Відомий майстер спецефектів Євген Мамут відвідав фестиваль "Кінохвиля"  в Тернополі / УНІАН

Євген Мамут: 20 років тому спецефект треба було втілювати два тижні, сьогодні для цього потрібно 10 хвилин

18:29, 18.11.2019
13 хв. Інтерв'ю

Український мультиплікатор, якому вдалося підкорити Голівуд спецефектами, розповів в інтерв’ю УНІАН про те, як втілював 3-D ефекти ще у Радянському союзі, що довелося зробити в Америці, щоб потрапити у сферу кіновиробництва і які саме трюки його авторства можна побачити на великих екранах.

Євгена Мамута можна назвати першовідкривачем радянської мультиплікації. Ще у 1977 році він першим зробив мультфільм з допомогою комп’ютера, у ті ж роки зняв стереомультик, які зараз називаються 3-D анімацією.

У 1978 році Євген Мамут з сім’єю – першою дружиною і дочкою - емігрували до США. Вже там народився син. А у 1993 році Мамут зустрівся у США зі своєю теперішньою дружиною - відомою мультиплікаторкою та розробницею ляльок Іриною Борисовою. Вона тоді приїхала у США на два місяці, однак після їхньої зустрічі залишилась ось уже на 26 років… 

Саме в Америці розкрилися таланти українця. Він створював спецефекти для голлівудських фільмів «Суддя Дред», «Матриця», «Які сни прийдуть», «Куди приводять мрії» та багатьох інших. За один зі своїх «трюків» - для  фільму «Хижак» – Євген Мамут отримав технічного Оскара.

Відео дня

Про спецефекти, мультиплікацію та кінематограф УНІАН поспілкувався з ним у Тернополі під час міжнародного кінофестивалю «Кінохвиля», на який Євген Мамут приїхав зі своєю дружиною.

Українець Мамут отримав технічного "Оскара" за спецефекти до культового бойовика "Хижак" / скріншот зі стрічки Predator (1987)

Як ви прийшли в кінематограф?

Я починав як електрик. Працював в Харківському політехнічному інституті, випадково потрапив на Харківську кіностудію, там відкривали любительську кінолабораторію. Мали професійні камери, проявне обладнання. Але, щоб зняти щось кольорове, треба було їхати в Київ проявляти. Ми в Харкові багато ігрових фільмів робили, мультфільми, знімали наукові фільми під мікроскопом.

Ваша дружина розповіла, що ще у далекому 1977 році ви першим у Радянському союзі зробили мультфільм «Азбукова істина» за віршем Бориса Заходера з допомогою комп’ютера.Де ви у той час дістали комп’ютер?

Працівник харківського «Промбудндіпроекту» Безродний винайшов апарат, який міг виводити на екран кружки та лінії. Тобто креслення почали виводити на екран. Я прочитав про це в газеті, прийшов до нього і поцікавився, чи можемо ми даний винахід застосувати для створення мультфільму. Через кілька місяців ми з ним зняли мультфільм, привезли його в Москву на «Союзмультфільм». Я пояснив керівництву, скільки ми зекономимо коштів, якщо почнемо знімати мультфільми не на плівку, а з допомогою комп’ютерів.

Правда тоді комп’ютер – це були перфокарти. Той, на якому ми зробили перший мультфільм, займав дві кімнати. Пару місяців робили цей мультфільм. Він був чорно-білий з дуже умовною графікою. Зараз я б зробив це за годину.

А історія про стереомультфільм «Ванька-встанька» за віршем Маршака? Справжня 3-D анімація у Радянському союзі?

Його особливість була ще й в тому, що була технічна можливість транслювати цей мультфільм по телебаченню. Ми привезли його до Києва, подивилися на моніторі в спеціальних окулярах. Але в ефір його не пустили, бо у всіх глядачів не було таких окулярів.

В Америці ж такий прецедент відбувся, але аж через 20 років. McDonald’s безкоштовно надавав 3-D окуляри своїм відвідувачам, які купували певну страву, і повідомляв, в якій годині по телебаченню буде транслюватися їхній рекламний ролик зі стереоефектом. Це було дуже нестандартно і ефектно для того часу.

Радянські мультфільми мали ідеологічний підтекст?

Мультфільми тоді були більш розважальними. Могло бути щось на кшталт екранізованих анекдотів, але ідеології не було.

Іра в ті роки зробила «Новий маршрут» – молодіжний мультфільм, який висміював проблеми транспорту. Попри це, його навіть показали по Центральному телебаченню, в 1980 році він отримав перше місце на конкурсі в програмі «Веселые ребята».

Пані Ірина розповідала, що цензура стосувалася документального чи ігрового кіно... А як ви потрапили до Америки?

Я виїжджав по так званій «єврейській візі» у 1978 році. Переселився з сім’єю як біженець. Після того, як виїхав, одразу став «ворогом народу». В Радянському Союзі моє ім’я повирізали з титрів мультфільмів і фільмів, які ми робили.

