Недоговороспроможні: чи можливі домовленості "про мир" з Росією

Будь-яка війна завершується переговорами. Таку фразу останнім часом можна частіше почути стосовно війни в Україні. Але чи можна домовлятися з Росією, та чи дійсно обіцянки Кремля чогось варті? Існують великі сумніви.

Чим довше продовжується російсько-українська війна, тим більше вона виснажує не лише Україну, а й агресора. І скільки б російський диктатор Володимир Путін не надував щоки і не розповідав своїм холопам, що Росія має сили і ресурси продовжувати "до досягнення усіх цілей", насправді все частіше йдеться про якісь "сигнали Заходу" - мовляв, давайте вже щось робити. 

За цим "щось", певно, стоїть бажання Кремля заморозити ситуацію, щоб зібрати сили для наступного "ривка". І це не секрет ні для України, ні для західних розвідок. Та у політиків завжди є резон заявити, що поганий мир – краще війни, що важко заперечити. Але, коли мова йде про Росію (чи колишня Російська імперія, чи колишній СРСР), немає жодних гарантій, що домовленості спрацюють. 

Жодних гарантій

Можливо, цитувати відомого німецького канцлера Отто фон Бісмарка надто банально, але ще в ХІХ столітті збагнув, що "угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані". Навіть не дуже заглиблюючись в історію, можна згадати, що після Першої світової війни Росія, хоча і погодилася на мир, невдовзі вже лізла в країни Східної Європи, підписуючи з Гітлером договори про захоплення країн Балтії та розділ Польщі. 

Або історія чеченських війн в 90-х. Коли в 1996 році Чечня, попри страшні руйнування і численні жертви, завдала російській армії нищівної поразки й зберегла незалежність, РФ підписала з Чеченською республікою Ічкерія мирний договір. В ньому були закріплені воєнні й політичні результати "чеченського конфлікту" (РФ, звісно, і тоді не називала війну війною). Але… Вже за кілька років, в 1999-му, росіяни повернулися знову. 

В тих самих 90-х РФ – тоді ще без війни – підписувала з Україною договір про дружбу, співробітництво і партнерство, в якому визнавала непорушність наявних кордонів та повагу до територіальної цілісності. А Меморандумом про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (той самий Будапештський меморандум) Росія, яка й забирала арсенал ЯЗ з України, зобов’язувалась поважати незалежність, суверенітет та наявні кордони. Йшлося також, що ніяка зброя підписантів документа (крім Росії це були Велика Британія та США) ніколи не буде використовуватись проти України, і… вже у 2014-му можна було скептично казати: "Аякже!". 

Угоди, приречені на провал

При цьому, росіяни настільки цинічні, що можуть на увесь світ волати про необхідність припинення вогню, але вважати, що робити це мають тільки їх опоненти. Тобто домовленості, які ініціює Росія, для неї самої (а також для її посіпак) є необов’язковими. 

Наприклад, перший "режим припинення вогню", який РФ педалювала у 2014 році, мав би розпочатися 20 червня і тривати до 27 червня, провалився з вини контрольованих російськими окупантами бойовиків. До речі, наступні спроби домовитися про припинення обстрілів теж постійно зривалися. 

Такою самою лицемірною була обіцянка "зеленого коридору" для Збройних сил України, які змушені були виходити з Іловайська. Нагадаємо, коли колони українських військових почали рух, російські окупанти, всупереч домовленостям, відкрили вогонь… 

Коли Росія принесла на штиках і нав’язала Україні підписання Мінських домовленостей, які, здавалося, дають шлях до миру, з ними сталося те саме – для самих окупантів перший же пункт цих "угод" (про припинення вогню) став нездоланною перешкодою. На цьому тлі неодноразові спроби протиснути політичну частину домовленостей (Москва наполягала, що не треба читати "угоди" так, чи інакше, а треба їх "просто виконувати") були приречені. Та, врешті, "Мінськ" не приніс ніякого миру, але надав Росії безцінний додатковий час для підготовки масштабного вторгнення. 

