. Фактично, певну частину свого прибутку вона витрачає саме на створення певного соціального блага. Це дозволяє для держави закрити ряд соціальних питань, а для компаній - популяризувати своє ім’я.

У нас, на жаль, немає законодавчого поля, яке б регулювало таку діяльність. Ми над цим працюємо, і для мене це один з таких особистих пріоритетних законопроектів, який хотілося б розробити. Думаю, що в разі залучення компаній до соціальних ініціатив ми могли б переглянути фіскальний тиск на них і знайти здоровий баланс. А якщо компанія не готова співпрацювати з суспільством, яке її обслуговує та наповнює, і завдяки якому вона існує, можливо, варто підходити до цього питання фіскально.

Як ви плануєте цю соціальну активність вимірювати?

Можна встановити чіткі індикатори: наприклад, яка частина прибутку йде на реалізацію тих чи інших соціальних ініціатив. Моделей існує багато. Український досвід теж вже має окремі приклади.

Наприклад, на благоустрій міста, у якому розташоване підприємство?

Так, про це і мова. Я приведу життєвий приклад позиції великої компанії і позиції дрібного та середнього бізнесу – дуже показовий для України.

Не секрет, що велику кількість сільськогосподарських земель в Україні обробляють агрохолдинги. Усі вони, переважно, зареєстровані у Києві або інших великих містах. Вони приїжджають до областей, привозять свій персонал, сіють, збирають врожай та їдуть назад. А поряд стоїть село, у якому вже розвалюється школа. Лише одна з п’яти компаній намагається щось зробити для території, на якій вона фактично здійснює свою виробничу діяльність. А у той же час, хто реально ремонтує та допомагає? Фермери, якщо вони є. Тому що стейкхолдерам великої компанії байдуже, що там розвалюється в умовній Черкаській області, а місцевий фермер несе відповідальність та щось інвестує, бо там живуть його родичі та навчаються діти. А що заважає агрохолдингу частину свого прибутку вкладати в розвиток території, на якій вона працює?

Те саме стосується і Києва. Є компанії, певні прилеглі території, якісь актуальні питання. Це нормальна світова практика. Якщо ми хочемо розвитку, то це має бути двосторонній процес назустріч один одному. Як з боку компаній, так і з боку суспільства і держави. Хтось це розуміє, а когось необхідно стимулювати.

Пандемія продемонструвала, що держава може сподіватись в першу чергу на себе, підкреслила Забуранна / фото надано героїнею

Хотілося б торкнутися ще однієї важливої соціальної теми. На початку розмови ви зазначили про намір працювати над зменшенням тарифів. Що робиться для того, щоб полегшити ціновий та тарифний тягар для населення?

Одним зі шляхів зменшення тарифів є видобуток власних енергоресурсів, пошук нових можливостей, розвиток альтернативних джерел енергії та, звичайно, енергозбереження. Ми дуже залежні у забезпеченні цими стратегічними продуктами від наших сусідів. Фактично, 50 відсотків українського ринку енергопродуктів знаходиться у прямій залежності. Пандемія продемонструвала, що держава може сподіватись в першу чергу на себе, і ми повинні сприяти розвитку компаній, які працюють на внутрішньому ринку та забезпечують видобуток газу, нафти, виробництво електроенергії та розвиток альтернативних джерел енергії.

Взагалі, те, що стосується тарифів – це досить складна історія. Коли ми за ініціативи президента зафіксували тарифи, це, з одного боку, був дуже правильний соціальний крок, але з іншого – попередній парламент і президент, взявши на себе низку зобов’язань, прив’язали ріст тарифів до котирувань в європейському хабі. Тоді Україна взяла на себе зобов'язання перед європейським енергоспівтовариством встановити паритет цін. Тобто, щоб ціни для населення та промисловості не відрізнялися, і це лягло в основу, у тому числі, і кредитів, і угод з МВФ, і так далі. І відв’язавшись від цього, ми, фактично, втрачаємо міжнародне партнерство, без якого нам складно.

Що ми можемо зробити? Лише починати самостійно наповнювати бюджет, щоб зменшувати вплив іноземних запозичень, а зробити це ми можемо лише за рахунок розвитку національної економіки та внутрішнього виробництва.

Тут, як приклад, хочу згадати про «Велике будівництво». Це локомотив для розвитку окремих галузей економіки. Наразі ми бачимо і в Америці, що після кризи одразу були запущені інфраструктурні проекти. Вони покращують інфраструктуру, дають робочі місця  і стимулюють розвиток національної економіки.

Також зараз дуже багато говориться про пенсії. Чи є розуміння, коли в Україні стартує пенсійна реформа, та якою вона має бути?