Чи складно було на перших порах адаптуватися у США людині з Радянського Союзу?

Коли Мамут виїхав до США, в СРСР його одразу оголосили "ворогом народу" / УНІАН

Я все своє свідоме життя вчив англійську. Коли ж приїхав у США, то виявив, що нічого не знаю. Бо насправді погано нас вчили. Але проблеми з комунікацією не виникли. В Америці люди говорять на всіх мовах, один одного розуміють. Як там кажуть, США – це котел, в якому варяться всі національності. Там не звертають увагу на твій акцент, на твої дипломи, лише на те, як ти працюєш і ким ти є насправді.

Хоча на побутовому рівні спочатку було складно. Я не мав поняття, як відкрити їхню консервну банку, навіть як правильно використати жетон у метро треба було вчитися. Там все було по-іншому.

Щойно приїхав у США, мені сказали, що в кіно я тут не зможу працювати, тому шукав якусь роботу як інженер-електрик. Розіслав дуже багато резюме... Але коли була стаття про те, як ми з Безродним зробили мультфільм, то в ній згадувався і Джош Розбуш, який був піонером електронної мультиплікації в Америці. Я з ним зв’язався і він порадив мене іншій кінокомпанії, де я, на перших порах, працював клінером – чистив плівки від пилюки в дуже токсичному розчині. Через два місяці вони побачили мої можливості і вже перевели на створення трюків.

За словами пані Ірини, мова йде не просто про трюки, а унікальні ефекти. Один вона називає революційним на той час. У чому полягає цей спецефект?

Я спробував розділити фільм на фрагменти, а потім ще накладав на них іншу плівку – блукаючу маску. Якщо ті маски застосувати 20-100 разів, а потім ці малі фрагменти скласти разом, то виходить цікавий ефект. Я застосував його при зйомці реклами для «Рено». На ролику автомобіль їде, при повороті фон залишається нерухомим, а перед автомобіля розтягується, авто стає немов гумовим, а потім доїжджає задня частина.

Цей ефект став основою для розробленого мною камуфляжного ефекту, який ми вже застосували для фільму «Хижак». Цей ефект ми робили на єдиній у світі трюк-машині. За моєю пропозицією, власник нашої студії придбав цю машину за один мільйон доларів і не прогадав, вона тоді стократно окупилася. Хоча за п’ять років це обладнання вже нікому не було потрібне. Зараз ця оптична трюкова машина стоїть у музеї в Нью-Йорку. А на той час це було дуже прогресивно.

Трюк-машина могла одночасно суміщати вісім плівок. З її допомогою ми втілили ідею камуфляжного ефекту. Завдання було непросте – передати рух невидимого об’єкту: коли Хижак у фільмі пересувається, бувши прозорим. Ми розбили силует людини на 3 стрічки. Першу стрічку видрукували з одним збільшенням, другу – з іншим, третю – ще з іншим. Всередині утворився випуклий простір. Завдяки цьому, попри прозорість Хижака, було видно його пересування. Також, по ходу, він ставав напівпрозорим, видимим, потім знову невидимим. Це виглядало дуже природно.

Коли з’явилися комп’ютери, я повторив цей трюк. Але якщо 20 років тому цей ефект мені треба було втілювати два тижні, то на комп’ютері я це зробив за десять хвилин.

Після виходу фільму «Хижак» у 1987 році, за цей трюк ми отримали технічного Оскара.

Ця премія є іменною?

Так. Загалом, іменні фігурки Оскара за даний трюк нас отримало шестеро: я, як розробник спецефекту, мій менеджер, власник компанії, як головний інвестор в трюк-машину, а також троє осіб із заводу, які її виготовили.

Згодом мій камуфляжний ефект використали в фільмі «Безодня».

Ви свій винахід запатентували?

Я надсилав заявку на патент. У відповідь мені надійшов лист з переліком, які ще додаткові дані їм необхідні. Я спочатку думав дооформити все, але згодом задумався, що це буде лише зайвою тратою часу. Адже комп’ютерні технології стрімко прогресували, і я усвідомлював – плівка і мій метод невдовзі вже себе вичерпають. Якби я це винайшов на десять років раніше, тоді була б можливість свій винахід стільки років використовувати. А так, вже було трохи запізно.

В мене є патенти, але вони стосуються електричного вимірювання неелектричних випромінень.

Ви знайомі з Арнольдом Шварценеггером, який зіграв головну роль в «Хижаку»? Загалом, актори з технарями перетинаються, підтримують якісь стосунки?

Після завершення зйомок, Шварценеггер запросив нас у бар на Манхеттені. Спілкувалися з ним, зі знімальною групою (за словами Ірини Борисової, актори переважно живуть в Голлівуді, а студія Євгена Мамута була розташована у Нью-Йорку, - УНІАН).