З ними просто треба воювати

Нові спроби мирних перемовин розпочалися практично одразу після повномасштабного вторгнення. Вже 27 лютого 2022 року відбулася зустріч російської та української сторін на українсько-білоруському кордоні. Втім, жодних рішень за підсумками перемовин ухвалено не було. Домовитися вдалося хіба що про гуманітарні коридори. Але – що вже й не дивує - навіть цих домовленостей окупанти дотримувалися далеко не завжди.

Наприкінці березня 2022 року великі перемовини відбулися в Стамбулі. Учасник української делегації, лідер фракції "Слуга народу" Давид Арахамія тоді зазначив, що мова зокрема йшла про гарантії безпеки для України. Росія ж прагнула закріпити в угоді про припинення вогню нейтралітет України та відмову від вступу до НАТО. А очільник російської делегації Володимир Мединський ще зазначив, що також важлива відмова України від виробництва та розміщення "всіх видів зброї масового ураження".

"Вони дійсно майже до останнього сподівалися, що вони нас дотиснуть до підписання такої угоди, щоб ми взяли нейтралітет… Вони готові були закінчити війну, якщо ми зробимо, як колись Фінляндія - проголосимо нейтралітет і дамо зобов’язання, що не будемо прагнути до НАТО", – розповідав Арахамія.

І хоча в Україні досі є критики такої позиції, на щастя, Україна нічого не підписала з РФ у Стамбулі. А про те, чого варте "слово" росіян, вчергове стало зрозуміло одразу після тих березневих перемовин: зменшення російських обстрілів в Україні не спостерігалось. 

Після повернення української делегації зі Стамбула, до Києва прибув тодішній прем’єр Великої Британії Борис Джонсон. Він закликав взагалі нічого не підписувати з росіянами, а "просто воювати".

Джерела УНІАН у силових структурах уточнюють, що союзники попередили Україну про дуже ймовірне повторне вторгнення окупантів: "Партнери нас попередили, що Путін хвалився: в разі припинення бойових дій, за два роки знову нападе і, як він вважає, візьме Україну "голими руками"".

Маска "миротворців"

З того часу росіяни не розлучаються з маскою миротворців. Періодично то міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, то російський міністр оборони Сергій Шойгу запевняють, що страх, як хочуть миру, але начебто умов для проведення таких перемовин не створено. 

Що ж це за умови? За даними Bloomberg, Росія, можливо, готова розглянути можливість відмовитись від вимоги про нейтральний статус України, а, зрештою, навіть від протидії можливому членству в НАТО. Але головна умова - офіційне визнання Криму, Донбасу та своїх завоювань з 2022 року російськими – залишається. 

Втім, і в американців, і у більшості європейців, і в українців ця історія викликає лише скепсис. Адже саме для "досягнення миру" російський диктатор Володимир Путін днями вчергове намагався брязкати ядерною зброєю. 

Та й загалом така "миротворча" риторика з Москви на тлі рекордних витрат на армію, намагань отримати мільйони північнокорейських та іранських снарядів, налагодження внутрішнього виробництва ірансько-російських "Шахедів", і так далі, виглядає наче насмішка. 

Цікаво, що на цьому тлі в МЗС Китаю заявили, що спеціальний представник уряду країни у справах Євразії Лі Хуей відвідає Україну, РФ та кілька країн Європи для розв’язання військового "конфлікту". Крім того, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган 28 лютого також вкотре оголосив, що Анкара готова надати Москві та Києву ще одну платформу для переговорів. Аналітики Інституту вивчення війни (ISW) переконані, що Кремль найімовірніше перетворить ці пропозиції на інформаційну зброю, щоб просувати ідею про те, що Україна відмовляється від переговорів. Адже ще у 2022 році Рада нацбезпеки та оборони України фактично констатувала неможливість перемовин з Путіним. 

Росія насправді не зацікавлена у чесних переговорах з Україною та припиненні війни на будь-яких умовах, окрім чітко сформульованих РФ. А те, що продовжує пропонувати Кремль – ніякий не мир, а окупація (тобто інший вид війни). Тому тим країнам, які дійсно воліли би допомогти і припинити війну, варто зосередитись на підтримці десяти пунктів "формули миру", вже давно запропонованих Україною. Адже РФ неодноразово довела, що мати з нею справу й підписувати якісь угоди – окрім повної капітуляції – марно. 

Ярослав Конощук, Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News