На сьогодні вже напрацьована фактично уся законодавча база для створення в Україні багаторівневої пенсійної системи, і найближчим часом вона має надійти на голосування до сесійної зали. На жаль, демографічна ситуація в нашій країні вказує на те, що незабаром кількість працюючих, які сплачують податки, буде меншою, ніж кількість пенсіонерів. Відповідно, цей тягар стане непосильним, і держава не зможе належним чином підтримувати людей пенсійного віку. Тому надання можливостей альтернативного накопичення пенсій є вкрай важливим.

Єдиний суттєвий момент, який буде для мене індикатором на голосуванні в контексті того, чи буду я підтримувати законопроекти чи ні – це створення запобіжників, щоб ті приватні пенсійні фонди, які будуть створені, були абсолютно захищені, і у разі виникнення складнощів у їх роботі не створювали ризиків втрати коштів їх вкладниками.

Це найголовніше – створити таке законодавче поле, яке буде гарантувати, у тому числі, не без допомоги держави, надійність функціонування цих фондів.

Інша хвилююча багатьох тема – новий міністр охорони здоров’я. На вашу думку, чи реалістична його амбітна обіцянка вакцинувати усіх бажаючих протягом літа?

Те, що у нього є амбітні плани – це прекрасно, і, напевно, це стимулюватиме його до більш ефективної роботи. Нейбільшим недопрацюванням попереднього міністра було те, що ми втратили ініціативу у питанні контрактування вакцин. Коли у минулому році усі країни активно контрактували, ми чекали.

Зараз завдяки участі у цьому питанні президента вакцини у країні є, тому, думаю, динаміка вакцинації буде позитивною. Але прогнозувати, наскільки їх вистачить, та якою буде планомірність їх постачання – невдячна справа.

Для мене, як людини, яка має відношення до науки, важливим є те, що ситуація з коронавірусом стала абсолютно чітким індикатором того, що країна, у якої немає науки, і яка не розвиває власну наукову базу, а медицина – це одна з фундаментальних речей для будь-якої країни - завжди буде в залежності. Це акцент на те, що нам потрібно посилити увагу до науковців, які працюють в системі біотехнологій, системі медичних препаратів. І ще не пізно здійснити кроки у цій сфері.

Українці – талановиті і розумні, і я впевнена, що при належній турботі держави і створенні можливостей ми точно могли б мати власну вакцину паралельно зі світовими виробниками.

І не гіршу за CoronaVac…

Однозначно [сміється]. Це для нас сигнал.

Ви також активно займаєтесь міжнародною діяльністю. Які, на вашу думку, першочергові кроки на міжнародній арені повинна зробити Україна для зміцнення свого авторитету та захисту територіальної цілісності?

Так, я є членом делегації парламентської асамблеї Ради Європи. Це чудовий майданчик для донесення української позиції для Європейського Союзу, привернення уваги до актуальних питань, в тому числі, участі України у цікавих та зрозумілих для європейської спільноти проектах. Я думаю, що одним з важливих кроків є активізація нашої участі у різноманітних напрямах для того, щоб показати, що Україна має не лише проблеми, але і потенціал. Врешті решт, усі хочуть мати справу з успішними і сильними. Я впевнена, що нам є, що запропонувати у багатьох сферах.

Що стосується формування стратегічного партнерства, я очолюю парламентську групу дружби з Канадою і точно розумію, що Канада надзвичайно підтримує Україну. Ми маємо велику кількість проектів, які канадський уряд реалізує в Україні, однозначно маємо політичну підтримку і повинні її укріплювати, тому що Канада може бути нашим адвокатом при проведенні дуже великої кількості різноманітних перемовин.

Щодо Сполучених Штатів, діючий президент Байден однозначно визначає Україну в колі своїх інтересів і пріоритетів. У травні я була в США і хочу зазначити, що у нас є прекрасний потенціал, у нас активно діє група дружби, яку очолює голова фракції Давид Арахамія. В Конгресі США я зустрілася з керівництвом українського кокусу (двопартійна група підтримки – УНІАН), який налічує близько п’ятдесяти конгресменів. Вони відкриті до діалогу, активно цікавилися питаннями зовнішньої та внутрішньої політики Украйни і готові доносити нашу позицію до Конгресу.

Зокрема, в травні, якщо ми згадаємо «Північний потік-2», саме вони ініціювали звернення до президента Байдена та Конгресу щодо недопустимості закінчення цього проекту і, відповідно, необхідності накладання санкцій в разі його реалізації. Нам дуже важливо на рівні парламенту, міністерств, президентів посилювати цю комунікацію, доносити свою позицію і ставати цікавими для наших міжнародних партнерів. Це систематична міжнародна дипломатія – тобто створення систематичного контакту і розробка плану спільних ініціатив, які будуть стосуватися не лише військової, а й інших сфер життя країни.

Надія Бурбела

УНІАН в Google News