З акторами ми перетиналися рідко. Хіба, виїжджали на зйомки, щоб якісніше відпрацювати сцену, у якій мали бути спецефекти. Коли знімали фільм «Батько-привид», там Білл Косбі мав з’являтися з телефонної трубки і потім спускатися вниз. При цьому тулуб його мав рухатися, а для природності ефекту ноги мали бути нерухомі. Щоб ідеально зробити цей ефект, ми прив’язали ноги Косбі до стовпа, а знімали вже суто його рухоме тіло.

Коли знімали «Хижак-2», я їздив в Лос-Анджелес, щоб пояснити, хто де має стояти, щоб трюк вдався. Бо якби вони всі рухалися, ми б потім уже не могли з цим матеріалом нічого зробити.

В яких ще відомих фільмах ви робили спецефекти і які саме?

В «Брудних танцях» на початку титрів ми застосували «словмоушн з напливами і зміною планів». Цей ефект ми робили вже з допомогою трюк-машини, і це було значно простіше. Аналогічний ефект ми ще використали раніше в фільмі «Носоріг». Також ми робили титри в «Один вдома».

У «Матриці» ми застосували ефект замороження куль, які летять. У фільмі є епізод, де Кіану Рівз ухиляється від куль. Він знятий 122-ма фотокамерами, розставленими довкола актора. І така ілюзія, що камера його облітає. Цей епізод був знятий не в Голлівуді, а власне на нашій студії Mass Illusion. (За словами Ірини Борисової, у 2002 році все комп’ютеризувалося, на плівку вже ніхто не знімав, і департамент нью-йоркської кіностудії, який працював з плівками для створення спецефектів, закрили. Водночас, в Массачусетсі відкрилася інша кіностудія і Євгена Мамута запросили туди. Вже там було створено спецефекти для фільмів «Суддя Дред», «Матриця», «Які сни прийдуть», - УНІАН). Також ми зробили ефекти польотів героїв «Матриці».

Для фільму «Суддя Дред» виготовили дванадцять макетів міста майбутнього трьох різних масштабів. Камера знімала ці макети, а потім вже у відзняте відео вклоновували літальні апарати.

Студія Мамута працювала над легендарною сценою з "Матриці", в якій Нео ухиляється від куль / Скріншот з фільму The Matrix (1999)

Ваша дружина розповіла, що у фільмі «Куди приводять мрії» з Робіном Вільямсом ви створили таку ілюзію, ніби головний герой перебуває в картині, а не на її фоні: ходить по намальованих квітах, вода рухається, але видно, що вона намальована художником. Але за цей фільм Оскара отримала компанія Mass Illusion, а не ви особисто?

Ну, бо я вже там нічого не винаходив, а тільки виконував технічну роботу. Загалом, ми робили ефекти для 40 фільмів та орієнтовно для 700 рекламних роликів.

В рекламі для ІВМ створили ефект з мужчиною, в якого на капелюсі танцював чоловічок. У ролику для Apple в 1988 чи 1986 році ми зробили так, що комп’ютер перетворювався у світлові промені, які переходили в політ комет.

Коли стався вибух на Чорнобильської АЕС, робили рекламу для журналу Тimе: на обкладинці була зображена ЧАЕС і вона вибухала. Застосовував в цій рекламі еластик-ефект.

З сучасних спецефектів у кіно, який, на вашу думку, є найцікавішим і найскладнішим?

Безумовно, це спецефекти в фільмі «Аватар». Там дуже гарні технології використані. Акторів знімали зі спеціальними датчиками по всьому тілу і всі їхні рухи переносили в комп’ютер. Після цього ви можете моделювати довгі стрибки на 100 м, польоти. Це вже було не ігрове кіно, а анімація. Причому в «Аватарі» спецефекти творили з допомогою датчиків, а зараз це ж саме вже можна зробити і без.

Якби поділити розвиток спецефектів у кіно на кілька етапів і ви б призначали технічного Оскара за спецефекти на кожному з цих етапів, яким фільмам би дісталися нагороди?

«Космічна одіссея» 2001 року. Це був початок комп’ютеризації. Тоді ще молодий Дуглас Трамбл придумав нові спецефекти. У фільмі космонавт долає просторовий бар’єр, свого роду телепортація, і на його обличчі дуже гарно передано перевантаження, все це супроводжується світловими смугами, які наче налітають на нього. Це ефект щілинного сканування. Якщо ви на сканері просто проскануєте руку, то буде її відображення. Якщо ви рухатимете рукою проти ходу скануючого променя, рука зменшиться, якщо по ходу – рука видовжиться. Трамбл це застосував у кіно.

На попередньому етапі я б відзначив «Хижака», на наступному – «Аватар». Обіцяють, що невдовзі вийде новий «Аватар», він, напевне, зніматиметься з частотою 60, а то й 120 кадрів в секунду замість 24, як раніше. Це буде значно кращий ефект присутності та неймовірна якість.

Чи орієнтуєтеся, що зараз відбувається в українському кінематографі?

У США не транслюють українських фільмів, тому, на жаль, нам українські фільми взагалі невідомі. Ось, приїхали на фестиваль до Тернополя, то вже подивимося.

Андрій Вацик

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся